Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 06:13

“Країна Інкоґніта”. Крим у 1918 році: вибір на користь України.


Сергій Грабовський “Країна Інкоґніта”. Крим у 1918 році: вибір на користь України.

Київ-Прага, 17 лютого 2004 року.

Олександр Народецький

Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Вітаємо вас, шановні слухачі! “П‘яний Микитка Хрущов подарував російський Крим Україні” – такими твердженнями у ці дні сповнена московська преса. А чи й справді Україна 50 років тому одержала Крим випадково, розчерком пера кремлівського господаря? Чи за цим щось стояло? От про одне із таких “щось”, хронологічно пов‘язане з 1918 роком, і піде мова у нашій передачі. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо ”Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Максим Стріха

Темою нашої розмови стане Україна і Крим у часи революції 1917-21 років. ІІІ універсал Центральної Ради, як відомо, проголосив УНР в етнографічних межах без Криму (Таврійська губернія, тільки континентальна частина).

Що може виглядати і трошки нелогічним, оскільки українці, хоч і поступалися росіянам, але разом з татарами складали і росіянами три найбільші етнічні групи на півострові.

Сергій Грабовський

На початок 1918 року склалася справді парадоксальна ситуація. Центральна влада в колишній Російській імперії не існувала. На території України точилися запеклі бої між прихильниками її незалежності і збройними загонами місцевих більшовиків, підкріпленими багатотисячними з‘єднаннями “червоних” російських інтервентів. Подекуди територію контролювали загони “білих” російських військ. У Криму ж у той самий час точилася боротьба між кримськотатарськими силами, котрі прагнули для себе автономного устрою, і більшовиками, котрі стверджували норми пролетарського інтернаціоналізму і врешті-решт стали домінувати на півострові. Проте більшовикам не вдалося поставити під свій контроль Чорноморський флот, котрий у своїй більшості волів залишатися нейтральним, хоча частина кораблів ще з осені 1917 року стояла у порту Севастополя під червоними, частина – під синьо-жовтими прапорами. Цілком імовірно, що у разі, якби уряд Центральної Ради виявив більшу зацікавленість долею флоту, події на початку 1918 року розвивалися б інакше, але політика УНР щодо Криму і флоту, як і багато щодо чого іншого, не відрізнялася послідовністю: відмовившись від включення півострову до складу України, тим не менше, київський уряд зробив задекларував взяття під свою оруду Чорноморського флоту, хоча і зробив це з великим запізненням, коли більшовики вже домінували у Криму. Слово науковому редактору журналу “Морська держава” Ігорю Лосєву.

Ігор Лосєв

Надзвичайно важливу роль, як чинник політичної і військової присутності України на узбережжі Чорного моря відігравав український державний флот з головною базою у місті Севастополі.

Незважаючи на демонстративний антимілітаризм ЦР, дещо було зроблено в ділянці розбудови українських військово-морських сил. Зокрема, ще в січні 1918 року ЦР проголосила весь Чорноморський флот власністю УНР. А в останній день існування ЦР 29 квітня 1918 року на кораблях було піднято синьо-жовті прапори.

Вирішальну роль у перемозі української орієнтації на Чорноморському флоті відіграла армія полковника Дмитра Болбочана, що взяла на той момент Бахчисарай.

Як згадував учасник цього легендарного походу українського війська у Крим прапорщик Монкевич у спогадах “Слідами новітніх запорожців” ніде українських військовиків місцеве населення не зустрічало так радісно, як у Криму.

Але 1 травня 1918 року німецькі війська під оркестр увійшли до Севастополя, змусивши Київ дати наказ запорожцям Болбочана покинути півострів.

Максим Стріха

Здається, відхід Болбочана з Криму і запізнілий власне прихід туди був не єдиною помилкою Києва. Так само було знехтувано великим історичним досвідом українсько-татарського союзу, який давав дуже плідні приклади від часів Богдана Хмельницького і до часів Пилипа Орлика.

Але 1917 року і на початку 1918 рр. Київ, здається, майже не намагався знайти спільників в середовищі кримських татар, налаштованих тоді дуже демократично. Зауважимо, при виборах тодішнього Курултаю татари були першою мусульманською нацією, яка надала виборчі права жінкам.

Сергій Грабовський

І знов-таки, гетьман Скоропадський, котрий 30 квітня 1918 року прийшов в Україні до влади, не відрізнявся надто послідовною політикою щодо Криму. Тим часом на самому півострові були представлені досить потужні проукраїнські сили, які не одержували реальної підтримки з Києва ані 1917 року, ані 1918 – принаймні, до літа. Тим часом у червні 1918 року Німеччина, війська якої контролювали півострів, ставить до влади у Сімферополі дуже неприхильний до України крайовий уряд генерала Сулькевича, а наступного місяця гетьман Скоропадський починає економічну блокаду півострова. Про події літа-осені 1918 року розповідає Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

У травні у Бахчисараї був скликаний Курултай на чолі із Джафером Сейдаметом. А у червні щойно створений Кримський крайовий уряд очолив колишній генерал-лейтенант російської армії Сулейман Сулькевич.

18 червня уряд Сулькевича виступив із декларацією, в якій проголосив своїм завданням (цитата): ”Збереження самостійності Кримського півострова аж до остаточного з’ясування його міжнародного становища і відновлення законності і порядку”.

Водночас, за словами гетьмана Павла Скоропадського, частина населення Криму щиро висловлювала "бажання самого тісного зв’язку з Україною, вважаючи, що будь-яка інша комбінація згубна і для Криму, і для нас".

Незабаром проросійська позиція кримського уряду призвела до його конфлікту з урядом Скоропадського.

Сулькевич навіть наполягав на тому, щоб київські урядовці листувалися з його урядом тільки російською мовою. З рештою, Рада Міністрів Української Держави запровадила ембарго на всі товари, що ввозилися з України до Криму. Виняток становили тільки прямі поставки до німецького війська.

Викликана цим криза економіки півострова і тиск кримських підприємців змусили уряд Сулькевича розпочати у вересні переговори з Києвом. А вже у жовтні між кримським та українським урядами була укладена попередня угода. Вона передбачала входження Криму до складу Української Держави на правах автономії з власними парламентом, урядом і збройними формуваннями. Членом українського уряду мав стати постійний державний секретар від Криму.

У листопаді німецька армія залишила півострів, натомість її місце зайняли Добровольча армія та військовий десант Антанти. За їхньої підтримки владу у Криму перебрав уряд на чолі з С. Критом. А Сулейман Сулькевич згодом став військовим міністром Азербайджану.

Максим Стріха

Генерал Сулькевич з походження татарин, але не кримський, а литовський, очевидно, не був антиукраїнською постаттю, як дехто може сьогодні вважати. Скоріше, він був таким собі романтиком, позбавленим державного досвіду, який на певному етапі вважав за можливе фактичне усамостійнення Криму за орієнтації на якусь абстрактну, “демократичну” Росію, якої тоді власне і не було.

Відтак, угода між Кримом і Україною про входження півострова до Української держави на правах автономії з’явилася, на жаль, запізно і була куплена надто великою економічною ціною.

Але ж те, що ця угода таки з’явилася, показує, що український Крим зрештою виник не з чийогось розчерку пера – це була об’єктивна економічна необхідінсть

Сергій Грабовський

Достатньо автономним чином паралельно із цим розвивалися події на Чорноморському флоті. І знову перед мікрофоном Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

4 травня німці поставили на кораблях своїх вартових і почали спускати українські прапори. Але українські адмірали: Покровський, Остроградський, Клочковський почали вести політику доконаних фактів всупереч вимогам німецького командування.

Незважаючи на союзницький статус німецьких військ, одразу ж виникає антагонізм між німецьким та українським командуванням. Так, зокрема, український адмірал Михайло Остроградський, між іншим нащадок гетьмана Данила Апостола, не допустив до управління флотом німецького військово-морського аташе, голову морської технічної комісії адмірала Гопмана, залишивши йому тільки військово-дипломатичні функції.

Остроградський заборонив на кораблях піднімати німецькі прапори без українських. Українець мав серйозний конфлікт з генералом фон Кошем, бо в супереч вимогам німців заборонив суднам у Керченському порту плавати під німецьким прапором.

Зі свого боку німці забороняють севастопольській пресі друкувати накази генерали Остроградського. Гетьман Скоропадський, щоб не загострювати відносини з Німеччиною, призначає 10 червня 1918 року своїм представником у Севастополі дипломатичнішого адмірала В’ячеслава Клочковського, якому вдалося ж таки витиснути німців з кораблів зарахованих до українського флоту.

11 листопаду 1918 року німці спустили свої прапори і передали всі кораблі Чорноморського флоту українському командуванню.

Але політика гетьмана Скоропадського спрямована на загравання з “білою” Росією призвела до трагічних наслідків, як для України в цілому так і для її військово-морського флоту, що наприкінці 1918 року припиняє своє існування.

Контроль над морськими силами Чорного моря завжди означав контроль над Кримом і Севастополем, а Кримський півострів контролює усю акваторію Чорного моря, він був і залишається ключем до України.

Максим Стріха

Як бачимо, Україна наприкінці весни-на початку літа 1918 таки почала боротися за свій флот, але, як і в перші дні зими 1992 виявилася трошки запізно, хоча на флоті існувала потужна проукраїнська течія, хоча дуже багато командувачів цього флота відчували себе українцями, власне, і Матросів так само.

Однак, флот в кінцевому підсумку виявився не під українськими прапорами, а потім і фактично припинив своє існування.

Сергій Грабовський

Максиме, і все ж таки: упродовж усього 1918 року ми бачимо потужні рухи “знизу” на користь тієї чи іншої форми стосунків Криму з Українською державою – чи то безпосереднього входження, чи то автономії, чи то конфедерації. І головне – що цей рух виходив не тільки з середовища романтично налаштованих інтелігентів, а із середовища, скажімо, блискучих імперських адміралів чи зовсім не українського походження кримських промисловців. То чи існував шанс – за дещо більшої мудрості і рішучості, скажімо, з боку київських політиків – до безболісного і органічного входження Криму у той час до Української держави?

Максим Стріха

Люди, які визначали долю Криму так чи інакше тоді, чи спочатку, чи дещо згодом приходили до розуміння – без єдності економічної, адміністративної з Україною, такий собі самостійний острів Крим чи півострів Крим, у зв’язку з російською Кубанню, неможливий.

Сергій Грабовський

Отож акт, який у сьогоденній російській пресі зображують як спонтанний жест “п‘яного Хрущова”, насправді мав під собою політичне й економічне підґрунтя, яке 1918 року виявило себе у тверезому і прагматичному висновку більшості кримської економічної і політичної еліти щодо входження півострова на правах автономії до складу України. Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.

Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG