Прага, 31 січня 2003 – 5 жовтня 1989 року в чеській компартійній газеті ’’Руде право’’, тобто ’’Червоне право’’, появилось таке оголошення: ’’За велику і наполегливу працю приятелі й співробітники сердечно дякують Фердинандові Венєку і бажають йому здоров’я і подальших успіхів у роботі’’. Під цим вигаданим прізвищем друзі по антикомуністичному підпіллю вітали з днем народження Вацлава Гавела. Йому тоді минуло 53, до листопадової оксамитної революції залишався місяць і 12 днів. Саме в ці листопадові дні до Вацлава Гавела повернулись мільйони його співвітчизників, щоб висловити своє довір’я, а цілий світ заговорив про мирну демократичну революцію в Празі. Режим не наважився тоді арештувати Гавела ще раз, уже втретє. Його ім’я стало відомим, воно означало свободу.
Усі 13 років, коли Гавел був спочатку президентом Чехословаччини, а потім двічі – президентом Чеської Республіки, він не забував, скільки важить оця свобода. Можливо, тому він не був зручним президентом для тих, хто хотів збудувати в місті Усті над Лабою ґетто для циганів, чи шукав політичних компромісів з комуністами. Він першим заговорив про необхідність відкрити компартійні архіви і зробити достойним життя нацистських і комуністичних в’язнів.
Завдяки його старанням і значною мірою – особистим коштам були відреставровані й відкриті для всіх державні пам’ятки на Празькому Граді і президентська резиденція в місті Лани. Сьогодні мільйони туристів відпочивають і захоплюються Прагою дослівно під вікнами президента.
І чехи, й іноземці вдячні Вацлаву Гавелові, тому що він розмовляє однією з ними мовою – мовою свободи. І велике неонове серце, що палало над Прагою, також промовляло цією мовою. Вона не змінилась від революції 89 року, коли Вацлав Гавел сказав: “Давайте не дамо ніколи і нікому забруднити гарне обличчя нашої мирної революції. Правда і кохання повинно перемогти брехню і ненависть”.
Небагато людей має право промовити ці слова. Вацлав Гавел таке право має.
Усі 13 років, коли Гавел був спочатку президентом Чехословаччини, а потім двічі – президентом Чеської Республіки, він не забував, скільки важить оця свобода. Можливо, тому він не був зручним президентом для тих, хто хотів збудувати в місті Усті над Лабою ґетто для циганів, чи шукав політичних компромісів з комуністами. Він першим заговорив про необхідність відкрити компартійні архіви і зробити достойним життя нацистських і комуністичних в’язнів.
Завдяки його старанням і значною мірою – особистим коштам були відреставровані й відкриті для всіх державні пам’ятки на Празькому Граді і президентська резиденція в місті Лани. Сьогодні мільйони туристів відпочивають і захоплюються Прагою дослівно під вікнами президента.
І чехи, й іноземці вдячні Вацлаву Гавелові, тому що він розмовляє однією з ними мовою – мовою свободи. І велике неонове серце, що палало над Прагою, також промовляло цією мовою. Вона не змінилась від революції 89 року, коли Вацлав Гавел сказав: “Давайте не дамо ніколи і нікому забруднити гарне обличчя нашої мирної революції. Правда і кохання повинно перемогти брехню і ненависть”.
Небагато людей має право промовити ці слова. Вацлав Гавел таке право має.
