Белград, 17 червня 2002 – Поліція обшукувала квартиру колишнього начальника Служби безпеки який, як виявилося, уже три місяці контактує із слідчими Міжнародного трибуналу у Гаазі
Сербська Служба безпеки від 1997 року була підпорядкована не Міністерству внутрішніх справ, а безпосередньо тодішньому президентові Мілошевичу. Про це після обшуку його квартири заявив колишній начальник політичної поліції Йовіца Станішич. Він ствердив, що документ у зв’язку з цим знаходиться в архіві Міністерства. Подробиці про цю подію не оприлюднено. Проте, преса повідомляє, що Станішич уже три місяці контактує з представниками Міжнародного трибуналу у Гаазі.
Станішич став близьким співробітником Мілошевича ще на початку дев’яностих років. Він був безпосереднім керівником численних операцій сербської спецполіції у Хорватії, Боснії й Герцеговині та згодом у Косові. З екс-президентом Станішич розійшовся 1998 року.
Белградське радіо Б 92 повідомляє, що Гаазький трибунал вимагає від Станішича свідчити проти Мілошевича. Радіо повідомляє що Гаазькій прокуратурі необхідний доказ, що Мілошевич особисто давав доручення Службі безпеки та, що був докладно поінформований про усі її акції. Преса зазначає, що поліція у квартирі Станішича шукала саме декрет про підпорядкування Служби безпеки та її спецполіції Мілошевичу. Щоправда, краще ніж будь-який документ про це може розповісти сам Станішич. Його поява у Гаазі могла б розхитати, а то й підірвати оборону екс-президента.
Поліцейські експерти з цього приводу зазначають, що держбезпека була в руках Мілошевича не від 1997, а ще від початку дев’яностих років. Однак, прокуратурі потрібні не твердження експертів, а документи або достовірні свідки. Після самогубств колишніх міністрів поліції Югославії й Сербії Зорана Соколовича й Влайка Стоїльковича згаданий Станішич ймовірно найбільше знає про численні секретні операції та роль колишнього президента. Тому ніхто не здивований, що колишній начальник Служби безпеки контактує з представниками Гаазького трибуналу та працівниками західних спецслужб. Не важко припустити, що він в цих контактах намагається применшити свою роль у драматичних подіях або, принаймні, довести, що ним очолювані підрозділи нічого не робили з власної ініціативи. Іншими словами, що усі криваві шляхи вели – із штаб-квартири Мілошевича.
Сербська Служба безпеки від 1997 року була підпорядкована не Міністерству внутрішніх справ, а безпосередньо тодішньому президентові Мілошевичу. Про це після обшуку його квартири заявив колишній начальник політичної поліції Йовіца Станішич. Він ствердив, що документ у зв’язку з цим знаходиться в архіві Міністерства. Подробиці про цю подію не оприлюднено. Проте, преса повідомляє, що Станішич уже три місяці контактує з представниками Міжнародного трибуналу у Гаазі.
Станішич став близьким співробітником Мілошевича ще на початку дев’яностих років. Він був безпосереднім керівником численних операцій сербської спецполіції у Хорватії, Боснії й Герцеговині та згодом у Косові. З екс-президентом Станішич розійшовся 1998 року.
Белградське радіо Б 92 повідомляє, що Гаазький трибунал вимагає від Станішича свідчити проти Мілошевича. Радіо повідомляє що Гаазькій прокуратурі необхідний доказ, що Мілошевич особисто давав доручення Службі безпеки та, що був докладно поінформований про усі її акції. Преса зазначає, що поліція у квартирі Станішича шукала саме декрет про підпорядкування Служби безпеки та її спецполіції Мілошевичу. Щоправда, краще ніж будь-який документ про це може розповісти сам Станішич. Його поява у Гаазі могла б розхитати, а то й підірвати оборону екс-президента.
Поліцейські експерти з цього приводу зазначають, що держбезпека була в руках Мілошевича не від 1997, а ще від початку дев’яностих років. Однак, прокуратурі потрібні не твердження експертів, а документи або достовірні свідки. Після самогубств колишніх міністрів поліції Югославії й Сербії Зорана Соколовича й Влайка Стоїльковича згаданий Станішич ймовірно найбільше знає про численні секретні операції та роль колишнього президента. Тому ніхто не здивований, що колишній начальник Служби безпеки контактує з представниками Гаазького трибуналу та працівниками західних спецслужб. Не важко припустити, що він в цих контактах намагається применшити свою роль у драматичних подіях або, принаймні, довести, що ним очолювані підрозділи нічого не робили з власної ініціативи. Іншими словами, що усі криваві шляхи вели – із штаб-квартири Мілошевича.
