(Рубрика «Точка зору»)
Зміна статусу Донбасу – «московська пастка»
Напередодні «нормандського саміту» варто проаналізувати можливі ризики, котрі можуть виникнути в разі автоматичного погодження на всі «миротворчі» ініціативи Кремля.
Адже якщо президент Зеленський згодиться на надання окупованим українським територіям Донецької і Луганської областей особливого, тобто автономного статусу, без виводу звідти військ Російської Федерації, то це буде не що інше, як фактичне визнання, так званих «ДНР» і «ЛНР».
Запитання до Меркель і Макрона
І хотілося б запитати в однієї з найбільших «проштовхувачів» цієї путінської ідеї, німецького канцлера Ангелу Меркель, що б сталося з об’єднаною Німеччиною 30 років тому, якби тоді прийняли рішення територіям, які під час їхньої радянської окупації називалися Німецькою Демократичною Республікою (НДР), надати особливий статус?
Залишивши на своїх місцях всіх штатних працівників і агентів «Штазі», колишні східнонімецькі поліцейські сили, армійських вищих офіцерів та увесь бюрократичний апарат НДР.
Чи могла б тоді відбутися реальна інтеграція з Федеративною Республікою Німеччини, включених до неї колишніх земель Німецької Демократичної Республіки, коли б там залишалися органи управління, створені окупантами?
Те ж саме запитання можна задати і президенту Франції Емманюелю Макрону, якщо раптом «російські визволителі», перед тим захопивши суміжні країни, окупували Бургундію або Прованс та організували там «Бургундську народну республіку» (БНР) або «Провансальську народну республіку» (ПНР), чи погодилися б у Парижі на особливий статус французьких земель, який так хочуть запропонувати українським територіям?
То ж чого ці, нібито союзники України, збираються нав’язати їй те, від чого вони б самі категорично відмовилися?
Адже «червона лінія» можливих домовленостей, проходить саме по питанню першочергового вирішення повернення Україні контролю над російсько-українським кордоном.
Без цього жодних домовленостей бути не може. Оскільки неможливо, в будь-якому форматі, інтегрувати окуповані частини Донбасу в Україну, без повного контролю над кордоном та реального поширення повноважень української влади на тимчасово не контрольовані Києвом території.
Якщо ж Зеленський, під великим тиском з боку партерів на «нормандському саміті», погодиться на запропоновані Путіним напівзаходи, то це здатне стати початком фрагментування і роздроблення Української держави на регіональні вотчини.
Москва хоче всадити «ракову пухлину»
Вживляння в тіло України на умовах Москви «ракової пухлини» неконтрольованого Донбасу стане не чим іншим, як початком кінця української незалежної держави.
Саме до цього прагнуть в Москві, граючи в гру «досягнення миру за будь-яку ціну».
Автономізація Донбасу не тільки ще більше відірве його від інших частин України, але й стане негативним прикладом для інших українських регіонів, над відокремленням яких більше ніж 5 років «працює» російська агентура в Україні.
Та й взагалі неможливо території, які стільки часу перебували під ворожим контролем, за один день «влити» в Україну.
Крім того, щоб краще зрозуміти позицію Кремля, потрібно усвідомити, що якщо Путін вирішив піти на великий компроміс із «донбаського питання», то це б в очах прихильників Москви виглядало, як зрада своїх і відмова від просування в світі концепції «русского мира».
Адже тоді, в наступний раз, всі охочі повторити «донбаський досвід», будуть пам’ятати цей приклад, і навряд чи захочуть повторювати у себе подібне.
А враховуючи, що головна ціль кремлівців – «впихнути» в Україну Донбас на своїх умовах, щоб він мутив воду і вставляв палиці в євроінтеграцію, перетягуючи країну в бік Росії, навряд чи Путін сьогодні готовий зрадити своїх маріонеток, і просто так віддати окуповані території, навіть заради зняття санкцій.
Тому він й далі буде намагатися затягувати Україну в «московську пастку», наполягаючи на зміні статусу Донбасу.
Існує велика ймовірність, що переговори в «нормандському форматі», знову закінчаться нічим. За ситуації, що склалася, максимум про що обидві сторони можуть домовитися, то це про обмін полоненими.
Просто не видно для Зеленського сенсу виконувати забаганки Москви, наперед знаючи, що це може йому коштувати не тільки падіння рейтингу, а й влади.
А йти Україні на поступки Росії, не добившись своїх цілей, теж немає жодного сенсу.
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Кому і для чого потрібен «український Штірліц» напередодні «нормандського саміту»?
«Рух опору капітуляції» пропонує висунути Росії консолідовану претензію як країні-агресору
