Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 03:56

Стіна плачу – італійська преса про українських заробітчан.


Леся Олійник

Рим, 12 жовтня 2004 року - За винятком феноменального футболіста Андрія Шевченка, Україна, з легкої руки італійської преси, ласої до сунички й сенсацій, до недавнього часу славилася в Італії повіями та іноді мафіозі, гідними міжнародної слави. Зараз перед перед італійцями потроху постає трудяща Україна.

З десяток років тому українських покоївок в Римі було з кілька сот душ, не більше. Зараз 14 тисяч тільки з дозволом на проживання. Через брак того дозволу жінки бувало по кілька років не сміли навіть відвідати залишену родину зі страху, що назад не пустять.

Нині після амністії і полегшеної реєстрації, особливо для покоївок того страху поменшало, але відвідини раз на рік ще більш загострюють тугу по домівці. Тож у неділю, коли до 4 тисяч українців збирається біля станції метро “Гарбателла” з пакунків прибулих з дому найперше вихоплюють листи і читаючи схлипують, чи від поганої, чи гарної, чи з браку жодної новини.

Журналіст газети “Ля Републіка” Лука Вілорезе у статті “Маленький Київ на Гарбателлі” називає залізну огорожу, що перед нею всідаються спраглі за вістками з дому жінки “українською стіною плачу”.

Із глибоким розумінням та симпатією до жінок, бо вони становлять 9/10 нашої еміграції в Римі, називає їхнє бурлацтво трагічним, розпитує про причини розлуку з домом і чує завжди теж саме: повальне закриття заводів і фабрик у 90-тих рр., злиденні зарплатні на роботі або і безробіття.

Згадує і мільйони мертвих у сталінському голодоморі – подію довго і старанно замовчувану італійськими комуністами. Вислухує та цитує недавніх робітниць дипломованих спеціалісток змушених перекреслити своє минуле заради утримання.

І розпитує не суто відомого типу блондинок у коротких спідничках, а жінок від 35 і вище, яким не до моди, аби родину витягти із злиднів. Описує і неймовірну енергію українок, що передають додому, які частування звідти отримують і блискучу організацію доброї сотні мікроавтобусів-шпульок, які щотижня прокривають по 2 тисячі кілометрів сюди і стільки ж туди.

Словом і без Сорочинців Гарбателлу важко уявити. До статті італійця додає пару колонок і Оксана Пахльовська, автор тисячасторінкової української літератури і ректор єдиного в Італії факультету українознавства в Римському університеті Сапьєнца.

Розповідає про придушення української мови у царській Росії, а там і про сьогоднішні лихе говорить: корупцію, засилля, олігархів та секретних служб, тих, хто знову котрий раз в історії краде Батьківщину у своїх, може, найвитриваліших трудівниць.

Словом італійцям показали стіну плачу, але аж ніяк не схлипування.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG