Прага, 15 січня 2002 - Життя кубинця Ґреґоріо Фуентеса з точністю до навпаки доводить, як можна прожити довге і духовно барвисте життя без коштовностей і майна, ціле життя палити міцний кубинський тютюн і при цьому дожити до 104 років, не мати навіть власного човна, і наперекір тому понад 30 років стояти біля штурвалу прославленого «Пілар».
І все ж так було. Вони - старий пан Ґреґоріо Фуентес і новачок на Кубі - Ернест Хемінґуей познайомились у 1928 році. «Старий був худий, а на потилиці мав багато глибоких зморшок», – безжалісно точно виписав, немов прагнув закарбувати навіки, у своїй книзі американський письменник. «Все на ньому було старе , - читаємо далі, - крім його очей. Очі були одного кольору з морем, вони були сердечні і нездоланні». Так назавжди увійшов до історії Греґоріо Фуентес – герой Хемінґуеєвого роману «Старий і море», твору, котрий приніс його авторові в 1954-ому році Нобелівську літературну премію, а невідомому кубинському рибалці – безсмертя.
Ґрегоріо Фуентес понад 30 років приятелював з письменником, з ним він духовно зблизився, вважав його за найкращого знавця рибальства під сонцем. Він його також шанував, приріс до загадкового американця душею. І на Хемінґуея Старий справив глибоке враження. Вони розмовляли мало, але розумілися. На початку 1930-их років Хемінґуей найняв Старого, щоб той дбав за його рибальський човен «Пілар». Старий погодився. Встановлена платня – 250 доларів - скріпила угоду, якій довелось пережити письменникову смерть. Перед від´їздом до Америки в 1960-ому році увінчаний славою Хемінґуей прийшов зі Старим Фуентесом попрощатись. Мабуть, уже знав, що вони розлучаються назавжди. Але достеменно Хемінгуей знав, кому має човен «Пілар» дістатися у спадщину. Човен став окрасою життя Старого, який після смерті свого доброго приятеля не переставав нарікати, що «Рибальство зараз не таке, яким бувало». Старий пережив свого приятеля на понад 30 років.
Сьогодні човен «Пілар» належить музеєві Ернеста Хемінґуея в Гавані. Туди його передав Старий Ґреґоріо Фуентес. За його життя до Музею тягнулись люди, щоб торкнутись живої легенди. Віриться, що і по його смерті не вмре історія про Старого чоловіка, котрий, навіть програвши тяжкий бій з акулами, все ж вірив у те, що людину можна поразити, але не можна знищити.
І все ж так було. Вони - старий пан Ґреґоріо Фуентес і новачок на Кубі - Ернест Хемінґуей познайомились у 1928 році. «Старий був худий, а на потилиці мав багато глибоких зморшок», – безжалісно точно виписав, немов прагнув закарбувати навіки, у своїй книзі американський письменник. «Все на ньому було старе , - читаємо далі, - крім його очей. Очі були одного кольору з морем, вони були сердечні і нездоланні». Так назавжди увійшов до історії Греґоріо Фуентес – герой Хемінґуеєвого роману «Старий і море», твору, котрий приніс його авторові в 1954-ому році Нобелівську літературну премію, а невідомому кубинському рибалці – безсмертя.
Ґрегоріо Фуентес понад 30 років приятелював з письменником, з ним він духовно зблизився, вважав його за найкращого знавця рибальства під сонцем. Він його також шанував, приріс до загадкового американця душею. І на Хемінґуея Старий справив глибоке враження. Вони розмовляли мало, але розумілися. На початку 1930-их років Хемінґуей найняв Старого, щоб той дбав за його рибальський човен «Пілар». Старий погодився. Встановлена платня – 250 доларів - скріпила угоду, якій довелось пережити письменникову смерть. Перед від´їздом до Америки в 1960-ому році увінчаний славою Хемінґуей прийшов зі Старим Фуентесом попрощатись. Мабуть, уже знав, що вони розлучаються назавжди. Але достеменно Хемінгуей знав, кому має човен «Пілар» дістатися у спадщину. Човен став окрасою життя Старого, який після смерті свого доброго приятеля не переставав нарікати, що «Рибальство зараз не таке, яким бувало». Старий пережив свого приятеля на понад 30 років.
Сьогодні човен «Пілар» належить музеєві Ернеста Хемінґуея в Гавані. Туди його передав Старий Ґреґоріо Фуентес. За його життя до Музею тягнулись люди, щоб торкнутись живої легенди. Віриться, що і по його смерті не вмре історія про Старого чоловіка, котрий, навіть програвши тяжкий бій з акулами, все ж вірив у те, що людину можна поразити, але не можна знищити.
