Москва, 10 грудня 2001 – У минулі вихідні у російській столиці відбувся Всеросійський з’їзд вихідців з України.
Всеросійський з’їзд вихідців з України – перша серйозна подія Року України в Росії, проголошеного Володимиром Путіним. І таким чином, на цю подію варто подивитися хоча б з точки зору того, що саме буде Рік України в Росії і усвідомити, що таке вихідці з України.
Як відомо, в Росії є чимало українських національних організацій – таких, скажімо, як Об’єднання українців в Росії, Товариство української культури… Всі ці організації піклуються, здебільшого культурними проблемами російських українців, тим, що вони не мають реальної можливості отримувати освіту рідною мовою, не мають зв’язку з рідною книжкою, культурою. Всі ці проблеми, як правило, не вирішуються на урядовому рівні. В Російській Федерації досі немає сталої концепції допомоги національним меншинам, які не мають своїх національно-державних утворень на території цієї держави.
Однак, вихідці з України – це поняття зовсім інше. Це стало зрозумілим під час їхнього Всеросійського форуму. Вихідці – це люди, які були пов’язані з Україною народженням, або роботою в цій країні, однак, навряд чи можуть вважатися людьми, пов’язаними з української культурою, навряд, чи можуть вважатися людьми, які усвідомлюють усю важливість української державності.
У залі засідань форуму було чимало людей, які, навпаки, згадували про те, якою чудовою була колишня союзна держава. Популярна актриса Клара Лучко говорила про те, що люди старшого покоління, мовляв, ще пам’ятають про те, яким був Радянський Союз, а от молодь, вона, звичайно, вже понівечена пропагандою останніх років.
Інша популярна актриса Еліна Бистрицька заявила про те, що у Києві їй розповідали про переслідування російської мови. Звісно, не варто було б пред’являти претензії популярним актрисам, які не є політичними діячами і відбулися саме в контексті російської культури, однак, дійсно є людьми, що свого часу народилися в Україні тоді, коли усвідомлювати державність цієї країни було просто не можливо.
Для таких людей, які з молодих років і все життя прожили у столиці колишнього Радянського Союзу – Москві, Україна – це приблизно те ж саме, що Ярославська або Курська область. І ніяк вони не можуть усвідомити, чому ж ця «Ярославська область» не є частиною Російської Федерації? Як це вийшло, що вони переїжджали, немов би з Росії до Росії, а зараз їхня батьківщина відділена від Російської Федерації державним кордоном, там розмовляють іншою державною мовою, будують власну країну, піклуються про власну культуру?
Не дивно, що Всеросійський форум був використаний для внутрішньоросійських політичних потреб. В залі можна було побачити керівника президентської адміністрації Олександра Волошина, російського політолога Глєба Павловського, якого спостерігачі зараз пов’язують із передвиборчими інтересами одіозних українських олігархів Віктора Медведчука і Григорія Суркіса, також посла Росії в Україні, колишнього прем’єр-міністра РФ Віктора Черномирдіна, міністра культури Михайла Швидкого. І у кожного з них були власні політичні мотивації щодо присутності на цьому зібранні.
Однак, насправді, до російсько-українських взаємин цей форум ніякого відношення не мав. Було у ньому позитивне – до російської столиці приїхали активісти українських організацій, бо, звісно ж, у регіонах вихідців було знайти досить тяжко, а необхідність регіональної участі у проекті, який був задуманий Глєбом Павловським та депутатом Державної Думи, нещодавно виключеним із демократичної партії «Яблуко» Вячеславом Ігруновим, звісно, було б потрібним. І, таким чином, цими регіональними представниками і стали представники українських організацій, які мали можливість поговорити про власні проблеми за рахунок організаторів цього форуму.
Однак, можна сказати точно - Рік України в Росії так і залишиться роком заходів, які будуть використовувати різні політики, політологи та сили, які зацікавлені у вирішенні власних проблем за рахунок представницьких заходів.
А справжні українсько-російські відносини, вони будуються зовсім на іншому рівні - під час складного діалогу з політичних, економічних питань, під час діалогу України та Російської Федерації з Європейським Союзом та НАТО про інтеграцію до цих структур. І, дійсно, можна вважати, що українсько-російські відносини можуть бути саме таким чином побудовані- без зайвих декларацій, без ностальгії за зруйнованою спільними зусиллями більшовицькою імперією.
Я не дивуюся тому, що хтось із вихідців з України досі виважає себе її громадянином, громадянином імперії, бо так легше пояснити собі, чому втрачений зв’язок із справжньою батьківщиною, а в країні проживання батьківщину так і не вдалося знайти.
Однак, це вже немає ніякого значення для тієї політичної і культурної реальності, яка будується на пострадянському просторі після того, як Радянський Союз пішов у небуття.
Всеросійський з’їзд вихідців з України – перша серйозна подія Року України в Росії, проголошеного Володимиром Путіним. І таким чином, на цю подію варто подивитися хоча б з точки зору того, що саме буде Рік України в Росії і усвідомити, що таке вихідці з України.
Як відомо, в Росії є чимало українських національних організацій – таких, скажімо, як Об’єднання українців в Росії, Товариство української культури… Всі ці організації піклуються, здебільшого культурними проблемами російських українців, тим, що вони не мають реальної можливості отримувати освіту рідною мовою, не мають зв’язку з рідною книжкою, культурою. Всі ці проблеми, як правило, не вирішуються на урядовому рівні. В Російській Федерації досі немає сталої концепції допомоги національним меншинам, які не мають своїх національно-державних утворень на території цієї держави.
Однак, вихідці з України – це поняття зовсім інше. Це стало зрозумілим під час їхнього Всеросійського форуму. Вихідці – це люди, які були пов’язані з Україною народженням, або роботою в цій країні, однак, навряд чи можуть вважатися людьми, пов’язаними з української культурою, навряд, чи можуть вважатися людьми, які усвідомлюють усю важливість української державності.
У залі засідань форуму було чимало людей, які, навпаки, згадували про те, якою чудовою була колишня союзна держава. Популярна актриса Клара Лучко говорила про те, що люди старшого покоління, мовляв, ще пам’ятають про те, яким був Радянський Союз, а от молодь, вона, звичайно, вже понівечена пропагандою останніх років.
Інша популярна актриса Еліна Бистрицька заявила про те, що у Києві їй розповідали про переслідування російської мови. Звісно, не варто було б пред’являти претензії популярним актрисам, які не є політичними діячами і відбулися саме в контексті російської культури, однак, дійсно є людьми, що свого часу народилися в Україні тоді, коли усвідомлювати державність цієї країни було просто не можливо.
Для таких людей, які з молодих років і все життя прожили у столиці колишнього Радянського Союзу – Москві, Україна – це приблизно те ж саме, що Ярославська або Курська область. І ніяк вони не можуть усвідомити, чому ж ця «Ярославська область» не є частиною Російської Федерації? Як це вийшло, що вони переїжджали, немов би з Росії до Росії, а зараз їхня батьківщина відділена від Російської Федерації державним кордоном, там розмовляють іншою державною мовою, будують власну країну, піклуються про власну культуру?
Не дивно, що Всеросійський форум був використаний для внутрішньоросійських політичних потреб. В залі можна було побачити керівника президентської адміністрації Олександра Волошина, російського політолога Глєба Павловського, якого спостерігачі зараз пов’язують із передвиборчими інтересами одіозних українських олігархів Віктора Медведчука і Григорія Суркіса, також посла Росії в Україні, колишнього прем’єр-міністра РФ Віктора Черномирдіна, міністра культури Михайла Швидкого. І у кожного з них були власні політичні мотивації щодо присутності на цьому зібранні.
Однак, насправді, до російсько-українських взаємин цей форум ніякого відношення не мав. Було у ньому позитивне – до російської столиці приїхали активісти українських організацій, бо, звісно ж, у регіонах вихідців було знайти досить тяжко, а необхідність регіональної участі у проекті, який був задуманий Глєбом Павловським та депутатом Державної Думи, нещодавно виключеним із демократичної партії «Яблуко» Вячеславом Ігруновим, звісно, було б потрібним. І, таким чином, цими регіональними представниками і стали представники українських організацій, які мали можливість поговорити про власні проблеми за рахунок організаторів цього форуму.
Однак, можна сказати точно - Рік України в Росії так і залишиться роком заходів, які будуть використовувати різні політики, політологи та сили, які зацікавлені у вирішенні власних проблем за рахунок представницьких заходів.
А справжні українсько-російські відносини, вони будуються зовсім на іншому рівні - під час складного діалогу з політичних, економічних питань, під час діалогу України та Російської Федерації з Європейським Союзом та НАТО про інтеграцію до цих структур. І, дійсно, можна вважати, що українсько-російські відносини можуть бути саме таким чином побудовані- без зайвих декларацій, без ностальгії за зруйнованою спільними зусиллями більшовицькою імперією.
Я не дивуюся тому, що хтось із вихідців з України досі виважає себе її громадянином, громадянином імперії, бо так легше пояснити собі, чому втрачений зв’язок із справжньою батьківщиною, а в країні проживання батьківщину так і не вдалося знайти.
Однак, це вже немає ніякого значення для тієї політичної і культурної реальності, яка будується на пострадянському просторі після того, як Радянський Союз пішов у небуття.
