Київ, 12 серпня 2002 - Днями державна служба зі справ культів Молдови зареєструвала Бессарабську митрополію, яка складає частину Румунської православної церкви. Це рішення ставить крапку в десятилітній боротьбі митрополії за свої права. Саме стільки уряд Молдови відмовлявся визнати її як юридичну особу, незмінно заявляючи, що таке визнання негативно позначиться на релігійній ситуації у республіці, де впевнено домінувала Молдовська православна церква в юрисдикції Московського патріархату. Митрополію було зареєстровано тільки після відповідного рішення Європейського суду з прав людини. І це може стати дуже важливим прецедентом для всього пострадянського простору.
Реєстрація Бессарабської православної митрополії у Молдові, яка має наразі 68 парафій та 75 священиків – це подія, на яку чекали віруючі різних церков, котрим роками відмовляють у реєстрації їхніх громад у різних європейських, головно – посткомуністичних країнах. Офіційний Кишинів зробив усе від нього залежне, щоби реєстрація не відбулася. Віруючим багаторазово і рішуче відмовляли в реєстрації статуту митрополії, а їхні апеляції у дедалі більш високі інстанції незмінно відхилялися. 1997 року Верховний Суд Молдови остаточно, здавалося б, позбавив віруючих надії. Він ухвалив, що рішення про визнання митрополії може винести лише Православна церква Московського патріархату, від якої митрополія нібито відкололася. Зрештою, справа потрапила до Страсбургу і 13 грудня минулого року Європейський суд із прав людини зобов’язав уряд Молдови зареєструвати Бессарабську митрополію і виплатити їй компенсацію. Але навіть після цього з Кишинева лунали голоси про необов’язковість рішення Страсбурзького суду й обов’язковість ухвали Верховного Суду Молдови.
Наразі я не маю наміру входити в канонічні та історичні подробиці, з’ясовувати, звідки пішла Бессарабська митрополія, хто її лідери й прихильністю яких політичних кіл вона користується. Незмірно важливішим є те, що європейська система захисту прав людини, чию здатність дієво захищати свободу сумління й релігії почали були ставити під сумнів, виявилася ефективною. Справа в тому, що від часу свого заснування в 1955 році Європейська Комісія з прав людини розглянула десятки тисяч заяв, але буквально лічені з тих, де йшлося саме про порушення релігійних прав людини потрапили до Суду. Найвідоміша з цих справ – Коккінакіс проти Греції 1993 року – де Європейський Суд визнав-таки незаконним арешт літнього свідка Єгови за проповідування, залишила у експертів двоїсте враження: передовсім неодностайністю суддів та, по-друге, різкістю, навіть брутальністю критики рішення незгодними. Тому експерти чекали не тільки на рішення Суду в справі Бессарабської митрополії, але й на виконання цього рішення. Як сказав адвокат митрополії у суді, урядові Молдови не лишили вибору – або виконання рішення, або полишення європейського клубу. Наскільки надихаючою виявиться бессарабська справа, зараз ще навіть важко передбачити – в кожній європейській посткомуністичній країні є релігійні спільноти, для яких щасливе закінчення цієї історії має, вибачте за банальність, доленосне значення.
Що ж стосується власне Бессарабської митрополії, то вона готується витратити належні їй 27 тисяч євро на будівництво й ремонт храмів. Гроші вже перераховано...
Реєстрація Бессарабської православної митрополії у Молдові, яка має наразі 68 парафій та 75 священиків – це подія, на яку чекали віруючі різних церков, котрим роками відмовляють у реєстрації їхніх громад у різних європейських, головно – посткомуністичних країнах. Офіційний Кишинів зробив усе від нього залежне, щоби реєстрація не відбулася. Віруючим багаторазово і рішуче відмовляли в реєстрації статуту митрополії, а їхні апеляції у дедалі більш високі інстанції незмінно відхилялися. 1997 року Верховний Суд Молдови остаточно, здавалося б, позбавив віруючих надії. Він ухвалив, що рішення про визнання митрополії може винести лише Православна церква Московського патріархату, від якої митрополія нібито відкололася. Зрештою, справа потрапила до Страсбургу і 13 грудня минулого року Європейський суд із прав людини зобов’язав уряд Молдови зареєструвати Бессарабську митрополію і виплатити їй компенсацію. Але навіть після цього з Кишинева лунали голоси про необов’язковість рішення Страсбурзького суду й обов’язковість ухвали Верховного Суду Молдови.
Наразі я не маю наміру входити в канонічні та історичні подробиці, з’ясовувати, звідки пішла Бессарабська митрополія, хто її лідери й прихильністю яких політичних кіл вона користується. Незмірно важливішим є те, що європейська система захисту прав людини, чию здатність дієво захищати свободу сумління й релігії почали були ставити під сумнів, виявилася ефективною. Справа в тому, що від часу свого заснування в 1955 році Європейська Комісія з прав людини розглянула десятки тисяч заяв, але буквально лічені з тих, де йшлося саме про порушення релігійних прав людини потрапили до Суду. Найвідоміша з цих справ – Коккінакіс проти Греції 1993 року – де Європейський Суд визнав-таки незаконним арешт літнього свідка Єгови за проповідування, залишила у експертів двоїсте враження: передовсім неодностайністю суддів та, по-друге, різкістю, навіть брутальністю критики рішення незгодними. Тому експерти чекали не тільки на рішення Суду в справі Бессарабської митрополії, але й на виконання цього рішення. Як сказав адвокат митрополії у суді, урядові Молдови не лишили вибору – або виконання рішення, або полишення європейського клубу. Наскільки надихаючою виявиться бессарабська справа, зараз ще навіть важко передбачити – в кожній європейській посткомуністичній країні є релігійні спільноти, для яких щасливе закінчення цієї історії має, вибачте за банальність, доленосне значення.
Що ж стосується власне Бессарабської митрополії, то вона готується витратити належні їй 27 тисяч євро на будівництво й ремонт храмів. Гроші вже перераховано...
