Слухати:
Надія Степула: Він прийшов нізвідки і пішов у нікуди, його називають “українським Мікеланджело”, пишуть про нього дисертації та детективи, а він залишається невідомим. Йдеться про містичну й реальну постать скульптора Іоана Пінзеля.
Нинішній рік оголошений його роком, Роком Пінзеля, принаймні, в окремих місцинах, про що почуємо згодом. Це дало змогу знайти нові цікаві матеріали про життя таємничого майстра, а навіть книга про нього з’явилася цими днями.
Твори Іоана Георга Пінзеля віднайдені та забуті. Декотрі скульптури, давно визнані шедеврами, руйнуються. Існує музей у Львові, де є кілька десятків робіт Пінзеля. У 50-60-х роках 18 століття він у Львові працював.
А ще він працював у Ходовичах на Львівщині, а ще жив і трудився у Бучачі та Монастириськах на Тернопільщині.
Бучач - друге місто в Україні, після Львова, за кількістю вцілілих робіт Пінзеля. Тут збереглися 14 його творів. Найбільше робіт у Бучацькій церкві Святої Покрови та в костелі Успіння Богородиці. Серед них зображення Геракла, який вбиває Гідру; Нептуна, Феміди. Крім скульптур, у храмах збереглися і «царські ворота».
Майже зруйновані фігури на Бучацькій ратуші, про які можна прочитати в усіх мистецьких енциклопедіях світу минулих і нинішнього часів як про унікальні шедеври. Нині твори реставруються, попри скрутні для мистецтва часи та печально відомий принцип фінансування культури в Україні.
Пінзель полишив сліди своєї людської та мистецької присутності у місцинах, які відповідають нинішнім трьом областям: Львівщині, Івано-Франківщині та Тернопільщині. Власне, саме тут 2007 рік і оголошений Роком Пінзеля. Тут є його унікальні дерев’яні скульптури.
Пінзель, за бажанням ініціаторів цього року, має стати «трендом» Львова. У цьому переконані окремі культурологи. Адже неповторні дерев’яні скульптури майстра дивують увесь світ.
Чим уже зацікавив львів’ян і гостей міста Рік Пінзеля? Які заходи відбуваються? Чи збільшилась кількість відвідувачів у музеї Пінзеля у Львові? Про це довідуємося від колеги, кореспондента Радіо Свобода Галі Терещук.
Галина Терещук: Торік наприкінці грудня у музеї Іоана Пінзеля відбулась презентація року митця з метою популяризації його імені.
Ідею львів’ян підтримали Тернопільська та Івано–Франківська обласні Ради, а Львівська навіть передбачила гроші на заходи. Представники Рад пообіцяли, що популяризуватимуть у своїх регіонах ім’я видатного митця.
Однак три місяці Року Пінзеля пройшли, а ще не відбувся жоден на високому рівні мистецький захід ані у Львові, ані Тернополі, ані Івано-Франківську.
Талант Іоана Пінзеля розвивався у Бучачі, на Тернопільщині, а свою школу він мав у Львові. Покровителем Пінзеля був граф Микола Потоцький, який збудував Почаївську Лавру.
Під час виготовлення вівтарів для костелу у 1750 році виявилось неабияке вміння у монументальній релігійній скульптурі Іоана Пінзеля. Відтоді його називали “вівтарним” скульптором.
Пінзель у середині 18 століття створив скульптури для фасаду собору Святого Юра у Львові, зокрема Георгія-змієборця. Неодноразово мистецтвознавці говорили про те, що необхідно цю скульптуру замінити на копію, а оригінал реставрувати і зберігати у музеї, щоб перлина не руйнувалась.
Однак доля до митця і його творів була не вельми прихильна. Адже на два століття про Пінзеля забули. І досі залишається загадкою, звідки з’явився Пінзель в Галичині: з Італії чи Німеччини? Якщо й примандрував до галичан, то лише з карнавальної та іронічної Венеції, Праги чи Відня. Адже у його творчості присутня європейська школа. Його пластика у дерев’яних скульптурах вражає.
Говорить культуролог Тарас Возняк.
Тарас Возняк: Ця експресія швидше нагадує іспанську, а в живопису - Ель Греко.
Галина Терещук: Чимало скульптур Іоана Пінзеля викрадені і знищені. Як, для прикладу, дерев’яні скульптури в Бучачі, на Тернопільщині, за згодою священиків та місцевої влади колись замалювали білою фарбою. По суті, знищили дерев’яні роботи, яким сьогодні немає ціни.
Культуролог з Івано-Франківська Володимир Єшкілєв зауважив, що Україна не цінує те, що їй подарувала історія в особі великого митця, тому сюди почали приїжджати вже європейські дослідники творчості Іоана Пінзеля.
Володимир Єшкілєв: Зараз настали такі часи, що будь-який мистецький акт, тим більше з давнини, тим більше, який має якусь легенду і непересічний, він знаходить своїх поціновувачів, і навколо нього створюється певний ажіотаж.
На сьогоднішній день Пінзель не “брендізований”, але існує вже стійка легенда Пінзеля як невизнаного у свій час, забутого генія. Люди, які “полюють” за його скульптурами... Я знаю, що вже на територію Галичини організовуються експедиції для пошуків невідомого Пінзеля, можливо, вже навіть так працюють фальсифікатори, які вже роблять якісь там копії «під Пінзеля».
Будь-яка східна культура у найширшому розумінні, не тільки православна чи греко-католицька, є статичною. Східний скульптор завжди фіксує велич, в той час, коли скульптори Заходу фіксували динаміку. І тут те, що не було ще сказане.
Звідки цей вітер в скульптурах Пінзеля? Справа в тому, що ми забуваємо, що в скульптурних майстернях Заходу робилися не тільки скульптури для соборів, а й, скажімо, у 18 столітті скульптури, якими прикрашали кораблі, вітрильники. Ці фігури, які стояли на носах кораблів, завжди імітували динаміку вітру.
Я думаю, що Пінзель вийшов з якоїсь «берегової школи», що його майстерність - з дерев’яної скульптури. Це не просто, що сам він робив мармур, а тут він, бідака, не міг мармуру дістати. Потоцькі, слава Богу, були не бідні і привезти брилу мармуру для них не було проблемою.
Я думаю, що це все-таки є традиція дерев’яної корабельної скульптури вітрової, яка була на Галичину принесена і була тут абсолютно безперечно дивною в ті часи, тому що тут флотів не будували і кораблів так само не будували.
Все це в сукупності є загадка, таємниця, феномен, подія! Тому, безперечно, навколо цього буде накручуватися бренд і це буде зростати.
Якщо ми зараз цей бренд перехопимо, то він буде наш. Якщо його перехоплять інші, то вони будуть його розкручувати. От і все.
Галина Терещук: Нині у Львові зберігається найбільша колекція скульптур Пінзеля у Галереї мистецтв. А п’ять із шести боцеті майстра придбав Баварський національний музей у Мюнхені. Розп’яття, виконане Пінзелем на Тернопільщині, встановлене у Вроцлавському костелі в Польщі. Чимало скульптур Пінзеля на початку 1990-х років незаконно вивезли за кордон. Його роботи зберігаються у приватних колекціях.
Сьогодні скульптури видатного майстра потребують негайної реставрації, а ім’я і школа Пінзеля - нового відродження. Власне, для цього і був оголошений Рік Пінзеля.
Торік у печерному монастирі біля Бучача директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький знайшов скульптуру Іоана Пінзеля, про яку ніхто й не знав.
Скільки ще його робіт можна віднайти? Невідомо. Однак виглядає на те, що так голосно проголошений рік митця обмежиться лише кількома піарними заходами, а жодних наукових досліджень не буде організовано.
Надія Степула: У березні побачив світ історико-містичний роман Євгенії Кононенко “Жертва забутого майстра”, присвячений долі скульптора Іоана Пінзеля.
Говорить автор книги, письменниця Євгенія Кононенко.
Євгенія Кононенко: Містики там більше, ніж реальних подій.
Я давно хотіла написати роман про Львів, хоча я киянка - корінна. Але у мене не було зачіпки, щоб написати цей роман. Саме постать Пінзеля стала такою, як тепер кажуть, “фішкою”.
Я буду казати , як письменник. Я йду від індивідуальності, а не від історичних подій. Мене зацікавила його доля. Про нього відомо дуже мало, але відомо, що він був одружений з вдовою в Бучачі. Нема відомостей, що він загинув чи помер, що його відспівали. Про це даних немає. Але є дані, що його дружина взяла новий шлюб досить скоро після того, як у нього з’явилося чергове замовлення. Тобто, стояв його підпис на якихось фінансових документах. І от це мене зацікавило.
Можливо, цю містику 200 років тому митець зорганізував собі сам?
Надія Степула: На питання, котрі постають перед істориками, не завжди існують відповіді. Щодо письменства, то тут іноді навпаки: більше відповідей, ніж питань.
Пропонуючи варіанти розвитку подій, яких ніколи не було або які могли бути, але не сталися, письменники часто довільно обходяться з фактами й аргументами, що, звісно, не зменшує вартості написаних ними книг, але пошукові істини навряд чи допомагає. Як у випадку з Іоаном Пінзелем.
Львівський письменник Роман Дідула поділився з кореспондентом Радіо Свобода Павлом Вольвачем своїми враженнями про твори Пінзеля.
Роман Дідула: Найбільший скульптор того часу. У всьому світі. У тому часі.
Я хочу вам сказати про Пінзеля, що... Це було і моє особисте відкриття. Я коли його побачив, я ж знав Пінзеля «до Пінзеля». Я знав всі його роботи, будучи в тому костелі, ще до того, як його ім’я розкрили.
Павло Вольвач: А де Ви вперше побачили твори?
Роман Дідула: Зараз це церква святого Андрія у Львові.
Тоді, коли я бачив перший раз, то я був зовсім молодий. Я був вражений пишнотою цього храму. Там був склад, якісь були там цвяхи, ще щось. Тоді ще імені його не було, але твори його були. Вся церква налита, наповнена, вона аж тріщить від Пінзеля. Скульптура намальована. Тобто, є скульптура і живопис, тільки в народі є такий, але не в примітивній формі... Це вже був майстер, видно, що це школа професійна.
Я вперше побачив таке малярство, таку різьбу, таку пластику разом з малярством. Я був надзвичайно вражений. Але він дається зсередини. Я аж пізніше побачив.
Одного разу я приїхав до Возницького спеціально, щоб він показав мені Пінзеля. Тоді почали тільки говорити. Він мене поводив по Пінзелю, винайденому з сіл з тих церков...
Возницький – це геніальний чоловік нашого часу! Він порятував стільки, що не снилося всім збирачам світу, разом взятим. Він відкрив його ім’я, а тоді почали шукати. Він закарпатець. Це не доведено, але це майже аксіома. Сам Пінзель – це Пензель. Це його, напевне, прізвисько, псевдо.
Павло Вольвач: До речі, ніхто не знає, хто він за національністю. Таємнича постать...
Роман Дідула: Якщо він закарпатець, то там може бути всяка національність. Але національність визначають за станом душі.
Павло Вольвач: Пане Романе, а що, справді можна вважати Пінзеля одним із кращих...?
Роман Дідула: Це не відкриття моє. Це визнано. Світ нас завжди тримає позаду, тому що вони вже туди повисували на ті перші місця інших, які не досягли того, що Пінзель.
Пінзель всіх їх перевершує! Без всяких сумнівів! Якщо поставити будь-кого з 18 століття скульпторів, то жоден не йде з ним в порівняння. Жоден! Це відомо. Це не є наша зарозумілість.
Він дуже мало жив, але він зробив так багато, що не вірять, що це зробила одна людська душа. Але це один почерк, один майстер, одна сила! Це неземне! Це чудесне! Коли людина свою місію виконала в чудесний спосіб – це Пінзель!
Надія Степула: Якою б не була доля митця: щасливою чи ні, успішною, чи не дуже, містичною, чи не зовсім - все ж залишається він у часі саме творами. Це вже потім, коли для митця настає час вічності, а для нових поколінь поціновувачів його творчості час пізнання, бувають і дивовижні збіги, і нові знахідки, і втрати, бо ж «на порох кришиться і кремінь, і граніт». А що вже дерево…
Недавно у Бучачі, місті-музеї, як його часто називають, віднайдено ще один твір Іоана Пінзеля. Розп’яття Ісуса довгі століття стояло на очах у всіх, хто ці століття проходив повз нього. Але щороку до кожних свят, прикрашаючи Розп’яття і підмальовуючи його в різні способи, скульптуру «замалювали» остаточно. Покрита вапном, наче шкаралупкою, скульптура біліла собі край печерного монастиря на околиці міста, як і безліч подібних, висічених безіменними скульпторами, по всім краї, на кожному майже роздоріжжі… Експерти підтвердили унікальність саме цієї роботи та її авторство Пінзеля.
Музей сакральної скульптури Іоана Пінзеля у Львові відкрив свого часу Борис Возницький, який і зібрав чи не всі експонати, подарувавши і Львову, і всій Україні, і гостям з усього світу можливість доторкнутися до справді містичної сили таланту Майстра.
Виставка врятованих і навіть частково пошкоджених робіт Пінзеля наприкінці минулого століття була показана у Празі, Москві, Вроцлаві та у Вілянувському замку поблизу Варшави. В багатьох місцях світу ім’я Пінзеля “упізнаване” як ім’я великого Майстра. Нинішній Рік Пінзеля, очевидно, додасть його імені «впізнаваності» і на рідних теренах.
Надія Степула: Він прийшов нізвідки і пішов у нікуди, його називають “українським Мікеланджело”, пишуть про нього дисертації та детективи, а він залишається невідомим. Йдеться про містичну й реальну постать скульптора Іоана Пінзеля.
Нинішній рік оголошений його роком, Роком Пінзеля, принаймні, в окремих місцинах, про що почуємо згодом. Це дало змогу знайти нові цікаві матеріали про життя таємничого майстра, а навіть книга про нього з’явилася цими днями.
Твори Іоана Георга Пінзеля віднайдені та забуті. Декотрі скульптури, давно визнані шедеврами, руйнуються. Існує музей у Львові, де є кілька десятків робіт Пінзеля. У 50-60-х роках 18 століття він у Львові працював.
А ще він працював у Ходовичах на Львівщині, а ще жив і трудився у Бучачі та Монастириськах на Тернопільщині.
Бучач - друге місто в Україні, після Львова, за кількістю вцілілих робіт Пінзеля. Тут збереглися 14 його творів. Найбільше робіт у Бучацькій церкві Святої Покрови та в костелі Успіння Богородиці. Серед них зображення Геракла, який вбиває Гідру; Нептуна, Феміди. Крім скульптур, у храмах збереглися і «царські ворота».
Майже зруйновані фігури на Бучацькій ратуші, про які можна прочитати в усіх мистецьких енциклопедіях світу минулих і нинішнього часів як про унікальні шедеври. Нині твори реставруються, попри скрутні для мистецтва часи та печально відомий принцип фінансування культури в Україні.
Пінзель полишив сліди своєї людської та мистецької присутності у місцинах, які відповідають нинішнім трьом областям: Львівщині, Івано-Франківщині та Тернопільщині. Власне, саме тут 2007 рік і оголошений Роком Пінзеля. Тут є його унікальні дерев’яні скульптури.
Пінзель, за бажанням ініціаторів цього року, має стати «трендом» Львова. У цьому переконані окремі культурологи. Адже неповторні дерев’яні скульптури майстра дивують увесь світ.
Чим уже зацікавив львів’ян і гостей міста Рік Пінзеля? Які заходи відбуваються? Чи збільшилась кількість відвідувачів у музеї Пінзеля у Львові? Про це довідуємося від колеги, кореспондента Радіо Свобода Галі Терещук.
Галина Терещук: Торік наприкінці грудня у музеї Іоана Пінзеля відбулась презентація року митця з метою популяризації його імені.
Ідею львів’ян підтримали Тернопільська та Івано–Франківська обласні Ради, а Львівська навіть передбачила гроші на заходи. Представники Рад пообіцяли, що популяризуватимуть у своїх регіонах ім’я видатного митця.
Однак три місяці Року Пінзеля пройшли, а ще не відбувся жоден на високому рівні мистецький захід ані у Львові, ані Тернополі, ані Івано-Франківську.
Талант Іоана Пінзеля розвивався у Бучачі, на Тернопільщині, а свою школу він мав у Львові. Покровителем Пінзеля був граф Микола Потоцький, який збудував Почаївську Лавру.
Під час виготовлення вівтарів для костелу у 1750 році виявилось неабияке вміння у монументальній релігійній скульптурі Іоана Пінзеля. Відтоді його називали “вівтарним” скульптором.
Пінзель у середині 18 століття створив скульптури для фасаду собору Святого Юра у Львові, зокрема Георгія-змієборця. Неодноразово мистецтвознавці говорили про те, що необхідно цю скульптуру замінити на копію, а оригінал реставрувати і зберігати у музеї, щоб перлина не руйнувалась.
Однак доля до митця і його творів була не вельми прихильна. Адже на два століття про Пінзеля забули. І досі залишається загадкою, звідки з’явився Пінзель в Галичині: з Італії чи Німеччини? Якщо й примандрував до галичан, то лише з карнавальної та іронічної Венеції, Праги чи Відня. Адже у його творчості присутня європейська школа. Його пластика у дерев’яних скульптурах вражає.
Говорить культуролог Тарас Возняк.
Тарас Возняк: Ця експресія швидше нагадує іспанську, а в живопису - Ель Греко.
Галина Терещук: Чимало скульптур Іоана Пінзеля викрадені і знищені. Як, для прикладу, дерев’яні скульптури в Бучачі, на Тернопільщині, за згодою священиків та місцевої влади колись замалювали білою фарбою. По суті, знищили дерев’яні роботи, яким сьогодні немає ціни.
Культуролог з Івано-Франківська Володимир Єшкілєв зауважив, що Україна не цінує те, що їй подарувала історія в особі великого митця, тому сюди почали приїжджати вже європейські дослідники творчості Іоана Пінзеля.
Володимир Єшкілєв: Зараз настали такі часи, що будь-який мистецький акт, тим більше з давнини, тим більше, який має якусь легенду і непересічний, він знаходить своїх поціновувачів, і навколо нього створюється певний ажіотаж.
На сьогоднішній день Пінзель не “брендізований”, але існує вже стійка легенда Пінзеля як невизнаного у свій час, забутого генія. Люди, які “полюють” за його скульптурами... Я знаю, що вже на територію Галичини організовуються експедиції для пошуків невідомого Пінзеля, можливо, вже навіть так працюють фальсифікатори, які вже роблять якісь там копії «під Пінзеля».
Будь-яка східна культура у найширшому розумінні, не тільки православна чи греко-католицька, є статичною. Східний скульптор завжди фіксує велич, в той час, коли скульптори Заходу фіксували динаміку. І тут те, що не було ще сказане.
Звідки цей вітер в скульптурах Пінзеля? Справа в тому, що ми забуваємо, що в скульптурних майстернях Заходу робилися не тільки скульптури для соборів, а й, скажімо, у 18 столітті скульптури, якими прикрашали кораблі, вітрильники. Ці фігури, які стояли на носах кораблів, завжди імітували динаміку вітру.
Я думаю, що Пінзель вийшов з якоїсь «берегової школи», що його майстерність - з дерев’яної скульптури. Це не просто, що сам він робив мармур, а тут він, бідака, не міг мармуру дістати. Потоцькі, слава Богу, були не бідні і привезти брилу мармуру для них не було проблемою.
Я думаю, що це все-таки є традиція дерев’яної корабельної скульптури вітрової, яка була на Галичину принесена і була тут абсолютно безперечно дивною в ті часи, тому що тут флотів не будували і кораблів так само не будували.
Все це в сукупності є загадка, таємниця, феномен, подія! Тому, безперечно, навколо цього буде накручуватися бренд і це буде зростати.
Якщо ми зараз цей бренд перехопимо, то він буде наш. Якщо його перехоплять інші, то вони будуть його розкручувати. От і все.
Галина Терещук: Нині у Львові зберігається найбільша колекція скульптур Пінзеля у Галереї мистецтв. А п’ять із шести боцеті майстра придбав Баварський національний музей у Мюнхені. Розп’яття, виконане Пінзелем на Тернопільщині, встановлене у Вроцлавському костелі в Польщі. Чимало скульптур Пінзеля на початку 1990-х років незаконно вивезли за кордон. Його роботи зберігаються у приватних колекціях.
Сьогодні скульптури видатного майстра потребують негайної реставрації, а ім’я і школа Пінзеля - нового відродження. Власне, для цього і був оголошений Рік Пінзеля.
Торік у печерному монастирі біля Бучача директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький знайшов скульптуру Іоана Пінзеля, про яку ніхто й не знав.
Скільки ще його робіт можна віднайти? Невідомо. Однак виглядає на те, що так голосно проголошений рік митця обмежиться лише кількома піарними заходами, а жодних наукових досліджень не буде організовано.
Надія Степула: У березні побачив світ історико-містичний роман Євгенії Кононенко “Жертва забутого майстра”, присвячений долі скульптора Іоана Пінзеля.
Говорить автор книги, письменниця Євгенія Кононенко.
Євгенія Кононенко: Містики там більше, ніж реальних подій.
Я давно хотіла написати роман про Львів, хоча я киянка - корінна. Але у мене не було зачіпки, щоб написати цей роман. Саме постать Пінзеля стала такою, як тепер кажуть, “фішкою”.
Я буду казати , як письменник. Я йду від індивідуальності, а не від історичних подій. Мене зацікавила його доля. Про нього відомо дуже мало, але відомо, що він був одружений з вдовою в Бучачі. Нема відомостей, що він загинув чи помер, що його відспівали. Про це даних немає. Але є дані, що його дружина взяла новий шлюб досить скоро після того, як у нього з’явилося чергове замовлення. Тобто, стояв його підпис на якихось фінансових документах. І от це мене зацікавило.
Можливо, цю містику 200 років тому митець зорганізував собі сам?
Надія Степула: На питання, котрі постають перед істориками, не завжди існують відповіді. Щодо письменства, то тут іноді навпаки: більше відповідей, ніж питань.
Пропонуючи варіанти розвитку подій, яких ніколи не було або які могли бути, але не сталися, письменники часто довільно обходяться з фактами й аргументами, що, звісно, не зменшує вартості написаних ними книг, але пошукові істини навряд чи допомагає. Як у випадку з Іоаном Пінзелем.
Львівський письменник Роман Дідула поділився з кореспондентом Радіо Свобода Павлом Вольвачем своїми враженнями про твори Пінзеля.
Роман Дідула: Найбільший скульптор того часу. У всьому світі. У тому часі.
Я хочу вам сказати про Пінзеля, що... Це було і моє особисте відкриття. Я коли його побачив, я ж знав Пінзеля «до Пінзеля». Я знав всі його роботи, будучи в тому костелі, ще до того, як його ім’я розкрили.
Павло Вольвач: А де Ви вперше побачили твори?
Роман Дідула: Зараз це церква святого Андрія у Львові.
Тоді, коли я бачив перший раз, то я був зовсім молодий. Я був вражений пишнотою цього храму. Там був склад, якісь були там цвяхи, ще щось. Тоді ще імені його не було, але твори його були. Вся церква налита, наповнена, вона аж тріщить від Пінзеля. Скульптура намальована. Тобто, є скульптура і живопис, тільки в народі є такий, але не в примітивній формі... Це вже був майстер, видно, що це школа професійна.
Я вперше побачив таке малярство, таку різьбу, таку пластику разом з малярством. Я був надзвичайно вражений. Але він дається зсередини. Я аж пізніше побачив.
Одного разу я приїхав до Возницького спеціально, щоб він показав мені Пінзеля. Тоді почали тільки говорити. Він мене поводив по Пінзелю, винайденому з сіл з тих церков...
Возницький – це геніальний чоловік нашого часу! Він порятував стільки, що не снилося всім збирачам світу, разом взятим. Він відкрив його ім’я, а тоді почали шукати. Він закарпатець. Це не доведено, але це майже аксіома. Сам Пінзель – це Пензель. Це його, напевне, прізвисько, псевдо.
Павло Вольвач: До речі, ніхто не знає, хто він за національністю. Таємнича постать...
Роман Дідула: Якщо він закарпатець, то там може бути всяка національність. Але національність визначають за станом душі.
Павло Вольвач: Пане Романе, а що, справді можна вважати Пінзеля одним із кращих...?
Роман Дідула: Це не відкриття моє. Це визнано. Світ нас завжди тримає позаду, тому що вони вже туди повисували на ті перші місця інших, які не досягли того, що Пінзель.
Пінзель всіх їх перевершує! Без всяких сумнівів! Якщо поставити будь-кого з 18 століття скульпторів, то жоден не йде з ним в порівняння. Жоден! Це відомо. Це не є наша зарозумілість.
Він дуже мало жив, але він зробив так багато, що не вірять, що це зробила одна людська душа. Але це один почерк, один майстер, одна сила! Це неземне! Це чудесне! Коли людина свою місію виконала в чудесний спосіб – це Пінзель!
Надія Степула: Якою б не була доля митця: щасливою чи ні, успішною, чи не дуже, містичною, чи не зовсім - все ж залишається він у часі саме творами. Це вже потім, коли для митця настає час вічності, а для нових поколінь поціновувачів його творчості час пізнання, бувають і дивовижні збіги, і нові знахідки, і втрати, бо ж «на порох кришиться і кремінь, і граніт». А що вже дерево…
Недавно у Бучачі, місті-музеї, як його часто називають, віднайдено ще один твір Іоана Пінзеля. Розп’яття Ісуса довгі століття стояло на очах у всіх, хто ці століття проходив повз нього. Але щороку до кожних свят, прикрашаючи Розп’яття і підмальовуючи його в різні способи, скульптуру «замалювали» остаточно. Покрита вапном, наче шкаралупкою, скульптура біліла собі край печерного монастиря на околиці міста, як і безліч подібних, висічених безіменними скульпторами, по всім краї, на кожному майже роздоріжжі… Експерти підтвердили унікальність саме цієї роботи та її авторство Пінзеля.
Музей сакральної скульптури Іоана Пінзеля у Львові відкрив свого часу Борис Возницький, який і зібрав чи не всі експонати, подарувавши і Львову, і всій Україні, і гостям з усього світу можливість доторкнутися до справді містичної сили таланту Майстра.
Виставка врятованих і навіть частково пошкоджених робіт Пінзеля наприкінці минулого століття була показана у Празі, Москві, Вроцлаві та у Вілянувському замку поблизу Варшави. В багатьох місцях світу ім’я Пінзеля “упізнаване” як ім’я великого Майстра. Нинішній Рік Пінзеля, очевидно, додасть його імені «впізнаваності» і на рідних теренах.
