Київ-Прага, 10 березня, 2003 р. Гості: Народний депутат, голова УНР Юрій Костенко. Політолог, шеф-редактор журналу “Політична думка” Володимир Полохало.
Василь Зілгалов
Доброго вечора, шановні слухачі! У прямому ефірі Вечірня Свобода. У Празі ведучий Василь Зілгалов.
Сьогодні минає перший день великого посту у православних християн. У Івана Золотоустого, одного із стовпів християнства, з приводу посту сказано, наступне: «Честь посту складає не утримання від їжі, а віддалення від гріхів, так що, хто обмежує піст лише утриманням від їжі, той більше всього безчестить його. Ти постиш? Доведи мені це своїми ділами. Подай злидареві.... з ворогом примирись. Хай постять руки, будучи чистими від злодійства і наживи. Хай і язик постить від прокльонів і злих слів. Яка користь від того, що ми утримуємося від птиці і риб, а братів гриземо і з’їдаємо?»
Чи достатньо земного для усвідомлення людського духу? Достеменно – ні . Чи впаде зерно очищення в українську землю? Ми вестимемо мову про вчорашні акції в Україні - направлені, за словами їх організаторів, саме на очищення від злого, від ненависті , від гріха суспільного....
Телефон київської студії 490- 29- 05, код Києва 044.
І вітаю гостей Вечірньої Свободи. Це народний депутат, голова Української Народної Партії Юрій Костенко; також авторитетний політолог, шеф-редактор журналу “Політична думка” Володимир Полохало.
Доброго вечора, шановні гості, і дякуємо за те, що завітали до Вечірньої Свободи.
І відразу про головну тему нашої дискусії, про акції протесту опозиції, які стартували 9 березня біля пам’ятника Шевченку у столиці України.
Головним завданням української опозиції є досягнення перемоги над режимом на президентських виборах і кардинальна зміна системи влади. Про це 9 березня біля пам’ятника Тарасу Шевченкові заявили лідери опозиції на черговій акції протесту “Повстань Україно!” В ухваленій на мітингу резолюції вони зазначили, що в день народження Кобзаря їх згуртував, насамперед, “спільний біль за долю України та українців, за всіх її живих та ненароджених”.
Спостерігачі назвали цей етап акцій особливим не лише через рекордну кількість учасників мітингу, а й через перше представлення на ній різновекторних ідеологічних сил України .
Детальніше про цю акцію розповідає у своєму матеріалі Марина Пирожук.
Марина Пирожук
Акції протесту в День народження Тараса Шевченка були мирними і не войовничими. Узгодивши заздалегідь із владою маршрути, соціалісти, комуністи, блок Юлії Тимошенко та партії об’єднання “Наша Україна” йшли до пам’ятника різними шляхами.
І чи не вперше у своїй практиці українські комуністи на чолі з Петром Симоненком прийшли до пам’ятника Шевченку, пройшовши повз пам’ятника свого ідола, вождя світового пролетаріату Володимира Леніна.
У підніжжі Кобзаря лідери опозиції дали критичну оцінку політичному режиму України, доповнюючи при цьому свої виступи цитатами з віршів поета.
Лідерка БЮТ Юлія Тимошенко, яка в основному присвятила свій виступ ініціативам Леоніда Кучми стосовно проведення політичної реформи в Україні, зокрема, заявила, що такі ініціативи спрямовані на посилення інституту президентства і на послаблення українського парламенту, а не навпаки, як про це заявляє чинний президент. Вона також підкреслила, що Кучма має намір продовжити свої повноваження ще на один термін, і що обов’язок опозиції не допустити цього.
“Ті політики, які говорять, що зміни до Конституції , які пропонує Кучма, зміцнять владу, говорять суцільну брехню”, - додав до цього у своєму виступі лідер соціалістів Олександр Мороз .
Не відрізнялися виступи і Віктора Ющенка та Петра Симоненка, які у свідомості багатьох є некомбінованими політиками. Обидва з однаковим завзяттям говорили віршами Шевченка і закликали продовжувати справу Великого Кобзаря.
В ухваленій резолюції опозиціонери назвали владу антинародною і закликали всіх до боротьби над режимом. Кількість учасників мітингу, за різними даними, коливалася від 60 до 150 тисяч громадян. На завершення ж акції опозиція пікетувала Київський апеляційний суд та Лук”янівський слідчий ізолятор, де маніфестанти вимагали звільнення членів УНА-УНСО, які зараз ув’язнені.
Словом, Шевченко 9 березня об’єднав як лідерів різних ідеологічних орієнтації, так і їхніх рядових представників. Останні у своїх записках закликали лідерів об’єднатися заради України і не повторювати помилок.
Василь Зілгалов
Я, насамперед, хочу запитати в гостей таке: наскільки серйозно опозиція розраховує на досягнення, хоча б для прикладу, “ухвалення владою рішення про дострокові президентські вибори в Україні” (це – за резолюцією мітингу). Пане Костенко, як Ви вважаєте?
Юрій Костенко
Все-таки, метою вчорашньої акцій не було добиватися відставки президента, а консолідувати свої зусилля, з тим, щоб забезпечити демократичні президентські вибори 2004 року. Це мета, яка об’єднала різні за ідеологією політичні сили і яка, на мій погляд, буде досягнута, якщо ми крок за кроком будемо будувати демократичну коаліцію і узгоджувати з різними політичними силами свої дії.
Щодо дострокових президентських виборів. Потрібно, щоб Верховна Рада ухвалила відповідні рішення, а наскільки я орієнтуюся в ситуації, яка складається у парламенті, дуже важко добитися об’єднання хоча б 226 народних депутатів з тим, щоб вони проголосували за такі ухвали.
Василь Зілгалов
Чи можна вважати ці акції діями об’єднаної опозиції? Пане Полохало, як Ви вважаєте?
Володимир Полохало
Взагалі, мітинг – це своєрідна форма політичного дискурсу. Цікаво ( я був присутній на мітингу), що цей мітинг справді був масовим і зібрав рекордну кількість людей. Дані МВС є звично заниженими, думаю, на порядок. Можливо, лідери опозиції трошки ці цифри завищують. Але, оскільки я пам’ятаю всі мітинги, які відбулися біля університету Шевченка, можна сказати, що цей сквер і пам’ятник Кобзарю, мабуть, не спостерігали такий масовий мітинг за останні роки. Це суб’єктивне враження, але на мій погляд, багато хто прийшов на мітинг почути політичне послання від лідерів опозиції. І одне з очікувань, з запитань у розмовах з людей, з якими я спілкувався, було наступне: чи зможуть лідери опозиції консолідувати свої зусилля, скоординувати свої дії через те, що ( за словами учасників мітингу) ми всі відчули силу примусу, політичного свавілля і адміністративного тиску на парламентських виборах.
Тобто йдеться про те, що суспільна оцінка і суспільні очікування навіть перевищують спроможність і бажання лідерів опозиції дбати про конкретні механізми і взаємодію на майбутніх президентських виборах.
Мені здається, сьогодні дедалі більше тих громадян, хто переймається долею України, все більше тих, хто справді, попри ідеологічні розбіжності, хотіли б почути таке політичне послання: ”Ми ідемо на президентські вибори разом, незалежно від того, що нас роз’єднує”. Сьогодні переламаний момент в історії України: або справді ми будемо мати ліпшу альтернативу розвитку, поступ, або законсервуємо той політичний режим, який називали на мітингу і кланом, і олігархічним.
Василь Зілгалов
Колись один мудрий поляк кинув таку фразу: чим більше правди, тим далі від реальності. Якщо ми говоримо про слова правди, які прозвучали на акціях опозиції, як вони будуть далі резонувати з політичною реальністю в Україні, пане Костенко?
Юрій Костенко
Думаю, реальність полягає в тому, що вчорашні акції вперше об’єднали різні за ідеологією політичні сили. Саме в цьому була значимість цієї події. Щодо чисельності людей на мітингу. Я стояв біля Івана Плюща, і він сказав, що за всі роки, скільки він був на різних посадах у владі (і за комуністів, і за незалежність), він вперше побачив стільки людей біля пам’ятника Шевченку.
