Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 23:14

Україна і Росія – повернення неможливе


Україна і Росія – повернення неможливе

Прага, 2 травня 2001 – Сьогодні, коли минає 10 років з дня проголошення незалежності України, питання про віновлення СРСР вже не стоїть і на носіїв подібних гасел на київських майданах майже ніхто не звертає уваги. Але що стосується Росії та її апетитів щодо України, то тут різні сили, кожна на свій кшталт, прагнуть ловити рибку у каламутній водичці. Йдеться не лише про одіозні постаті з «слов’янського союзу» але і про так званих «відомих українських політолоґів», один з яких нещодавно політично «просвєщал» російських фахівців з українського питання.

Що стосується «відомого українського політолоґа», то йдеться про останню ініціативу російськомовного киянина Володимира Малинковича, який колись проміняв авторитетну для нього посаду журналіста радіо «Свобода» на функцію радника президента Леоніда Кучми і еволюціонував надалі до невизнаного політика і ображеного «націоналістами» «русскоязичного»…Що стосується претензій Малинковича на всеукраїнську відомість, то варто лише згадати байку Крилова про цуцика й слона, де маленька собачка прагне робити собі відповідний імідж, гавкаючи на щось значно більше за об’ємами аніж вона….Але у відомій московській «Нєзавісімой ґазєтє» менше зважали на справжній політолоґічний багаж колишнього радіожурналіста та дисидента, їх більше приваблювала приналежність його до когорти «ображених»….Від такого можна очікувати й відповідного ностальгічного фону… А йшлося про ініціативу Малинковича в обговоренні за круглим столом згаданого російського часопису проблеми перспектив російсько-українських взаємин. І заголовок вийшов відповідним: «Какая Украіна нужна Россіі».

Не буду переказувати змісту цього круглого столу. Бо суть його зводилася, за словами самого ж Малинковича, до того, що «Україна назавжди залишиться в орбіті Росії»…І хоча на цьому зібранні пролунали єдина, трошечки відмінна від більшості учасників, думка політолога з Києва Михайла Погребінського, все ж таки більшість учасників, котрих найбільше хвилювали американські гроші і західна «змова» в Україні, погодилася з думкою ініціатора цього круголого столу, що й випливло з резюме «мягкого російського націоналіста», редактора «Нєзавісімой газєти».

Але важливим є вже хоча б те, що учасники згаданого московського круголого столу визнають реальним факт одного з останніх опитувань громадської думки в Україні, з якого випливає, що мінімум, як 55 відсотків громадян України вважає, що їх держава має бути на майбутнє окремою від Росії…А також те, що не менше як 7 мільйонів громадян тієї ж України твердо переконані у незалежницькому демократичному розвиткові своєї держави і її європейській орієнтації… Хоча подібних твердих українців, ще у дні серпневого 1991 року путчу, глава КГБ Крючков нараховував більше 11 мілйонів. А це вже щось та значить. Бо чимало з учасників цього круглого столу підтримували років з 7-8 тому тезу про недовговічність «української незалежності» і відводили їй не більше 5-ти років. А сьогодні вже й 10-та річниця на порозі. Правда, за словами того ж Михайла Погребінського багато з його московських колег й до сьогодні «вважають українську незалежність нісенітницею» але вже не насмілюються давати термінологічні прогонози її кінця….

Хай буде на совісті учасників цього круглого ігнорування явних ознак авторитаризму в Україні і преслідувань журналістів та їх фізичного винищення при явному потуранні влади але й ті прогонози, котрі були зроблені учасниками цього круглого столу на рахунок незмінності нинішньої президентської влади та майбутньої прив’язанності України до Росії, залишаються лише суб’єктивно бажаними для «мягких і твердих» російських націоналістів.Та скільки ми вже чули подібного за останні десять років і на все це хочеться ще раз згадати просте але влучне східне прислів’я: «Пес бреше, а валка топче свій шлях».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG