Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 13:04

“Економічний журнал”


Василь Зілгалов “Економічний журнал”

Прага, 27 грудня 2003 року.

Василь Зілгалов

Говорить радіо “Свобода”. В ефірі “Економічний журнал”, огляд економічний і соціальних подій минулого тижня та кінця 2003 року. Укладач і ведучий програми Василь Зілгалов. Мені допомагає звукорежисер Вашек Клоцберг.

Сьогодні у першій частині нашого “Економічного журналу” мова йтиме про українсько-російські стосунки, економічні стосунки під кутом зору Керченської угоди, ЄЕП та інших українсько-російських економічних проблем.

Про деякі проблеми Керченської угоди, спільного використання Керченської протоки говорить директор Центру миру, конверсій та зовнішньої політики в Києві Олександр Сушко.

Олександр Сушко

Це є крок до територіальних поступок, оскільки в цьому договорі не йдеться безпосередньо про лінію проходження кордонів, там йдеться про режим використання моря і Керченської протоки. На жаль, я не бачив самого тексту договору, а та інформація, яка є, вона свідчить про те, що обидві держави повинні в рівній мірі контролювати і використовувати Керченську протоку.

Звісно, таке формулювання вигідне самим росіянам, тому що на сьогодні основний форватор Керченської протоки, а саме Керч-Єнікальський канал, знаходиться під виключною юрисдикцією України. Відповідно, Україна має з цього всі відповідні вигоди.

Василь Зілгалов

Ще невідомо, як воно буде із спільним використанням Азова, але на сьогодні збитки кримських рибалок через заборону виловлювання хамси в територіальних водах Російської Федерації сягнули 12 мільйонів гривень. Про це детальніше у короткому матеріалі Володимира Притули з Криму.

Володимир Притула

Як повідомив на засіданні Кримського уряду директор “Кримрибспілка” Анатолій Попов збитки пов’язані з тим, що рибалки взяли кредити на підготовку рибальського флоту до путини, але встигли виловити лише трохи більше тисячі тон хамси із за планових 12 тисяч тон. Росія заборонила українським рибалкам вилов хамси в їхніх територіальних водах, в зонах спільного промислу 26 листопада.

А зняла заборону лише 11 грудня, коли риба мігрувала далеко на південь. За словами представників кримських рибалок, такі дії російських властей вони вважають недружніми.

Василь Зілгалов

Президент України заявив у Керчі минулого тижня, що між країнами ЄЕП незабаром буде діяти режим “вільної торгівлі”. За словами Л.Кучми, держави ЄЕП готові до компромісів і впевнені, що наступного року такий режим запрацює. Але оглядачі скептично ставляться до таких запевнень.

Справа в тому, що Україна і Росія домовилися про “зону вільної торгівлі” ще 10 років тому, задовго до угоди про ЄЕП, але в Москві наполягають на вилученнях з такого режиму. Ось як переговори України та Росії коментує для радіо “Свобода” президент Центру ринкових реформ у Києві, доктор економічних наук Володимир Лановий.

Володимир Лановий

Дуже важко повністю оцінити домовленості, тому що вони, як відомо, робляться за закритими приватними дверима, для публіки сповіщають лише окремі коментарі, а не викладають конкретні результати, конкретні домовленості. Якщо говорити про слова нашого Л.Кучми, що буде вільна торгівля, то нехай пан Президент скаже, по всім товарам і послугам, чи тільки по окремим для тих, хто буде пробивати свої інтереси в Росії.

Я думаю, що вся Україна залежить від Росії по газу, по нафті, нафтопереробці, енергетиці. По цим групам домовленостей щодо вільної торгівлі просто не існує, тому що Росія опанувала український ринок газу, нафти, нафтопродуктів, диктує свою політику.

Про які домовленості Кучма міг договоритися? Це все-одно одностороння позиція. А далі взагалі-то дуже важко підтримувати чи критикувати такі слова і коментарі Президента. Тому що після того, як я почув, що Азаров заявив, що ніякого надбудовчого органу в ЄЕП не буде, нібито так на робочій групі домовилися, то треба закинути пану Азарову, що угода підписана, де це записано “чорним по білому”.

Якщо Ви скасовуєте цю норму, то, будь ласка, запропонуйте президентам підписати інший текст і вилучення зробити з угоди. Ніяких таких дій немає і не буде. А розмови, нам весь час розповідають, що “у морі – штиль, ніяких хвиль, ніяких збурень немає”. Тобто нас “водять за ніс”.

Василь Зілгалов

Щойно в київському видавництві “Економіка і право” вийшла книжка “Російська економічна експансія в Україні”. Її автор молодий економіст Богдан Сікора, керівник Інституту передових економічних перетворень. Ця книжка присвячена аналізові російської політичної і економічної присутності в Україні.

З автором досліджень спілкувався Тарас Марусик у Києві.

Тарас Марусик

Богдан Сікора також подає інформацію про ті підприємства, які вже придбані російським капіталом або перебувають під його контролем.

Богдан Сікора

Цілий розділ в цій книзі присвячений проросійським силам в Україні, вони є головними лобістами економічної російської присутності в Україні. Це, зокрема, СДПУ(О), “Трудова Україна”, група “Яблуко” та інші. В цій книжці також можна отримати інформацію про те, як відрізнити проросійські сили від прозахідних.

Тарас Марусик

Цілий розділ книжки “Російська економічна експансія в Україні” присвячений культурно-інформаційним аспектам присутності сусідньої держави на суверенній території і в суверенному етері України. Так у сфері телебачення під контролем Росії перебуває канал “Інтер” – 24 % глядацької аудиторії.

Донедавна під контролем російської “Альфа-груп” був і “Новий” канал – 11 % глядацької аудиторії. Щоправда, змінивши власника, стверджує Богдан Сікора, суті своєї він не змінив, оскільки тепер “Новий” канал контролює одна з проросійських медійних груп – група Пінчука. 2 інші головні проросійські групи – Деркача-Рабиновича і Суркіса-Плужнікова, крім згаданих ЗМІ, контролюють або впливають на політику таких ЗМІ: газета “Факти”, телеканали “СТБ”, “Національний”, “1+1”, “Тет”.

Крім цього, російські групи контролюють радіомовлення на фм-діапазоні: “Русское радио”, “Європа-плюс”, “Наше радіо”, “Просто радіо”. А український Інтернет простір заполонили російські Інтернет видання: “лента.ру”, “страна.ру”, “газета.ру”, “кореспондент.ру”. Богдан Сікора продовжує розповідь про своє дослідження.

Богдан Сікора

Можна також отримати інформацію про те, в яких секторах та сегментах української економіки російський капітал присутній досить сильно, а в яких присутній досить слабо. Є 2-3 галузі, в яких він вже фактично став монополістом. До цих галузей можна віднести нафтопереробну промисловість, алюмінієву промисловість, а також сферу постачання газу.

Тарас Марусик

А ось в яких галузях, на думку Богдана Сікори, найближчим часом може статися посилення російської експансії.

Богдан Сікора

Це, зокрема, машинобудування, особливо, автомобілебудування, а також металургія.

Тарас Марусик

На моє запитання, що для української економіки означає російська економічна присутність Богдан Сікора відповів так.

Богдан Сікора

Російська економічна присутність ініціює посилення російської політичної присутності, так як левова частка російського капіталу вкладається саме в найбільші промислові підприємства України, які є по суті політичними підприємствами. Ці підприємства можуть суттєво впливати на роботу регіонів, ключових секторів української економіки та на роботу державних органів влади.

Так як вони дають левову частку прибутків до місцевих бюджетів. А ось, що сказав Богдан Сікора про “гамлетівський” інтеграційний вибір України - до ЄЕП з Росією, чи до європейських структур.

Богдан Сікора

Щодо того, куди саме має рухатися Україна, то, я думаю, що вона має передусім орієнтуватися на власні економічні можливості. Так як частка зовнішньої торгівлі в Україні вже є дуже високою і перевищує європейські показники. А це свідчить про те, що в Україні недорозвинутий внутрішній ринок, внутрішнє промислове виробництво.

Чим більше Україна буде залежна як від Заходу, так і від Росії, тим сильніше ці країни будуть впливати на роботу її політичних інститутів.

Тарас Марусик

Це була думка молодого економіста Богдана Сікори, керівника проекту передових суспільних перетворень, автора книжки “Російська економічна експансія в Україні”.

Василь Зілгалов

В другій частині нашої програми я вам пропоную: про фінансову катастрофу італійського промислового гіганта “Пармалат”. У рубриці “Українські підприємці в історії” йтиметься сьогодні про історію львівських кав’ярень, а в рубриці “Власна справа” йтиметься про новорічного Дідуха і про його символічне значення для українців на Новий рік.

Фінансова катастрофа італійського промислового гіганта “Парламат” змусила керівників-промисловців і урядовців Італії визнати публічно те, що приватно засуджують вже роками, але нічого не роблять – кризу всієї фінансової і промислової системи. Докладніше з Риму Леонід Оліксейчук.

Леонід Оліксейчук

Скандали, подібні до нинішнього, не так давно вирували в США, скандал “Енрон”, у Франції - “Бівендії”, в Голландії -“Агольд”. Отже, патологія виглядає універсальною, не лише італійською. Питаю кореспондента “La Repubbliсa” Огвіда Россі, знаного економіста, що 10 років тому мусив рятувати з руїн збанкрутовану імперію Рауля Гардіні.

“Так хвороби американського і європейського капіталізму, - відповідає економіст, - серйозні, однак ми додаємо до них своїх, унікально італійських. Після скандалу “Енрон” за маніпуляцію фінансових звітів республіканські законодавці підвищили термін ув’язнення з 5 до 20 років.

У нас, навпаки, уряд прийняв закон, що брехливий звіт про діяльність компанії не є злочином. Тож, вочевидь, чули себе ще вільнішими в ошуканстві. Такі в нас підприємці – не прагнуть до модернізації, а полюють за останньою модою.

Розширили до італійського ринку фінансові свободи американської системи, але забули ввести і негайно посилити там органи контролю і захисту вкладників, покарання порушників. Тож зараз на карті стоїть не менше, ніж загальна довіра вкладників до всієї банківської системи країни”.

Однаково різко висловлюється і президент італійської асоціації підприємців Антоніо Дамато. “В цьому випадку, - каже, - було порушено все, що можливо було порушити в області фінансового звіту. Перелік конкретних викривлень і відповідальностей є неймовірно великим.”

У той список винних керівник промисловців включає американське розціночне агентство, яке декласувало “Пармалат” до неплатоспроможних тільки після всесвітнього розголосу його банкрутства. І Національний банк Італії, і контрольний орган біржі, і політичні інтриги навколо економіки, і повальна непрозорість звітності, і найбільше банки, за його словами, надмірно суворі у фінансуванні малих підприємств і, навпаки, надто щедрі з великими.

Навіть коли ці труднощі видно неозброєним оком. Але що робити конкретно, коли вибухає така криза з 100-ми тисяч вкладників, що вже підготували свої позови, з промислово розвинутим підприємством у глибокій кризі, з 40 тисячами працівників тільки в Італії?

Щодо вкладників, поки що тільки один банк відсудив у більшого 54 мільйони компенсації для своїх клієнтів. В першу чергу і на 100 % будуть компенсовані найслабші і найбідніші: хатні господарки, пенсіонери і робітники, які цілком покладалися на запевнення банку.

В другу чергу і тільки на 60 % ті, що могли “вчути носом” шахрайство, але знехтували небезпекою, вирішили ризикнути. В цих обставинах – рішення майже соціалістичне. По-іншому до проблеми підійшов уряд, прийнявши декрет про допомогу великим підприємствам у стані неплатоспроможності.

Тут призначається новий президент з надзвичайними повноваженнями і прямою відповідальністю перед урядом, він повинен протягом 60 днів представити план рятунку підприємства, інакше почнеться процес про банкрутство. Борги “Пармалату” заморожуються на 2 роки, коли ж розморозяться, то найперше будуть відшкодовані великі інвестори, себто банки, які сприяли кризі.

Пенсіонери, хатні господарки і дрібні вкладники можуть зачекати і до Різдва 2005 року, принаймні, якщо “Пармалат” стане на ноги, себто зачекати на різдвяне диво.

Василь Зілгалов

Один арабський поет звертався до кави по натхнення зі словами: “Барва твоя схожа на колір чорнила, в яке письменник занурює своє перо”. Європейці ж почали пити каву щойно у ХVII столітті. Кращі з паризьких, віденських та львівських кав’ярень були одночасно і комерційними закладами, і осередками громадського життя. Про історію львівських кав’ярень розповідає ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Вперше кав’ярні на українській землі були засновані турками у Кам’янці-Подільському 1672 року, а через 11 років шляхтич із Самбора Юрій Кульчицький відкрив першу кав’ярню у Відні. Тоді кава в Європі продавалася тільки в аптеках і вживалася як ліки. Відтак, зерна, приміром, єменського мокко коштували 300 франків за кілограм.

У Львові перші кав’ярні та кнайпи з’явилися на початку ХІХ століття. Найбільш відвідуваною серед них була кав’ярня Лєваковського, який приваблював австрійських чиновників тим, що розмовляв з ними німецькою мовою. Не менш популярною була і кав’ярня під назвою “Віденська”, а 1845 року кав’ярня була відкрита навіть на Високому Замку.

Класичний тип львівської кав’ярні остаточно сформувався у другій половині ХІХ століття. Це були одночасно підприємницькі заклади та осередки людського спілкування. Деякі їхні власники запевняли у рекламі, що завозять каву безпосередньо із закордонних плантацій, а вершки – з власного маєтку, і обжарюють зерна перед самим приготуванням “вишуканої кави”. Кращі кав’ярні принаджували постійних клієнтів не тільки “живою” музикою, більярдом та свіжими віденськими газетами кількома мовами, а і затишком та “клубною” атмосферою.

“Кав’ярня, – писав український поет Петро Карманський, – творила з нас своєрідне братство людей одної думки і однакових змагань”. Із часом відбулася спеціалізація львівських кав’ярень за категоріями відвідувачів: у “Віденській” та “Театральній” реґулярно збиралися біржові маклери, у “Кришталевій” – політики, у “Хлібкевичі” – урядовці, у “Монополі” і “Центральній” – митці, у “Народній Гостиниці” – журналісти, у “Сковроні” – бібліофіли.

Одні кав’ярні відвідували переважно чоловіки (приміром, “Європейську”), інші – переважно жінки. Польська, українська та єврейська громади теж пили каву у певних, “своїх” кав’ярнях. Економічна криза початку 1920-х років призвела до масових банкрутств та закриття кав’ярень і кнайп Львова. Так, за 8 місяців 23-го року ціна філіжанки кави, що колись продавалася “по 3 склянки за крейцер”, зросла від двохсот шістдесяти до п’ятдесяти п’яти тисяч марок.

Нині, після свого тривалого занепаду за радянської доби, львівські кав’ярні знову відродилися, і саме повітря цього міста, як і півтора століття тому, здається просякнутим запахом свіжої кави.

Василь Зілгалов

За кілька днів нас чекає зустріч з Новим роком. Це одне з найдавніших, найпопулярніших українських календарних свят, яке дійшло до глибокої давнини, ще з дохристиянських часів. У давніх слов''ян рік розпочинався навесні. Після прийняття християнства за греко-візантійським обрядом початком Церковного та громадського року стало 1 вересня.

З 1700 р. Петро І увів у Росії січневе літочислення, а також призвичаїв зустрічати його з ялинкою. Нині вже не можливо уявити собі Новий без ялинки. А ось у давнину українці у новорічну ніч обов’язково ставили на найпочесніше в оселі місце – покуть Дідуха. Докладніше про те, що “Дідух” символізував в уявленнях українців, а також про майстриню, котра робить неперевершені за красою “Дідухи” в рубриці “Власна справа” розповідає І.Біла.

Ірина Біла

Дідухом називався житній сніп із останнього зажинку. У пишний вінок ув''язували кілька пучків, окремо обплетених соломинками. Дідуха квітчали стрічками, гілками ялини і ставили на покуті. Українці у давні часи вірили, що всі душі померлих – це святі душі, які є благодійниками роду та родини; улітку вони перебувають на нивах та серед худоби; сприяють урожаю, охороняють його від непогоди...

Отож, коли вижати ниву, то духи вселяються в останній почесний “сніп-Дідух” і переселялися до господаря в хату. Загалом Дідух символізував новорічний урожай, багатство, долю людини. У творчості майстрині з плетення соломи Марії Кравчук - Дідухи, є одним з найулюбленіших образів. Поруч з павуками, що у давнину також вважалися оберегами осель, і якими на Новий Рік та Різдво прикрашали майже кожну хату.

Марія Кравчук

В нас обрядові форми. Особливо на Різдво – це форма Дідуха, він обов’язково мав бути з житніх колосків. Він мав приносити щастя родині на цілий рік. Дуже широка тема - Дідух так, як і павук. Це була і прикраса в хаті, це був і оберіг. Досить різних форм можна павука робити. Павук, що крутиться, означав, що він в себе набирає все щастя, яке є в хаті, і він його не випускає нікуди, тримає для тієї родини.

Ірина Біла

Художник за освітою Марія Кравчук нині вважається однією з найкращих українських майстринь з плетіння соломи. Тривалий досвід роботи, майстерність та наполегливість надає їй можливість втілити будь-який свій творчий задум, не обмежуючись певними стереотипними уявленнями про можливості соломи.

Марія Кравчук

Напрямів моєї діяльності дуже багато. Це можуть бути і дитячі іграшки, жіночі прикраси, це може бути новорічно-різдвяна тема. Можуть бути образи людей, образи тварин. Тобто я в соломі можу зробити все.

Ірина Біла

Коли на початку свого захоплення плетінням із соломи однією з найголовніших проблем була реалізація власних виробів і можливість заробити на життя, то зараз із визнанням своє творчості, а у Марії Кравчук було вже кілька персональних виставок, головна біда – нестача часу. Загалом майстриня намагається ні на кого не нарікати, але водночас нікому не дозволяє ставати на заваді власній творчості.

Марія Кравчук

Мені ніхто, як кажуть, не допомагає, і нікому я не дозволяю ставати собі заважати.. А проблема яка? Тепер немає проблеми роботу продати, є проблема, де часу більше взяти, щоб її зробити. І практично, якщо я сідаю за роботу, то це зранку і до 12 години ночі я сиджу над цією роботою. А вже потім дивлюся, що треба і на життя.

Ірина Біла Намагаючись дотримуватися давніх традицій плетіння із соломи, майстриня також є в постійному пошуку нових форм і нових методів. Нині у Марії Кравчук є власна школа, яка отримала міжнародне визнання.

Марія Кравчук

Я створила власну школу по соломоплетінню. І те, що я роблю, мабуть ніхто не робить в світі, бо у мене є свої винаходи. Підтвердженням моєї творчості був Перший міжнародний фестиваль в серпні в Мінську, де були школа, яку представляли американці, англійці (в них також власна школа є), Європа. Я витягую цікаві об’єми, вони цього не вміють робити. Це словами не розкажеш. Я можу зробити і об’ємні новорічні іграшки, я можу витягнути якусь об’ємну архітектуру.

Ірина Біла

Не менш цікавим творчим заняттям Марія Кравчук вважає роботу зі своїми учнями. Всі образи, які за браком часу не вдається втілити у реальність, майстриня намагається підказати дітям. Доповнюючи ідеї вчительки своїм безпосереднім баченням, діти часом створюють речі, що не набагато поступаються творам самої Марії Кравчук. Але їхніми успіхами та їхньою творчістю майстриня пишається не менше, аніж своєю.

Василь Зілгалов

Шановні слухачі, на цьому ми завершуємо наш “Економічний журнал”. Нагадаю, що вів і укладав його для вас Василь Зілгалов, мені допомагав за режисерським пультом Вашек Клоцберг. Прощаючись з вами в цьому році, вітаємо вас з наступаючим Різдвом Христовим і бажаємо вам в наступному році не лише економічного благополуччя, але й щастя особистого і любові. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG