Доступність посилання

02 грудня 2016, Київ 21:52

“Альтернатива”


Андрій Охрімович “Альтернатива”

Київ, 23 жовтня 2003 року.

Андрій Охрімович

Завжди собі уявляв, що саме так має виглядати ідеальна українська есеїстика найближчого майбутнього – та, якої нестерпно бракує. Так говорить у побуті і мислить вголос нащодень Олег Лишега. Можливо із перебування у такому от говоренні і виникла серія “Інший формат” (ніколи перед тим не бачив поета, який балакає поетичніше, ніж пише вірші). Це нагадувало запис голосів птахів у живій природі.

(Тарас Прохасько. “Інший формат”. Олег Лишега.).

Ганна Стеців

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...

Для початку пара слів про “Інший формат”. На думку Андрія Охрімовича, фішка проекту, започаткованого Тарасом Прохаськом, полягає у висвітленні тої грані письменницького нутра, яка перебуває поза текстом. Щось подібне до спілкування без краваток. Відсутність метелика передбачає варіації з інтер’єром, екстер’єром та пейзажами. Сауна, кабак, вогнище у горах, гадюшник на Подолі, кнайпа у Франківську, де завгодно і з ким завгодно, аби тільки була кава, півлітра, плюс диктофон і добра закуска.

Так мислить автор “Альтернативи”, але це без будь-яких монополій на істину. “Нехай, - дозволив він, - інші теж мають свою думку.” Отак благодушно, по-доброму настроєний він і почав свою балачку з літературним критиком Михайлом Бринихом. Модерує програму Ганна Стеців. Текстмейкер – Віктор Недоступ.

Михайло Бриних

Йдеться не тільки про інший формат певної книжкової серії, а йдеться про інший формат буття української літератури, яка вже втомилася від безвиході в сенсі порозуміння з читачем.

Сучасні українські письменники дуже невдало опановують романний жанр. Коли в цій серії письменника намагаються презентувати в рамках інтерв’ю, то виникає враження, що це відмова від інших способів творення. І втеча досить плідна, бо якщо брати представлену в цій серії Забужко, то навіть людині, посвяченій в літературний контекст, дуже важко опанувати всю розхристаність думки, яка розтеклася від інтимної комсомольської лірики до філософських есеїв або публіцистичних текстів, включаючи навіть і прозу.

Натомість, коли взяти маленьку книжечку, яка читається за годину, то вона абсолютно заміняє все, що можна було б прочитати всього іншого від Оксани Забужко.

Окрім того, відбувається заміщення літератури автором. В європейській літературі ця проблема давно обговорюється, коли автор стає цікавішим для публіки, аніж його тексти.

Андрій Охрімович

Існує в моєму житті кілька таких архетипів – дерево, вогонь, глина. Але важливі дуже і менші їхні брати. Архетипи, вони живі. Ніколи би не хотів, щоб вони були схемами. Вони складаються з дрібніших чи тонших. І такі речі – гілки, чи листя – повинні бути присутні. Повинно все це бути разом, одне одного доповнювати. І щоб було видно, як проявляються архетипні речі. От це цікаво. Як появляються якісь образи. Як воно появляється... Мені це цікаво. Я навіть, мабуть, ніколи не побачу цього. Але як вони народжуються? Як народжується розмова? Це ж теж стихія. Велика стихія.

(Олег Лишега. “Інший формат”)

Автор цікавіший від своїх текстів. Цю тему колись був причепив Андрій Бондар в інтерв’ю в щойно створеному журнальчику “Молода Україна”. Він заявив, що українським письменникам не вистачає “родзинки”.

Потім десь якимсь контекстом вскочило таке, що ось подивіться, як мудро зробив Місімо, коли зробив собі харакірі – він відразу прив’язав до себе західного читача, тобто західному читачу значно цікавішою стала японська література. Захотілося б спитати А.Бондара як технолога, чому в літературних процесах він ще не зробив собі харакірі?

Михайло Бриних

Наші письменники, які страшенно мучаться від своєї неформатності і від невміння потрапити в будь-які із формати, хоч якими вони “родзинками” не обвішувалися б, доходять до тієї точки, коли справді треба шукати іншого формату, аби можливо в такій іпостасі прийти до читача. Це, - як “Біблія для дітей”. Тому, коли письменник приходить до читача не у вигляді своїх важкостранних текстів, а у вигляді розповідей про свої ж тексти, то, з одного боку, він так поблажливо дивиться на публіку, як на товариство добровільних дебілів, нездатних спожити його високе слово, а з іншого боку, дарує їм можливість долучитися до тих одкровень, які він намагається закладати в свій текст.

Я не перебільшував би значення “родзинок” в теперішній літературі. Їх дуже багато, і вони відпрацьовані, вони вже складають догму. Не можна знайти чогось нового.

Андрій Охрімович

Мені хотілося б запитати того ж А.Бондаря: чому ж він не робить докору всесвітньо відомому Кафці, котрий в побуті, в житті був надзвичайно нудний. В кого, в кого, а в Кафки “родзинки” не було. Основною “родзинкою” стали його тексти: те, що є найважче.

Михайло Бриних

Я колись дуже інтенсивно і радісно цитував Д.Морісона, який взагалі вважав інтерв’ю вершиною творчості, зокрема автоінтерв’ю. Він сповідував таку ідеологію, що, тільки розмовляючи сам із собою, ти можеш повністю вияскравити бачення світу і всю свою художню сутність.

Інтерв’ю показує те, що кожен письменник насправді є тією глиною попри те, що він ставиться до світу, як до глини. Навіть якщо порівняти видані цією серією книжки інтерв’ю з Андруховичем і Лишегою, навіть на цьому зіставленні ми бачимо два абсолютно нових концепти.

Книжка Лишеги – це напівесеїстичний, напівпоетичний, майже бездоганний художній текст. З іншого боку, інтерв’ю з Андруховичем, яке позбавлене будь-якої художності суто газетним, публіцистичним, яке є класичним письменницьким інтерв’ю для того, аби роз’яснити, розтлумачити свою творчість.

Ганна Стеців

Тарас Прохасько: Всі ці контакти, поїздки, виступи. Це зумовлене твоєю конституцією, особливістю характеру, чи ти вважаєш, що таким повинен бути сучасний письменник?

Юрій Андрухович: Це тільки моя особиста справа. А вона мені важлива тим, що я змінив себе. Насправді я виростав страшним інтравертом. Я людей соромився і боявся. Прочитати вірша вголос, навіть для найближчих друзів було страшенно важко. Я не міг собі уявити, що колись буду виходити на публіку і читати для кількох сотень осіб. ...людина має певну заданість у своєму психотипові, в кармі, в чому завгодно – але насправді ця заданість існує не для того, щоб їй підлягати, а в тому, щоб знаючи про неї, це долати і ставати іншим... І тут я ніколи не перестану дякувати своїм друзям з Бу-Ба-Бу. Те, що ми почали робити, мусіло бути притягальним, атракційним, класним, щоб побачити, що ти маєш успіх у людей, ти їм щось читаєш зі сцени, і це їм подобається...

Михайло Бриних

Можливо, це такий вимушений хід, коли в тому його спонукає до пошуків іншого формату. Можливо просто йдеться про ігрову ситуацію, яка не матиме ніяких наслідків, ніякого розголосу. Я говорив би все ж таки про постання нового формату в сенсі навіть вивітрення і винищення самого сенсу романного формату, який справді таки переживає кризу.

Андрій Охрімович

Романний формат – це достатньо об’ємний формат, він потребує часу. В 18-19 століттях, які можна назвати “часом роману”, швидкості, які на той час існували, дозволяли існувати товстим романам. Цей час народжував “толстих”, “бальзаків”. Тобто час надиктовує форму.

Українці, стаючи від часу, але маючи цілу купу порожнин незаповнених, починають давати ці інтерв’ю. З плином часу нащадок, читаючи це інтерв’ю, може сказати: “Господи, як цікаво мислив цей чоловік, і скільки доброго він міг би зробити, якби робив!”

Михайло Бриних

Почуття невикористаних можливостей присутнє максимально в українських митців. Письменник страждає від того, що не реалізовується у форматі письменницькому. Він змушений працювати десь як викладач, як перекладач, як ще якась біда. Навіть в комфортній ситуації “схуднення” роману як тенденції загальносвітової, він навіть не може собі дозволити успішність в таких “худеньких” книжечках, які б читалися так само за кілька годин.

З іншого боку, ще пригадується ще історія Рея Бредбері про спалення книжок, який колись неодмінно настане. Можливо ще цим і цікавий формат інтерв’ю, бо такі тоненькі захалявні книжечки легше буде вберегти від всесвітніх пожеж, аніж здоровенні талмуди, повне зібрання творів, які потраплять до вогнища.

Андрій Охрімович

Я дивлюся на цей вогонь, а там глечики вже світяться. Білим жаром палахкотять. Тоді вже все.

Але коли я тоді приходив додому – десь в першій чи другій ночі – весь обпалений, в сажі, вії обпалені, тоді мені снився той вогонь. І це було страшне. Тоді я вже відчув, що все, що він не те, що випалює мої горшки, - мене зсередини випалює.

Я перелякався і відтоді зрозумів: є якісь речі, через які переходиш (як в житті якісь гартування), і мусиш перейти через вогонь. І це ж упокорений вогонь... Але у тому місці він стихія. Це добре споглядати. Це для глини стихія. Вона така податлива, але не знаю, чи вона хотіла того, щоб я її випалював. Вона в собі має елементи заліза, тому вона спікається. Вона переходить цю метаморфозу. Із глини податливої, жіночої, вона переходить у посудину, яка задовольняє і чоловіка і жінку. Це є модель життя...

(Олег Лишега. “Інший формат”).

Стосовно майбутнього і нащадків. Вже після всіх вогнищ хто збережеться? Очевидно ті, які “наплодили” величезні тиражі. Це, - як в комп’ютерній грі: хто зжере більше грантів, той виживе, в того більше життя.

Михайло Бриних

В будь-якому разі ми живемо в ситуації відсутності геніїв, тобто ми можемо говорити тільки про існування певного культурного шару, в якому перебувають всі українські письменники на однакових правах. Цей пласт з однаковою терпимістю зберігає і вірш, і роман, і інтерв’ю, і якусь газетну замітку. Це все – перегній, який з часом розпадається і зникає, і ніхто про нього не буде згадувати.

Кількість інформації насправді одна і та ж сама. І споживач, який сьогодні привчений споживати інформацію, який хоче якомога більше концентрованих вражень за мінімальну одиницю часу, він, напевне, з більшою радістю звертався б до такого штибу видань.

Андрій Охрімович

Українська література так і не вродивши вчасно великої форми, тобто роману, який міг би її поставити в контексті світової літератури, завжди мала дуже непоганих авторів, котрі працювали з малою формою - той же Стефаник.

Михайло Бриних

Це єдиний звабливий варіант для письменника, який не витрачає багато часу і може якось свою творчість тут реалізовувати, пишучи новелу.

Але навіть коли хтось сьогодні говорить про “смерть” роману, насправді, поклавши руку на серце, слід було б говорити про “смерть” формату новели. Про це теж перебалакано багатьма людьми. І навіть Стівен Кінг, який успішно продає раз на 7 років свої збірки новел, констатує факт, що новела як жанр вже нікого не цікавить. Вона відмерла. Людині не хочеться сьогодні чути коротку історію, яка пронесеться повз неї, як телепрограма. Роман цікавий саме тим, що він, начебто, дарує якийсь світ, якусь ілюзію світу, якусь монолітність, а це – вхід в інше існування.

Найцікавіше – це те, що формат інтерв’ю, попри всю свою збуджену (якщо рахувати сторінками) об’ємність, так само пропонує читачеві абсолютно цілісний і абсолютно повний світ, в якому присутні і автор, і всі його прагнення, і всі його герої зрештою. Тобто я поставив би між таким інтерв’ю і потенційним романом знак рівності.

Андрій Охрімович

Це може призвести до виразки шлунку – легкостравна їжа (мається на увазі, що читання, думання, переживання естетичних емоцій) передбачає розвиток певних органів (і мозку, і серця).

Михайло Бриних

Серце стало певним непотребом так само, як і нирки, осердя духу. Прагматичність нашіптує, що кращий той письменник, який продав більше книжок. Андрій Охрімович

...що таке актуальність чи неактуальність... Це струдель. Важливо, щоб цей струдель був паляницею, хлібом. Щоб у ньому зберігалося те архаїчне. Та основа, образ великого книша. Те, що з борошна. А що таке борошно? Дуже тонко розтерте зерно. І те зерно – найархаїчніше зі всього. У тому струдлі є ці крупинки зерна – там же ж можуть всякого додавати, що є вже поняттям нового, розумінням прогресу.

Прогрес – це якась машина... А з другого боку, той прогрес тримається на хлібі, на розтертому зерні.

(Олег Лишега. “Інший формат”).

Ганна Стеців

На цьому, шановні слухачі, “Альтернатива” прощається з вами. Темою нинішнього випуску був “Інший формат” – серія світоглядних інтерв’ю з українськими письменниками. Проект започаткував прозаїк Тарас Прохасько. Кісточки українським літераторам перемивали автор програми Андрій Охрімович та літературний критик Михайло Бриних. Модерувала Ганна Стеців. Текстмейкер – Віктор Недоступ.

Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG