Вийшла заключна 5-та серія мінісеріалу «Чорнобиль» спільного виробництва НBO та Sky, який наробив галасу в усьому світі. Незважаючи на невелику тривалість, серіал став найбільш рейтинговим продуктом на каналі HBO та отримав найвищу оцінку IMDB за всю історію ТБ-серіалів. Радіо Донбас.Реалії поговорило про точність відтворення дійсності та художній бік «Чорнобиля» з учасником ліквідації аварії на ЧАЕС Сергієм Б. з Луганщини (оскільки герой матеріалу проживає на непідконтрольній території області, ми вирішили не називати його прізвище).
Наш співрозмовник – лікар, йому було 29 років, коли його призвали на ліквідацію. Попри дитину та вагітну дружину, Сергій пішов до військкомату, не роздумуючи. «На 9-й місяць після аварії я чув, що треба рятувати планету та усе людство, – ділиться він. – Такою риторикою радянська пропаганда спонукала до дій. Опинишся там – будеш героєм. І ніхто, запевняю вас, навіть не думав про наслідки цього, якісь соціальні гарантії чи нагороди».
У серіалі цей фанатичний патріотизм, на думку Сергія, представлений саме в образах шахтарів. Він певен: радянська пропаганда настільки підносила «смерть на людях», що ці люди йшли виконувати завдання без страху. До зони відчуження Сергій потрапив у лютому 1987 року та пробув там місяць. Чоловік ніс службу у складі полку цивільної оборони. Його та інших військовослужбовців називали партизанами, найбільш вірогідно, через форму зразка 1943 року: галіфе, косоворотки та чоботи.
Перше враження по прибуттю – усе в снігу, жодних протоптаних стежок до будівель та дещо відчутний жах. Сергій каже: йому пощастило більше, ніж тим, хто був у зоні влітку – завдяки снігу люди не так сильно заковтували радіоактивні частки з пилом. Основним профілактичним заходом була баня. На вулиці – мінус 20. Жили просто у лісі біля Прип’яті, у вагончиках. Усі пересування по місцевості відбувались вночі через підвищений режим секретності. Їжа була одноманітна, але вдосталь.
Цікавим та неочікуваним моментом, за словами нашого співрозмовника, було заохочення до споживання пепсі-коли, яка тоді вважалась новинкою для радянської людини. Сергій каже, у серіалі дуже перебільшене споживання горілки ліквідаторами аварії.
«Серед призовників дисципліна була на високому рівні. Тож те, як показано, що ходили і відкрито розпивали, не дуже відповідає дійсності. Хоча горілкою та вином дійсно захоплювались. Вино дійсно сприяє виведенню з організму радіонуклідів, горілка – під питанням. Хоча мій висновок як медика – невипадково греки її називали водою життя. Вона сприяла психоемоційному розвантаженню, бо напруження там було високе. Ніхто нічого не говорив. Бесіди з КГБістом – по 2-3 рази на день», – згадує він.
Після – підписка про нерозголошення на 25 років та один-єдиний знімок на пам’ять, зроблений фотографом, на якому не видно нічого, окрім дерев.
Доза
За місяць, проведений у зоні, чоловік накопичив 24,12 рентгена при максимально допустимому показнику 25 (це приблизно чверть від дози, при якій починається гостра променева хвороба). Реабілітації як такої після повернення не було. А вже за рік почались проблеми зі здоров’ям.
«Влітку мене повністю обсипало фурункулами, які ніяк не виводились. Один видаляли – два нових з’являлись. Я тоді не зрозумів, але тепер усвідомлюю, що це був наслідок отримання вторинної радіації. І звісно ж, лікарі про це не казали», – розповідає ліквідатор. За 10 років після катастрофи Сергієві настільки нездоровилось, що чоловік був прикутий до ліжка. «Тоді я не знав, що робити. Вже чув, що мені час на цвинтар. Але одужав. У лікарняній палаті познайомився з чоловіком, який подарував мені 2 сімейства бджіл. З тих пір я став їх розводити і на момент початку війни ми з братом мали величезну пасіку вже з 50-ма сімействами».
За словами учасника ліквідації, серйозні проблеми зі здоров'ям його оминули, а от ті, з ким він призивався у 1987 році, вже померли. Зараз турбує лише велика втомлюваність «не по роках», через яку Сергій вимушений був вийти на пенсію. На думку ліквідатора, бджільництво, зменшене споживання ліків та індивідуальна реакція організму на радіацію сприяли тому, що він досі живий.
«Як лікар я певен: індивідуально організм має великі можливості протидіяти радіації. Доказ тому – місцеві, які довгий час живуть в забрудненій зоні; досі живі двоє з трьох водолазів, які спускались під реактор, і сам я», – каже він.
Окрім цього, він поставив собі за мету знайти відповідь на питання, чому ж сталась ця аварія. Темі чорнобильської катастрофи ліквідатор присвятив левову частину свого життя й став співавтором книги пам’яті про земляків-учасників ліквідації. Книжка так і не вийшла у світ через початок війни на Донбасі та фінансові труднощі.
У зоні чоловік на практиці стикнувся з дією радіації, що допомогло йому потім в лікарській практиці. У медучилищі він викладав радіаційну гігієну студентам.
Відгуки ліквідатора про серіал HBO:
- Розкриті всі аспекти
«Перша фраза першої серії – не в бров, а в око: «Дятлов – ідеальний козел відпущення». Це дуже влучно. Адже насправді першопричина аварії полягала у конструкції реактора РБМК. Серіал мені дуже сподобався. Весь цей масштаб і різні аспекти трагедії він розподіляє ніби по поличках у голові. Так дотепно і так файно розставлені всі крапки над «і». Ґрунтовно пояснена причина аварії, але єдине що – я не зрозумів, чому не згадали Олександрова (академік Анатолій Александров, науковий керівник розробки РБМК – ред.). До кінця життя він так і не визнав своєї помилки».
- Пафос перебільшено
«У фільмі присутня деяка гіперболізація – у моментах зі споживанням горілки та цим вонючим радянським пафосом у висловлюваннях «Просимо дозвіл на вбивство трьох людей» або ж «Прийшов наш час», коли вирішувалось питання евакуації. Але я розумію, що це авторський прийом».
- Картинка точна
«Дуже цікава візуальна інтерпретація радіаційного пилу у вигляді літаючих у повітрі частинок. «Ядерна катастрофа неможлива в СРСР» – неймовірно влучно. У серіалі дуже вдало підмічені різні деталі: симптоми променевої хвороби, момент, коли той призовник в’їжджає до зони і бачить солдата, якого нудить. Людина як «біоробот» у ліквідації наслідків – дуже правдиве висловлювання. «Місток смерті» – дуже сильно. Сюжетна лінія родини пожежника Ігнатенко та смерть дитини за 4 години після пологів – як гарна демонстрація дії радіації».
- Образ Щербини
«На мою думку, автори в образі Бориса Щербини вдало втілили прийом – обнадіяти людей, що радянське керівництво мало щось людяне. І це частково правда».
- Жорстокі сцени
«Сцена з літньою жінкою та коровою – дуже сильний, жорсткий момент-демонстрація тодішніх реалій евакуації. Бо радіація не пахла, не шуміла, не блискала, люди її не відчували і відповідно не розуміли загрози»
- Не показали мародерство
«Проблема мародерства взагалі не висвітлена. Це те, що я бачив на власні очі. Мене вражали у Прип’яті біля житлових будинків надзвичайно охайно складені металеві радіатори, заготовлені для здачі на металобрухт. Все було розтрощено і розбито, і напевно, не без участі тієї гнилої місцевої міліції. Натомість, я вважаю, дуже затягнута сюжетна лінія з вбивства тварин. Так, це було, але мародерство не менш вражаюче. Напевно, авторам варто було пояснити, що Чорнобиль та Прип’ять – це не одне те саме, і відстань до станції у них різна. Неповномірно показаний масштаб процесу ліквідації, бо у зоні я бачив масу людей, цілі групи представників азійської раси»
«Але все це дрібниці. Загалом, серіал – просто супер. Правдиво відтворена хронологія розвитку подій під час катастрофи. Інформація у титрах наприкінці фінальної серії про те, що сталось з героями серіалу у реальності – це дуже доречно, – підсумовує Сергій. – Кульмінація серіалу, на мою думку, криється в одній з фраз у титрах – радянське керівництво визнало дефекти у конструкції реактора. Але питання – коли і як? Я досліджував цю тему, і про це не було жодної згадки в літературі. Факт визнання помилки я дізнався з серіалу. Тому тепер це моє завдання до кінця життя – знайти де, коли і при яких обставинах це було зроблено».
