Н’ю Йорк, 4 січня 2002 - Йдеться про діяльність Американо-Української Комісії з питань культурної спадщини. Ця Коміцсія - наслідок домовленості між двома державами спільно працювати для, цитую, “посилення захисту культурної спадщини та для сприяння доступу до скарбів національної та світової культури без будь-якої дискримінації”. Домовленість, зокрема, робить наголос на необхідності популяризувати “культурну спадщину жертв геноциду під час Другої Світової війни”. У даному випадку йдеться про збереження єврейських цвинтарів та синагог в Україні. На думку Ендрю Фединського, директора Українського музею-архіву у Клівленді, збереження культурної спадщини багато в чому залежить від свідчень тих, кто пережив лихоліття, бо, каже він, плідність праці дослідників залежить від наявності документів та даних. Якщо нема чим підтвердити висновки науковців, їхню працю можна віднести до фантазій чи вигадок.
Ось чому радянський режим докладав усіх зусиль з метою знищити українську культуру, каже Фединський, і пояснює: “Якщо в тебе нема минулого, то не буде й майбутнього. Обидві сторони – ті, хто прагнув знищити минувшину України й ті, хто працював для її збереження, розуміли важливість цього принципу. Врешті решт, ті, що працювали для збереження української історії, перемогли: Радянського Союзу нема, а Україна здобула незалежність”. Фединський був у складі об”єднаної американо-української комісії комісії, яка оцінювала стан пам”яток історії та культури в Україні. Він пише в англомовному тижневику “Юкрейніен Уїклі” про відвідини єврейського цвинтаря у Бердичеві, цитую: “Це дивовижної краси єврейське кладовище було покинуте невдовзі після приходу радянського режиму і нині поросло деревами й чагарником. Багато хто з американских євреїв походить з України. Вони зацікавлені у збереженні таких цвинтарів, як Бердичівське. Український уряд сприяє цьому”, - пише Фединський. Разом з тим, дослідник підкреслює, що поруч єврейського елементу в американо-українській домовленості, є ще й український, в дусі сприяння знанню та повазі до світових культур і національної спадщини. Український музей-архів у Клівленді почав працювати над програмою Українська культура в Америці.
У перебігу праці над цією програмою Фединський відвідав єврейський цвинтар у Бердичеві. Він пише: “Поруч єврейського цвинтаря там є масова могила українських науковців та діячів мистецтва, страчених під час сталінського терору 1937 року. Правду кажучи, це поховання виглядає просто ганебно. Напис на пам”ятнику понівечено вандалами, усе поросло травою й будяками. Цементні плити потріскані. Можна сказати, що це символізує загальний стан української культури. Там лежать вчені, поети, журналісти, педагоги, вбиті за свою відданість українській культурі. Нині про них забули. Тому так необхідна наша програма”,- каже Ендрю Фединський. Він розповідає про співпрацю з кафедрою славістики Огайського університету, який ось уже четвертий рік пропонує студентам курс “Введення в українську історію та культуру”. Фединський зауважує, що ця дисципліна привертає увагу широкого загалу. З-поміж півтораста студентів, які беруть цей курс, лише п”ятеро чи шестеро – українського походження. Він пише: “Радянському режимові майже вдалося зітерти з пам’яті українську минувшину: навіть серед високоосвічених людей мало хто знає про штучний голод початку 30-х років. Що ж до Київської Русі, то цей аспект української історії давно привласнено російською історіографією. Отож, пам”ять про замордованих українських науковців зобов”язує нас працювати для збереження і відновлення української культури”. І далі: “Я повертаюся думкою до Бердичева. Тисячі євреїв лежать там, серед трави й дерев. Поруч цього цвинтаря - масове поховання українців. Два цвинтарі, біч-о-біч, забуті сучасниками, але такі важливі для обох культур. Цвинтарі належать не лише минулому, а й також майбутньому,” – пише український науковець.
Ось чому радянський режим докладав усіх зусиль з метою знищити українську культуру, каже Фединський, і пояснює: “Якщо в тебе нема минулого, то не буде й майбутнього. Обидві сторони – ті, хто прагнув знищити минувшину України й ті, хто працював для її збереження, розуміли важливість цього принципу. Врешті решт, ті, що працювали для збереження української історії, перемогли: Радянського Союзу нема, а Україна здобула незалежність”. Фединський був у складі об”єднаної американо-української комісії комісії, яка оцінювала стан пам”яток історії та культури в Україні. Він пише в англомовному тижневику “Юкрейніен Уїклі” про відвідини єврейського цвинтаря у Бердичеві, цитую: “Це дивовижної краси єврейське кладовище було покинуте невдовзі після приходу радянського режиму і нині поросло деревами й чагарником. Багато хто з американских євреїв походить з України. Вони зацікавлені у збереженні таких цвинтарів, як Бердичівське. Український уряд сприяє цьому”, - пише Фединський. Разом з тим, дослідник підкреслює, що поруч єврейського елементу в американо-українській домовленості, є ще й український, в дусі сприяння знанню та повазі до світових культур і національної спадщини. Український музей-архів у Клівленді почав працювати над програмою Українська культура в Америці.
У перебігу праці над цією програмою Фединський відвідав єврейський цвинтар у Бердичеві. Він пише: “Поруч єврейського цвинтаря там є масова могила українських науковців та діячів мистецтва, страчених під час сталінського терору 1937 року. Правду кажучи, це поховання виглядає просто ганебно. Напис на пам”ятнику понівечено вандалами, усе поросло травою й будяками. Цементні плити потріскані. Можна сказати, що це символізує загальний стан української культури. Там лежать вчені, поети, журналісти, педагоги, вбиті за свою відданість українській культурі. Нині про них забули. Тому так необхідна наша програма”,- каже Ендрю Фединський. Він розповідає про співпрацю з кафедрою славістики Огайського університету, який ось уже четвертий рік пропонує студентам курс “Введення в українську історію та культуру”. Фединський зауважує, що ця дисципліна привертає увагу широкого загалу. З-поміж півтораста студентів, які беруть цей курс, лише п”ятеро чи шестеро – українського походження. Він пише: “Радянському режимові майже вдалося зітерти з пам’яті українську минувшину: навіть серед високоосвічених людей мало хто знає про штучний голод початку 30-х років. Що ж до Київської Русі, то цей аспект української історії давно привласнено російською історіографією. Отож, пам”ять про замордованих українських науковців зобов”язує нас працювати для збереження і відновлення української культури”. І далі: “Я повертаюся думкою до Бердичева. Тисячі євреїв лежать там, серед трави й дерев. Поруч цього цвинтаря - масове поховання українців. Два цвинтарі, біч-о-біч, забуті сучасниками, але такі важливі для обох культур. Цвинтарі належать не лише минулому, а й також майбутньому,” – пише український науковець.
