Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 00:26

Голодомор: Українці під прицілом Кремля (друга передача).


Сергій Грабовський

Слухати:

Максим Стріха: Голодомор. Сьогодні ми завершуємо розмову про цю найстрашнішу трагедію української історії ХХ століття, про трагедію, яка досі не знайшла свого адекватного осягнення, і відверто говорити про яку значна частина українського суспільства просто боїться.

Ми завершуємо ту розмову, яку розпочали тиждень тому. У цій розмові мій колега-співведучий “Країни Інкогніта” Сергій Грабовський, котрий чималий час займається дослідженням політичної історії ХХ століття, виступає не як журналіст, а як експерт-науковець, пропонуючи загалу свою версію головних причин Голодомору.

А тим часом Віталій Пономарьов коротко нагадає нам, про що ішлося у першій частині розповіді про Голодомор.

Віталій Пономарьов: Професор Юрій Шаповал вважає головною причиною Голодомору помсту Сталіна селянам за їхні спротив встановленню радянської влади, небажання вступати до колгоспів і виконувати нереальні плани хлібозаготівель.

Професор Сергій Білокінь підкреслює, що Сталін помстився селянам саме за їхню збройну боротьбу проти більшовиків у 1920-их роках.

Професор Станіслав Кульчицький наголошує на взаємодії голоду, викликаного конфіскацією збіжжя, і терору голодом, коли у селян забирали все продовольство.

Професор Михайло Кірсенко вважає причиами голоду вилучення зерна, рішення винищити селян, що могли повстати проти цього вилучення, та інтелігенцію, яка могла це повстання очолити.

Натомість Сергій Грабовський вважає, що причини Голодомору можна пояснити тільки тоді, коли він поставлений у загальний контекст політики більшовиків. Він нагадав про тодішнє прагнення більшовиків оволодіти цілим світом.

Коли сподівання на розгортання світової революції не справдилися, більшовики переорієнтувалися на привнесення її на багнетах Червоної армії. Щоб оснастити її найсучаснішими технікою та зброєю, були проведені прискорена індустріалізація та суцільна колективізація.

Для так званого «визвольного походу» в Європу Червона армія потребувала надійного оперативного тилу, яким була Україна.

Саме тут 32-го року під час часткової мобілізації та передислокації армії до західного кордону СРСР московське керівництво зустрілося з дією якогось «чинника Х», що загрожував успішності «визвольного походу».

Максим Стріха: Отже, Сергію, про який “чинник Х” ідеться?

Сергій Грабовський: Цей чинник звався “українське селянство”.

Зауважу, що колективізація і перші роки після неї по всьому Совєтському Союзу супроводжувалися голодом. Загинули люди, мільйони людей. І це був злочин з боку влади, оскільки у ці роки шалені гроші витрачалися не просто на розбудову військово-промислового комплексу, а на новітні наступальні озброєння та розгортання армії.

Якби не побудували хоча б пару тисяч танків і кількасот літаків, якби не вивозити продукцію сільського господарства і взагалі все можливе на експорт, а водночас закупати не тільки верстати для ВПК та ліцензії на виробництво авіаційних і танкових двигунів, то цих жертв не було б.

Саме таким “звичайним” для тоталітаризму злочином був голод в Радянській Україні восени 1931 й особливо у першій половині 1932 року. Хліб у селян вигребли практично дощенту і не зважали на їхні страждання.

Число жертв голоду у першій половині 32-го року в Україні – 144 тисячі осіб. Але це ще не Голодомор. Це звичайний більшовизм.

”Партія Лєніна, партія Сталіна - Мудрая партія большевіков...”

І от 1932 рік. Червона армія висувається до польського кордону. Улітку 1932 року всім резидентурам совєтської розвідки її керівник Артузов розіслав циркуляр про підготовку до діяльності в умовах війни. Під виглядом навчань у відкрите море виходить Балтійський флот.

Але крім того, що німці не захотіли громити Польщу спільно з більшовиками, а удар мав бути спрямований проти Польщі (нагадаю, йдеться про ще демократичну ваймарську Німеччину), Червона армія та флот виявилися неготовими до походу. І не лише тому, що не були належно вишколені – зовсім не ті були настрої у війську, рядовий склад якого комплектувався переважно із селян і чверть якого була українцями. А головне, зовсім “неправильними”, з погляду Сталіна, виявилися настрої українського селянства. А з такими настроями оперативний тил стає вибухонебезпечним.

Максим Стріха: Але ж історики заперечують наявність саме у 1932-му році таких настроїв і, головне, дій з боку українського селянства. Так говорить професор Юрій Шаповал.

Юрій Шаповал: Статистика, яка збереглася ще в архівах ГПУ-НКВД, засвідчує, що такого опору, як в попередні роки, не було. Селянство, власне, було знекровлене.

Що було насправді? Це була руйнація, практично повна руйнація колишніх форм господарювання і була повна криза із створенням колгоспів, тобто нових форм колгоспів, радгоспів. Оце було наявним.

Але, скажімо, якщо говорити про якісь серйозні форми спротиву чи саботажу... Ні, я думаю, що немає підстав про це говорити.

Сергій Грабовський: Дозволю собі не погодитися з шановним істориком. Цей опір був надзвичайно потужним і саме 1932-го року.

Перша форма – це масова втеча селян із колгоспів у міста, втеча найбільш активної та працездатної частини сільського населення. Тільки за січень 1932 року у міста відійшло близько 127 тисяч селян.

Друга форма спротиву – це виходи з колгоспів. Тільки за перше півріччя 1932 року кількість колективізованих господарств в Україні скоротилася на 41,2 тисячі. А господарство – це ж зазвичай 4-5 дорослих колгоспників. Заяв же на вихід було значно більше, ніж їх було задоволено. Тільки у Вінницькій область за червень 1932 року були зареєстровані понад 10 тисяч заяв. У липні ці тенденції. Тільки за першу декаду липня було подано майже 14 тисяч заяв. З них найбільше у Вінницькій області – майже вісім тисяч.

Третя форма спротиву – це відверте і так само масове небажання збирати врожай у колгоспах.

Четверта форма – це відкриті масові виступи проти влади. Тільки в першому кварталі 1932 року зафіксовані 257 таких виступів, в яких брали участь майже 24 тисячі селян.

І, нарешті, п‘ята форма – це збройна боротьба з совєтською владою.

Максим Стріха: Сергію, таки факти опору справді були. Скажімо, на затишному бульварі в центрі Умані досі можна побачити надгробок героя-чекіста, якого доведені до відчаю українські селяни вбили 1933 року. Але чи не перебільшуєш ти масовість таких випадків?

Сергій Грабовський: Скоріше, применшую, оскільки московські архіви для українських дослідників фактично закриті, а там - найцікавіше. Але і того, що є, достатньо.

Скажімо, у селах, розташованих уздовж залізничного шляху від Полтава до Пирятина, напередодні 1-го Травня поширювалися листівки із закликами братися за зброю та боротися за хліб і волю. Листівки знаходили відгук.

У селах Попівка та Хомутці Миргородського району повсталі, зорганізувавшись у загони по 20-25 осіб, нападали на будинки місцевих більшовиків. Це щодо Лівобережжя тільки один приклад.

А ось приклад стосовно Правобережжя. З 15 грудня 1931 року по 28 квітня 1932 року на Вінниччині зафіксовані 37 так званих “терактів” проти більшовицьких активістів, з них 8 успішних.

Спротив владі різко зріс улітку. Тільки в серпні на тій же Вінниччині були вбиті 19 партноменклатурників і чекістів. Повстанські групи діяли на Херсонщині, Одещині, Чернігівщині та в інших регіонах України.

“На території області на ґрунті гострої класової боротьби у зв’язку з поточними господарчо-політичними кампаніями з 1 листопада по 30 грудня 1932 року було здійснено 48 терористичних актів, внаслідок яких 18 чоловік було вбито і 21-го поранено”.

Секретар Чернігівського обкому КП(б)У Павло Маркітан, січень 1933 року.


Як результат, 14 грудня 1932 року рішення щодо приборкання непокірного українського селянства було оформлене в постанову ЦК ВКП(б) і Совнаркому СССР, де совєтською новомовою було сказано про припинення українізації та хлібний терор проти українського селянства у Радянській Україні та на Північному Кавказі.

Але добре відомо, що навіть у закритих постановах політбюро говорилося далеко не все: головні директиви Сталін давав усно, і на папері вони не фіксувалися. Хоча досі у Росії розсекречені менше, ніж 20% документів ЧК-ОҐПУ-КҐБ.

“У 20-ти милях на південь від Києва я прийшов у село, яке буквально гинуло від голоду... Усі кішки й собаки були з‘їдені. Коні ж і рогата худоба були забрані більшовиками до колгоспу.

В одній хаті варилася їжа, яку не можна було аналізувати. У ній були кістки, бур‘ян, шкура і, здається, черевик. За очима шести людей, котрі нетерпляче чекали кінця приготування їжі, було видно, до якого ступеню голоду вони дійшли.

У одного хлопчика 15 років обличчя, руки і ноги були просто шкірою, натягнутою на кістки, живіт спухнув удвічі більше за норму. Він був сиротою, його батько помер від голоду місяць тому, і хлопчик показав мені його тіло. Син присипав тіло батька соломою, бо у нього не було лопати, щоб зарити його. Всі лопати в селі були забрані ҐПУ. Він розказав мені, що його мати одного разу пішла на пошуки їжі і з того часу не повернулася.

Цей хлопчик хотів померти. Його спухлий живіт спричиняв неймовірний біль, і він був єдиним з групи в хаті, хто не цікавився варінням їжі”.


Максим Стріха: Прозвучав ще один фрагмент з однієї із статей Томаса Вокера про голод в Україні.

У минулій передачі ми говорили про те, що дуже важко вдалося американському журналістові опублікувати цю правду про український голод в американській таки пресі.

Але звернімо увагу: у селян забрали лопати, в інших місцях розвалювали печі, десь забирали домашнє начиння, щоб ні в чому було зварити їжу, а вивезене на станції збіжжя, як засвідчили сотні й тисячі людей, гнило просто неба.

Сергій Грабовський: Максиме, це все засвідчує, що йшлося не просто про вивезення зерна з метою продати його за кордоном, а про терор, про геноцид – про вилучення не лише зерна і навіть не всієї їжі, а і про вилучення засобів приготування їжі та знарядь сільськогосподарської праці. А на додачу по периметру Радянської України були виставлені так звані “продовольчі кордони”, які не випускали нікого, хто рухався би самочинно: був він українець, німець, поляк, єврей чи грек.

“Знадобився голод, щоб показати їм, хто тут хазяїн. Це коштувало мільйонів життів, але ми виграли”.

Мендель Хатаєвич, член політбюро ЦК КП(б)У, 1933 рік.


”Уперед полком єдиним Більшовицька сила йде...”

Максим Стріха: Уявляю, як схопляться за цю цитату Менделя Хатаєвича адепти тієї точки зору, що Голодомор – це сіоністська акція проти українців.

Сергій Грабовський: Але ж Хатаєвич говорив це не перед сіонськими мудрецями, а перед політбюро ЦК КП(б)У. Це перше. А друге: і серед євреїв було чимало жертв Голодомору. Особливо серед тих, хто жив у селах і маленьких містечках. Та само, як і серед приазовських греків чи українських німців.

І в цьому плані, до речі, “Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього”, ухвалена ООН у 1948 році, містить дуже важливе формулювання: під геноцидом розуміються дії, вчинені з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу”.

Так от, національна група у сенсі міжнародного права – це всі жителі Радянської України, це її громадяни, бодай як і квазідержави, а от етнічна група – це, власне, українці поза Радянською Україною, тобто на Північному Кавказі і в усіх інших регіонах Російської Федерації.

Отже, Голодомор – це геноцид усіх українців як у політичному, так і в етнічному сенсі цього поняття. І особливо українських селян. Їх Кремль прагнув приборкати навіки, щоб безперешкодно повести у похід надійні і вимуштрувані червоні війська.

До речі, різке згортання українізації – це звідси ж, це за цією ж логікою, адже в армії та воєнізованому тилу усі команди мусять віддаватися російською.

Павло Постишев: Нужно харашо работать над собой в області дальнєйшего овладєнія технікой...

Сергій Грабовський: Це говорить Павло Постишев, емісар Кремля в Україні, прозваний “главголод”. Він буде розстріляний на початку 1939 року. Так само, як і майже всі відповідальні виконавці Голодомору. Знищивши мільйони українців і всіх в Україні сущих, Сталін вважатиме, що оперативний тил зачищений, Червона армія упокорена, тому можна починати похід у Європу і далі по світу.

Почавши цей похід, дуже скоро він переконається, що не мав рації. Українці так і не перетворилися на біороботів, на ідеальних виконавців наказів тоталітарної влади.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG