Прага, 9 серпня 2001 ― Василь Зілгалов. Які тенденції та динаміка безробіття у сьогоднішній українській економіці?
Надія Григорович. Ситуація щодо ринку праці в україні сьогодні, можна сказати, стабілізується і покращується. Тому що, якщо відслідковувати динаміку процесу, особливо щодо показника безробіття, то, не зважаючи на те, що останні два роки спостерігалося зростання показника безробіття і він становив за оцінкою і методологією МОП 12%, то уже, особливо у першому півріччі цього року, спостерігається дещо тенденція до покращення ситуації і зниження цього показника.
Загалом, динаміка показника безробіття сьогодні характеризується наступним чином: загальна чисельність громадян, які сьогодні шукають роботу становить 2,7 мільйона осіб, але лише значна частина, приблизно половина звертається з них за допомогою до державної Служби зайнятості у працевлаштуванні. Тобто – це показник зареєстрованого безробіття.
І сьогодні, якщо порівнювати ці показники серед населення працездатного віку, то за дослідженням відповідно до методології МОП – рівень безробіття становив у 1999 році 13,1%, а зареєстрованого безробіття – 5,4%.
В.З. Чому така різниця?
Н.Г. Ця різниця пояснюється тим, що не всі сьогодні громадяни звертаються до державної Служби зайнятості. Це обумовлено низкою чинників – і як невеликою кількістю наявних вакансій для можливості працевлаштування, так і невеликим розміром грошової допомоги, яка сьогодні виплачується по безробіттю.
В.З. Ми розмовляли з безробітними, а вони кажуть, що, формально, вони рахуються як працівники на окремих підприємствах, але там заробітну плату не отримують і ці підприємства не працюють.
Н.Г. Згідно з тієї методологією, яка використовується у соціологічній практиці, працівники, які зайняті на підприємствах і вони ще не звільнені, не рахуються безробітними. Вони – тимчасово не зайняті. Така кількість працівників, дійсно, є великою, значною. Вона у 2000 році становила 2 мільйони осіб, це працівники, які впродовж року мали тривалі адміністративні відпустки і ще 1,8 мільйона працівників, які працювали в умовах скороченого режиму дня або тижня.
В.З. Це без тих 2,7 мільйона безробітних?
Н.Г. Це без тих 2,7 мільйона. Але ці працівники, вони вважаються зайнятими, оскільки вони не втрачають зв’язок з роботою, вони мають надію повернутися на роботу і вони вважаються лише тичасово не зайняті і, дійсно, вони у неоплачуваних відпустках, вони за цей період не отримують ніякої платні.
Але слід зазначити, що ситуація дещо покращилась у цьому півріччі. Це, перш за все, обумовлено тим, що позитивні зрушення є в економічній сфері, зростають обсяги виробництва і, відповідно, зростає ефективність використання робочої сили. І вже навіть тільки у першому кварталі на 15% скоротилася чисельність тих працівників, які були у вимушених відпустках, а в промисловості- майже на 50%. Це свідчить про те, що зростає рівень зайнятості і відповідно підвищується рівень зарплатні, і рівень добробуту такої категорії працівників.
В.З. Все ж таки є в Україні закон про банкрутство і ці підприємства, буває, не тільки місяцями, роками не працюють і дивна ситуація… І ці люди також роками не отримують зарплатні. Як ви можете таку ситуацію пояснити? Чому стільки підприємств формально зареєстровані, формально вони, начебто, є на ринку праці, у стуктурі промисловості, а , фактично, вони не функціонують?
Н.Г. Можу відповісти тільки з приводу саме тих працівників, які, дійсно, не працюють тривалий час.
Як показують статистичні дослідження, які проводяться в Україні відповідно до методології МОП шляхом опитування населення, що часто, люди, які перебувають у тривалих відпустках, вони мають додаткове місце роботи. Це або в офіційному секторі, або ж в незареєстрованому секторі економіки. Також, як показали останні дослідження, які проводилися в Україні, вони нелегально працюють за межами України, тобто вони на цей період шукають якісь інші додаткові заробітки і мають тимчасову роботу.
В.З. Ми знаємо, за останніми опитуваннями «СОЦІС ГЕЛЛАП» в Україні 56% працездатного населення не працюють і якщо відкинути пенсіонерів і студентів, то виходить не 12%, як Ви кажете, а приблизно, десь 20% безробітних?
Н.Г.Офіційні дані статистики базуються на матеріалах дослідження 49 тисяч респондентів у всіх регіонах України і відповідно до тієї методики, яка прийнята у міжнародній практиці, загальний показник безробіття становить 12%. Але, дійсно, може, як ми вже говорили, до цієї цифри бути додано тих працівників, які на сьогодні перебувають у тривалих відпустках. Тоді загальний показник може бути в межах 20%. Але це саме це, як кажуть, той обсяг пропозицій робочої сили на ринку праці.
В.З. Виходить так, що десь понад 6 мільйонів людей, які в Україні або тимчасово, або стабільно не мають праці?
Н.Г. За нашими оцінками, ця цифра вдвічі менша – 2, 7 мільйона працівників. Сьогодні – це ті, які не мають роботи, активно її шукають і готові приступити до неї. Ну, дійсно, до них ще можна 1 мільйон працівників додати, які умовно маючи роботу, формально прікріплені до підприємства, але вони шукають іншу роботу, або якусь додаткову працю.
