Київ, 25 грудня 2003 року.
Андрій Охрімович
У матеріалах фонду Генеральної військової канцелярії збереглася згадка про гру на кобзі під час походу козаків Полтавського полку на річку Орель. Відомо також з козацьких літописів та праць дослідників козаччини, що на Запорозькій Січі кобзарів приймали на військову службу. Вони входили до складу полкової музики і одержували платню. Про авторитет кобзарства серед козаків свідчить “Універсал Богдана Хмельницького музикам на Задніпров’ї організованим у цех з наказом слухатися цехмістера Грицька Ілляшенка-Макушенка” від 27 вересня 1652 року.
Ганна Стеців
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...
Нинішній випуск “Альтернативи” почнемо з короткої розповіді про подорож автора програми Андрія Охрімовича на Чернівеччину, Станіславівщину та Львівщину з проектом Лесі Коваль “Нерви ланцюга”.
Детальніше про цей проект можна дізнатись, зайшовши на сайт “Свободи” і намацавши там попередню програму. З Богом, як то кажуть.
Ну, а ми, тим часом, сідаємо до “поцьонгу”, розкладаємо круті яічка, відкорковуємо кефір і намагаємось усе то те розподілити між Олесем Уляненком, Лесею Коваль, уже згаданим Охрімовичем та кобзарем Тарасом Компаніченком, який чомусь не з’являється.
Не знаю, може то у кобзарськім цеху така фішка: через півгодини після відправки поїзда на голову людям падати. Але маємо, що маємо. Цибулька захрумтіла на зубах, кефір булькнув до горла, а рука кобзарська вдарила по струнах.
Власне, зі струн, балачок на кобзарські теми, грюкоту коліс вагонних та автентичного співу Компаніченка і складається нинішня програма. Текстмейкер Віктор Недоступ. Модерує Ганна Стеців.
Тарас Компаніченко
Ми маємо унікальну ситуацію, бо в 20 ст. в європейській країні існували традиційні форуми співців епосу. По цілій Європі такого практично не було. Ці співці народні в живому переданні співали епічну традицію. Це справді було унікально і мало певний вплив на формування свідомості цілої нації, скажемо, і мало в суспільстві певну вагу.
В радянський час, знищивши стару інституцію, знищивши старі форми під різними приводами з боротьбою з жебрацтвом, знищили цю стару інституцію. Натомість була створена підміна досить потужна, яка мала б базуватися на зовсім інших принципах, зовсім на інших формах виконувати новий репертуар. Радянська система потребувала, щоб залишалися в кожній з культур якісь певні показні елементи, тобто ерзаци.
Андрій Охрімович
Зрештою, навіть там група продажних письменників, поетів створювали думу про сокола Леніна, а інший сокіл – то Сталін і т.д.
Тарас Компаніченко
Такий творець думи, як Федір Жарко співав про Леніна: “То не вітер, то не буйний на розпутті гуляє. Вилітали в поле то не три орли, то прийшли ... поради питати, розпитати Леніна. Перший брат з Росії, другий – з України...” Зрозуміло, що по старшинству. Бідним нещасним третім виявлявся завжди білорус.
Рильський справді написав думу про сокола Сталіна і про Леніна. Написав думу для того, щоб врятувати частину кобзарства від остаточних репресій в 39-му році. В той час були зроблені певні рухи інтелігенцією, щоб врятувати якісь уламки недорепресованого кобзарства.
Ганна Стеців
Формою громадського урядування кобзарських братств були збори братчиків, які карали винних, приймали нових членів, проводили іспит учня, посвячення на майстра.
Потрапити до кобзарського цеху можна було тільки одним шляхом: стати учнем цеху, відбути науку, отримати дозвіл на кобзарювання, тобто пройти обряди, що включали різні іспити й випробування: професійні, розумові, фізичні, символічне вмирання і нове народження.
Тарас Компаніченко
Звичайно, залишаються старі кобзарі, яких не добили, яких возили на різні з’їзди. Серед них Єгор Мовчан чи Кушнерик, чи Носач, чи Гребінь. А потім ці люди, принаймні офіційно, вірно служили цій системі.
Андрій Охрімович
Було два способи вбивства кобзарства: або його зробити беззубим, або просто фізично знищити. А що можна сказати про версії знищення кобзарства в Україні? Тобто одна з версій, що зібрали їх на якийсь з’їзд кілька тисяч чоловік і всіх пустили в “розход”.
Тарас Компаніченко
Версії є такі. Згідно першої, їх зібрали на з’їзд у Харкові, потім відвезли десь під Харків, скинули в яр (а це була зима), береги яру залили холодною водою, звідти ці сліпці не могли вибратися. Згідно другої, під Таганрогом їх всіх розстріляли. Згідно ще однієї, їх десь в степу висадили і знищили. Дуже велика кількість їх загинула просто в голод. Плюс до того, вони ж співали про колективізацію і про голод, хто пережив голод. А це були просто антирадянські речі.
Андрій Охрімович
Власне, вони могли підходити під статтю, яка називалася “Антирадянська агітація і пропаганда”. В силу свого мистецтва вони завжди цим займалися. Свого часу займалися антипольською агітацією і пропагандою, в часи Катерини – антиросійською, антимосковською. І, відповідно, потім про колгоспи не заспівати вони не могли. Мене цікавить момент комунікативний і організуючий, зв’язуючий у суспільстві, скажімо, між верствами, в самому народі.
Тарас Компаніченко
Кобзарство в Україні було справді такою організуючою конституцією. Кобзарство чи кобзарство-лірництво, чи старці, чи люди Божі, чи діди – їх по-різному називали. Ці люди були народжені сліпими або потрапляли до цих старечих цехів. Цехи – це були ремісницькі організації в містечках і містах. В Галичині переважно існувало лірництво, а тут було і бандурництво, і кобзарство, і лірництво, в тому числі.
В силу того ремесла, яким вони займалися (а вони займалися такими сакральними речами) переважну частину репертуару складали побожні пісні, псалми та канти новішого періоду, тобто 17-18 ст., написані авторські речі, фольклоризовані речі таких людей, як Туптало, Сковорода, цілий ряд апокрифічних сказань, житія святих, богомільна така поезія. І на тлі тих чи інших історичних подій розв’язуються морально-етичні проблеми. Квінтесенція питань, які розв’язуються в епосі, - це як народитися і вмерти, щоб не розминутися з правдою.
Андрій Охрімович
Це дуже подібно до філософії Сковороди. Скажімо, недарма якісь окремі речі Сковороди зараз є частиною репертуару кобзарства.
Тарас Компаніченко
Скородинська “Псальма”, зокрема. “Всякому городу нрав і права..” - виспівували кобзарі. “І немає в світі правди..” – теж оспівували, приписуючи ці слова саме Сковороді. Хоча це невідомо ще...
Андрій Охрімович
І, можливо, сам Сковорода взяв багато з народної філософії.
Тарас Компаніченко
Він постійно цитує: “Як співається в малоросійській (себто в українській) пісні...” Все це було просякнуто цими речами.
Ганна Стеців
Для того, щоб навчитися кобзарському мистецтву, необхідно було на три роки і три місяці потрапити в науку до старого майстра, бути вилученим зі звичного середовища і позбавленим будь-яких прав і майна.
Учень називав учителя “господином хазяїном”, “дядьком”, “панотцем” і віддавав увесь свій заробіток майстру. Якщо після завершення обов’язкового терміну навчання молодий кобзар не пройшов ритуалу “визвілки” (посвячення на майстра), він мусив навчатися у іншого “панотця”.
Останнім випробуванням був іспит, який включав багато символічних дій. Учень двічі цілував ноги вчителеві, третій раз – руку, далі цілував руку усім присутнім старим майстрам і просив, щоб дали “визвілку. Піввідра горілки – обов’язковий атрибут ритуалу.
По закінченні іспиту учень з рук учителя або одного з присутніх на іспиті “дідів” отримував окраєць хліба, од якого відрізав три цілушки, солив їх і клав собі за пазуху.
Насамкінець виконував ритуальний танець, а отримана “визвілка” символізувалася врученням учневі власного інструмента.
Тарас Компаніченко
Ці люди були, з одного боку, організовані в ремісничі цехи, але вони були переконані, що їхній інструмент придумав Бог, пісні ці були засвоєні з вуст в уста від Господа Бога Ісуса Христа, право проповідувати слово Боже їм, як милість, перейшла до них після Вознесіння. Бо до Вознесіння таке право було дано Апостолам, а після вознесіння – сліпцям, калікам. Тому ці люди дуже ретельно ставилися до того, що вони грали, і яке життя вони ведуть.
Дуже багато молитов знали, всю службу. Вони заходили в село і там співали акафісти, починаючи своє кобзарювання.
Будь-який сліпець в будь-якому суспільстві архаїчному – це людина, яка знаходиться поза соціумом і виглядає, як певний маг. Нав’язувалося таке бачення, що вони вміли передбачати майбутнє чи бачити внутрішню правду. Вони могли не бачити реального світу, але їхні очі були повернути всередину, і вони бачили якийсь ірреальний світ.
Андрій Охрімович
В сьогоднішній версії відродження козацтва, наприклад, в твоїй особистій, наскільки є присутня бойова пісня, чи взагалі в кобзарській традиції ця бойова пісня, ця кобзарська пісня, так би мовити, присутня?
Тарас Компаніченко
Кобзар, хоча і маючи в своєму репертуарі дуже багато побожних пісень, як в традиційному суспільстві, він був людиною, яка грала у всіх місцях і в будь-якій ситуації, де збиралося багато людей. Його запрошували грати на родини, на весілля, на похорони. Він грав біля церкви, на ярмарку, в корчмі. В корчмі звучали речі сороміцькі, пияцькі, в тому числі й танці. Це окремо від музик, при чому.
Записані ці речі, що були пісні про Данила Нечая, відомого українського полковника; про Саву Чалого, про покару за зраду; про смерть Бондарівни від рук пана Потоцького; про думи Барабаша і Хмельницького: про Корсунську перемогу; про те, як зруйнували Січ. Найбільше цих речей записано на Чернігівщині. Це записано від Братиці, Бешка і Шута ще Пантелеймоном Кулішем.
Тобто це цілий ряд актуальних на той час позицій і актуальних на той час питань, які розв’язувалися на кінець 18 століття: втрата незалежності, втручання у внутрішні справи у внутрішній розпорядок життя тодішньої Гетьманщини, це запровадження кріпосного права. Люди співали проти панщини, співали про державних злочинців пісні. Наприклад, Калнишевський був визнаний небезпечним державним злочинцем, а про це співали пісні. В указі Катерини було написано про те, що сама згадка про “Запорожьє, само імя запорожеского казачества єсть протівно і оскорбляєт Височайшеє імя мойо Імператорскоє”.
В кожному славослові, яке виконує кобзар в кінці думи, є “дай, Боже, мирові християнському і всім Войськам Запорозьким”.
Андрій Охрімович
Маючи християнську духовну основу, що певною мірою допускала органічне поєднання з давньоязичницьким культурним надбанням, кобзарство, поряд із церквою було потужним джерелом моральної наснаги. З цієї причини кобзарі, як носії ідеї високої духовності, національної самосвідомості, виразники народних мрій і бажань в усі часи зазнавали утисків від чужоземної влади. Так у “Коденській книзі” (збірнику доносів, довідок, протоколів і рішень суду над гайдамаками) збереглися смертні вироки трьом козацьким співцям: Прокопові Скрязі, Михайлу Соколову, Василю Варченку з містечка Цибулева на Київщині за те, що “козакам на бандурі грали”.
Ганна Стеців
На жаль час програми добігає кінця. На цим випуском “Альтернативи” працювали: кобзар Тарас Компаніченко, модератор Ганна Стеців, текстмейкер Віктор Недоступ та автор програми Андрій Охрімович. Про добірний звук подбав Михайло Петренко.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо “Свобода”.
Андрій Охрімович
У матеріалах фонду Генеральної військової канцелярії збереглася згадка про гру на кобзі під час походу козаків Полтавського полку на річку Орель. Відомо також з козацьких літописів та праць дослідників козаччини, що на Запорозькій Січі кобзарів приймали на військову службу. Вони входили до складу полкової музики і одержували платню. Про авторитет кобзарства серед козаків свідчить “Універсал Богдана Хмельницького музикам на Задніпров’ї організованим у цех з наказом слухатися цехмістера Грицька Ілляшенка-Макушенка” від 27 вересня 1652 року.
Ганна Стеців
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...
Нинішній випуск “Альтернативи” почнемо з короткої розповіді про подорож автора програми Андрія Охрімовича на Чернівеччину, Станіславівщину та Львівщину з проектом Лесі Коваль “Нерви ланцюга”.
Детальніше про цей проект можна дізнатись, зайшовши на сайт “Свободи” і намацавши там попередню програму. З Богом, як то кажуть.
Ну, а ми, тим часом, сідаємо до “поцьонгу”, розкладаємо круті яічка, відкорковуємо кефір і намагаємось усе то те розподілити між Олесем Уляненком, Лесею Коваль, уже згаданим Охрімовичем та кобзарем Тарасом Компаніченком, який чомусь не з’являється.
Не знаю, може то у кобзарськім цеху така фішка: через півгодини після відправки поїзда на голову людям падати. Але маємо, що маємо. Цибулька захрумтіла на зубах, кефір булькнув до горла, а рука кобзарська вдарила по струнах.
Власне, зі струн, балачок на кобзарські теми, грюкоту коліс вагонних та автентичного співу Компаніченка і складається нинішня програма. Текстмейкер Віктор Недоступ. Модерує Ганна Стеців.
Тарас Компаніченко
Ми маємо унікальну ситуацію, бо в 20 ст. в європейській країні існували традиційні форуми співців епосу. По цілій Європі такого практично не було. Ці співці народні в живому переданні співали епічну традицію. Це справді було унікально і мало певний вплив на формування свідомості цілої нації, скажемо, і мало в суспільстві певну вагу.
В радянський час, знищивши стару інституцію, знищивши старі форми під різними приводами з боротьбою з жебрацтвом, знищили цю стару інституцію. Натомість була створена підміна досить потужна, яка мала б базуватися на зовсім інших принципах, зовсім на інших формах виконувати новий репертуар. Радянська система потребувала, щоб залишалися в кожній з культур якісь певні показні елементи, тобто ерзаци.
Андрій Охрімович
Зрештою, навіть там група продажних письменників, поетів створювали думу про сокола Леніна, а інший сокіл – то Сталін і т.д.
Тарас Компаніченко
Такий творець думи, як Федір Жарко співав про Леніна: “То не вітер, то не буйний на розпутті гуляє. Вилітали в поле то не три орли, то прийшли ... поради питати, розпитати Леніна. Перший брат з Росії, другий – з України...” Зрозуміло, що по старшинству. Бідним нещасним третім виявлявся завжди білорус.
Рильський справді написав думу про сокола Сталіна і про Леніна. Написав думу для того, щоб врятувати частину кобзарства від остаточних репресій в 39-му році. В той час були зроблені певні рухи інтелігенцією, щоб врятувати якісь уламки недорепресованого кобзарства.
Ганна Стеців
Формою громадського урядування кобзарських братств були збори братчиків, які карали винних, приймали нових членів, проводили іспит учня, посвячення на майстра.
Потрапити до кобзарського цеху можна було тільки одним шляхом: стати учнем цеху, відбути науку, отримати дозвіл на кобзарювання, тобто пройти обряди, що включали різні іспити й випробування: професійні, розумові, фізичні, символічне вмирання і нове народження.
Тарас Компаніченко
Звичайно, залишаються старі кобзарі, яких не добили, яких возили на різні з’їзди. Серед них Єгор Мовчан чи Кушнерик, чи Носач, чи Гребінь. А потім ці люди, принаймні офіційно, вірно служили цій системі.
Андрій Охрімович
Було два способи вбивства кобзарства: або його зробити беззубим, або просто фізично знищити. А що можна сказати про версії знищення кобзарства в Україні? Тобто одна з версій, що зібрали їх на якийсь з’їзд кілька тисяч чоловік і всіх пустили в “розход”.
Тарас Компаніченко
Версії є такі. Згідно першої, їх зібрали на з’їзд у Харкові, потім відвезли десь під Харків, скинули в яр (а це була зима), береги яру залили холодною водою, звідти ці сліпці не могли вибратися. Згідно другої, під Таганрогом їх всіх розстріляли. Згідно ще однієї, їх десь в степу висадили і знищили. Дуже велика кількість їх загинула просто в голод. Плюс до того, вони ж співали про колективізацію і про голод, хто пережив голод. А це були просто антирадянські речі.
Андрій Охрімович
Власне, вони могли підходити під статтю, яка називалася “Антирадянська агітація і пропаганда”. В силу свого мистецтва вони завжди цим займалися. Свого часу займалися антипольською агітацією і пропагандою, в часи Катерини – антиросійською, антимосковською. І, відповідно, потім про колгоспи не заспівати вони не могли. Мене цікавить момент комунікативний і організуючий, зв’язуючий у суспільстві, скажімо, між верствами, в самому народі.
Тарас Компаніченко
Кобзарство в Україні було справді такою організуючою конституцією. Кобзарство чи кобзарство-лірництво, чи старці, чи люди Божі, чи діди – їх по-різному називали. Ці люди були народжені сліпими або потрапляли до цих старечих цехів. Цехи – це були ремісницькі організації в містечках і містах. В Галичині переважно існувало лірництво, а тут було і бандурництво, і кобзарство, і лірництво, в тому числі.
В силу того ремесла, яким вони займалися (а вони займалися такими сакральними речами) переважну частину репертуару складали побожні пісні, псалми та канти новішого періоду, тобто 17-18 ст., написані авторські речі, фольклоризовані речі таких людей, як Туптало, Сковорода, цілий ряд апокрифічних сказань, житія святих, богомільна така поезія. І на тлі тих чи інших історичних подій розв’язуються морально-етичні проблеми. Квінтесенція питань, які розв’язуються в епосі, - це як народитися і вмерти, щоб не розминутися з правдою.
Андрій Охрімович
Це дуже подібно до філософії Сковороди. Скажімо, недарма якісь окремі речі Сковороди зараз є частиною репертуару кобзарства.
Тарас Компаніченко
Скородинська “Псальма”, зокрема. “Всякому городу нрав і права..” - виспівували кобзарі. “І немає в світі правди..” – теж оспівували, приписуючи ці слова саме Сковороді. Хоча це невідомо ще...
Андрій Охрімович
І, можливо, сам Сковорода взяв багато з народної філософії.
Тарас Компаніченко
Він постійно цитує: “Як співається в малоросійській (себто в українській) пісні...” Все це було просякнуто цими речами.
Ганна Стеців
Для того, щоб навчитися кобзарському мистецтву, необхідно було на три роки і три місяці потрапити в науку до старого майстра, бути вилученим зі звичного середовища і позбавленим будь-яких прав і майна.
Учень називав учителя “господином хазяїном”, “дядьком”, “панотцем” і віддавав увесь свій заробіток майстру. Якщо після завершення обов’язкового терміну навчання молодий кобзар не пройшов ритуалу “визвілки” (посвячення на майстра), він мусив навчатися у іншого “панотця”.
Останнім випробуванням був іспит, який включав багато символічних дій. Учень двічі цілував ноги вчителеві, третій раз – руку, далі цілував руку усім присутнім старим майстрам і просив, щоб дали “визвілку. Піввідра горілки – обов’язковий атрибут ритуалу.
По закінченні іспиту учень з рук учителя або одного з присутніх на іспиті “дідів” отримував окраєць хліба, од якого відрізав три цілушки, солив їх і клав собі за пазуху.
Насамкінець виконував ритуальний танець, а отримана “визвілка” символізувалася врученням учневі власного інструмента.
Тарас Компаніченко
Ці люди були, з одного боку, організовані в ремісничі цехи, але вони були переконані, що їхній інструмент придумав Бог, пісні ці були засвоєні з вуст в уста від Господа Бога Ісуса Христа, право проповідувати слово Боже їм, як милість, перейшла до них після Вознесіння. Бо до Вознесіння таке право було дано Апостолам, а після вознесіння – сліпцям, калікам. Тому ці люди дуже ретельно ставилися до того, що вони грали, і яке життя вони ведуть.
Дуже багато молитов знали, всю службу. Вони заходили в село і там співали акафісти, починаючи своє кобзарювання.
Будь-який сліпець в будь-якому суспільстві архаїчному – це людина, яка знаходиться поза соціумом і виглядає, як певний маг. Нав’язувалося таке бачення, що вони вміли передбачати майбутнє чи бачити внутрішню правду. Вони могли не бачити реального світу, але їхні очі були повернути всередину, і вони бачили якийсь ірреальний світ.
Андрій Охрімович
В сьогоднішній версії відродження козацтва, наприклад, в твоїй особистій, наскільки є присутня бойова пісня, чи взагалі в кобзарській традиції ця бойова пісня, ця кобзарська пісня, так би мовити, присутня?
Тарас Компаніченко
Кобзар, хоча і маючи в своєму репертуарі дуже багато побожних пісень, як в традиційному суспільстві, він був людиною, яка грала у всіх місцях і в будь-якій ситуації, де збиралося багато людей. Його запрошували грати на родини, на весілля, на похорони. Він грав біля церкви, на ярмарку, в корчмі. В корчмі звучали речі сороміцькі, пияцькі, в тому числі й танці. Це окремо від музик, при чому.
Записані ці речі, що були пісні про Данила Нечая, відомого українського полковника; про Саву Чалого, про покару за зраду; про смерть Бондарівни від рук пана Потоцького; про думи Барабаша і Хмельницького: про Корсунську перемогу; про те, як зруйнували Січ. Найбільше цих речей записано на Чернігівщині. Це записано від Братиці, Бешка і Шута ще Пантелеймоном Кулішем.
Тобто це цілий ряд актуальних на той час позицій і актуальних на той час питань, які розв’язувалися на кінець 18 століття: втрата незалежності, втручання у внутрішні справи у внутрішній розпорядок життя тодішньої Гетьманщини, це запровадження кріпосного права. Люди співали проти панщини, співали про державних злочинців пісні. Наприклад, Калнишевський був визнаний небезпечним державним злочинцем, а про це співали пісні. В указі Катерини було написано про те, що сама згадка про “Запорожьє, само імя запорожеского казачества єсть протівно і оскорбляєт Височайшеє імя мойо Імператорскоє”.
В кожному славослові, яке виконує кобзар в кінці думи, є “дай, Боже, мирові християнському і всім Войськам Запорозьким”.
Андрій Охрімович
Маючи християнську духовну основу, що певною мірою допускала органічне поєднання з давньоязичницьким культурним надбанням, кобзарство, поряд із церквою було потужним джерелом моральної наснаги. З цієї причини кобзарі, як носії ідеї високої духовності, національної самосвідомості, виразники народних мрій і бажань в усі часи зазнавали утисків від чужоземної влади. Так у “Коденській книзі” (збірнику доносів, довідок, протоколів і рішень суду над гайдамаками) збереглися смертні вироки трьом козацьким співцям: Прокопові Скрязі, Михайлу Соколову, Василю Варченку з містечка Цибулева на Київщині за те, що “козакам на бандурі грали”.
Ганна Стеців
На жаль час програми добігає кінця. На цим випуском “Альтернативи” працювали: кобзар Тарас Компаніченко, модератор Ганна Стеців, текстмейкер Віктор Недоступ та автор програми Андрій Охрімович. Про добірний звук подбав Михайло Петренко.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо “Свобода”.
