Київ-Прага, 21 серпня 2002 –
Василь Зілгалов
Андре Моруа сказав, що людині відомі два типи трагічного. Вона страждає від того, що оточуючий світ байдужий до неї, а також від свого безсилля змінити цей світ.
Думаю, ці дві риси людської трагічності добре відомі сьогоднішнім пересічним українцям, а від цього і інші трагедії -, зокрема, на шахтах, в небі та на різних видовищах та шоу.
11 –й рік незалежності як ніякий рік має дійсно відтінок смутку й жалоби. Виникає питання, чи це явища фатальні, послані згори, чи це прояв буденної байдужості. Яка Ваша думка, пане Плав’юк?
Микола Плав’юк
Я не думаю, що ми такі фаталісти, щоб Господь мусив ще нас додатково карати. Без сумніву, за цілу низку жахливих трагічних подій відповідає у великій мірі настанова тих чиновників, які дуже безвідповідально ставляться до обов’язків. Немає логічного виправлення тому, щоб українське вугілля з чорного було червоним.
Це безвідповідальність тих, хто багато може робити у справі шахт Донбасу. Випадок у Львові вказує, що ми дотепер не цінуємо людське життя і не застосовуємо відповідні заходи, щоб охоронити від усяких катастроф, які трапляються у всьому світі.
Після Львова подібна подібна ситуація була у Великобританії, але в нас жертвами стали невинні діти. Є відповідні норми, які застосовуються для глядачів. І є таких багато інших справ, де ми з належністю не відносимось до безпеки громадян, до безпеки різних акцій, які організуються в Україні.
Василь Зілгалов
Але справа в тому, що в цивілізованих державах досить було б одної з цих трагедій, щоб багато політиків без громадських підштовхувань пішли у відставку.
Але в Україні щось навпаки: чим більше всіляких трагедій, невдач, проявів неповороткості влади, тим упевніше вона заявляє про свою впертість, чи є в цьому щось спільного з демократією?
Вадим Скуратівський
Я Вас прошу, давайте не будемо фетишизувати західну цивілізацію. Різне в ній відбувається, Бог із ними. Головніше інше. З 1946-86 роки Україна – країна нескінченних техногенних катастроф, їх було нескінченна кількість у різноманітних жанрах. Я жив неподалік від одного військового училища, і це було просто обрядом – похорон курсантів.
Услід за тим, мої родичі працювали на Донбаських шахтах, і там – нескінченні катастрофи.
Була дурна і важка економічна система, квазімодерна. Вона була дуже інтенсивна і водночас, спазматична, бо завжди “була змушена”. І ми отримали цю систему у спадок від радянської системи.
Тепер нам щось треба робити з нею. Завжди падають літаки, різне відбувається з гірняками усіх країн, але якщо щось трапилося – зробіть якісь висновки.
Я не бачу, щоб тут робили серйозні висновки.
Але давайте не будемо забувати, що і тут ми виходимо з якоїсь неймовірної технологічної ями, якою була так звана найбільш передова радянська індустрія. Насправді це було пекло, де безперестанку хтось гинув, тільки ми про це не знали.
Тепер ми знаємо про це ніби все. І відтак наші чиновники мають робити якійсь висновок. А те, що вони не роблять такого висновку – це вже дуже прикро.
Василь Зілгалов
Дякую. У нас є слухачка. Ви в ефірі.
Слухачка
Я заперечую пану Скуратівському, він усе валить на катастрофи, перепони, але справа не в тому. Прийшли до влади не дуже компетентні люди, які не заклали підґрунтя демократії. Пан Кравчук головного не зробив – не треба було грабувати у людей заощадження, щоб люди мали розвивати малий і середній бізнес....
Василь Зілгалов
Дякую, думаю що пан Скуратівський більше погоджується з тим, що колись казав Йосеф Бродський: “у справжній трагедії гине не герой, а хор”.
Така, мабуть, доля народу. Він має спокутувати те, що колись будував, і тепер воно падає йому на голову.
Вадим Скуратівський
На превеликий жаль. Але хай пані, яка дзвонила, робить все, щоб прийшла вслід за тим більш компетентна генерація української влади. Від неї вже зараз щось залежить в електоральному плані. Але давайте говорити, що в цій владі є дуже різні персони і давайте не будемо говорити, що ця влада погана. Тоді нам залишається лише вимкнути мікрофони.
Василь Зілгалов
Так, бо наш час добігає кінця. Мусимо підсумовувати нашу розмову. Ми обговорювали дві теми – чи дійсно День незалежності є святом для українського народу, а також про деякі причини трагедії, які сталися на 11 році незалежності України.
Дякую усім гостям.
Василь Зілгалов
Андре Моруа сказав, що людині відомі два типи трагічного. Вона страждає від того, що оточуючий світ байдужий до неї, а також від свого безсилля змінити цей світ.
Думаю, ці дві риси людської трагічності добре відомі сьогоднішнім пересічним українцям, а від цього і інші трагедії -, зокрема, на шахтах, в небі та на різних видовищах та шоу.
11 –й рік незалежності як ніякий рік має дійсно відтінок смутку й жалоби. Виникає питання, чи це явища фатальні, послані згори, чи це прояв буденної байдужості. Яка Ваша думка, пане Плав’юк?
Микола Плав’юк
Я не думаю, що ми такі фаталісти, щоб Господь мусив ще нас додатково карати. Без сумніву, за цілу низку жахливих трагічних подій відповідає у великій мірі настанова тих чиновників, які дуже безвідповідально ставляться до обов’язків. Немає логічного виправлення тому, щоб українське вугілля з чорного було червоним.
Це безвідповідальність тих, хто багато може робити у справі шахт Донбасу. Випадок у Львові вказує, що ми дотепер не цінуємо людське життя і не застосовуємо відповідні заходи, щоб охоронити від усяких катастроф, які трапляються у всьому світі.
Після Львова подібна подібна ситуація була у Великобританії, але в нас жертвами стали невинні діти. Є відповідні норми, які застосовуються для глядачів. І є таких багато інших справ, де ми з належністю не відносимось до безпеки громадян, до безпеки різних акцій, які організуються в Україні.
Василь Зілгалов
Але справа в тому, що в цивілізованих державах досить було б одної з цих трагедій, щоб багато політиків без громадських підштовхувань пішли у відставку.
Але в Україні щось навпаки: чим більше всіляких трагедій, невдач, проявів неповороткості влади, тим упевніше вона заявляє про свою впертість, чи є в цьому щось спільного з демократією?
Вадим Скуратівський
Я Вас прошу, давайте не будемо фетишизувати західну цивілізацію. Різне в ній відбувається, Бог із ними. Головніше інше. З 1946-86 роки Україна – країна нескінченних техногенних катастроф, їх було нескінченна кількість у різноманітних жанрах. Я жив неподалік від одного військового училища, і це було просто обрядом – похорон курсантів.
Услід за тим, мої родичі працювали на Донбаських шахтах, і там – нескінченні катастрофи.
Була дурна і важка економічна система, квазімодерна. Вона була дуже інтенсивна і водночас, спазматична, бо завжди “була змушена”. І ми отримали цю систему у спадок від радянської системи.
Тепер нам щось треба робити з нею. Завжди падають літаки, різне відбувається з гірняками усіх країн, але якщо щось трапилося – зробіть якісь висновки.
Я не бачу, щоб тут робили серйозні висновки.
Але давайте не будемо забувати, що і тут ми виходимо з якоїсь неймовірної технологічної ями, якою була так звана найбільш передова радянська індустрія. Насправді це було пекло, де безперестанку хтось гинув, тільки ми про це не знали.
Тепер ми знаємо про це ніби все. І відтак наші чиновники мають робити якійсь висновок. А те, що вони не роблять такого висновку – це вже дуже прикро.
Василь Зілгалов
Дякую. У нас є слухачка. Ви в ефірі.
Слухачка
Я заперечую пану Скуратівському, він усе валить на катастрофи, перепони, але справа не в тому. Прийшли до влади не дуже компетентні люди, які не заклали підґрунтя демократії. Пан Кравчук головного не зробив – не треба було грабувати у людей заощадження, щоб люди мали розвивати малий і середній бізнес....
Василь Зілгалов
Дякую, думаю що пан Скуратівський більше погоджується з тим, що колись казав Йосеф Бродський: “у справжній трагедії гине не герой, а хор”.
Така, мабуть, доля народу. Він має спокутувати те, що колись будував, і тепер воно падає йому на голову.
Вадим Скуратівський
На превеликий жаль. Але хай пані, яка дзвонила, робить все, щоб прийшла вслід за тим більш компетентна генерація української влади. Від неї вже зараз щось залежить в електоральному плані. Але давайте говорити, що в цій владі є дуже різні персони і давайте не будемо говорити, що ця влада погана. Тоді нам залишається лише вимкнути мікрофони.
Василь Зілгалов
Так, бо наш час добігає кінця. Мусимо підсумовувати нашу розмову. Ми обговорювали дві теми – чи дійсно День незалежності є святом для українського народу, а також про деякі причини трагедії, які сталися на 11 році незалежності України.
Дякую усім гостям.
