Київ, 7 серпня 2001 - 12 серпня виповнюється 460 років від народження українського публіциста, греко-католицького митрополита Київського і Галицького Іпатія Потія.
Адам Потій походив із середовища заможної української шляхти Підляшшя і був вихований при дворі великого князя Литовського Миколая Радзивілла Чорного. У молоді роки він перейшов у кальвінізм. Після закінчення Краківського університету Адам працював секретарем короля Сиґізмунда Третього, брав участь у поході проти Московщини, був земським суддею і каштеляном у Бересті та сенатором Речі Посполитої.
1574 року Потій під впливом своєї дружини повернувся у православ’я. Після її смерті він 21 березня 1593 року постригся у ченці під іменем Іпатія і невдовзі став єпископом Володимирським і Берестейським.
Найбільш освічений серед тодішніх українських єпископів, Потій гостро відчував кризу Київського православ’я та необхідність його реформування. Він був автором знаменитих «Торчинських артикулів» з викладом умов об’єднання православної та католицької церков. 23 грудня 1595 року у Ватикані єпископи Потій та Терлецький взяли участь у церемонії прилучення Київської митрополії до союзу з Римом. У жовтні наступного року Потій був серед організаторів Берестейського собору, який затвердив церковну унію.
1599 року Потій став греко-католицьким митрополитом Київським і Галицьким. 1609 року він на власний кошт заснував школу у Володимирі-Волинському. Як публіцист Потій зажив слави вже своєю першою полемічною працею «Унія або виклад артикулів до об’єднання Греків з костьолом Римським», а ще один з його творів називався «Гармонія».
Проте власні дії Потія часом були далекі від зразкових: 1596 року він зброєю відбив у православних Володимирський Іллінський монастир, а 1601 року власноручно обстриг бороду священику Володимирського храму Святого Василя. 1609 року Потій силою захопив 10 православних церков у Вільні і домігся від світської влади заборони діяльності православного братства. У відповідь у серпні віленський райця Іван Тупека намагався його зарубити, але той закрився митрополичим посохом, і шабля тільки відтяла Потію пальці.
Іпатій Потій помер 18 липня 1613 року.
Адам Потій походив із середовища заможної української шляхти Підляшшя і був вихований при дворі великого князя Литовського Миколая Радзивілла Чорного. У молоді роки він перейшов у кальвінізм. Після закінчення Краківського університету Адам працював секретарем короля Сиґізмунда Третього, брав участь у поході проти Московщини, був земським суддею і каштеляном у Бересті та сенатором Речі Посполитої.
1574 року Потій під впливом своєї дружини повернувся у православ’я. Після її смерті він 21 березня 1593 року постригся у ченці під іменем Іпатія і невдовзі став єпископом Володимирським і Берестейським.
Найбільш освічений серед тодішніх українських єпископів, Потій гостро відчував кризу Київського православ’я та необхідність його реформування. Він був автором знаменитих «Торчинських артикулів» з викладом умов об’єднання православної та католицької церков. 23 грудня 1595 року у Ватикані єпископи Потій та Терлецький взяли участь у церемонії прилучення Київської митрополії до союзу з Римом. У жовтні наступного року Потій був серед організаторів Берестейського собору, який затвердив церковну унію.
1599 року Потій став греко-католицьким митрополитом Київським і Галицьким. 1609 року він на власний кошт заснував школу у Володимирі-Волинському. Як публіцист Потій зажив слави вже своєю першою полемічною працею «Унія або виклад артикулів до об’єднання Греків з костьолом Римським», а ще один з його творів називався «Гармонія».
Проте власні дії Потія часом були далекі від зразкових: 1596 року він зброєю відбив у православних Володимирський Іллінський монастир, а 1601 року власноручно обстриг бороду священику Володимирського храму Святого Василя. 1609 року Потій силою захопив 10 православних церков у Вільні і домігся від світської влади заборони діяльності православного братства. У відповідь у серпні віленський райця Іван Тупека намагався його зарубити, але той закрився митрополичим посохом, і шабля тільки відтяла Потію пальці.
Іпатій Потій помер 18 липня 1613 року.
