Доступність посилання

ТОП новини

Уроки історії. Мир ціною червоного терору і Голодомору


Під час вшанування у Києві жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні (архівне фото)
Під час вшанування у Києві жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні (архівне фото)

(Рубрика «Точка зору»)

Демос і демократія в Україні

Як відомо, демократія слово грецьке, воно означає владу демосу. А що таке демос? Це спільнота громадян, здатних відповідати за себе, за свої сім’ї, за свою країну і державу. Якщо такої спільноти немає, то всі розмови про демократію є блудослів’ям. Можливі ситуації, коли демос становить мізерну частину населення країни, тоді існування демократії не є гарантованим, бо 20-25% відповідальних громадян дуже важко тягнути за собою величезну реакційну більшість чи принаймні мінімізувати негативні наслідки її діяльності. Ця реакційна більшість називалася у Древній Греції «охлос» – юрба, натовп. А влада «охлосу» відповідно називалася «охлократія», а її ватажки – «охломонами» (зараз це слово інколи вживається як лайка). Проте насправді від імені охлосу його владу (часто в своїх егоїстичних інтересах) здійснювали демагоги (за сучасною термінологією – популісти). Ними незрідка виступали найзаможніші й найвпливовіші громадяни – олігархи.

Охлос керується переважно примітивними скороминущими емоціями, дуже чутливий до демагогічної пропаганди, до порожніх обіцянок, схвально реагує на штучно роздмухану ненависть (остракізм) до окремих осіб, яких робили символами всіх негараздів суспільства, а також до цілих соціальних груп – насамперед аристократії. Цікаво, що аристократами ставали через власну військову звитягу: в бою аристократи були в перших лавах ополчення, за ними безладним натовпом ішов простолюд.

Місце людини в бойовому порядку відповідало її місцю в суспільстві. Коли реально існує демос – механізми демократії успішно працюють. Коли його немає або він мізерно малий на загальному тлі народу, демократія незрідка перетворюється на заперечення себе самої.

Мітинг Народного руху України із закликами до розпуску Верховної Ради, відставки уряду і вимогами про вихід України зі складу СРСР. Окрім синьо-жовтих прапорів майорять і червоно-чорні. Київ, 30 вересня 1990 року
Мітинг Народного руху України із закликами до розпуску Верховної Ради, відставки уряду і вимогами про вихід України зі складу СРСР. Окрім синьо-жовтих прапорів майорять і червоно-чорні. Київ, 30 вересня 1990 року

Нам кажуть, що з 1991 року в Україні існує демократична форма правління. Однак ми бачимо, що вся українська політика з того часу була змаганням і боротьбою олігархічних кланів і вищої бюрократії, а народ виступав здебільшого пасивною масою тих, хто все те спостерігав. Результати: Україна є найбіднішою країною Європи, вона не спромоглася за 28 років незалежності, на відміну від Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, стати членом НАТО і ЄС, Україна втратила воєнну потугу і так далі.

У 1991 році, коли була можливість обрати президентом В’ячеслава Чорновола, який міг стати українським Вацлавом Гавелом, український охлос вибирає знайоме і звичне – партійного бюрократа, колишнього головного ідеолога ЦК КПУ Леоніда Кравчука.

У 1994 році обрали президентом ще одного доволі реакційного радянського діяча Леоніда Кучму, котрий став засновником системи олігархату, від якої Україна не може звільнитися досі.

В 1999-му, вже добре знаючи, хто такий Кучма, український охлос знову дає кредит довіри Леоніду Даниловичу. Потім, після правління нікчемного Ющенка, обирають кримінальника Януковича. А після каденції Петра Порошенка, до котрого було дуже багато претензій, на величезний подив цивілізованого світу обирають коміка Володимира Зеленського, який, спекулюючи на природному прагненні людей до миру, фактично руйнує геополітичні позиції України під тиском Кремля.

Хибна традиція

На жаль, причиною багатьох історичних поразок України був не лише зовнішній ворог, а неадекватна поведінка її власного населення.

У 1918–1921 роках, замість того, щоб одностайно стати на захист своєї держави, мільйони українців дотримувалися нейтралітету. Тоді, як і зараз, було дуже багато прихильників «миру за будь-яку ціну». Вони отримали такий мир ціною червоного терору і Голодомору. Бо надто вже довго зважували, визираючи з-за тину, до кого ж приєднатися: до української армії, до денікінців чи російських більшовиків. «Взаєморозуміння» з більшовиками закінчилося в 1932–1933 роках.

Фрагмент обкладинки брошури, виданої Національним музеєм «Меморіал жертв Голодомору» до роковин геноциду
Фрагмент обкладинки брошури, виданої Національним музеєм «Меморіал жертв Голодомору» до роковин геноциду

Чимало українців Центральну Раду (далеко не ідеальну), Скоропадського, Петлюру ненавиділи більше, ніж Леніна, Денікіна та інших чужинців. Як і в Україні 2019 року, коли Порошенко для багатьох був більш одіозною постаттю, ніж Путін…

Під час війни за незалежність армія УНР становила близько 100 тисяч козаків і старшин. І це на 36 мільйонну (на той час) націю! Армія незалежної Естонії того самого часу також становила 100 тисяч. Але це на 1 (один) мільйон естонців. Себто у них 10% нації взяли до рук зброю і стали на захист батьківщини і свободи. А в Україні менше 0,3%. Якби 10% українців пішли воювати за свою державу, Україна мала б армію у понад 3 мільйони багнетів і шабель і цілком могла б перемогти.

Естонці встояли, викинули російських більшовиків і навіть взяли російське місто Псков. Вони перемогли, а переможена червона Росія сплатила Естонії контрибуцію – 16 тонн золота.

Встояли й латиші, яких було 1,5 мільйони, литовці – понад 2 мільйони. А 36-мільйонна Україна впала…

Питання: який відсоток нині в Україні становлять добровольці, волонтери, бійці ЗСУ і Національної гвардії, які стали на захист країни? Чи дуже він високий? В середовищі українського охлосу дуже багато людей, які, нічого не зробивши для своєї країни у важкий історичний момент, «страшенно втомилися від війни» і практично закликають до капітуляції. Вони чомусь підсвідомо розраховують на те, що Кремль принесе їм мир, спокій і санаторій. У 1918–1921 роках також чимало було таких «життєлюбів»…

Як дасться взнаки 2019-й?

Охлос зробив свій вибір на президентських і парламентських виборах, сподіваючись на диво з негайним миром з імперією та на золоту зливу в економіці й добробуті. Вони надихалися численними плакатами з закликом: «Зробимо їх разом!». «Їх» нібито означало верхівку українського суспільства. Але з’ясовується, що «зробили» не «їх», а Україну та її активну меншість – демос. А обіцяний «кінець епохи бідності» ніяк не наступає. Під час виборів дуже педалювали те, що Володимир Зеленський – «людина з народу». Проте народ мав би замислитися, чи всі громадяни України є мультимільйонерами, щоб Зеленський був одним із них…

Під час виборчих перегонів улюбленим об’єктом критики Зе-команди була кадрова політика Петра Порошенка. Справді, кому могла в суспільстві сподобатися практика призначення на посади за схемою: кум-брат-сват? Але все пізнається в порівнянні. Раніше таку важливу під час війни структуру як СБУ очолював кадровий спецслужбовець генерал Василь Грицак. А нині Іван Баканов, величезна заслуга котрого полягає в тому, що в славетному місті Кривому Розі він мешкав у тому ж самому житловому будинку, де жив і Володимир Зеленський. А якщо ще поглянути на «зірку» гумору пана Сивоху, який є тепер головним ідеологом щодо Донбасу в Раді національної безпеки і оборони, то все стає зрозумілим і цілком безнадійним.

Під час акції «Ні капітуляції!» у День захисника України. Київ, 14 жовтня 2019 року
Під час акції «Ні капітуляції!» у День захисника України. Київ, 14 жовтня 2019 року

За кілька місяців при владі команда, що хибує на агресивне невігластво, наробила багато негативу. Практично зруйновано міжнародну антипутінську коаліцію, помітно погіршилися взаємини зі США, деморалізовано українську армію… Це все робиться з посиланням на волевиявлення українського народу. Чи встигне народ протверезіти від навіяного Зе-пропагандою сп’яніння? І наскільки швидко українське населення перетвориться на український демос, а демократія в Україні перестане бути олігархічною фікцією?

Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА

(Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода)

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Політична карикатура Олексія Кустовського
Політична карикатура Олексія Кустовського

Віктор Каспрук: «Особливий статус Донбасу – «троянський кит» Путіна»​

«Рух опору капітуляції» пропонує висунути Росії консолідовану претензію як країні-агресору​

Кучма, Зеленський та віра в доброго пана. Масові протести захищають Україну від пастки Кремля​

Павло Казарін: Нинішня прорадянська людина виступає в ролі адвоката диявола​

  • Зображення 16x9

    Ігор Лосєв

    Кримчанин у дев’ятому поколінні, кандидат філософських наук, політичний оглядач газети «День». Від самого заснування працював у виданнях Кримського півострова, які виходили друком до окупації Криму Росією: був членом редколегії газети ВМСУ «Флот України» і науковим редактором журналу «Морська держава». Є автором кількох книг, серед яких «Історія і теорія світової культури: європейський контекст», «Севастополь – Крим – Україна: хроніка інформаційної оборони», «Azat Qirim чи колонія Москви? Імперський геноцид і кримськотатарська революція» (у співавторстві) й інших.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG