Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 20:44

“Інтернет-майдан”


Андрій Охрімович “Інтернет-майдан”

Київ, 5 січня 2004 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.

Щороку, коли новорічний ажіотаж сягає апогею, я забиваюсь у щілину і, перетворившись на рефлексуючу комаху, вимірковую щось гнівне на кшталт: “Якби не гнулися раби”, або ж “Щоб сонце не гріло смердючого гною”, або ж зовсім уже нестерпне “Та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить”...

Для чого будить? Та й кого? Може тих, що, збившись безглуздо докупи, півмільйонним зопрілим тілом шмаляють навсібіч Хрещатиком, здоровлять один одного мовою окупанта та, налившись горілкою, витанцьовують під Вєрку Сердючку і Поплавського.

Щось подібного відбувається з тими, хто називає себе елітою. Колись більшовицький публіцист Ярослав Галан дуже точно визначив душевний стан цих інфантилів од політики. “Зачаровані на Схід”, - казав він і як у воду дивився. Ця зачарованість ніяк не минеться для значної частини владних “тоже украінцев”. Це ж на їх совісті всі оті безконечні роки Росії, ювілеї Переяславської ради та “дні варенння” московського холуя Щербицького. “І так до плюс-мінус безконечності,” - робить висновок Сергій Грабовський наблукавшись перед тим “Павутиною”.

Сергій Грабовський

Рік Росії в Україні, він же рік цапа, начебто закінчився. Але тільки не для офіційного серверу цього року russia.org.ua. Цей сервер, який працює під гаслом “Від спільних витоків до спільних цілей”, упевнено увійшов у новий 2004 рік. А оскільки цей рік у народі вважають роком мавпи, то російські палеонтологи негайно відрапортували партії та уряду про відкриття найдавнішої у світі викопної людиноподібної мавпи десь у вічній мерзлоті Якутії. Але мова не про приполярну російську мавпу.

Звучить пісня

Такого, как Путин, полного сил, Такого, как Путин, чтобы не пил...


Сергій Грабовський

Гасло цього сервера стверджує готовність двох держав дружно шпацирувати до якихось спільних цілей. Для Росії ці цілі визначив торік підполковник КҐБ Владімір Путін: подвоїти ВВП, подолати бідність і модернізувати армію. І жодного слова про права людини чи демократію, крім того, що остання має бути “керованою”. Бо, мовляв, народ не доріс до повномірних свободи слова і виборів, як популярно пояснив підполковник під час свого візиту до Америки.

Звучить пісня

Хочешь жить – разрушь Америку, Раздави в себе раба...


Сергій Грабовський

А ще Росія майже 300 років намагається приборкати так званих “чеченських сепаратистів”. Чим не мета для хохлів? Як і “керована демократія”. Як і нарощування військових м‘язів, щоб лякати Захід. Як і побудова такої собі “ліберальної імперії”.

Звісна річ: традиційно третину військової могутності Російської імперії давала Україна: і людські, і фінансові, і матеріальні ресурси. Колись без українського гарматного м‘яса сиділа собі Московія без виходів до Чорного та Балтійського морів – аж тут “п‘яний Богдан”, як назвав його Тарас Шевченко, проводить Переяславську раду. То чом не спробувати провести з не менш п‘яними персонами другу таку раду 2004 року?

Звучить пісня

Брест и Севастополь, Киев и Одесса – Наша русская земля...


Сергій Грабовський

“Керченські угоди стали логічним завершенням Року Росії в Україні” – гордо проголошує заголовок однієї з останніх публікацій на сервері. Справді, Україна фактично відмовилася від одноосібного володіння каналом Керч-Єнікале і тепер візит кожного закордонного військового корабля до Азовського моря мусить узгодити з Кремлем. Чим не гідне завершення Року Росії? Але для кого гідне? І чи справді завершення? Адже не випадково офіційний сервер Року Росії в Україні, схоже, збирається працювати довічно.

Звучить пісня

Мы - русские! Русские идут!


Андрій Охрімович

Якось на початку перебудови, а потім і незалежності випурхнула тема магії. Заряджали воду по телевізору, заряджали мізки на стадіонах, крутили фільми про потаємні впливи...

Потім, оговтавшись, стали організовувати інституції усяких досліджень. Інституції складали рейтинги, видумували науковоподібні назви того, що відбувалося насправді, і пхалися в телевізор з усім тим барахлом.

Тверезе неупереджене осмислення такого способу людської діяльності підштовхує до висновку, що телебачення, як не крути, а від зарядженої водички та сеансів масового гіпнозу пішло не надто далеко.

Тим часом Інтернет не стільки гіпнотизує, скільки десакралізує уявлення про шаманів. Новорічні телевізійні камлання у дописувачів Інтернет-форумів викликали неоднозначну реакцію, але під спільною вивіскою “Немає телебачення паскуднішого...” Таку назву має тема обговорення на сайті “Фор-Юей”. Віктор Недоступ. “Палата № 6”.

Віктор Недоступ

На сайті “Фор-Юей” такий собі Тау написав: “Немає телебачення паскудніше на світі, і невідомо коли щось зміниться на краще:

1. Московськоорієнтоване; 2. Російськомовноорієнтоване; 3. Непатріотичне: по жодному каналу після Кучми не пролунав гімн України - поки що Москва забороняє; 4. Колоніальне; 5. Так звана героїня України співає всі пісні російською. Яка ганьба; 6. Інформаційно брехливе: зокрема новорічний випуск 1+1; 7. Навіть 5-й канал показує Сердючку, думаючи, що рейтинг підвищує; 8. Де українські актори і співаки?! Крім тих, що не перекупила Москва... 9. Окреме зауваження до “1+1”: показувати Кравчука, ще й першого січня? Моветон... 10. Минулорічні малоросійські фільми – ще один доказ того, що ТБ у глибокій... впадині. Ну, як і все інше, що належить владі. Попереду ще кілька днів ганьби, немає сумнівів. Це загальні риси. Якийсь хазяїн більше любить циганщину, якийсь – бандитів, якийсь – голубизну, та ні в кого не вистачає сміливості поглянути на себе збоку.”

Вільний Спостерігач додав: “Москва. Путін виступав під гімн СРСР. Київ. Кучма виступив, і прозвучали позивні телеканалу “Інтер”.

Такий собі Мікс зазначає: “Порядний властитель застрелився б у прямому ефірі. Хоч це стало би шляхетним вчинком. Хоча... нашим правителям пісяй в очі – а їм Божа роса.”

Гість-2 порівняв розважальні програми українського та російського ТБ і не знайшов різниці: “ У тому то й біда, що обличчя у всіх з однієї свиноферми. Очевидно, одним гамузом в одному місці знімали.”

Тим часом на форумі російського видання “Правда. Ру” читачі обговорюють статтю про те, що Конституційний Суд дозволив Кучмі йти на третій термін президентства.

“Давай і на четвертий – спадковим монархом будеш!” – радить такий собі Міщук з Півдня. Читач на ім’я Вохр кисло кривиться: “На дзеркало нема чого нарікати... Це я до того, що Кучма – викривлене віддзеркалення Путіна. А за Путіна наше бидло голосувало взасьорб.”

А на українському сайті “Майдан. Орг” піддали сумніву повідомлення центру громадських зв’язків МВС України про те, що хтось 31-го грудня пожбурив каменюкою у вікно Конституційного Суду. До цеглини начебто прив’язали записку з матюками. Каменюка потрапила саме туди, куди потрібно - до загального відділу, звідки, власне, і починається розгляд заяв.

“Тепер, - пише Чучхе, – апарат Конституційного Суду має не пізніше, ніж за 30-ть днів, розглянути питання, дати відповідь у письмовій формі та відправити автору записки, тобто прив’язати текст до цеглини і пожбурити її з вікна.”

Андрій Охрімович

Люди добрі, юзери дорогенькі, будьте пильними бо пірати не сплять. Святкові дні для них, що манна небесна! З таким ось сиреноподібним закликом звертаються до Інтернет-спільноти українські провайдери. Того ж таки вимагають од мешканців “Павутини” західні фахівці.

Хижі хакери пересічних і законослухняних юзерів кривдять якраз тоді, коли вони відкорковують шампанське або ж білосніжними зубами впиваються у смачного торта. Самі розумієте, пильність в момент ковтання та погризання улюбленої страви зашкалює у мінус безконечність.

Моя колега Богдана Костюк про все це знає трошки більше.

Богдана Костюк

“Не секрет, - стверджує провайдер ukr.net,- що у святкові дні і ночі, допоки ми зустрічаємося з родичами і друзями і випиваємо келишок шампанського під Новорічною ялинкою, хакери особливо наполегливо гуляють проспектами і вулицями віртуального світу. При цьому їм вдається дійти до таких потаємних закутків, як персональні поштові скриньки, які більшість з користувачів Інтернетом вважає “недоторканними” і “секретними”.

Але, як переконані фахівці корпорації MicroSoft, у “Павутині” немає нічого таємного, що не змогло би стати доступним.

“Підводним камінням” “Інтернет – океану” називає злами приватних поштових скриньок програміст Андрій Антоненко.

Андрій Антоненко

Будь-яка людина може скористуватися вашою поштовою скринькою і таким чином видавати себе за вас. Це приховує в собі дуже велику небезпеку.

Богдана Костюк

В цьому зв’язку таке запитання: чи існують якісь програми, які захищають як приватну кореспонденцію, так і саму мережу?

Андрій Антоненко

Існує дуже багато програм, які можуть кодувати канал зв’язку, тобто ваші повідомлення, які передаються по Інтернету, можуть бути перехоплені десь посередині і бути прочитані кимсь. Тому можна зашифрувати цей канал і завадити перехопленню повідомлень.

Також по шифрованому каналу можна передавати вже шифровані вами особисто повідомлення. На поштових програмах, якими користуються більшість людей, можна додати логін для шифрування інформації.

Богдана Костюк

А отже, панове користувачі, будьте пильними і не забувайте “шифруватись”, використовуючи найновіші досягнення електронних технологій.

Андрій Охрімович

Попри скарги на бідність У-нету, там можна знайти доволі цікаві речі. Наприклад, сайт Діалог.ua з привабливим гаслом "Відродження традицій інтелектуального спілкування". Цей незалежний інформаційний ресурс орієнтований на суспільний діалог з проблем стратегії розвитку України.

Останню тему, що її Діалог.ua запропонував до обговорення, присвячено питанню становлення української національної еліти. У різні історичні періоди приналежність до еліти визначалась по-різному: за походженням, багатством, військовою силою. В принципі еліта мала би бути чимось таким, що завжди готове перебрати відповідальність за долю нації.

Реалії сьогодення свідчать, що українські кращі люди до такої відповідальності не готові. Переважну більшість можновладців турбує “канкрєтна” власна кишеня, а не абстрактне майбутнє “малопонятной” країни “У”. Нашу еліту важко уявити носієм суспільної самосвідомості або ж провайдером громадського інтересу.

“Але нині, - вважають експерти сайту Діалог.ua, - прийшов час зміни еліт, тим більше, що "соціальне підґрунтя" для народження "нової еліти" вже перезріло”.

Далі Інна Набока зі своїм баченням проблеми.

Інна Набока

До дискусії про феномен еліт на сайті були залучені вчені та діячі мистецтва, політологи і культурологи, аналітики і політики - саме ті, кого зазвичай і вважають національною елітою. Спектр визначень - найширший, думки – цікаві, часом контраверсійні. Варто зацитувати бодай кілька з них.

Андрій Єрмолаєв, директор Центра соціальних досліджень "Софія": “Ні влада, ні гроші не є умовою приналежності до еліти. Ознака елітарності – це глибинне поєднання приватного і суспільно значимого...”

Вадим Скуратівський, культуролог: “Еліта – це люди, які роблять свою справу дуже добре... Ті люди, які працюють над націотворенням, і є національною елітою”.

Олександр Яременко, директор Інституту соціальних досліджень: “Ми не ідеальні, тому починаємо шукати когось ідеального довкола себе і сподіваємося, що такою буде наша еліта... Але еліта, так само, як і середній клас чи інші соціальні прошарки, всього лише відображення наявного стану українського соціуму.”

Іван Сікора, заступник голови правління ВАТ UNITEL: “Сучасна політична еліта України – це, швидше, не політики, а бізнесмени, які вклали значні ресурси в отримання влади і намагаються максимально швидко повернути гроші та отримати дивіденди.”

Лесь Доній, шеф-редактор часопису "Молода Україна": “На початку 90-х було дуже модно сперечатися про українську еліту, читати твори Липинського, говорити про створення провідної верстви, яка просувала б націю до європейської інтеграції і таке інше. Але з огляду на те, що відбулося в реальності, то принаймні у мене слово "еліта" викликає більше асоціацій з певними породами великої рогатої худоби.”

Решта – на сайті dialogs.org.ua

Андрій Охрімович

Що ж, програма добігає кінця і вимагає якогось гарного слова. І таки скажу, вірніше процитую пару перекладів на мову цифри з російських класиків. Так, просто веселий вірш.

Отже, Пушкін:

17 0 48,

140 10 01,

126 138,

140 3 501.

Маяковський:

2 46 38 1,

116 14 20!

15 14 21,

14 0 17!

Ну і просто веселий віршик:

2 15 42 42 15,

37 08 5,

20 20 20.

Ну і вже зовсім на завершення побажаю вам веселих свят, здоровля, щастя, любові і всього того, що кожен з вас хотів би побажать собі сам.

Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG