Київ, 11 вересня 2003 року.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. Вітаю вас, шановні слухачі!
Сьогодні у програмі такі теми:
- Новий поворот у “Биківнянській справі”. ЄС з прав людини відмовив прийняти до розгляду скаргу українських громадян.
- Проект нового Кримінально-процесуального кодексу – серйозна загроза дотриманню прав людини? Думка правозахисника.
- Права українських книговидавців. Чи перешкоджатиме їхній діяльності новий “Закон про видавничу справу”?
- І на закінчення - традиційна рубрика “Голоси скривджених”.
Почнемо з рубрики “Минуле”.
23 липня цього року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення не брати до розгляду кримінальну справу про масові розстріли жертв політичних репресій, які здійснювало НКВС у Биківнянському лісі під Києвом. Суд вирішив, “що право на порушення кримінального переслідування проти третіх осіб не входить до кола прав і свобод, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї”.
Проте активісти “Биківнянської справи” не погоджуються з рішенням Європейського суду. За словами захисника по цій справі Івана Макара, вони вимагають, цитую: “визнати керівний склад КПРС, НКВС, КДБ – злочинними організаціями”. Говорить адвокат Іван Макар.
Іван Макар
Тут просто йде підміна понять, що нібито ми хочемо порушення кримінальної справи проти конкретних осіб. Наше завдання було – підняти цю справу, щоб визнано було, що це злочини проти людства, щоб визначити, які організації це робили, засудити ту ідеологію і зробити, щоб держава вказала тим особам, які вели це розслідування, що вони керуються ще старими принципами.
Надія Шерстюк Активний учасник “Биківнянської справи”, співголова Київської Ради об’єднань громадян Олесь Гриб втратив у Биківнянському лісі кількох своїх родичів. Проте, за його словами, чинна українська влада відмовляється визнати нащадків більше шести тисяч закатованих потерпілою стороною. Олесь Гриб продовжує далі.
Олесь Гриб
Ми підіймали питання проти організацій, які вимагаємо визнати злочинними на підставі ст. 9, ст. 10 Нюрнбергського трибуналу та й послідуючих прийнятих законів. Вперше в історії прийнято, що не тільки юридична особа може бути визнана злочинною, а й організації, які проводили злочини проти людства. Саме в цьому випадку ми звернулися в цю організацію з тим, щоб нас визнали потерпілими. Ми розбираємо 401 підпис. Що це за правова держава, де в нас розстріляні батьки гнояться в Биківнянському лісі, а нас навіть не вважають потерпілою стороною?
Друге. Ми говоримо, що винна організація, а нам виставляють “ваньок”, які розстрілювали. Ці “”ваньки” повмирали, а на них списують все.
Надія Шерстюк
У 1988 році у Биківнянському лісі знайшли масові поховання людей. Висновки трьох державних комісій засвідчили, що це жертви німецько-фашистських загарбників. І лише четверта комісія встановила, що у братських могилах – “вороги народу”. Відтоді, як каже Іван Макар, влада намагається цю справу “спустити на гальмах”. 4 рази “Биківнянську справу” закривали і , під тиском громадськості, знову порушували.
Далі - співголова Київської Ради об’єднань громадян Олесь Гриб.
Олесь Гриб
Ми почали свою справу з 93-го року, тобто рівно 10 років ми б’ємося об двері нашої радянської юриспруденції: за 10 років не було розкопано жодної могили, за 10 років нам тільки брехали, що буде зроблено.
Надія Шерстюк
Як каже Іван Макар, незважаючи на негативну відповідь Європейського суду, “Биківнянська справа” матиме продовження в юридичному і моральному аспектах. За словами адвоката, вони звертатимуться до міжнародних правозахисних організацій і паралельно розповідатимуть про цей злочин широкому колу людей.
Днями Верховна Рада планує розглянути в другому читанні проект нового Кримінально-процесуального кодексу України. Ухвалення цього важливого для забезпечення прав людини закону залишається одним із досі невиконаних зобов’язань, які дала Україна при вступі до Ради Європи 8 років тому. Проте низка норм, запропонованих авторами документа, викликала жваву дискусію і, навіть, неприйняття в середовищі українських юристів і правозахисників.
Детальніше про це – в матеріалі нашого дописувача, координатора Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана.
Дмитро Гройсман
Новий Кримінально-процесуальний кодекс, зобов’язання ухвалити який прийняла на себе українська держава при вступі до Ради Європи, протягом останніх восьми років залишається законодавчим „довгобудом”. Зазнавши лише низку косметичних змін, Кримінально-процесуальний кодекс України наразі залишається втіленням соцреалізму в юриспруденції, вмістивши в собі величезну кількість атавізмів, що перейшли українцям у спадок з радянських часів.
22 травня цього року після виснажливої і тривалої дискусії Верховна Рада України ухвалила прийняти за основу в першому читанні проект нового Кримінально-процесуального кодексу, поданого на розгляд групою народних депутатів-юристів, що переважно представляють фракції депутатської більшості в українському парламенті. Вже найближчим часом очікується друге читання доопрацьованого законопроекту, невдовзі після якого Кримінально-процесуальний кодекс має шанси стати повноцінним законом.
Проте багато юристів і правозахисників, відомі адвокати і вчені попереджають про небезпеку прийняття Кримінально-процесуального кодексу в тому вигляді, в якому це запропоновано зробити авторами. При цьому критики нового КПК наголошують, що проектом закону закладається фундамент для масових порушень основних прав людини з важкими наслідками.
Вінницька Правозахисна Група наголошує на тривожному переліку загрозливих для прав людини симптомів, що присутні в законопроекті.
Так, відповідно до норм цього проекту, можна (практично без жодних проблем) за розсудом слідчого або іншого працівника правоохоронного органу позбавити особу волі без рішення суду за вчинення "суспільно-небезпечного діяння". На відміну від поняття "злочин", визначення „суспільно-небезпечного діяння” законодавчо не встановлено, а тому допускає широке коло тлумачень.
За такої безмежної влади правоохоронні органи, крім того, можуть позбавити людину свободи таємно та довгий час нікому про це не повідомляти. Право на захист, особливо в ході досудового слідства, значно обмежується, навіть порівняно з існуючим законодавством.
Відсутнє право на побачення із захисником до першого допиту, що ставить підозрюваного у повну залежність від працівників правоохоронного органу та створює можливості для застосування незаконних методів дізнання.
Тайна слідства превалює над усіма іншими засадами кримінального судочинства. Навіть по завершенні розслідування обвинуваченого буде позбавлено права знати, на яких доказах ґрунтується обвинувачення проти нього (стаття 299 Проекту).
Окремо слід зазначити, що Проект значною мірою погіршує становище захисника у кримінальних справах. Його права зведено до такого мінімуму, який не дозволить йому виконувати свої професійні обов’язки.
У Харківській Правозахисній Групі вважають Проект Кримінально-процесуального кодексу таким, що не відповідає Міжнародному Пакту про громадянські та політичні права, Європейській конвенції про захист прав людини та багатьом іншим міжнародним документам, що втілюють фундаментальні засади кримінального судочинства для демократичних країн.
У відкритому листі, з яким звернулися до депутатів правозахисники, юристи і, навіть колеги по депутатському корпусу, наголошується на неприпустимості прийняття закону в запропонованій редакції.
Народний депутат, колишній міністр юстиції України Сергій Головатий вважає, що "з прийняттям цього проекту в запропонованій редакції, Сталін і Гітлер перевернуться в домовині від заздрощів досягненням українських демократів”. А українським громадянам, як потенційним суб’єктам дії нового Кримінально-процесуального Кодексу, тим часом залишається лише сподіватися, що народні обранці своїми не діями не розтривожать вічний сон сумнозвісних тиранів.
Надія Шерстюк
У Львові розпочався традиційний 10 національний форум видавців. На книжковий ярмарок приїхали понад 500 українських видавців і книготоргівельних фірм. Уже вкотре видавничий форум проігнорували представники української влади. Втім, саме до них найбільше претензій мають сьогодні українські видавці. Вони побоюються, що “Закон про державну підтримку книговидавничої справи в Україні”, який набуде чинності з 1 січня 2004 року, заблокують саме урядовці.
Наша львівська колега Галина Терещук спілкувалася із президентом Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів України Олександром Афоніним про проблеми в українському книговиданні.
Галина Терещук
Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів налічує 122 організації. “Нічого оригінального у “Законі про державну підтримку книговидавничої справи в Україні”, у порівнянні з російським чи польським законом, немає,” - зазначає президент асоціації видавців Олександр Афонін.
Олександр Афонін
Звільняються від податку на додану вартість всі технологічні операції виготовлення від паперу до повної книги, тобто це податок, який є в кожному товарі, його видавці, поліграфісти, виробники паперу не будуть платити протягом 4-х років.
Галина Терещук
Якщо два роки тому кількість назв книг, які видавались протягом року налічував понад 7 з половиною тисяч, то уже торік ця цифра становила майже 11 тисяч 400 найменувань. А це свідчить - книга в Україні дуже повільно, але усе ж стає бізнесом.
Олександр Афонін
Але, на жаль, в зв’язку з обмеженністю обігових коштів українського видавництва кількість видань фактично не зростає.
Галина Терещук
А ось яку проблему у книговиданні українські видавці вважають найактуальнішою.
Олександр Афонін
Перша проблема – отримати закон, не дати виконавчій владі, зокрема Кабінету Міністрів, сьогодні його знищити ще раніше, ніж він вступить в дію. По-друге, повернути до книги виконавчу владу. На жаль, ми маємо дуже багато фактів, коли виконавчими комітетами, адміністраціями, радами знищуються книжкові магазини. Ця проблема навіть зачепила Київ.
Галина Терещук
Як зазначав Олександр Афонін, українські чиновники ставлять в нерівні умови конкуренції приватних і державних видавців. Є так звані придворні видавництва, які існують за кошти держбюджету. Однак не держслужбовець, а спеціальна фахова комісія повинна визначати, які саме книжку потрібно видавати за бюджетні гроші і лише на конкурсних умовах потрібно визначати видавництво.
Олександр Афонін
Скажімо, існує система так званих прямих вказівок Кабінету Міністрів, Адміністрації Президента, і йде пряме виконання... Я не думаю, що так потрібні були книги в бібліотеках великих наших віце-прем’єр-міністрів чи окремих міністрів, які, не встигнувши попрацювати рік, вже творили якийсь фокус і відправляли його до бібліотеки, де, як то кажуть, не розпаковуючи ці пачки, клали в якийсь куток. Але автор цього фокусу отримав досить солідний гонорар, не тільки гонорар, а як подяку від видавництва за те, що воно отримало це.
Надія Шерстюк
Приватизаційний процес, який має місце в Україні, часто призводить до порушення конституційних прав громадян. Нині у рубриці “Голоси скривджених” наша кореспондентка Богдана Костюк досліджує ситуацію, що склалась навколо київського кінотеатру “Росія” та його співробітників.
Богдана Костюк
Кінотеатр “Росія” – єдиний культурний заклад на Лісовому масиві, де проживає понад 50 тисяч киян. Ще донедавна усі культурні події району відбувались у кінотеатрі, аж поки столична влада не зайнялася приватизацією подібних установ. Розповідає Євгенія Гладка – директорка кінотеатру упродовж вісімнадцяти років.
Євгенія Гладка
У 2000-му році кінотеатр було виставлено на приватизацію. Я як тоді, так і зараз виступала проти приватизації, тому що кінотеатр “Росія” – це надбання народу. За 20 років існування кінотеатр “Росія” повернув державі ті кошти, які були витрачені на його будову.
Коли пан Поживанов став депутатом Київради від виборців Лісового району, то він підтримав мою ініціативу зняти кінотеатр з приватизації, але пройшов деякий час, і він передумав.
Мене звільнили, звільнили з порушенням чинного законодавства, коли я була на лікарняному листі. Мої нагороди, подяки, іменний годинник від О.Омельченка, грамоти, відзнаки за плідну роботу – все дарма. Мене звільнили, а відтак, зробили обшук, зрізали замки в кабінетах, виставили ОМОН і заборонили мені заходити зовсім в кінотеатр.
Богдана Костюк
Тим часом, Михайло Поживанов в інтерв’ю для радіо “Свобода” заявив наступне:
Михайло Поживанов
Кільки разів вже питав Головне управління з питань майна, щоб виключили з приватизації всі кінотеатри, і щоб вони працювали, тому що сьогодні грошей вистачає в Київській міській раді і в Головного управління з питань культури для того, щоб ці об’єкти залишалися в нашій комунальній власності.
Богдана Костюк
Допоки міська влада розбирається з кінотеатром “Росія”, його співробітники чекають, що буде з ними: чи вони працюватимуть і надалі, чи їх буде звільнено таким же чином, як пані Гладку.
