Аудіозапис програми:
Прага, 9 жовтня 2004 року.
Василь Зілгалов
Говорить “Радіо Свобода”!
В ефірі щотижнева передача “Спокон віку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Ян Рамбоусек.
Афон – свята гора, чернеча республіка, 60 кілометрів суходолу в довжину, направду унікальне явище сучасного світу. Унікальне і маловідоме – коли йдеться про теократичну державу у сучасній Європі дев’ять з десяти знавців одразу згадають про Ватикан і лише один – Афонську монашу республіку, хоча вона має чималу автономію, герб, прапор, закони й установлення. Модерний світ дедалі більш настирливо стукає у монастирські стіни і навіть просякає в монаші келії. Світ не хоче визнавати приписів, які не порушуються тут від раннього середньовіччя, а Афон не бажає поступатися світові ані часточкою своєї самобутності. Афон перед викликом ХХІ сторіччя – тема матеріалу Віктора Єленського.
Вітор Єленський
Чи можна відгородитися від світу посеред сучасної Європи? Жити за правилами, яким вже 16 століть і не припускатися думки, що вони можуть бути застарілими? Вираховувати час за сонцем? Відкидати те, що робить життя більш зручним і менш клопітним? Дві тисячі ченців Афонської монашої республіки дають на ці запитання позитивну відповідь. У двадцяти великих монастирях, у дванадцяти скитах і семистах келіях цієї країни нескінченно, вже більш ніж півтора тисячоліття триває молитва за цей світ. За той світ, який, скидається, дедалі меншою мірою схильний поважати неповторність святої Гори. Глибока східна аскеза і зречення від світу афонських ченців створюють простір, який кидає виклик модерності і цей простір притягує до себе і тих, хто втомився від виснажливих пошуків сенсу життя і тих, хто вважає своїм релігійним обов’язкам вклонитися афонським святиням, і тих, хто сприймає намолений півострів лише як тло для власної візитівки. Серед тих, хто приїздить сюди – президенти і принци, колишні царі і нинішні прем’єр-міністри, зірки кіно і спорту. Але Афон не зливається із ними, принаймні донедавна ще він виглядав абсолютно непідвладним щоденній марноті. Бунтівний монастир Есфигмен, монахи якого викинули гасло „Православ’я або смерть” і категорично відмовилися підкоритися владі Константинопольського патріарха, ченці - мовчальники, монастирі без електрики – здавалося візантійський час тут зупинився назавжди. Але потроху і якось непомітно Горою засновигали джипи, а дехто з отців-настоятелів почав влаштовувати в обителях комфортабельні туалети.
Василь Зілгалов
Перериваючи Віктора Яленського хочу нагадати, що на Афоні цього року вже побувало чимало політиків і церковних мужів з України. Тут молився Віктор Ющенко з сином, відвідали Карею та Іверський монастир глава Української православної церкви Московського патріархату Сабодан і український прем’єр міністр Віктор Янукович. Не знати чого вони більше просили під час свої х молитов: чи політичного успіху чи кращої долі для України, чи зміцнення Московського православ’я ( бо коли нині митрополит Сабодан перебував у Москві, Володимир Путін обіцяв підтримати російське православ’я в Україні). Сам Путін вже тричі намагався потрапити на святу гору – і невдало. І Віктор Єленський завершує свій матеріал про сучасні проблеми Афону.
Віктор Єленський
Насправді серйозною відповіддю сучасного світу на виклик його всевладності з боку Афону стала минулорічна резолюція Європарламенту, де мешканцям святої гори пропонується скасувати так званий аватон. Аватон, або заборона на відвідини Афону жінками, вважається трохи не центральною статтею неписаної Конституції чернечої республіки і впродовж уже тисячоліття жінки не ступали на цю землю. Резолюція не має зобов’язуючого характеру і офіційні особи Греції вже повідомили, що не виконуватимуть її. Аргументи грецької сторони виглядають таким чином. Афон – унікальна монаша країна і її право забороняти жінкам відвідувати святу гору зафіксовано в угоді про приєднання Греції до Європейського Союзу. Далі, Афон не єдине місце в Європі, де права жінок є обмеженими. Скажімо, жінка ніколи не може стати ані главою держави Ватикан, ані очолити жодне з його міністерств, ані взагалі посісти жодну серйозну посаду в ієрархії цієї країни. Причому голоси на захист аватону лунають не лише з боку церковної влади і урядових кіл, а й з боку громадськості, у тому числі й жінок, які вважають дуже важливим для духовної і культурної атмосфери країни і всієї еллінської цивілізації збереження унікальності Афону в усій цієї унікальності повноті. Але не збираються складати руки і ті, хто вважає будь-яке обмеження прав жінок замахом на самі засади сучасного європейського світорозуміння. Вони обіцяють дощенту зруйнувати побудови чоловічого шовінізму, в який би одяг він не зодягався і якими б міркуваннями не прикривав би він свої бажання. Багато хто вважає, що справа цілком може надійти зрештою на розгляд Страсбурзького Суду з прав людини. А вже його вирок буде зобов’язуючим. Як розвиватиметься ситуація у цьому випадку, ніхто не хоче прогнозувати.
Василь Зілгалов
Наш шлях на Афон в серпні цього року був першим для мене і мого товариша Володимира Литовченка і складним. Кілька тижнів пішло на оформлення дозволу, який ми отримали після тривалих телефонних переговорів в грецькому департаменті в Салоніках, який відає паломництвом на святу гору Афон. І вже маючи квитки на паром з Уренополіса до Афонського порту Дафни, ми не були впевнені, що врешті потрапимо на святу гору. А коли паром причалив в порту Дафни, відчули, що ми тут, на святій землі, де ступали ноги і святого Антонія, і Пеїсія Величковського, і Василя Барського . Автобусом з Дафни ми доїхали до адміністративного центру Афону – Кареї, а звідти добралися до монастиря Пантократора, де у середині вісімнадцятого століття починав свій шлях український подвижник духу, енергійний адміністратор Афону, виходець з Полтави Пеїсій Величковський, святий Пенсій нині. Не можу сказати. Що прийняли нас у Пантократоровому монастирі дуже тепло. Але тут вдалося подивитися храм, келії, двір. Потім ми рушили пішки до скиту святого Іллі, який виднівся на відстані десь 5 кілометрів від Пантократора. Скит св. Іллі заснував Пенсій Величковський. Тут живуть і моляться монахи - зілоти, які дали обітницю мовчати. Воротар скиту св. Іллі прийняв нас привітно і багато розповів про Пеїсія Величковського, його діяння. Нажаль у більшості монастирів Афону записати інтерв’ю і розмови забороняється суворими приписами. Але у скиті ми не тільки змогли побачити келію св. Пеїсія, яку відновили монахи – зілоти після пожежі 50 років тому, а й смакували холодну живильну воду з криниці, що викопав сам Пеїсій. Не зважаючи на те, що господарі скиту св. Іллі запрошували нас ночувати у них, ми вирішили іти далі до скиту св. Андрія, де сподвижником також був Пеїсій Величковський. А засновником скиту св. Андрія вважається візантійський патріарх Анастасій Пателярій, який лишив свою патріаршу кафедру в Константинополі і посилився на Афоні в печері. Пізніше Атанасій їздив збирати милостиню в Україну і помер і був похований у Могарському монастирі біля Лубен на Полтавщині. У суботу, 27 серпня, ми заночували у скиті св. Андрія і брали участь у святій літургії на честь Успіня Пресвятої Матері Божої.
Можна було б багато розповідати про зустрічі на Афоні, і про російського монаха Герасима зі скиту св. Серафима Саровського, і про бідкання російських монахів Пантелеймонського монастиря з приводу намагань потрапити на святу гору з боку російського президента Володимира Путіна, спроби якого відвідати Афон зривалися з різних причин вже тричі. І чернеча братія св. Пантелеймона боїться, що знову доведеться фарбувати бані монастиря в зеленою фарбою для зустрічі високого світського гостя. Тут не обходиться й без певної містики, бо втретє зірвався візит Володимира Путіна на Афон, коли він збирався приїхати сюди на військовому кораблі з Туреччини. І мало це відбутися 4- 5 вересня цього року, але трагічні події у Беслані стали на заваді. Трагічна подія сталася на шляху до Афону делегації, очолюваної патріархом Олександрійським і всієї Африки Петром vІІ. Він і ще 10 осіб розбилися на військовому вентокрилові біля берегів Афону 11 вересня. Сумно, і це наводить на думку: може не варто прямувати до святої землі на військових засобах. Уже повертаючись з Афону на паромі ми мали кілька цікавих розмов з ченцями. Один з них брат Давид, який зайшов потім на пристані монастиря в Кастамоніці, відповів на кілька моїх запитань.
Василь Зілгалов
Брате Давид, чому сьогодні так багато людей на Афоні?
Брат Давид
Тому що Сьогодні Панагії – свято Успіня Пресвятої Богородиці. І багато людей з усього світу приїздять поклонитися святим мощам, реліквіям. Це одне з найбільших свят православних християн.
Василь Зілгалов
Як ви стали монахом?
Брат Давид
Це спричинили мої власні внутрішні почуття, віра в Бога з дитинства і відвідування замолоду святої гори Атос , де я почував себе по особливому не так, як у світі. Ці почуття не можна пояснити словами, їх треба пережити самому. Ці почуття підказували мені шлях, я внутрішньо почувався і почуваюсь на Афоні краще.
Василь Зілгалов
Чим відрізняється чернець від звичайного християнина – мирянина?
Брат Давид
Різниця насамперед в тому що чернець перебуває у молитві повсякчас 24 години на добу. Може не всі люди, які бачать нас, знають, що монахи, чи вони працюють у саду, чи будують або ще щось роблять у монастирі постійно моляться. Дуже часто ми маємо труднощі тут в монастирі, але молитва до бога допомагає нам подолати їх.
Василь Зілгалов
Брате Давид, а чи є відмінність ранкової молитви в монастирі від вечірньої відправи?
Брат Давид
Ранкова літургія – це завершення нічної, а вечірня – підготовка до неї. Найважливіша молитва – нічна. Хоча найголовніша внутрішня молитва – молитва монаха у келії. Ранкова літургія є окрім завершення нічної молитвою перед початком дня, до святого цього дня. Літургія це традиційні молитви чи до Бога, чи до Матері Божої, чи до святого. Проте найважливіша внутрішня молитва монаха у келії. Чернець молиться за спасіння всіх людей і за своє спасіння.
Василь Зілгалов
Матір Божа є покровительницею святої гори, а жінкам сюди з’являтися забороняється. Чому так, брате Давид?
Брат Давид
Це важке питання і треба довго пояснювати. А ми мусимо сходити на берег. Коли ви приїдете на святу гору знову ми поговоримо про це детальніше.
Василь Зілгалов
А скільки монахів на Афоні?
Брат Давид
Близько 2 тисяч.
Василь Зілгалов
Зустрічали ми в ці серпневі дні на Афоні багато ченців з Франції, Голландії, інших країн. Мали ми розмову також з українським паломником – Володимиром з Почаїва, який добирався до Афонської пустелі, де монахи живуть у печерах над східним берегом Афона. Один православний послушник з Голландії брат Сільванос також відповів на мої запитання.
Брате Сільванос, як ви стали православним послушником? Ви ж голландець.
Брат Сільванос
Так, я – голландець. І це – довга історія. Я був п’ятидесятником. Проїжджаючи через село я почув у православному храмі слова : “Христос воскрес!” І почув першу в своєму житті православну літургію і перейнявся. Так став православним.
Василь Зілгалов
Брате Сільванос, скільки раз ви були на Афоні?
Брат Сільванос
Це перший раз.
Василь Зілгалов
А яке ваше враження від відвідання святої гори?
Брат Сільванос
Як я можу сказати, які мої враження, я написав в своєму щоденнику понад 300сторінок про Афон, а перебував я тут понад 5 місяців.
Василь Зілгалов
А чи повернетеся ви сюди?
Брат Сільванос
Ні – з особистих причин.
Василь Зілгалов
Скільки православних нараховується в Голландії?
Брат Сільванос
10500 православних і понад 20 храмів.
Василь Зілгалов
Це російські православні?
Брат Сільванос
З Румунії,Греції, Росії, колишньої Югославії.
Василь Зілгалов
А де ваш монастир?
Брат Сільванос
Мій монастир у Бельгії. Російський монастир.
Василь Зілгалов
Говорячи про українців на Афоні, мусимо згадати, що у 1080 році на Афоні був заснований монастир для ченців з Київської Руси – України в ім’я св. Пантелеймона. І про українську стежку на Афоні Розповідає мій колега Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Першим відомим ченцем з Київської Русі на Афоні був боярський син із Любеча неподалік Чернігова Антоній. Він відвідав Святу гору у першій половині ХІ століття і там прийняв чернечий постриг. Повернувшись до Києва, Антоній оселився біля князівської резиденції Берестова і вів звичний для афонських ченців образ життя: за словами літописця, «їв сухий хліб, і то раз на день, води в міру вживав і копав печеру, не даючи спочинку собі ні вдень, ні вночі, перебуваючи в трудах, без сну, на молитвах». У 1050-х роках на тому місці, за зразком монастирів Афона, Антоній заснував Києво-Печерський монастир.
1576 року на Афоні постригся у ченці уродженець міста Судова Вишня на Львівщині Іван Вишенський. Він прожив на там майже півстоліття і тільки раз відвідав Україну, провівши 2 роки у Львові, Унівському монастирі та Манявському скиті. Вишенський написав на Афоні близько двадцяти послань до князя Костянтина Василя Острозького, членів православних братств, священиків, мирян. У них він виступав завзятим оборонцем «милої старовини» від католиків, протестантів, уніатів і православних прихильників оновлення церкви та віри. Він проповідував «смиренну глупоту», вважаючи, що «ліпше вдома у благочесті, бодай і небагато знаючи, сидіти, ніж наразитися на вогонь пекельний». Під кінець життя Вишенський прийняв схиму, а на заклик повернутися додому відповів: «Хіба я позичив щось у кого і борг віддати маю?».
1735 року випускник Чернігівського колеґіуму і Києво-Могилянської академії, духівник російського посольства у Стамбулі Костянтин Политанський утік на Афон. Він провів там 5 років, уславився «подвигами благочестя» і, повернувшись до Стамбула, знов поступив на службу до посольської церкви. 1742 року Политанський був відкликаний до Росії, проте 8 липня у Стамбулі публічно зрікся православ’я і прийняв іслам, а вже 29 серпня прокляв Магомета і став знову проповідувати християнство. За це він був 23 жовтня страчений турецькою владою і згодом причислений грецькою церквою до лику святих мучеників.
Василь Зілгалов
Перериваючи Віталія Пономарьова хочу нагадати слова Івана Вишенського написані ним в печері на Афоні. Цитую: “ Чи не вашій милості бажання гендлярства грошового і достатку світського джерело хіть собі розпустили, ніяк нажертися іще не можете, жадобою іще захворіли, Достатків бажаєте світських,” – писав афонський затворник Іван Вишенський до українців. Чи не актуальні ці слова сьогодні? І Віталій Пономарьов завершує розповідь про українську стежку на Афон.
Віталій Пономарьов
1746 року у монастирі Пантократора на Афоні у келії пророка Іллі оселився однокурсник Григорія Сковороди по Києво-Могилянській академії Паїсій Величковський. Він перекладав твори Антонія Великого, Григорія Синаїта, Ісихія Єрусалимського, згодом заснував Свято-Іллінський монастир, який став одним з найбільших монастирів на Афоні. Кількість братії в обителі зростала, і 1763 року Величковський разом із шістдесят чотирма ченцями переселився до Святодухівського монастиря біля Драгомирни на Буковині.
Від 1747 до 1750 року на Афоні жив випускник Києво-Могилянської академії Ієзекіїль Діаковський, який пізніше був священиком Токайської комісії із заготівлі вин для царського двору та ієромонахом при домовій церкві російського посла у Відні. Від 1773 року на Афоні 3 роки перебував майбутній митрополит Київський і Галицький Гавриїл Банулеско-Бодоні.
1751 року випускник Києво-Могилянської академії, чернець Святогорського Успенського монастиря в Ізюмі на Слобожанщині Яків Блоницький втік на Афон і оселився у Зографському монастирі. Там за 10 років праці він створив 2 словника: «Лексикон елліно-славенський» та «Лексикон славено-елліно-латинський» на 50 тисяч слів. Повернувшись до Києва, Блоницький у Пустинно-Миколаївському монастирі завершив почату на Афоні «Граматику нову старого і славного язика славенського».
1744 року на Афон прибув киянин Василь Григорович-Барський, який вже 20 років мандрував країнами південної Європи та Близького Сходу. Завдяки отриманому від султана фірману (тобто, грамоті), Григорович-Барський зміг відвідати книгосховища усіх монастирів Афону і описати їх у своїх знаменитих «Записках».
Василь Зілгалов
Не можемо тут не згадати одного з перших організаторів чернечого життя на Афоні, сповідача імператора візантійського Никифора Фоки, Преподобного Афанасія Афонського, який у 963 році заклав фундамент Великої лаври. В легенді розповідається, що Афанасій пережив важкий час, коли у голодний і посушливий рік всі монахи розбіглися, і він також уже рушив у дорогу з Афону. По дорозі його зустріла Чудова жінка, до якої він як чернець спершу поставився з пересторогою . Але коли вона сказала. Щоб він ударив посохом у скелю, з якої чудом полинув бурхливий потік, Афанасій зрозумів, що це Матір Божа проявила своє покровительство на Святій горі. І преподобний Афанасій відновив чернеча життя на Афоні.
І ще раз про Пеїсія Величковського – українського подвижника на Афоні, про його вчення. У ньому він звертав головну увагу на внутрішнє духовне життя людини. Людське життя, на його думку, мінливе і скороминуще, у ньому людина переносить багато нещасть і терпінь. Це пов’язане з тим, що людина приділяє велику увагу тлінним речам. Вона повинна призадуматися, як зазначав Пеїсій Величковський над сутністю свого життя, оскільки цей світ мінливий і недосконалий, сконцентрувати свої сили на вічних цінностях, не покладати свою силу і красу в надії на земні блага. Пенсій Величковський вважав, що треба мати міцну віру, покладати свої надії лише на Бога і не впадати у відчай. Лише тоді людина отримає душевний спокій. Людина, на думку Пеїсія Величковського, має прагнути і скеровувати свої сили на духовне та вічне, щоб спасти себе, тому вона має спішити із пітьми гріха до чистоти і безгрішності. У людині, вважав Пенсій Величковський постійно відбувається боротьба і вибір між двома протилежностями: з одного боку божественним і духовним, з іншого – плотським і мирським. Він радить обрати перший шлях, тому що він веде до пізнання Бога і єднає людей з ним. Він стверджує, що людина не має бути полонена пристрастями, а прагнути до вищих ідеалів, до Бога. На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції “Радіо Свобода”.
Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом звукооператор Ян Рамбоусек.
І прощаючись з вами, шановні слухачі, я хочу нагадати, що один український чернець із Закарпаття, писав на початку двадцятого століття з Афону, що чуда подібні до з’яви Божої Матері преподобному Афанасію Печерському вже не трапляються на Афоні у його час, бо на його думку грішним став світ, пропала глибина віри і на Афоні. Сьогодні 21 століття. Чи стануться нові чуда на святій горі, чи будуть вони знаковими для сучасного світового виру. Це покаже час.
Говорить радіо “Свобода”.
Прага, 9 жовтня 2004 року.
Василь Зілгалов
Говорить “Радіо Свобода”!
В ефірі щотижнева передача “Спокон віку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Ян Рамбоусек.
Афон – свята гора, чернеча республіка, 60 кілометрів суходолу в довжину, направду унікальне явище сучасного світу. Унікальне і маловідоме – коли йдеться про теократичну державу у сучасній Європі дев’ять з десяти знавців одразу згадають про Ватикан і лише один – Афонську монашу республіку, хоча вона має чималу автономію, герб, прапор, закони й установлення. Модерний світ дедалі більш настирливо стукає у монастирські стіни і навіть просякає в монаші келії. Світ не хоче визнавати приписів, які не порушуються тут від раннього середньовіччя, а Афон не бажає поступатися світові ані часточкою своєї самобутності. Афон перед викликом ХХІ сторіччя – тема матеріалу Віктора Єленського.
Вітор Єленський
Чи можна відгородитися від світу посеред сучасної Європи? Жити за правилами, яким вже 16 століть і не припускатися думки, що вони можуть бути застарілими? Вираховувати час за сонцем? Відкидати те, що робить життя більш зручним і менш клопітним? Дві тисячі ченців Афонської монашої республіки дають на ці запитання позитивну відповідь. У двадцяти великих монастирях, у дванадцяти скитах і семистах келіях цієї країни нескінченно, вже більш ніж півтора тисячоліття триває молитва за цей світ. За той світ, який, скидається, дедалі меншою мірою схильний поважати неповторність святої Гори. Глибока східна аскеза і зречення від світу афонських ченців створюють простір, який кидає виклик модерності і цей простір притягує до себе і тих, хто втомився від виснажливих пошуків сенсу життя і тих, хто вважає своїм релігійним обов’язкам вклонитися афонським святиням, і тих, хто сприймає намолений півострів лише як тло для власної візитівки. Серед тих, хто приїздить сюди – президенти і принци, колишні царі і нинішні прем’єр-міністри, зірки кіно і спорту. Але Афон не зливається із ними, принаймні донедавна ще він виглядав абсолютно непідвладним щоденній марноті. Бунтівний монастир Есфигмен, монахи якого викинули гасло „Православ’я або смерть” і категорично відмовилися підкоритися владі Константинопольського патріарха, ченці - мовчальники, монастирі без електрики – здавалося візантійський час тут зупинився назавжди. Але потроху і якось непомітно Горою засновигали джипи, а дехто з отців-настоятелів почав влаштовувати в обителях комфортабельні туалети.
Василь Зілгалов
Перериваючи Віктора Яленського хочу нагадати, що на Афоні цього року вже побувало чимало політиків і церковних мужів з України. Тут молився Віктор Ющенко з сином, відвідали Карею та Іверський монастир глава Української православної церкви Московського патріархату Сабодан і український прем’єр міністр Віктор Янукович. Не знати чого вони більше просили під час свої х молитов: чи політичного успіху чи кращої долі для України, чи зміцнення Московського православ’я ( бо коли нині митрополит Сабодан перебував у Москві, Володимир Путін обіцяв підтримати російське православ’я в Україні). Сам Путін вже тричі намагався потрапити на святу гору – і невдало. І Віктор Єленський завершує свій матеріал про сучасні проблеми Афону.
Віктор Єленський
Насправді серйозною відповіддю сучасного світу на виклик його всевладності з боку Афону стала минулорічна резолюція Європарламенту, де мешканцям святої гори пропонується скасувати так званий аватон. Аватон, або заборона на відвідини Афону жінками, вважається трохи не центральною статтею неписаної Конституції чернечої республіки і впродовж уже тисячоліття жінки не ступали на цю землю. Резолюція не має зобов’язуючого характеру і офіційні особи Греції вже повідомили, що не виконуватимуть її. Аргументи грецької сторони виглядають таким чином. Афон – унікальна монаша країна і її право забороняти жінкам відвідувати святу гору зафіксовано в угоді про приєднання Греції до Європейського Союзу. Далі, Афон не єдине місце в Європі, де права жінок є обмеженими. Скажімо, жінка ніколи не може стати ані главою держави Ватикан, ані очолити жодне з його міністерств, ані взагалі посісти жодну серйозну посаду в ієрархії цієї країни. Причому голоси на захист аватону лунають не лише з боку церковної влади і урядових кіл, а й з боку громадськості, у тому числі й жінок, які вважають дуже важливим для духовної і культурної атмосфери країни і всієї еллінської цивілізації збереження унікальності Афону в усій цієї унікальності повноті. Але не збираються складати руки і ті, хто вважає будь-яке обмеження прав жінок замахом на самі засади сучасного європейського світорозуміння. Вони обіцяють дощенту зруйнувати побудови чоловічого шовінізму, в який би одяг він не зодягався і якими б міркуваннями не прикривав би він свої бажання. Багато хто вважає, що справа цілком може надійти зрештою на розгляд Страсбурзького Суду з прав людини. А вже його вирок буде зобов’язуючим. Як розвиватиметься ситуація у цьому випадку, ніхто не хоче прогнозувати.
Василь Зілгалов
Наш шлях на Афон в серпні цього року був першим для мене і мого товариша Володимира Литовченка і складним. Кілька тижнів пішло на оформлення дозволу, який ми отримали після тривалих телефонних переговорів в грецькому департаменті в Салоніках, який відає паломництвом на святу гору Афон. І вже маючи квитки на паром з Уренополіса до Афонського порту Дафни, ми не були впевнені, що врешті потрапимо на святу гору. А коли паром причалив в порту Дафни, відчули, що ми тут, на святій землі, де ступали ноги і святого Антонія, і Пеїсія Величковського, і Василя Барського . Автобусом з Дафни ми доїхали до адміністративного центру Афону – Кареї, а звідти добралися до монастиря Пантократора, де у середині вісімнадцятого століття починав свій шлях український подвижник духу, енергійний адміністратор Афону, виходець з Полтави Пеїсій Величковський, святий Пенсій нині. Не можу сказати. Що прийняли нас у Пантократоровому монастирі дуже тепло. Але тут вдалося подивитися храм, келії, двір. Потім ми рушили пішки до скиту святого Іллі, який виднівся на відстані десь 5 кілометрів від Пантократора. Скит св. Іллі заснував Пенсій Величковський. Тут живуть і моляться монахи - зілоти, які дали обітницю мовчати. Воротар скиту св. Іллі прийняв нас привітно і багато розповів про Пеїсія Величковського, його діяння. Нажаль у більшості монастирів Афону записати інтерв’ю і розмови забороняється суворими приписами. Але у скиті ми не тільки змогли побачити келію св. Пеїсія, яку відновили монахи – зілоти після пожежі 50 років тому, а й смакували холодну живильну воду з криниці, що викопав сам Пеїсій. Не зважаючи на те, що господарі скиту св. Іллі запрошували нас ночувати у них, ми вирішили іти далі до скиту св. Андрія, де сподвижником також був Пеїсій Величковський. А засновником скиту св. Андрія вважається візантійський патріарх Анастасій Пателярій, який лишив свою патріаршу кафедру в Константинополі і посилився на Афоні в печері. Пізніше Атанасій їздив збирати милостиню в Україну і помер і був похований у Могарському монастирі біля Лубен на Полтавщині. У суботу, 27 серпня, ми заночували у скиті св. Андрія і брали участь у святій літургії на честь Успіня Пресвятої Матері Божої.
Можна було б багато розповідати про зустрічі на Афоні, і про російського монаха Герасима зі скиту св. Серафима Саровського, і про бідкання російських монахів Пантелеймонського монастиря з приводу намагань потрапити на святу гору з боку російського президента Володимира Путіна, спроби якого відвідати Афон зривалися з різних причин вже тричі. І чернеча братія св. Пантелеймона боїться, що знову доведеться фарбувати бані монастиря в зеленою фарбою для зустрічі високого світського гостя. Тут не обходиться й без певної містики, бо втретє зірвався візит Володимира Путіна на Афон, коли він збирався приїхати сюди на військовому кораблі з Туреччини. І мало це відбутися 4- 5 вересня цього року, але трагічні події у Беслані стали на заваді. Трагічна подія сталася на шляху до Афону делегації, очолюваної патріархом Олександрійським і всієї Африки Петром vІІ. Він і ще 10 осіб розбилися на військовому вентокрилові біля берегів Афону 11 вересня. Сумно, і це наводить на думку: може не варто прямувати до святої землі на військових засобах. Уже повертаючись з Афону на паромі ми мали кілька цікавих розмов з ченцями. Один з них брат Давид, який зайшов потім на пристані монастиря в Кастамоніці, відповів на кілька моїх запитань.
Василь Зілгалов
Брате Давид, чому сьогодні так багато людей на Афоні?
Брат Давид
Тому що Сьогодні Панагії – свято Успіня Пресвятої Богородиці. І багато людей з усього світу приїздять поклонитися святим мощам, реліквіям. Це одне з найбільших свят православних християн.
Василь Зілгалов
Як ви стали монахом?
Брат Давид
Це спричинили мої власні внутрішні почуття, віра в Бога з дитинства і відвідування замолоду святої гори Атос , де я почував себе по особливому не так, як у світі. Ці почуття не можна пояснити словами, їх треба пережити самому. Ці почуття підказували мені шлях, я внутрішньо почувався і почуваюсь на Афоні краще.
Василь Зілгалов
Чим відрізняється чернець від звичайного християнина – мирянина?
Брат Давид
Різниця насамперед в тому що чернець перебуває у молитві повсякчас 24 години на добу. Може не всі люди, які бачать нас, знають, що монахи, чи вони працюють у саду, чи будують або ще щось роблять у монастирі постійно моляться. Дуже часто ми маємо труднощі тут в монастирі, але молитва до бога допомагає нам подолати їх.
Василь Зілгалов
Брате Давид, а чи є відмінність ранкової молитви в монастирі від вечірньої відправи?
Брат Давид
Ранкова літургія – це завершення нічної, а вечірня – підготовка до неї. Найважливіша молитва – нічна. Хоча найголовніша внутрішня молитва – молитва монаха у келії. Ранкова літургія є окрім завершення нічної молитвою перед початком дня, до святого цього дня. Літургія це традиційні молитви чи до Бога, чи до Матері Божої, чи до святого. Проте найважливіша внутрішня молитва монаха у келії. Чернець молиться за спасіння всіх людей і за своє спасіння.
Василь Зілгалов
Матір Божа є покровительницею святої гори, а жінкам сюди з’являтися забороняється. Чому так, брате Давид?
Брат Давид
Це важке питання і треба довго пояснювати. А ми мусимо сходити на берег. Коли ви приїдете на святу гору знову ми поговоримо про це детальніше.
Василь Зілгалов
А скільки монахів на Афоні?
Брат Давид
Близько 2 тисяч.
Василь Зілгалов
Зустрічали ми в ці серпневі дні на Афоні багато ченців з Франції, Голландії, інших країн. Мали ми розмову також з українським паломником – Володимиром з Почаїва, який добирався до Афонської пустелі, де монахи живуть у печерах над східним берегом Афона. Один православний послушник з Голландії брат Сільванос також відповів на мої запитання.
Брате Сільванос, як ви стали православним послушником? Ви ж голландець.
Брат Сільванос
Так, я – голландець. І це – довга історія. Я був п’ятидесятником. Проїжджаючи через село я почув у православному храмі слова : “Христос воскрес!” І почув першу в своєму житті православну літургію і перейнявся. Так став православним.
Василь Зілгалов
Брате Сільванос, скільки раз ви були на Афоні?
Брат Сільванос
Це перший раз.
Василь Зілгалов
А яке ваше враження від відвідання святої гори?
Брат Сільванос
Як я можу сказати, які мої враження, я написав в своєму щоденнику понад 300сторінок про Афон, а перебував я тут понад 5 місяців.
Василь Зілгалов
А чи повернетеся ви сюди?
Брат Сільванос
Ні – з особистих причин.
Василь Зілгалов
Скільки православних нараховується в Голландії?
Брат Сільванос
10500 православних і понад 20 храмів.
Василь Зілгалов
Це російські православні?
Брат Сільванос
З Румунії,Греції, Росії, колишньої Югославії.
Василь Зілгалов
А де ваш монастир?
Брат Сільванос
Мій монастир у Бельгії. Російський монастир.
Василь Зілгалов
Говорячи про українців на Афоні, мусимо згадати, що у 1080 році на Афоні був заснований монастир для ченців з Київської Руси – України в ім’я св. Пантелеймона. І про українську стежку на Афоні Розповідає мій колега Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Першим відомим ченцем з Київської Русі на Афоні був боярський син із Любеча неподалік Чернігова Антоній. Він відвідав Святу гору у першій половині ХІ століття і там прийняв чернечий постриг. Повернувшись до Києва, Антоній оселився біля князівської резиденції Берестова і вів звичний для афонських ченців образ життя: за словами літописця, «їв сухий хліб, і то раз на день, води в міру вживав і копав печеру, не даючи спочинку собі ні вдень, ні вночі, перебуваючи в трудах, без сну, на молитвах». У 1050-х роках на тому місці, за зразком монастирів Афона, Антоній заснував Києво-Печерський монастир.
1576 року на Афоні постригся у ченці уродженець міста Судова Вишня на Львівщині Іван Вишенський. Він прожив на там майже півстоліття і тільки раз відвідав Україну, провівши 2 роки у Львові, Унівському монастирі та Манявському скиті. Вишенський написав на Афоні близько двадцяти послань до князя Костянтина Василя Острозького, членів православних братств, священиків, мирян. У них він виступав завзятим оборонцем «милої старовини» від католиків, протестантів, уніатів і православних прихильників оновлення церкви та віри. Він проповідував «смиренну глупоту», вважаючи, що «ліпше вдома у благочесті, бодай і небагато знаючи, сидіти, ніж наразитися на вогонь пекельний». Під кінець життя Вишенський прийняв схиму, а на заклик повернутися додому відповів: «Хіба я позичив щось у кого і борг віддати маю?».
1735 року випускник Чернігівського колеґіуму і Києво-Могилянської академії, духівник російського посольства у Стамбулі Костянтин Политанський утік на Афон. Він провів там 5 років, уславився «подвигами благочестя» і, повернувшись до Стамбула, знов поступив на службу до посольської церкви. 1742 року Политанський був відкликаний до Росії, проте 8 липня у Стамбулі публічно зрікся православ’я і прийняв іслам, а вже 29 серпня прокляв Магомета і став знову проповідувати християнство. За це він був 23 жовтня страчений турецькою владою і згодом причислений грецькою церквою до лику святих мучеників.
Василь Зілгалов
Перериваючи Віталія Пономарьова хочу нагадати слова Івана Вишенського написані ним в печері на Афоні. Цитую: “ Чи не вашій милості бажання гендлярства грошового і достатку світського джерело хіть собі розпустили, ніяк нажертися іще не можете, жадобою іще захворіли, Достатків бажаєте світських,” – писав афонський затворник Іван Вишенський до українців. Чи не актуальні ці слова сьогодні? І Віталій Пономарьов завершує розповідь про українську стежку на Афон.
Віталій Пономарьов
1746 року у монастирі Пантократора на Афоні у келії пророка Іллі оселився однокурсник Григорія Сковороди по Києво-Могилянській академії Паїсій Величковський. Він перекладав твори Антонія Великого, Григорія Синаїта, Ісихія Єрусалимського, згодом заснував Свято-Іллінський монастир, який став одним з найбільших монастирів на Афоні. Кількість братії в обителі зростала, і 1763 року Величковський разом із шістдесят чотирма ченцями переселився до Святодухівського монастиря біля Драгомирни на Буковині.
Від 1747 до 1750 року на Афоні жив випускник Києво-Могилянської академії Ієзекіїль Діаковський, який пізніше був священиком Токайської комісії із заготівлі вин для царського двору та ієромонахом при домовій церкві російського посла у Відні. Від 1773 року на Афоні 3 роки перебував майбутній митрополит Київський і Галицький Гавриїл Банулеско-Бодоні.
1751 року випускник Києво-Могилянської академії, чернець Святогорського Успенського монастиря в Ізюмі на Слобожанщині Яків Блоницький втік на Афон і оселився у Зографському монастирі. Там за 10 років праці він створив 2 словника: «Лексикон елліно-славенський» та «Лексикон славено-елліно-латинський» на 50 тисяч слів. Повернувшись до Києва, Блоницький у Пустинно-Миколаївському монастирі завершив почату на Афоні «Граматику нову старого і славного язика славенського».
1744 року на Афон прибув киянин Василь Григорович-Барський, який вже 20 років мандрував країнами південної Європи та Близького Сходу. Завдяки отриманому від султана фірману (тобто, грамоті), Григорович-Барський зміг відвідати книгосховища усіх монастирів Афону і описати їх у своїх знаменитих «Записках».
Василь Зілгалов
Не можемо тут не згадати одного з перших організаторів чернечого життя на Афоні, сповідача імператора візантійського Никифора Фоки, Преподобного Афанасія Афонського, який у 963 році заклав фундамент Великої лаври. В легенді розповідається, що Афанасій пережив важкий час, коли у голодний і посушливий рік всі монахи розбіглися, і він також уже рушив у дорогу з Афону. По дорозі його зустріла Чудова жінка, до якої він як чернець спершу поставився з пересторогою . Але коли вона сказала. Щоб він ударив посохом у скелю, з якої чудом полинув бурхливий потік, Афанасій зрозумів, що це Матір Божа проявила своє покровительство на Святій горі. І преподобний Афанасій відновив чернеча життя на Афоні.
І ще раз про Пеїсія Величковського – українського подвижника на Афоні, про його вчення. У ньому він звертав головну увагу на внутрішнє духовне життя людини. Людське життя, на його думку, мінливе і скороминуще, у ньому людина переносить багато нещасть і терпінь. Це пов’язане з тим, що людина приділяє велику увагу тлінним речам. Вона повинна призадуматися, як зазначав Пеїсій Величковський над сутністю свого життя, оскільки цей світ мінливий і недосконалий, сконцентрувати свої сили на вічних цінностях, не покладати свою силу і красу в надії на земні блага. Пенсій Величковський вважав, що треба мати міцну віру, покладати свої надії лише на Бога і не впадати у відчай. Лише тоді людина отримає душевний спокій. Людина, на думку Пеїсія Величковського, має прагнути і скеровувати свої сили на духовне та вічне, щоб спасти себе, тому вона має спішити із пітьми гріха до чистоти і безгрішності. У людині, вважав Пенсій Величковський постійно відбувається боротьба і вибір між двома протилежностями: з одного боку божественним і духовним, з іншого – плотським і мирським. Він радить обрати перший шлях, тому що він веде до пізнання Бога і єднає людей з ним. Він стверджує, що людина не має бути полонена пристрастями, а прагнути до вищих ідеалів, до Бога. На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції “Радіо Свобода”.
Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом звукооператор Ян Рамбоусек.
І прощаючись з вами, шановні слухачі, я хочу нагадати, що один український чернець із Закарпаття, писав на початку двадцятого століття з Афону, що чуда подібні до з’яви Божої Матері преподобному Афанасію Печерському вже не трапляються на Афоні у його час, бо на його думку грішним став світ, пропала глибина віри і на Афоні. Сьогодні 21 століття. Чи стануться нові чуда на святій горі, чи будуть вони знаковими для сучасного світового виру. Це покаже час.
Говорить радіо “Свобода”.