Надія Григорович. Ситуація щодо ринку праці в україні сьогодні, можна сказати, стабілізується і покращується. Тому що, якщо відслідковувати динаміку процесу, особливо щодо показника безробіття, то, не зважаючи на те, що останні два роки спостерігалося зростання показника безробіття і він становив за оцінкою і методологією МОП 12%, то уже, особливо у першому півріччі цього року, спостерігається дещо тенденція до покращення ситуації і зниження цього показника.
Загалом, динаміка показника безробіття сьогодні характеризується наступним чином: загальна чисельність громадян, які сьогодні шукають роботу становить 2,7 мільйона осіб, але лише значна частина, приблизно половина звертається з них за допомогою до державної Служби зайнятості у працевлаштуванні. Тобто – це показник зареєстрованого безробіття.
І сьогодні, якщо порівнювати ці показники серед населення працездатного віку, то за дослідженням відповідно до методології МОП – рівень безробіття становив у 1999 році 13,1%, а зареєстрованого безробіття – 5,4%.
В.З. Чому така різниця?
Н.Г. Ця різниця пояснюється тим, що не всі сьогодні громадяни звертаються до державної Служби зайнятості. Це обумовлено низкою чинників – і як невеликою кількістю наявних вакансій для можливості працевлаштування, так і невеликим розміром грошової допомоги, яка сьогодні виплачується по безробіттю.
В.З. Ми розмовляли з безробітними, а вони кажуть, що, формально, вони рахуються як працівники на окремих підприємствах, але там заробітну плату не отримують і ці підприємства не працюють.
Н.Г. Згідно з тієї методологією, яка використовується у соціологічній практиці, працівники, які зайняті на підприємствах і вони ще не звільнені, не рахуються безробітними. Вони – тимчасово не зайняті. Така кількість працівників, дійсно, є великою, значною. Вона у 2000 році становила 2 мільйони осіб, це працівники, які впродовж року мали тривалі адміністративні відпустки і ще 1,8 мільйона працівників, які працювали в умовах скороченого режиму дня або тижня.
В.З. Це без тих 2,7 мільйона безробітних?
Н.Г. Це без тих 2,7 мільйона. Але ці працівники, вони вважаються зайнятими, оскільки вони не втрачають зв’язок з роботою, вони мають надію повернутися на роботу і вони вважаються лише тичасово не зайняті і, дійсно, вони у неоплачуваних відпустках, вони за цей період не отримують ніякої платні.
Але слід зазначити, що ситуація дещо покращилась у цьому півріччі. Це, перш за все, обумовлено тим, що позитивні зрушення є в економічній сфері, зростають обсяги виробництва і, відповідно, зростає ефективність використання робочої сили. І вже навіть тільки у першому кварталі на 15% скоротилася чисельність тих працівників, які були у вимушених відпустках, а в промисловості- майже на 50%. Це свідчить про те, що зростає рівень зайнятості і відповідно підвищується рівень зарплатні, і рівень добробуту такої категорії працівників.
В.З. Все ж таки є в Україні закон про банкрутство і ці підприємства, буває, не тільки місяцями, роками не працюють і дивна ситуація… І ці люди також роками не отримують зарплатні. Як ви можете таку ситуацію пояснити? Чому стільки підприємств формально зареєстровані, формально вони, начебто, є на ринку праці, у стуктурі промисловості, а , фактично, вони не функціонують?
Н.Г. Можу відповісти тільки з приводу саме тих працівників, які, дійсно, не працюють тривалий час.
Як показують статистичні дослідження, які проводяться в Україні відповідно до методології МОП шляхом опитування населення, що часто, люди, які перебувають у тривалих відпустках, вони мають додаткове місце роботи. Це або в офіційному секторі, або ж в незареєстрованому секторі економіки. Також, як показали останні дослідження, які проводилися в Україні, вони нелегально працюють за межами України, тобто вони на цей період шукають якісь інші додаткові заробітки і мають тимчасову роботу.
В.З. Ми знаємо, за останніми опитуваннями «СОЦІС ГЕЛЛАП» в Україні 56% працездатного населення не працюють і якщо відкинути пенсіонерів і студентів, то виходить не 12%, як Ви кажете, а приблизно, десь 20% безробітних?
Н.Г.Офіційні дані статистики базуються на матеріалах дослідження 49 тисяч респондентів у всіх регіонах України і відповідно до тієї методики, яка прийнята у міжнародній практиці, загальний показник безробіття становить 12%. Але, дійсно, може, як ми вже говорили, до цієї цифри бути додано тих працівників, які на сьогодні перебувають у тривалих відпустках. Тоді загальний показник може бути в межах 20%. Але це саме це, як кажуть, той обсяг пропозицій робочої сили на ринку праці.
В.З. Виходить так, що десь понад 6 мільйонів людей, які в Україні або тимчасово, або стабільно не мають праці?
Н.Г. За нашими оцінками, ця цифра вдвічі менша – 2, 7 мільйона працівників. Сьогодні – це ті, які не мають роботи, активно її шукають і готові приступити до неї. Ну, дійсно, до них ще можна 1 мільйон працівників додати, які умовно маючи роботу, формально прікріплені до підприємства, але вони шукають іншу роботу, або якусь додаткову працю.