Надія Шерстюк
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк. Мені допомагала Наталія Антоненко. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. Вітаю вас, шановні слухачі!
Сьогодні у програмі такі теми:
- Новий поворот у “Биківнянській справі”. ЄС з прав людини відмовив прийняти до розгляду скаргу українських громадян.
- Проект нового Кримінально-процесуального кодексу – серйозна загроза дотриманню прав людини? Думка правозахисника.
- Права українських книговидавців. Чи перешкоджатиме їхній діяльності новий “Закон про видавничу справу”?
- І на закінчення - традиційна рубрика “Голоси скривджених”.
Почнемо з рубрики “Минуле”.
23 липня цього року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення не брати до розгляду кримінальну справу про масові розстріли жертв політичних репресій, які здійснювало НКВС у Биківнянському лісі під Києвом. Суд вирішив, “що право на порушення кримінального переслідування проти третіх осіб не входить до кола прав і свобод, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї”.
Проте активісти “Биківнянської справи” не погоджуються з рішенням Європейського суду. За словами захисника по цій справі Івана Макара, вони вимагають, цитую: “визнати керівний склад КПРС, НКВС, КДБ – злочинними організаціями”. Говорить адвокат Іван Макар.
Іван Макар
Тут просто йде підміна понять, що нібито ми хочемо порушення кримінальної справи проти конкретних осіб. Наше завдання було – підняти цю справу, щоб визнано було, що це злочини проти людства, щоб визначити, які організації це робили, засудити ту ідеологію і зробити, щоб держава вказала тим особам, які вели це розслідування, що вони керуються ще старими принципами.
Надія Шерстюк Активний учасник “Биківнянської справи”, співголова Київської Ради об’єднань громадян Олесь Гриб втратив у Биківнянському лісі кількох своїх родичів. Проте, за його словами, чинна українська влада відмовляється визнати нащадків більше шести тисяч закатованих потерпілою стороною. Олесь Гриб продовжує далі.
Олесь Гриб
Ми підіймали питання проти організацій, які вимагаємо визнати злочинними на підставі ст. 9, ст. 10 Нюрнбергського трибуналу та й послідуючих прийнятих законів. Вперше в історії прийнято, що не тільки юридична особа може бути визнана злочинною, а й організації, які проводили злочини проти людства. Саме в цьому випадку ми звернулися в цю організацію з тим, щоб нас визнали потерпілими. Ми розбираємо 401 підпис. Що це за правова держава, де в нас розстріляні батьки гнояться в Биківнянському лісі, а нас навіть не вважають потерпілою стороною?
Друге. Ми говоримо, що винна організація, а нам виставляють “ваньок”, які розстрілювали. Ці “”ваньки” повмирали, а на них списують все.
Надія Шерстюк
У 1988 році у Биківнянському лісі знайшли масові поховання людей. Висновки трьох державних комісій засвідчили, що це жертви німецько-фашистських загарбників. І лише четверта комісія встановила, що у братських могилах – “вороги народу”. Відтоді, як каже Іван Макар, влада намагається цю справу “спустити на гальмах”. 4 рази “Биківнянську справу” закривали і , під тиском громадськості, знову порушували.
Далі - співголова Київської Ради об’єднань громадян Олесь Гриб.
Олесь Гриб
Ми почали свою справу з 93-го року, тобто рівно 10 років ми б’ємося об двері нашої радянської юриспруденції: за 10 років не було розкопано жодної могили, за 10 років нам тільки брехали, що буде зроблено.
Надія Шерстюк
Як каже Іван Макар, незважаючи на негативну відповідь Європейського суду, “Биківнянська справа” матиме продовження в юридичному і моральному аспектах. За словами адвоката, вони звертатимуться до міжнародних правозахисних організацій і паралельно розповідатимуть про цей злочин широкому колу людей.
Днями Верховна Рада планує розглянути в другому читанні проект нового Кримінально-процесуального кодексу України. Ухвалення цього важливого для забезпечення прав людини закону залишається одним із досі невиконаних зобов’язань, які дала Україна при вступі до Ради Європи 8 років тому. Проте низка норм, запропонованих авторами документа, викликала жваву дискусію і, навіть, неприйняття в середовищі українських юристів і правозахисників.
Детальніше про це – в матеріалі нашого дописувача, координатора Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана.
Дмитро Гройсман
Новий Кримінально-процесуальний кодекс, зобов’язання ухвалити який прийняла на себе українська держава при вступі до Ради Європи, протягом останніх восьми років залишається законодавчим „довгобудом”. Зазнавши лише низку косметичних змін, Кримінально-процесуальний кодекс України наразі залишається втіленням соцреалізму в юриспруденції, вмістивши в собі величезну кількість атавізмів, що перейшли українцям у спадок з радянських часів.
22 травня цього року після виснажливої і тривалої дискусії Верховна Рада України ухвалила прийняти за основу в першому читанні проект нового Кримінально-процесуального кодексу, поданого на розгляд групою народних депутатів-юристів, що переважно представляють фракції депутатської більшості в українському парламенті. Вже найближчим часом очікується друге читання доопрацьованого законопроекту, невдовзі після якого Кримінально-процесуальний кодекс має шанси стати повноцінним законом.
Проте багато юристів і правозахисників, відомі адвокати і вчені попереджають про небезпеку прийняття Кримінально-процесуального кодексу в тому вигляді, в якому це запропоновано зробити авторами. При цьому критики нового КПК наголошують, що проектом закону закладається фундамент для масових порушень основних прав людини з важкими наслідками.
Вінницька Правозахисна Група наголошує на тривожному переліку загрозливих для прав людини симптомів, що присутні в законопроекті.
Так, відповідно до норм цього проекту, можна (практично без жодних проблем) за розсудом слідчого або іншого працівника правоохоронного органу позбавити особу волі без рішення суду за вчинення "суспільно-небезпечного діяння". На відміну від поняття "злочин", визначення „суспільно-небезпечного діяння” законодавчо не встановлено, а тому допускає широке коло тлумачень.
За такої безмежної влади правоохоронні органи, крім того, можуть позбавити людину свободи таємно та довгий час нікому про це не повідомляти. Право на захист, особливо в ході досудового слідства, значно обмежується, навіть порівняно з існуючим законодавством.
Відсутнє право на побачення із захисником до першого допиту, що ставить підозрюваного у повну залежність від працівників правоохоронного органу та створює можливості для застосування незаконних методів дізнання.
Тайна слідства превалює над усіма іншими засадами кримінального судочинства. Навіть по завершенні розслідування обвинуваченого буде позбавлено права знати, на яких доказах ґрунтується обвинувачення проти нього (стаття 299 Проекту).
Окремо слід зазначити, що Проект значною мірою погіршує становище захисника у кримінальних справах. Його права зведено до такого мінімуму, який не дозволить йому виконувати свої професійні обов’язки.
У Харківській Правозахисній Групі вважають Проект Кримінально-процесуального кодексу таким, що не відповідає Міжнародному Пакту про громадянські та політичні права, Європейській конвенції про захист прав людини та багатьом іншим міжнародним документам, що втілюють фундаментальні засади кримінального судочинства для демократичних країн.
У відкритому листі, з яким звернулися до депутатів правозахисники, юристи і, навіть колеги по депутатському корпусу, наголошується на неприпустимості прийняття закону в запропонованій редакції.
Народний депутат, колишній міністр юстиції України Сергій Головатий вважає, що "з прийняттям цього проекту в запропонованій редакції, Сталін і Гітлер перевернуться в домовині від заздрощів досягненням українських демократів”. А українським громадянам, як потенційним суб’єктам дії нового Кримінально-процесуального Кодексу, тим часом залишається лише сподіватися, що народні обранці своїми не діями не розтривожать вічний сон сумнозвісних тиранів.
Надія Шерстюк
У Львові розпочався традиційний 10 національний форум видавців. На книжковий ярмарок приїхали понад 500 українських видавців і книготоргівельних фірм. Уже вкотре видавничий форум проігнорували представники української влади. Втім, саме до них найбільше претензій мають сьогодні українські видавці. Вони побоюються, що “Закон про державну підтримку книговидавничої справи в Україні”, який набуде чинності з 1 січня 2004 року, заблокують саме урядовці.
Наша львівська колега Галина Терещук спілкувалася із президентом Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів України Олександром Афоніним про проблеми в українському книговиданні.
Галина Терещук
Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів налічує 122 організації. “Нічого оригінального у “Законі про державну підтримку книговидавничої справи в Україні”, у порівнянні з російським чи польським законом, немає,” - зазначає президент асоціації видавців Олександр Афонін.
Олександр Афонін
Звільняються від податку на додану вартість всі технологічні операції виготовлення від паперу до повної книги, тобто це податок, який є в кожному товарі, його видавці, поліграфісти, виробники паперу не будуть платити протягом 4-х років.
Галина Терещук
Якщо два роки тому кількість назв книг, які видавались протягом року налічував понад 7 з половиною тисяч, то уже торік ця цифра становила майже 11 тисяч 400 найменувань. А це свідчить - книга в Україні дуже повільно, але усе ж стає бізнесом.
Олександр Афонін
Але, на жаль, в зв’язку з обмеженністю обігових коштів українського видавництва кількість видань фактично не зростає.
Галина Терещук
А ось яку проблему у книговиданні українські видавці вважають найактуальнішою.
Олександр Афонін
Перша проблема – отримати закон, не дати виконавчій владі, зокрема Кабінету Міністрів, сьогодні його знищити ще раніше, ніж він вступить в дію. По-друге, повернути до книги виконавчу владу. На жаль, ми маємо дуже багато фактів, коли виконавчими комітетами, адміністраціями, радами знищуються книжкові магазини. Ця проблема навіть зачепила Київ.
Галина Терещук
Як зазначав Олександр Афонін, українські чиновники ставлять в нерівні умови конкуренції приватних і державних видавців. Є так звані придворні видавництва, які існують за кошти держбюджету. Однак не держслужбовець, а спеціальна фахова комісія повинна визначати, які саме книжку потрібно видавати за бюджетні гроші і лише на конкурсних умовах потрібно визначати видавництво.
Олександр Афонін
Скажімо, існує система так званих прямих вказівок Кабінету Міністрів, Адміністрації Президента, і йде пряме виконання... Я не думаю, що так потрібні були книги в бібліотеках великих наших віце-прем’єр-міністрів чи окремих міністрів, які, не встигнувши попрацювати рік, вже творили якийсь фокус і відправляли його до бібліотеки, де, як то кажуть, не розпаковуючи ці пачки, клали в якийсь куток. Але автор цього фокусу отримав досить солідний гонорар, не тільки гонорар, а як подяку від видавництва за те, що воно отримало це.
Надія Шерстюк
Приватизаційний процес, який має місце в Україні, часто призводить до порушення конституційних прав громадян. Нині у рубриці “Голоси скривджених” наша кореспондентка Богдана Костюк досліджує ситуацію, що склалась навколо київського кінотеатру “Росія” та його співробітників.
Богдана Костюк
Кінотеатр “Росія” – єдиний культурний заклад на Лісовому масиві, де проживає понад 50 тисяч киян. Ще донедавна усі культурні події району відбувались у кінотеатрі, аж поки столична влада не зайнялася приватизацією подібних установ. Розповідає Євгенія Гладка – директорка кінотеатру упродовж вісімнадцяти років.
Євгенія Гладка
У 2000-му році кінотеатр було виставлено на приватизацію. Я як тоді, так і зараз виступала проти приватизації, тому що кінотеатр “Росія” – це надбання народу. За 20 років існування кінотеатр “Росія” повернув державі ті кошти, які були витрачені на його будову.
Коли пан Поживанов став депутатом Київради від виборців Лісового району, то він підтримав мою ініціативу зняти кінотеатр з приватизації, але пройшов деякий час, і він передумав.
Мене звільнили, звільнили з порушенням чинного законодавства, коли я була на лікарняному листі. Мої нагороди, подяки, іменний годинник від О.Омельченка, грамоти, відзнаки за плідну роботу – все дарма. Мене звільнили, а відтак, зробили обшук, зрізали замки в кабінетах, виставили ОМОН і заборонили мені заходити зовсім в кінотеатр.
Богдана Костюк
Тим часом, Михайло Поживанов в інтерв’ю для радіо “Свобода” заявив наступне:
Михайло Поживанов
Кільки разів вже питав Головне управління з питань майна, щоб виключили з приватизації всі кінотеатри, і щоб вони працювали, тому що сьогодні грошей вистачає в Київській міській раді і в Головного управління з питань культури для того, щоб ці об’єкти залишалися в нашій комунальній власності.
Богдана Костюк
Допоки міська влада розбирається з кінотеатром “Росія”, його співробітники чекають, що буде з ними: чи вони працюватимуть і надалі, чи їх буде звільнено таким же чином, як пані Гладку.
Надія Шерстюк
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк. Мені допомагала Наталія Антоненко. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.
