Слухати:
Київ, 29 вересня 2006 року.
Надія Степула: Давнє урочище в Києві, окраса його околиць із 14 століття, назване Бабиним Яром у 17-ім, набуло сумної слави у столітті двадцятім. Під час Другої Світової війни Бабин Яр став місцем масових розстрілів мирного населення та радянських військовополонених. За два осінні дні, 29 і 30 вересня, 1941 року тут розстріляно до 34 тисяч євреїв.
Трагедія Бабиного Яру відлунює у душах живих усього світу. Відлунює і в просторі культури та мистецтва, бо ж мистецтво - то спроба не тільки зобразити реальність, а й спроба зробити цю реальність більш людяною. “Прекрасне у мистецтві завжди виглядає правдивим, але правдиве не завжди виглядає прекрасним,” - казав сто років тому скульптор Ернст Рітшель.
Пригадаймо і формулу нобелівського лауреата Йосипа Бродського, який стверджував, що “писати вірші після Освєнціма можна, але по іншому”.
У нескінченному ланцюгу трагедій Бабин Яр залишається темою невисвітленою остаточно, не дослідженою до кінця ні істориками, ні митцями.
А напередодні 65-х роковин цієї трагедії з новою силою спалахнула дискусія щодо будівництва меморіального комплексу “Бабин Яр”.
Без перебільшення, дискусія світова, бо ведеться авторами публікацій і в Україні, і в США, і в інших країнах. І, як констатує один із учасників цієї дискусії, директор Департаменту інформаційної політики Держкомітету телебачення і радіомовлення Богдан Червак (цитую за “Українським словом”), “...Бабин Яр і надалі залишається місцем політичної, соціальної, етнічної та міжконфесійної напруги” .
Створення меморіального комплексу – це проблема окрема і, очевидно, мусить мати своє продовження та розв’язання.
Тим часом художники, письменники, прозаїки і поети продовжують шукати у своїх творах ту незриму грань, за якою можуть бути хоч деякі відповіді на безліч поставлених трагедією Бабиного Яру питань.
Тему відлуння Бабиного Яру в поезії здавна досліджував відомий поет Юрій Каплан. А напередодні 65-ї трагічної річниці він здійснив третій випуск антології, присвяченої подіям у Бабиному Яру.
З поетом Юрієм Капланом розмовляв колега Павло Вольвач.
Юрій Каплан: Бабин Яр і література, Голокост і література... Тобто, я досліджував саме у поезії. У нас більшість людей знають вірш Євтушенка. Але Євтушенко свій вірш написав у 1961 році, коли вже було двадцять років цієї трагедії.
Павло Вольвач: “Над Бабьїм Яром памятніков нєт...”
Юрій Каплан: Так. Це дійсно публіцистичний вірш. Він зіграв свою роль у тому, що ця трагедія стала більш відомою у світі.
Є два поета у світі, які писали про Бабин Яр, вони були свідками цієї трагедії. Ми відкрили одну з них. Риталій Заславський познайомив мене, і я надрукував. Її вірші почали перший випуск антології. То Людмили Віталіївна Тітова, киянка. Вона дуже високий майстер, дуже гарний поет. Але, так вийшло, хоч і мала відомих літературних друзів, того ж Заславського, Наума Коржавіна, але так вийшло, що вона за життя майже не друкувалася.
Коли я це надрукував, то до мене прийшов лист, що ще є одна поетка Ольга Анстей. Вона в еміграції. Це перша дружина відомого поета Івана Єлагіна, її справжнє прізвище Штейнберг. Вона свою книжку “Дверь в стєнє” видала у Мюнхені в 1948 році і там були надруковані ці вірші.
Крім цього, написали дуже могутні вірші ще у середині 40-х років Бажан, Озеров, Ілля Еренбург. Оці люди написали перші відгуки, як тільки вони побачили. От тут є фото, де Бажан і Еренбург у комісії стоять у Бабиному Яру і роздивляються все це.
Павло Вольвач: Це перше видання. А вже ось оце останнє, яке Ви готуєте зараз, доповнене, то хто там?
Юрій Каплан: До другого видання, яке вийшло в 1991-у році, передмову написав Дзюба. І ця передмова зберігається. Але до третього видання передмову написав Голова Верховної Ради Олександр Мороз. Там є його український вірш про Бабин Яр. І написаний не кон’юнктурно, там дата стоїть, десь в середині 80-х років.
Тут два триптихи таких Володимира Черепкова, особливо “Помінальниє сльози”. Бабиних Ярів було багато, це про Бабин Яр у його рідному місті Артемівську, де не витрачали куль, а просто замурували людей у соляну шахту. Коли відкрили, то це був жах! Я бачив ці фото, як люди там помирали, в цьому замурованому об’ємі. І там зараз артемівська стіна плачу. Тепер я хочу розказати про два такі символічні додатки до антології. Це “Фуга смерті”. Ви знаєте, це наш земляк, великий поет європейський Пауль Целян, який 24 роки прожив в Чернівцях, уродженець Чернівців. Він писав німецькою мовою і написав всесвітньо відомий вірш “Фуга смерті”. Його перекладали багато українських поетів, але я даю в антологію переклад саме Василя Стуса. Тобто, Василь Стус у снігах далеких, на Колимі переклав “Фугу смерті” Целяна.
І ще даю дуже цікавий вірш і дуже цікаву людину Дмитра Паламарчука, який був воїном УПА і був засуджений. Але коли він був воїном УПА, його загін відбив у німців одне єврейське гетто на Волині, і він врятував євреїв. Він написав теж вже в 90-х роках вірш про Бабин Яр. Дуже цікавий вірш. І дуже цікава біографія у цього автора.
Павло Вольвач: Юрію Григоровичу, а зовні, за обсягом вона буде більша?
Юрій Каплан: Вона трохи буде більша за друге видання, і вона буде у твердій обкладинці у таких похмурих тонах. Але оці всі символи, розумієте, це зламане дерево, лев, що його жалить змія, чи олень, чи зламана квітка - оці символи будуть там присутні.
Ми будемо робити поетичний вечір і будемо робити презентацію цієї антології. І, мабуть, воно буде у залі Національного музею літератури на вулиці Богдана Хмельницького.
Колись, коли було 50-річчя Бабиного Яру, ми робили поетичний вечір прямо у Бабиному Яру. Там виступали і було 20-30 тисяч чоловік. І взагалі антологія вийшла накладом 50 тисяч примірників.
На нинішні часи – це фантастика все. Але ця теж вийде накладом 1 000 примірників. Прозвучить поетичне слово і українською, і російською мовою, в перекладах з ідіш, поети виступлять. Тобто, все буде представлено.
Надія Степула: Відомий публіцист і дослідник проблематики Бабиного Яру Віталій Нахманович пропонує свої міркування про пам’ятне місце і його символіку.
Віталій Нахманович: Є таке бажання, у першу чергу в єврейському середовищі, побудувати у Бабиному Ярі щось схоже на Яд Вашем або музей Голокосту.
Я хочу нагадати, що всі перераховані об’єкти побудовані не на місцях, де відбувалися розстріли. Це вже накладає якісь певні обмеження на те, що може бути там побудовано.
Не треба забувати, що якщо символ є реальним, тобто існує не в уяві лише невеликої купки експертів, то він завжди пов’язаний із сьогоденням. І яке у нас сьогодення, то такий у нас і статус символів.
Ми бачимо на загальнополітичному рівні, що Україна не є єдиною. Немає єдності і у конфесійних спільнотах, немає порозуміння і між етнічними спільнотами. Тому дуже важко, щоби Бабин Яр перетворився з окремих символів різних спільнот на єдиний загально національний символ. Це пов’язані питання.
Коли Україна буде єдиною, тоді і Бабин Яр зможе стати єдиним символом. Це означає порозуміння між їхніми нащадками, це означає повагу до трагедії іншого, тому тоді символи скорботи окремих народів, окремих політичних груп будуть органічно пов’язані між собою.
Надія Степула: Трагедія Бабиного Яру досі залишається недопізнаною і неосягнутою, попри існування справді блискучих художніх і публіцистичних творів, присвячених їй.
Кандидат філософських наук, заступник головного редактора журналу “Сучасність” Сергій Грабовський вважає, що...
Сергій Грабовський: Головне питання тут, яке постає і перед митцями, і перед аудиторією, - як, яким чином може дійти людина до того, щоб знищити в собі все людське і стати активним носієм тотального нищення байдужим до страждань жертв або мовчазним співучасником майже ритуальних людських гекатомб.
Іншими словами, йдеться про втягування не тільки самих катів, а й сотень тисяч позірно нормальних людей у страхітливий вир, епіцентром котрого є Бабин Яр. І про те, що досі з цього виру не всі повернулися до нормального життя, пройшовши очищення каяттям, хоча мовчазна співучасть їхня була й мінімальною.
А дехто й далі розкручує цей вир: одні, твердячи, що ніякої трагедії Бабиного Яру не було і бути не могло, інші, намагаючись приватизувати цю трагедію і, за давньою совєтською звичкою, фальсифікуючи списки жертв і катів.
Людське й антилюдське, місце дії - Україна, початок 1940-х років, - ось що таке Бабин Яр у мистецтві. Власне, не просто антилюдське, а те, що за межею людського, за межею добра і зла, те, що у пізнішій фантастиці оприявнить себе в образах "чужого", "позамежового", настільки далекого від норм нашої цивілізації, що його ледь-ледь можна осягнути розумом. А то й взагалі не можна.
Німецький філософ Теодор Адорно якось зауважив, що після Освєнциму витончена фортепіанна музика видається неможливою й абсурдною.
А після Бабиного Яру як жити і творити? Як гратися словами, звуками і барвами? Можна, звісно, зробити вигляд, що все це було давно і до нас, теперішніх, не має безпосереднього стосунку, але ж сама можливість трагедій такого масштабу засвідчує існування якихось дуже небезпечних для людини модерної доби соціально-психологічних механізмів усередині цієї самої людини.
І все ж нажахані митці у своїй більшості зупиняються перед загадкою: як стала можливою така велетенська гекатомба?
Видається, одним із головних чинників недостатнього, а то й неадекватного розуміння глибин трагедії Бабиного Яру і сотень подібних жахіть, тільки менших масштабів, є виривання цієї події з її історичного контексту. От наче прийшли зловісні нацисти у Київ, і раптом безмовні євреї та цигани, а потім й українці потяглися вервечками до урвищ Яру, під розстрільні кулемети, а значна частина населення міста або зловтішно виштовхувала їх із помешкань, допомагаючи каральним командам, або мовчки спостерігала за тим, що відбувалося.
Але ж не було ніякого "раптом". Бабин Яр став тільки новим, черговим сегментом того страхітливого "червоного колеса", яке вже котилося Україною з 1917 року.
Від звички переходити на інший бік вулиці, побачивши знайомих тобі родичів, когось заарештованого "компетентними органами", до мовчазної співучасті у трагедії Бабиного Яру буквально один крок.
Власне, до Бабиного Яру була Биківня - трагедія, сумірна з ним за масштабами і жорстокістю.
Жодні раціональні розмисли не можуть описати ті безодні, які можуть відкритися в людському єстві і призвести до Биківні та Бабиного Яру. Щось є тут позараціональне і позалюдське. Мистецтво, видається, тільки намацує ті провалля, і не завжди наважується зазирнути у них.
Надія Степула: На вересень цього року планувалася прем’єра фільму про Бабин Яр. Співродюсерами мали виступити Стівен Спілберг та Віктор Пінчук. На прем’єру до України, як передбачалося, мав прибути і сам Стівен Спілберг.
13 січня “Україна молода” повідомила, що “Спілберг та Пінчук розкажуть світові про Бабин Яр”.
Та вже за кілька днів, 21 січня, того ж року це видання опублікувало матеріал під назвою “Спілберг передумав”, уточнивши, що, за інформацією продюсера Спілберга Джері Льюїса, планується зняти п’ять документальних стрічок у різних країнах, подібних до відомого фільму “Список Шиндлера”. А щодо зйомок фільму в Україні, то питання про це “остаточно не вирішене”.
14 березня минулого року Даглас Гринберг, президент і виконавчий секретар Фундації візуальної історії тих, хто пережив Голокост (Шоа), базованої в Лос-Анджелесі, дав інтерв’ю BBC, у якому розповів про проект фільму, зазначивши, проте, що “Бабин Яр не є головним моментом, хоча, звичайно, Бабин Яр має відіграти певну роль у тому фільмі”.
Згаданий проект поки що залишається нездійсненим. І не відомо, чи здійсненним...
Складність теми трагедії Бабиного Яру для висвітлення художніми засобами залишається. У світі, де прекрасне у мистецтві завжди виглядає правдивим, а правдиве не завжди виглядає прекрасним, таку складність митці долають не лише творами, а й паузами. Трепетними паузами, що виникають поміж тонів і кольорів, поміж слів і мовчання.
Як і в усіх інших вимірах, осмислення трагедії Бабиного Яру триває і в культурно-мистецькому просторі теж. Триває болісно і сумно.
Київ, 29 вересня 2006 року.
Надія Степула: Давнє урочище в Києві, окраса його околиць із 14 століття, назване Бабиним Яром у 17-ім, набуло сумної слави у столітті двадцятім. Під час Другої Світової війни Бабин Яр став місцем масових розстрілів мирного населення та радянських військовополонених. За два осінні дні, 29 і 30 вересня, 1941 року тут розстріляно до 34 тисяч євреїв.
Трагедія Бабиного Яру відлунює у душах живих усього світу. Відлунює і в просторі культури та мистецтва, бо ж мистецтво - то спроба не тільки зобразити реальність, а й спроба зробити цю реальність більш людяною. “Прекрасне у мистецтві завжди виглядає правдивим, але правдиве не завжди виглядає прекрасним,” - казав сто років тому скульптор Ернст Рітшель.
Пригадаймо і формулу нобелівського лауреата Йосипа Бродського, який стверджував, що “писати вірші після Освєнціма можна, але по іншому”.
У нескінченному ланцюгу трагедій Бабин Яр залишається темою невисвітленою остаточно, не дослідженою до кінця ні істориками, ні митцями.
А напередодні 65-х роковин цієї трагедії з новою силою спалахнула дискусія щодо будівництва меморіального комплексу “Бабин Яр”.
Без перебільшення, дискусія світова, бо ведеться авторами публікацій і в Україні, і в США, і в інших країнах. І, як констатує один із учасників цієї дискусії, директор Департаменту інформаційної політики Держкомітету телебачення і радіомовлення Богдан Червак (цитую за “Українським словом”), “...Бабин Яр і надалі залишається місцем політичної, соціальної, етнічної та міжконфесійної напруги” .
Створення меморіального комплексу – це проблема окрема і, очевидно, мусить мати своє продовження та розв’язання.
Тим часом художники, письменники, прозаїки і поети продовжують шукати у своїх творах ту незриму грань, за якою можуть бути хоч деякі відповіді на безліч поставлених трагедією Бабиного Яру питань.
Тему відлуння Бабиного Яру в поезії здавна досліджував відомий поет Юрій Каплан. А напередодні 65-ї трагічної річниці він здійснив третій випуск антології, присвяченої подіям у Бабиному Яру.
З поетом Юрієм Капланом розмовляв колега Павло Вольвач.
Юрій Каплан: Бабин Яр і література, Голокост і література... Тобто, я досліджував саме у поезії. У нас більшість людей знають вірш Євтушенка. Але Євтушенко свій вірш написав у 1961 році, коли вже було двадцять років цієї трагедії.
Павло Вольвач: “Над Бабьїм Яром памятніков нєт...”
Юрій Каплан: Так. Це дійсно публіцистичний вірш. Він зіграв свою роль у тому, що ця трагедія стала більш відомою у світі.
Є два поета у світі, які писали про Бабин Яр, вони були свідками цієї трагедії. Ми відкрили одну з них. Риталій Заславський познайомив мене, і я надрукував. Її вірші почали перший випуск антології. То Людмили Віталіївна Тітова, киянка. Вона дуже високий майстер, дуже гарний поет. Але, так вийшло, хоч і мала відомих літературних друзів, того ж Заславського, Наума Коржавіна, але так вийшло, що вона за життя майже не друкувалася.
Коли я це надрукував, то до мене прийшов лист, що ще є одна поетка Ольга Анстей. Вона в еміграції. Це перша дружина відомого поета Івана Єлагіна, її справжнє прізвище Штейнберг. Вона свою книжку “Дверь в стєнє” видала у Мюнхені в 1948 році і там були надруковані ці вірші.
Крім цього, написали дуже могутні вірші ще у середині 40-х років Бажан, Озеров, Ілля Еренбург. Оці люди написали перші відгуки, як тільки вони побачили. От тут є фото, де Бажан і Еренбург у комісії стоять у Бабиному Яру і роздивляються все це.
Павло Вольвач: Це перше видання. А вже ось оце останнє, яке Ви готуєте зараз, доповнене, то хто там?
Юрій Каплан: До другого видання, яке вийшло в 1991-у році, передмову написав Дзюба. І ця передмова зберігається. Але до третього видання передмову написав Голова Верховної Ради Олександр Мороз. Там є його український вірш про Бабин Яр. І написаний не кон’юнктурно, там дата стоїть, десь в середині 80-х років.
Тут два триптихи таких Володимира Черепкова, особливо “Помінальниє сльози”. Бабиних Ярів було багато, це про Бабин Яр у його рідному місті Артемівську, де не витрачали куль, а просто замурували людей у соляну шахту. Коли відкрили, то це був жах! Я бачив ці фото, як люди там помирали, в цьому замурованому об’ємі. І там зараз артемівська стіна плачу. Тепер я хочу розказати про два такі символічні додатки до антології. Це “Фуга смерті”. Ви знаєте, це наш земляк, великий поет європейський Пауль Целян, який 24 роки прожив в Чернівцях, уродженець Чернівців. Він писав німецькою мовою і написав всесвітньо відомий вірш “Фуга смерті”. Його перекладали багато українських поетів, але я даю в антологію переклад саме Василя Стуса. Тобто, Василь Стус у снігах далеких, на Колимі переклав “Фугу смерті” Целяна.
І ще даю дуже цікавий вірш і дуже цікаву людину Дмитра Паламарчука, який був воїном УПА і був засуджений. Але коли він був воїном УПА, його загін відбив у німців одне єврейське гетто на Волині, і він врятував євреїв. Він написав теж вже в 90-х роках вірш про Бабин Яр. Дуже цікавий вірш. І дуже цікава біографія у цього автора.
Павло Вольвач: Юрію Григоровичу, а зовні, за обсягом вона буде більша?
Юрій Каплан: Вона трохи буде більша за друге видання, і вона буде у твердій обкладинці у таких похмурих тонах. Але оці всі символи, розумієте, це зламане дерево, лев, що його жалить змія, чи олень, чи зламана квітка - оці символи будуть там присутні.
Ми будемо робити поетичний вечір і будемо робити презентацію цієї антології. І, мабуть, воно буде у залі Національного музею літератури на вулиці Богдана Хмельницького.
Колись, коли було 50-річчя Бабиного Яру, ми робили поетичний вечір прямо у Бабиному Яру. Там виступали і було 20-30 тисяч чоловік. І взагалі антологія вийшла накладом 50 тисяч примірників.
На нинішні часи – це фантастика все. Але ця теж вийде накладом 1 000 примірників. Прозвучить поетичне слово і українською, і російською мовою, в перекладах з ідіш, поети виступлять. Тобто, все буде представлено.
Надія Степула: Відомий публіцист і дослідник проблематики Бабиного Яру Віталій Нахманович пропонує свої міркування про пам’ятне місце і його символіку.
Віталій Нахманович: Є таке бажання, у першу чергу в єврейському середовищі, побудувати у Бабиному Ярі щось схоже на Яд Вашем або музей Голокосту.
Я хочу нагадати, що всі перераховані об’єкти побудовані не на місцях, де відбувалися розстріли. Це вже накладає якісь певні обмеження на те, що може бути там побудовано.
Не треба забувати, що якщо символ є реальним, тобто існує не в уяві лише невеликої купки експертів, то він завжди пов’язаний із сьогоденням. І яке у нас сьогодення, то такий у нас і статус символів.
Ми бачимо на загальнополітичному рівні, що Україна не є єдиною. Немає єдності і у конфесійних спільнотах, немає порозуміння і між етнічними спільнотами. Тому дуже важко, щоби Бабин Яр перетворився з окремих символів різних спільнот на єдиний загально національний символ. Це пов’язані питання.
Коли Україна буде єдиною, тоді і Бабин Яр зможе стати єдиним символом. Це означає порозуміння між їхніми нащадками, це означає повагу до трагедії іншого, тому тоді символи скорботи окремих народів, окремих політичних груп будуть органічно пов’язані між собою.
Надія Степула: Трагедія Бабиного Яру досі залишається недопізнаною і неосягнутою, попри існування справді блискучих художніх і публіцистичних творів, присвячених їй.
Кандидат філософських наук, заступник головного редактора журналу “Сучасність” Сергій Грабовський вважає, що...
Сергій Грабовський: Головне питання тут, яке постає і перед митцями, і перед аудиторією, - як, яким чином може дійти людина до того, щоб знищити в собі все людське і стати активним носієм тотального нищення байдужим до страждань жертв або мовчазним співучасником майже ритуальних людських гекатомб.
Іншими словами, йдеться про втягування не тільки самих катів, а й сотень тисяч позірно нормальних людей у страхітливий вир, епіцентром котрого є Бабин Яр. І про те, що досі з цього виру не всі повернулися до нормального життя, пройшовши очищення каяттям, хоча мовчазна співучасть їхня була й мінімальною.
А дехто й далі розкручує цей вир: одні, твердячи, що ніякої трагедії Бабиного Яру не було і бути не могло, інші, намагаючись приватизувати цю трагедію і, за давньою совєтською звичкою, фальсифікуючи списки жертв і катів.
Людське й антилюдське, місце дії - Україна, початок 1940-х років, - ось що таке Бабин Яр у мистецтві. Власне, не просто антилюдське, а те, що за межею людського, за межею добра і зла, те, що у пізнішій фантастиці оприявнить себе в образах "чужого", "позамежового", настільки далекого від норм нашої цивілізації, що його ледь-ледь можна осягнути розумом. А то й взагалі не можна.
Німецький філософ Теодор Адорно якось зауважив, що після Освєнциму витончена фортепіанна музика видається неможливою й абсурдною.
А після Бабиного Яру як жити і творити? Як гратися словами, звуками і барвами? Можна, звісно, зробити вигляд, що все це було давно і до нас, теперішніх, не має безпосереднього стосунку, але ж сама можливість трагедій такого масштабу засвідчує існування якихось дуже небезпечних для людини модерної доби соціально-психологічних механізмів усередині цієї самої людини.
І все ж нажахані митці у своїй більшості зупиняються перед загадкою: як стала можливою така велетенська гекатомба?
Видається, одним із головних чинників недостатнього, а то й неадекватного розуміння глибин трагедії Бабиного Яру і сотень подібних жахіть, тільки менших масштабів, є виривання цієї події з її історичного контексту. От наче прийшли зловісні нацисти у Київ, і раптом безмовні євреї та цигани, а потім й українці потяглися вервечками до урвищ Яру, під розстрільні кулемети, а значна частина населення міста або зловтішно виштовхувала їх із помешкань, допомагаючи каральним командам, або мовчки спостерігала за тим, що відбувалося.
Але ж не було ніякого "раптом". Бабин Яр став тільки новим, черговим сегментом того страхітливого "червоного колеса", яке вже котилося Україною з 1917 року.
Від звички переходити на інший бік вулиці, побачивши знайомих тобі родичів, когось заарештованого "компетентними органами", до мовчазної співучасті у трагедії Бабиного Яру буквально один крок.
Власне, до Бабиного Яру була Биківня - трагедія, сумірна з ним за масштабами і жорстокістю.
Жодні раціональні розмисли не можуть описати ті безодні, які можуть відкритися в людському єстві і призвести до Биківні та Бабиного Яру. Щось є тут позараціональне і позалюдське. Мистецтво, видається, тільки намацує ті провалля, і не завжди наважується зазирнути у них.
Надія Степула: На вересень цього року планувалася прем’єра фільму про Бабин Яр. Співродюсерами мали виступити Стівен Спілберг та Віктор Пінчук. На прем’єру до України, як передбачалося, мав прибути і сам Стівен Спілберг.
13 січня “Україна молода” повідомила, що “Спілберг та Пінчук розкажуть світові про Бабин Яр”.
Та вже за кілька днів, 21 січня, того ж року це видання опублікувало матеріал під назвою “Спілберг передумав”, уточнивши, що, за інформацією продюсера Спілберга Джері Льюїса, планується зняти п’ять документальних стрічок у різних країнах, подібних до відомого фільму “Список Шиндлера”. А щодо зйомок фільму в Україні, то питання про це “остаточно не вирішене”.
14 березня минулого року Даглас Гринберг, президент і виконавчий секретар Фундації візуальної історії тих, хто пережив Голокост (Шоа), базованої в Лос-Анджелесі, дав інтерв’ю BBC, у якому розповів про проект фільму, зазначивши, проте, що “Бабин Яр не є головним моментом, хоча, звичайно, Бабин Яр має відіграти певну роль у тому фільмі”.
Згаданий проект поки що залишається нездійсненим. І не відомо, чи здійсненним...
Складність теми трагедії Бабиного Яру для висвітлення художніми засобами залишається. У світі, де прекрасне у мистецтві завжди виглядає правдивим, а правдиве не завжди виглядає прекрасним, таку складність митці долають не лише творами, а й паузами. Трепетними паузами, що виникають поміж тонів і кольорів, поміж слів і мовчання.
Як і в усіх інших вимірах, осмислення трагедії Бабиного Яру триває і в культурно-мистецькому просторі теж. Триває болісно і сумно.