Третє. Реальність полягає у тому, що наші лідери все більше чують вимог від виборця: зробити все можливе, щоб наступні президентські вибори були демократичними, щоб демократична коаліція вийшла з одною програмою і одним кандидатом. У цьому полягає складність завдань, які стоять перед об’єднаною опозицією. Якщо казати про четвірку, без сумніву, можна з долею оптимізму переконливо говорити, що три політичні сили – “Наша Україна” , блок Юлії Тимошенко і соціалісти – можуть закласти підвалини такої демократичної коаліції. Що стосується комуністів, дуже важко уявити, що вони підуть разом з нами на наступних президентських виборах. І в цьому полягає небезпека того шляху, яким зараз турує четвірка - що можемо привчити виборця до того, що четвірка об’єдналася, що ми будемо разом проводити акції, а перед самими президентськими виборами ( так, як і канівська четвірка) все це розлетиться. І тоді дуже важко передбачити, як виборець зреагує на такі недалекоглядні кроки політиків. Тому якщо говорити про “Нашу Україну”, у нас є чітка концепція кроків, які ми повинні будувати на реальній основі.
Вона полягає в тому, що крок за кроком, ми будемо вибудовувати демократичну коаліцію, коаліцію демократичних сил. Це не лише опозиційні сили, це усі ті, хто хоче забезпечити подальший демократичний розвиток в нашій державі. І модель такої коаліції не виключає, в тому числі, участь комуністів. Така модель не виключає, що ми, обов’язково перемігши на наступних виборах президента, створимо у Верховній Раді ще цього скликання демократичну коаліцію, яка своїми кроками через зміну законодавства буде реалізовувати демократичний поступ України, який врешті-решт приведе її до Європи.
Тобто наша позиція цілком реальна, вона базується на тому, що ми маємо в українські політиці сьогодні. І я думаю, що на цей раз нам вдасться, не відриваючись від реалій, забезпечити те, що вимагає від нас пересічний громадянин.
Василь Зілгалов
Дякую, і у нас є ще один учасник нашої передачі. До Вечірньої Свободи телефонує слухач.
Слухач
Володимир, Київ. Шановне панство, чи достатньо таких чинників, як просто боротьба за владу, яка поки що єдина об’єднує опозицію? Назвіть, будь ласка, ще якісь ідеологічні чинники чи економічні інтереси, наприклад, «Нашої України» і комуністів, тому що дуже важко повірити, що можуть «Наша Україна» і Комуністична партія висунути одного кандидата. Дякую.
Василь Зілгалов
Пане Полохало, як Ви вважаєте, що можна відповісти нашому слухачеві?
Володимир Полохало
Я тут більший оптиміст, ніж пан Костенко, відносно того, що комуністи будуть виступати окремою силою, окремим кандидатом. Ще подивимось на перебіг подій, як це буде напередодні виборів президента. Річ у тім, що є верхівка комуністів, є надзвичайно цікавий феномен певної еволюції лідера комуністів Петра Симоненка, який, безперечно, еволюціонує, і його позиція значно відрізняється від його колег. І є рядові комуністи, які були присутні на мітингу, і які мало чим відрізнялися від рядових «нашоукраїнців», рядових бютівців, рядових соціалістів. Це були представники різних прошарків української нації, але, на мій погляд, тих прошарків, які сьогодні позбавлені можливості реалізовувати свій потенціал, свої політичні і громадянські права. Це та частина українства, яка поступово створює ту критичну масу громадянського суспільства, без якої неможливі демократичні зміни. І тому я не став би сьогодні абсолютизувати ідеологеми і ідеологічних ідолів. В своєму репортажі Марина Пирожук звернула увагу на надзвичайно цікавий факт, який заслуговує на спеціальне вивчення, – коли колона комуністів пройшла повз пам’ятник Леніну, прямуючи до Кобзаря. Отже, мотив, який рухав колону комуністів, це не була боротьба за владу, і не була лише підтримка свого лідера комуністів. Це було бажання знизу брати участь у загальнодемократичному процесі. Думаю, треба враховувати цю зміну реалій. Зрештою ясно, що комуністи не пройшли той шлях, який пройшли сьогодні компартії у постсоціалістичних країнах. Ми можемо говорити про комуністів, які ще залишилися на старих позиціях. Але життя, очікування в суспільстві змінюються, в суспільстві відбувається багато чого такого, на що не можуть не реагувати лідери комуністів. Ця еволюція деяких лідерів КПУ якраз пов’язана з тим, що вони відчувають, напевно, настрої рядових, пересічних українців. Це має бути визначальним.
І другий момент – це боротьба за владу. Якщо бути неупередженим, то сьогодні ми бачимо лише процес формування політичної опозиції, яка складається з різних сегментів. Але треба віддати належне, можливо, трохи перебільшене, риторичне, можливо, з пафосом, тому що мітинг є мітинг, виступам лідерів опозиції на мітингу, які концептуально, теоретично сходилися в одному. Тобто який політичний режим сьогодні панує в Україні? Те, що він кланово-олігархічний і недемократичний, мені здається, в цьому розходжень не було. Яка альтернатива існує цьому? Якщо є такий концепт, це – основний ідеологічний концепт: альтернатива може бути тільки одна – змінити цю систему влади, але не таким чином, як пропонує сьогодні чинний президент, що по суті означає лише зміцнення статус кво цього політичного режиму, а змінити в демократичний спосіб. Це означає – створити конкурентні умови для всіх політичних акторів, ключових політичних гравців, усіх політичних сил. Саме рівні умови для виборювання цієї влади, без якої жодне суспільство не може обійтися. Отже йдеться про боротьбу за демократичну владу. Я тільки так хотів поправити нашого слухача.
Василь Зілгалов
Дехто вже сьогодні зауважив, що стосується цієї вчорашньої акції, що якщо раніше, коли стартували передвиборчі кампанії, так кажуть, відразу ж йшла агітація за якісь конкретні блоки, за якихось конкретних осіб, намічалися певні особи і партії, то під час вчорашньої акції і взагалі в останні тижні, як спостерігається обговорення можливої коаліції і кандидатів, є така обережність, кажуть щось трошки нове, конкретно не називають офіційно імена. Що це, скромність чи якась нова тактика непоспіху в політичному розвитку подій, пане Костенко?
Юрій Костенко
По-перше, немає ще старту виборчих перегонів, вони почнуться лише восени. Зараз відбуваються інтенсивні переговори між політичними блоками, лідерами з метою формування тієї демократичної коаліції, про яку ми вже згадували. Тому і не називається офіційно той чи інший кандидат, який буде представляти таку коаліцію. Наше завдання, і чому ми сьогодні попри різну ідеологію працюємо спільно, – забезпечити демократичність наступних президентських виборів. Це питання, яке нас об’єднує попри різну ідеологію. І акції, які ми проводимо разом, це – як попередження діючій владі, що якщо хтось спробує у недемократичний спосіб проводити ці вибори, то тоді будуть і дострокові вибори, і президентські, і парламентські. Тоді саме народ буде говорити останнє слово, стосовно того, яка влада має буде в Україні. Ми не хочемо допускати до того, щоб вулиця вирішувала те, що має вирішувати український політикум. Тому і відбувається зараз наша активізація.
Тепер кілька слів до попереднього запитання. Чи достатньо того, що різні за ідеологією політичні сили об’єднує тільки боротьба за владу. Так на те і створюються політичні сили, щоб боротися за владу, а потім, маючи владу у своїх руках, переконувати виборців, яка програма, яка ідеологія краще, який лідер дає більше українському суспільству. Щодо спільних інтересів, то вони сьогодні у нас спільні у тому, що за демократичного устрою комуністи можуть звертатися до виборців і переконувати їх, щоб ті голосували на президентських чи парламентських виборах за їхнього кандидата, їхню програму. Ми, представники національної демократії, також можемо звертатися і переконувати виборця голосувати за нас. А виборець хай вирішує, за яку політичну силу він віддасть свої голоси, а потім як ця політична сила своїми діями буде йому звітувати не статзвітністю, а тим, що в нього з’являється на столі. У цьому полягає суть демократичного розвитку, за який ми боремося і задля якого ми об’єднали свої зусилля з ідеологічно різними політичними силами.
Щодо того, коли буде названий цей кандидат від демократичних сил. Я думаю, що до цієї осені будуть проведені всі необхідні узгодження, і десь у вересні, жовтні більшість політичних сил визначиться з підтримкою того чи іншого кандидата. Я реаліст, і думаю, що демократичні сили підуть зі своїм кандидатом, ліві сили, і в першу чергу, комуністи, підуть зі своїм кандидатом. Але наше завдання, щоб ми до початку президентської кампанії забезпечили у Верховній Раді ухвалення змін і доповнень до діючого Закону про вибори президента, тому що він є недемократичним. І це ми повинні робити попри нашу різну ідеологію. Якщо ми це зробимо, то думаю, вибори, нарешті, дадуть Україні такого президента, який забезпечить нам і подальший демократичний розвиток, і подальшу євроінтеграцію.
Василь Зілгалов
У нас є ще один учасник – слухач.
Слухач
Добрий вечір, панове. Під час попередніх акцій, зокрема, після вбивства Георгія Гонгадзе, було дуже багато балачок на тему, що нас, мовляв, дуже небагато. Якби нас було так тисяч 50, тоді... Вчора нас було на майдані, як на мене, значно більше, ніж 50 тисяч. Що робимо далі?
Василь Зілгалов
Пане Полохало, як Ви вважаєте?
Юрій Костенко
Якщо можна, я хотів би відповісти, тому що я є учасником акції з 89-го року. Коли йшли процеси становлення української незалежної держави, то тоді впродовж року на вулицях менш ніж 100-150 тисяч виборців не було. Згадайте студентські акції, ходу національної демократії на чолі з Народним Рухом до Верховної Ради, коли ми голосували за Декларації про державний суверенітет, ухвалювали акт про незалежність і таке інше. Тому від нас залежить, як буде далі розвиватися наша демократична хода, і які досягнення разом із вами ми зможемо забезпечити нашій державі. Все залежить від народу. Цей шановний добродій, якій щойно телефонував, не назвався, але ми повинні розуміти, що кожний народ достойний свого правителя. І лише народ може того чи іншого правителя змінити. У Празі пару років тому, коли спробували прикрутити, як кажуть, гайки ЗМІ, скільки мільйонів вийшло! І в Києві порівняйте ситуацію – величезне місто, 3 мільйони мешканців, а складається враження, що киян не цікавить те, що сьогодні здебільшого відбувається в українській політиці. Правда вчора, хочу сказати відверто, вперше за багато років кияни знов проснулися і вийшли на вулицю. Я думаю, що це є визначальною прикметою вчорашньої акції.
Василь Зілгалов
Пане Полохало, яке Ваше ставлення до кількості і дієвості цих акцій?
Володимир Полохало
Я б сказав би, що питання трошечки було загальне: «Що далі?» Я ще раз підкреслюю, йдеться про те, що це були масові акції, йдеться про те, що вони, справді, були об’єднавчі попри розбіжності ідеологічні і таке інші. Ми сьогодні спостерігаємо, якийсь Ренесанс і відновлення, я б сказав, цивілізованої вулиці. Тут я трошки з паном Костенком не згодний, що вирішує вулиця. Вулиця і майдан, і мітинг, як інструмент, є спосіб партикуляції інтересів. Ті політики, які не можуть вловити зміну суспільних настроїв, поворот суспільних настроїв, а повинні вловити це різними способами, не лише через листи, спілкування зі своїми виборцями, ті політики зазвичай сходять на узбіччя політичного життя. Так що і в західних країнах, і в демократичних країнах ми говоримо про парламентські і позапарламентські форми політичної діяльності. Ïх треба поєднувати і цьому вчить історичний досвід.
Відносно того, що далі? Я думаю, що варто було б згадати деякі уроки політичної історії України, починаючи з 1991 року. Урок перший: це певний політичний романтизм і сподівання на те, що влада сама по собі буде самореформуватися і буде поліпшуватися. Це міф, який розвіюється всією історією України. Влада не дбала про самореформування. Навпаки, вона вичерпала можливий потенціал для самореформування. Вона не може самореформуватися. Ось чому і збільшується кількість учасників різних акцій. Ось чому людям не достньо лише писати листи до Верховної Ради, а люди хочуть вийти на вулицю і цивілізовано про це сказати, щоб почули їх ті, на кого вони покладають певні сподівання.
Нарешті, треба сказати про другий урок, який полягає у тому, що влада може інкорпорувати опозиційний протест і тим самим посилитися. Тут я скажу для дискусії і не лише для дискусії, що той самий Рух, який , по суті, став союзником влади у 1991-1992 році. Він саме тому і перестав бути такою могутньою ідеологічною силою, що став у суспільній, громадській думці асоціюватися і сприйматися, як союзник влади.
Є поняття стандартні і поняття абеткові - є влада, і є опозиція. І це є характеристика демократичного суспільства. Якщо хтось із опозиції сподівається на якісь залаштункові переговори з владою, сподівається на цей консенсус з владою, яка за визначенням самої опозиції, є кланово-олігархічною, це означає певне розчарування в тих настроях і в тих учасників мітингу, які цього якраз вже і не прагнуть. Цей урок, мабуть, треба вивчити нинішнім лідерам опозиції.
Влада сьогодні готує різні пастки для лідерів опозиції і для різних сегментів опозиції з тим, щоб послабити її і зробити її не авторитетною в очах майбутніх виборців. Сьогодні є лише аванс з боку суспільних очікувань. Не заслуга опозиції, скільки прийшло на мітинг. Це вже є об’єктивний природний процес і зміна певних настроїв. Тут важливо, щоб лідери опозиції не опинилися в хвості цих настроїв, щоб лідери опозиції виявилися адекватні зміні цих настроїв.
Мені здається, що тут є така певна небезпека того, що суспільство сьогодні стає розумнішим, більш громадським, ніж складні політичні реалії, складні залаштункові переговори, складні консенсуси, якісь дивні химерні компроміси і так далі. Сьогодні важливо опозиціювання, яке чітко виявить два полюси - один полюс недемократичний, який уособлюється нинішнім політичним режимом, інший полюс може бути демократичним. Важливо, що не лише будуть декларуватися наміри опозиції, а і наскільки лідери опозиції будуть послідовними у своїх діях. Це не означає, що вони мають негайно сьогодні висунути єдиного кандидата. Це означає, що вони мають бути готовими до будь-яких дій влади, яка, як засвідчує історія ніколи добровільно не здавала своїх позицій, а тим більше, в Україні.
Василь Зілгалов
Дякую. В нас є ще один слухач. Будь ласка, Ваше запитання.
Слухач
Добрий вечір. Євген Василенко. Київ. У мене запитання до панів Полохала і Костенка. В одного із діячів у парламенті апологетів Кучми (не пам’ятаю його прізвища, тому що їх багато як щурів), є законопоект, який, якщо його буде ухвалено, то стане законом, який звільнить діючого президента від відповідальності за карні злочини. Наприклад, украдені мільярди доларів, вбивство Гонгадзе і інших діячів, яких вбила влада і інші злочини. Ваше відношення до цього, м’яко кажучи, неподобства?
Василь Зілгалов
Ми продовжуємо нашу програму і переходимо до другої теми нашої розмови: Які можуть бути реакції влади на вчорашні акції?
Фактично, наш слухач, пане Полохало, був солідарний з Вами, мабуть чисто стихійно, не усвідомлюючи і не чуючи того, що Ви сказали про ті пастки. Пане Костенко, як Ви вважаєте оцей проект закону про гарантії для діючого президента, чи це не є пастка для опозиції?
Юрій Костенко
Я тут хотів би трошечки не погодитися з моїм колегою щодо ролі і місії Руху, що він опинився на узбіччі життя, тому що він пішов на співпрацю із владою. Як можна говорити про співпрацю Руху з владою, коли за всі роки незалежності рухівців у владі було аж 4%? З цього можна зробити висновок, яка була співпраця з владою.
Щодо тих пасток, якими нас лякають, можливості залаштункових переговорів з владою і таке інше, то знову ж хочу сказати, що за роки незалежності у нас сформувалася дуже потужна політична команда саме із представників демократичних сил. Ми у 1991 році були можливо не готові взяти владу у свої руки, так як це було у Польщі, чи Чехії. Чому? Тому що дуже багатьох тих, хто представляв національну демократію, тобто лідерів національного демократичного руху, був синдром боязні того, що Росія просто так Україну не віддасть. І вони готові були йти на співпрацю з будь-ким, аби не втратити незалежність. Оце в найбільшій мірі, як на мене, вплинуло на перебіг подій 1991року, коли після проголошення назалежності, ми могли дійсно, заблокувавши роботу парламенту, добитися позачергових парламентських виборів.
Щодо співпраці,то як такої співпраці з владою ніколи не було. Тим більше, що покійний лідер Народного Руху України В’ячеслав Максимович Чорновіл декларував весь час, що ми знаходимося у політичній опозиції.
Народ відвернувся від Руху у якійсь мірі тому, що очікували дуже швидких позитивних змін у житті переважної більшості українських громадян після проголошення незалежності, а цього не настало. А не настало тому, що ми не взяли владу у свої руки, як це відбулося у Польщі,Чехії, у Словаччині і переважній більшості центральноєвропейських держав. Те, що Ющенко прем’єр-міністр, якого так багато критикували за його непослідовність, за його, так би мовити, нерадикалізм, тим не менше, на виборах 2002 року отримав стільки голосів підтримки - це тому, що уряд Ющенка вирішив конкретні соціально-економічні проблеми, які відчув виборець.
Ось у цьому є ключове завдання будь-яких політичних сил - своїми діями показувати пересічному громадянинові не опозиційність, чи радикалізм, чи ще щось, а показувати, що вони здатні вирішуваіти проблеми пересічного українського громадянина. Коли він відчує, що саме ця політична сила забезпечила йому кращі статки, отоді він і підтримає цю політичну силу. Ось у цьому у нас поки що немає розуміння.
Немає на сьогоднішній день небезпеки у тому, що опозиція піде на зговір з владою. Більша є проблема у тому, що ми забезпечимо, чи не забезпечимо демократичність наступних виборів. Тобто, чи здатні ми будемо змінити закон про вибори президентські, чи здатні ми будемо ухвалити закон про вибори на пропорційній основі парламентській, чи здатні ми будемо зробити зміни до Конституції, які забезпечать демократичний розвиток України. Принаймні, в частині надання прав більшості сформувати свій уряд і владу на місцях з тим, щоб маючи владні повноваження показувати виборцю як вміє та, чи інша політична сила користуватися його довірою і виконувати свої пердвиборчі обіцянки.
А реакція влади на вчорашні акції дуже проста, на мій погляд, буде. Якраз все залежатиме від наших подальших кроків - якщо ми демонструватимемо консолідацію і спільність наших дій, то влада піде на те, що вона погодиться з нашими вимогами.
Василь Зілгалов
Пане Полохало, які можуть бути сценарії подальшого рзвитку подій?
Володимир Полохало
Політологічно ситуацію сьогодні можна визначити таким чином: сьогодні влада не користується підтримкою громадян. Я б сказав, має критично допустимий мінімум легітимності. Це засвідчують всі опитування громадської думки . Але з іншого боку, і різні сегменти опозиції, які мають підтримку більшу, це теж показують соціологічні опитування, йдеться також про парламентські вибори, водночас, мають пасивну підтримку з боку суспільства. Владу пасивно не підтримують, а опозицію пасивно підтримують. Оцей парадокс.
Тут йдеться не лише про те, як там буде закон про демократичні вибори ухвалюватися, я тут подискутую. Йдеться про те, що сьогодні демократичні вибори можливі лише тоді, коли відбудеться тиск з низу, коли громадяни відчують, що вони не є заручниками гри політичних гравців, а що вони є самодостатні, самостійні і що їх очікування мають реалізовувати політики, особливо ті політики, які претендують на демократичні засади розвитку нашого суспільтва, нашої держави. Ось тут поки що є певний дефіцит довіри з точки зору опозиції. Від того, чи вдасться сьогодні лідерам опозиції, опозиційним силам збільшити свій електоральний потенціал, потенціал підтримки, залежатиме демократичність наступних президентських виборів і взагалі те, що буде після Кучми - демократичний шлях розвитку, чи той який сьогодні склався.
Василь Зілгало
Дякую. На все добре. Дякуємо нашим слухачам за увагу.
