Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 07:32

“Альтернатива”: Прірва ця між словом і ділом, закладена в самій червоній ідеології, чи це просто приватні випадки, які в глобальному сенсі до уваги не беруться?


Андрій Охрімович

Аудіозапис програми:

Київ, 20 січня 2005 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці і просто у житті...

“Привид бродить по Європі, привид комунізму,” – підкинули мантру для завивання Маркс та Енгельс. Привид переконував, що всі люди однакові, Бога нема, а після перемоги пролетар’яту усім буде щастя. Так розуміє комунізм теперішній електорат комуністів.

В цю ж комірку долучається напис на паркані: “Бога нема. Маркс. – Маркса нема. Бог”. Ось і все що лишилося од привида.

Риторика, щоправда, теж лишилася. Червоні партії замість світлого майбутнього обіцяють світле минуле, у словоблудії дещо відстаючи од перших вождів ідіотизму.

Червона риторика завжди вирізнялась найбільшою концентрацією абстрактних словосполучень “тіпа”: рівність трудящих, диктатура пролетар’яту, революційна необхідність “ето”, в борьбє за яке “все как адін умрьом”.

Диво, але в контексті останніх подій виявилось, що ті, хто, за визначенням, мав би захищати “робочих” од “буржуїв”, кинулись обстоювати інтереси хижих кланів.

Словом, прірва між словом і ділом знову поглибилась. Про цей та інші довколачервоні антропофеномени розмірковує філософ Євген Сверстюк. Бесіду з ним підтримує автор програми Андрій Охрімович. Звук – Сергій Балабанов. Тексти – Віктор Недоступ.

Прірва ця між словом і ділом, закладена в самій червоній ідеології, чи це просто приватні випадки, які в глобальному сенсі до уваги не беруться?

Євген Сверстюк

Це історія така ж давня, як і світ. Фарисеї були головними противниками Христа і найбільшими ворогами релігії не тому, що вони неправильні речі говорили, а тому, що їхні діла і їхні слова були різні.

У “Фаусті” Гете є твердження про те, що діла людські пародіюють те, що прокламовано. Втілення є пародією на задум. Але це стосується, так би мовити, преамбули, і ця преамбула не претендує на істину, а нагадує про розбіжність між словом і ділом.

Це є скрізь, але ми починаємо про проблему говорити вже тоді, коли це є кричущим. Тобто, коли діло абсолютно не відповідає слову. І практично саме ця пародійність ситуації слова і діла була реалізована у першій країні соціалізму, тобто у тій країні, яка проголосила декрети, і їх прихильник і друг Леніна сказав, що ці декрети нічого не значать, і, можливо, в майбутньому вони будуть лише цікавим літературним документом доби.

Більшовизм – це велика фікція, велика утопія, яку колись одні називали загірною комуною, інші називали просто фікцією і обманом мас.

Коли розрив між словом і ділом є катастрофічним, коли заборонено людям називати те, що робиться, своїми іменами, а стає нормою, називати так, як про це пишеться в газеті.

Андрій Охрімович

Свідомість так званого “гомо-совєтікуса” не містить якихось особливих загадок. Складніше зі світоглядом. Мається на увазі фактичний світогляд, а не те, що декларувалось у товстих томах та промовах. Таке враження, що світогляду нема.

Натомість, з нудним монотоном впроваджували здебілізовані ритуали без віри, про які у книзі “Поневолений розум” писав польський дисидент Чеслав Мілош.

Замість християнської трійці – Маркс-Енгельс-Ленін. Замість молитов – партійні збори та політінформації. Замість іконок та хрестиків – портрети вождів. Навіть ідею раю було поцуплено, з тією лише різницею, що рай обіцяли на землі.

Мало хто вірив цій бридні, але спільний ритуал привчав миритися з нудною манною кашею дійсністю. Чеслав Мілош назвав цей феномен релігією без віри.

З доброго наміру створити загірну комуну... Для реалізації цього наміру створюється система, систему творить людина, а потім ця система починає творити людину.

Євген Сверстюк

Я думаю, що тут треба розрізняти систему і систему. В кожній системі є певні суперечності, але в утопічній системі, яка прокламує абсолютно абсурдні ідеї, яка прокламує творення світу на засадах розуму, а не на засадах любові і віри, яка не рахується з традицією людською і з історією людською, а робить все за принципом насильства, вона не може дозволити називати речі своїми іменами. Той, хто називає те, що сталося, завтра буде розстріляний.

Андрій Охрімович

Сьогодні говорять, що червона ідеологія і червоний фактор – це є вже день вчорашній. Чи це так?

Євген Сверстюк

Я думаю, що так. Я навіть колись думав, коли сидів у таборі, що як тільки впаде цензура, то зникне останній на планеті комуніст. Це була помилка. Чому? Тому, що світ насправді побудований не на раціо, а побудований на певних стереотипах. І ті стереотипи живуть в людях.

Якщо ми візьмемо якогось Зюганова чи П.Симоненка і здивуємося, як той чоловік може говорити такі речі (вони ж абсурдні, вони ж абсолютно не відповідають дійсності, це смішно), то лікар, який був би при цьому, скажімо фрейдист, сказав б: “Стривайте, це не є так просто. Той чоловік все життя говорив те, що він говорить, все життя воно не відповідало дійсності, але він так мислить. То не значить, що кожне слово видумує і бреше”.

Я думаю, що комунізм після тог, як він перестав бути примусовим, після того, коли впала цензура, яка контролює людську думку, є анахронізмом, він є смішним.

Але він живе стереотипами, ці стереотипи милі серцю багатьох людей, носіїв тих стереотипів, їх треба терпіти. Як сказав Єсенін: “Оні нє сжатой рожью на корню осталісь догнівать і осипаться...”

Андрій Охрімович

Ідеї Леніна живуть та перемагають! Комунізм – це молодість світу, Навіть кухарка може управляти державою! Характерна риса “совка”, впевненість у тому, що гасло треба вдовбувать в голови. Бажано, щоб це робилося у колективах.

“Господи, як вони дорожать тим, що всі думають одне й те саме!” – не витримав Жан-Поль Сартр.

Втім, людині притаманно бути собою, а не кимсь іншим.

Відомий радянський письменник Фазіль Іскандер теж не витримав совкової стадності і сказав: “Бувають часи, коли люди приймають колективний сморід за єдність духу”.

Станіслів Єжі Лец розшифрував совкову ідею у свій спосіб: “Об’єднуйтесь, люди! Погляньте: нуль – це нічого, але два нулі то вже щось значить”.

Тим не менше вихованці системи здатні до мімікрії. Яким чином вони мімікрують в українську політику, яким чином вони міняють маски? Хтось з них стає соціалістом, хтось стає соціал-демократом.

Євген Сверстюк

Я думаю, що не тільки соціал-демократом, бо якщо Ви маєте на увазі СДПУ(О), то це цинізм, який набрав відполірованої маски.

А якщо мати на увазі соціалістів, то не є конче мімікрія, вони просто відступили від зовсім злочинної більшовицької моделі, і вони ще вірять в те, що можна будувати на началах розуму, без віри основ. То є носії стереотипів, які будуть завжди приречені спекулювати на гаслах, вони розраховують на обман народу.

Андрій Охрімович

Один з адептів соціалізму має досить-таки стійкий імідж справедливого мужика. Я маю на увазі, якщо конкретизувати, пана Мороза. І тим не менше він жодним чином не відступає від тієї печальної традиції українських червоних служити Росії. Я маю на увазі оту його двомовну позицію.

Євген Сверстюк

В цілому це модель слуги, соціалізм закроєний у всесоюзному масштабі. В нас дуже важко уявити собі соціаліста, який відокремився від тієї партії, до якої належав і став незалежним.

Він все життя боровся проти української національної свідомості, і все життя він шукав ворога тут, а не в Кремлі.

Я думаю, що він теж є носієм цих стереотипів. У них все завжди тримається не на Божому слові, яке є істиною, а все тримається на відносній істині, на такій собі дешевій розмінній монеті. Мовляв, правди все одно немає абсолютною, отже, ми будемо вважати, що наша правда є корисна, тобто наша брехня є корисна (вона така напівправда-напівбрехня).

Вони не розуміють, що їхні дії йдуть не на утвердження української нації, не на утвердження української самосвідомості і національної єдності, вони, по суті, розмивають, замість того, щоби утверджувати і будувати.

Андрій Охрімович

Залізна та неухильна лінія партії нині, при спокійному розгляді викликає здорову недовіру. Взяти, хоча б вислів Леніна про НЕП: “Ми зараз відступаємо, але лише для того, щоб потім розігнатися і сильно стрибнути вперед. Де і коли закінчиться відступ та почнеться найсильніший наступ, я не знаю”.

Навіть поверхневий синтаксичний аналіз ленінської пурги насправді свідчить про безалаберну авантюрність. Все це виглядало б смішно, як би не було таким кривавим. Гра у маразм стала офіційною риторикою. Сенс покидав знесилені слова.

Не втримаємося і процитуємо товариша Мао: “З метою швидкого розвитку соціалізму в Китаї на ще більш міцній основі китайський народ під керівництвом комуністичної партії провадить животворний рух за чистоту стилю”. Ви що-небудь зрозуміли?

Чи варто Ющенкові мати серйозні політичні справи з цією частиною політикуму?

Євген Сверстюк

Ви знаєте, це трохи інша справа. Зважте, що всі успішні українські уряди були коаліційними. Отже, я думаю, що великий талант В.Ющенка в тому, що він вміє з усіма домовлятися, що він знаходить спільний ґрунт, навіть там, де його взагалі не можна знайти, і спільно діяти в межах доцільності.

У випадку з Морозом, то він знайшов спільний ґрунт, я думаю, у тому, що Мороз як чоловік тверезий, який мислить практично, розуміє, що не можна кримінального діяча допускати до керівництва державою. І тут він готовий все прокласти, щоби така ганьба не сталася. В тому розумінні йому попутно з Ющенком, як і багатьом іншим. В цьому моменті вони сходяться.

Андрій Охрімович

Мені здається, що українська історія як отой зашорений кінь, який тягне січкарню, ходить по колу. І вже яке століття стоїть питання незалежності, незалежності, незалежності... Воно сьогодні знову стоїть. Це питання міняє форми, але не міняє суті.

Євген Сверстюк

По-перше, я відчуваю творчу волю, побудовану на вірі і на розумі, і на вірі у вище провидіння. У нас цього ніколи ще не було.

Ющенко - це людина, яка має дуже високий духовний дар. У тому розумінні – це для нас є Божий дарунок.

А що стосується зачарованого кола, то ми маємо дуже багато клопотів не тільки з соціалістом. А що робити з фарисеями-патріотами, які озброєні патріотичними фразами, які можуть тільки декламувати себе, а нічого не робити. Вони є в розумінні творчості абсолютно безсильні. Це є політичний баланс.

Ясно, що вони будуть на перешкоді тим молодим, які хочуть діяти, які мають силу, тому що лакейство набрало різноманітних форм. І наша журналістика в основному лакейська, наш патріотичний бомонд в основному лакейський. Їм дай хоч якого Кучму – служити підуть і будуть штовхатися.

Андрій Охрімович

Передача добігає кінця, а побіжний погляд на нинішню українську ситуацію дещо бентежить. Так, комунофашизії відійшли у минуле, і червоні партії в Україні насправді такими не є, просто кожна бореться за свій електорат. Українські червоні фактично перевелися на дистанційно керовані маргінеси. Більшість з них забула, про що казали півроку тому.

Це не біда. Біда в іншому – ті прості люди, що й досі їх підтримують не в змозі випростатися після деформації свідомості і вже не можуть сприймати світ інакше.

Про це добре подбала попередня влада. Останні десять років були нудними, бездарними і чимось подібними до 25-го з’їзду Компартії. Нині, попри помаранчевий “двіжняк”, небезпека червономислія лишається актуальною. Принаймні доти, поки землю цю топчуть з біса активні носії ідейного порожняка та відвертої брехні

На цьому все. Над цим випуском “Альтернативи” працювали філософ Євген Сверстюк, журналіст Віктор Недоступ та автор програми Андрій Охрімович. Над звуком ворожив Сергій Балабанов.

Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.

Говорить радіо “Свобода”.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG