(Рубрика «Точка зору»)
Інформація про те, що президенти Сполучених Штатів і Франції Дональд Трамп і Емманюель Макрон нібито домовилися про запрошення президента Росії Володимира Путіна на саміт «Групи семи» наступного року, отримала серйозний політичний і суспільний резонанс. Зараз вже ясно, що навіть якщо на саміті «Групи семи», який 24 серпня починає працювати у французькому Біарріці, і будуть обговорювати питання про Путіна, то не про те, як його повертати, а про те, чому його не можна повертати. І це – найкращий подарунок Україні до Дня Незалежності. Бо чим довше триватиме політична ізоляція Росії і її лідера, тим більше в України шансів не бути втягнутою в новий гібридний конфлікт із Кремлем, не втратити нові території і навіть наблизитися до можливості відновлення своєї територіальної цілісності.
Саме припущення про те, що Путін, якого фактично виключили з «Групи восьми» після анексії Криму, може бути знову запрошений до престижного клубу, змусило західних політиків згадати про Україну і кризу, до якої привело російське вторгнення. Провідні світові політики, серед яких були й учасники сьогоднішнього саміту в Біарріці, заявили про те, що без врегулювання ситуації в Україні ні про яке запрошення Путіна і мови бути не може. Про те, що відновлення нормальних відносин з Кремлем залежить від ситуації в Україні, наголосили і у французькому зовнішньополітичному відомстві. А в Білому домі відзначили, що про повернення до клубу має просити сама Росія. Це схоже на насмішку над Володимиром Путіним, який напевно не збирається ні про що просити західних лідерів.
Про Україну не забули і від неї «не втомились»
Тому питання про повернення до формату «Групи восьми», переконаний, виявилося закритим. А ось українське питання, навпаки, виявився куди більш важливим й тепер напевно може стати непублічною темою переговорів у Біарріці. Напередодні саміту президент України Володимир Зеленський провів телефонні консультації з деякими його учасниками – і вже сам факт інтересу західних політиків до таких переговорів доводить, що про Україну не забули і від неї «не втомились».
Тому що українська криза – це не просто питання територіальної цілісності однієї з держав на сході Європи. Це ще й питання поваги до міжнародного права, порушеного Росією після анексії Криму. І це питання життя і смерті людей, які стали заручниками війни на Донбасі. Чи може лідер країни, яка почала цю війну, бути рівноправним партнером керівників країн цивілізованого світу – це риторичне питання. Звичайно, не може. І дискусія навколо можливого запрошення президента Росії на саміт «сімки» це знову довела.
Але є й інші питання, аж ніяк не риторичні. Чи є у Заходу можливості покінчити з українською кризою, посилити тиск на Росію, домогтися припинення війни на Донбасі і відмови Москви від анексії Криму? А якщо таких можливостей немає, як повинні будуватися відносини західних країн і Росії, західних країн і України? Чи може Захід продовжувати спілкуватися з Путіним, ніби нічого серйозного більше не відбувається? Чи готові західні країни продовжувати підтримувати Україну і сприяти її євроатлантичній та європейській інтеграції навіть якщо її територіальну цілісність найближчим часом не буде відновлено? Якою має бути ціна заморозки конфлікту на Донбасі і чи може стати український суверенітет розмінною монетою в питанні припинення бойових дій?
Звичайно, сьогодні в Біарріці ми не отримаємо відповіді на всі ці питання. Однак варто звернути увагу на те, що на французькому курорті, який, як відомо, є улюбленим містом Володимира Путіна і його сім’ї, самого російського лідера не буде. Хоча і минулого року президент США Дональд Трам також казав, що хотів би бачити Росію в «Групі семи». Однак Путіна не запросили до Франції, не запросять і на наступний саміт у Сполучені Штати. А це означає, що західні лідери будуть продовжувати шукати вихід з тієї пастки, в якій і Україна, і цивілізований світ опинилися після анексії Криму і початку війни на Донбасі. Шукати без Путіна.
Віталій Портников ‒ журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
