Віктор Єленський: Державний департамент Сполучених Штатів Америки оприлюднив черговий звіт про стан релігійної свободи в світі. Цей звіт оприлюднюється зовнішньополітичним відомством США, починаючи з 1998 року, і закон зобов’язує президента США застосовувати санкції проти країн, де найбільш брутально порушуються релігійні свободи.
Керівництво таких країн часто звинувачує Сполучені Штати у тому, що вони використовують проблему релігійної свободи як інструмент втручання у їхні внутрішні справи.
Сполучені Штати однак кажуть, що релігійні свободи посідають особливе місце у системі американських цінностей.
“Наші батьки-засновники, - проголошується у цьогорічному звіті, - заснували релігійну свободу як наріжний камінь конституційної системи Сполучених Штатів... Багато хто з ранніх поселенців втікав до Америки від релігійних переслідувань, відтак їхні нащадки дуже добре розуміють важливість релігійної свободи”.
Джеремі Ганн, який довгий час був головним радником спеціального посла з релігійної свободи Держдепартаменту США називає три причини, які надали релігії особливої ролі в житті американців.
Джерелі Ганн: Перша - це історія Сполучених Штатів, створених людьми, котрі шукали релігійної свободи.
Друга – це те, що жодна релігія в США не є релігією більшості. Релігії конкурують між собою, і це призводить до того, що вони є в кінцевому рахунку і більш толерантними одна до одної, і більш активними у прагненні і здобуття нових членів, і утримання старих.
І третя причина — на перехресті релігії і політики. Політики говорять про релігію, а релігійні люди цікавляться політикою. І це є додатковим мотиваційним чинником.
Віктор Єленський: Традиційно, звіт виокремлює кілька категорій країн-порушників релігійної свободи. Найбільш брутальні порушники визначаються як країни особливого занепокоєння.
До них цього року віднесені Бірма, Китай, Еритрея, Іран, Північна Корея, Саудівська Аравія, Судан. І вперше в цьому році до числа країн особливого занепокоєння занесено Узбекистан.
Серед країн, де релігійні свободи придушуються у найбільш жорстокий спосіб, називаються також Туркменістан, Куба, Єгипет, Лаос...
Взагалі, більшість населення планети живе в країнах, де люди постійно стикаються з порушенням їхнього права вірити у те, що вони вважають достойним віри, а також вільно висловлювати і поширювати свої переконання.
Українську ситуацію звіт оцінює позитивно. Зазначається, що урядова політика в цілому сприяє вільному розвиткові релігійних практик.
Українські правозахисники погоджуються: так, релігійна свобода є очевидним досягненням України, особливо на тлі дотримання інших громадянських свобод і прав, проголошених Конституцією країни.
Говорить голова правління Української Гельсінкської спілки з прав людини Євген Захаров.
Євген Захаров: Міжконфесійна ситуація в Україні відносно спокійна і стабільна, якщо порівнювати з іншими сферами суспільного життя. Тобто, тут, як завжди, тут є певні проблеми, і у звіті вони описані.
Але, тим не менше, в нас нема того, що є у Росії, чи в інших країнах. Нема такої ксенофобії на цьому ґрунті, нема утиснення релігій, нема цього.
Віктор Єленський: У звіті між тим аналізуються дуже конкретні випадки дискримінації релігійних меншин, випадки безпідставних відмов релігійним організаціям у реєстрації їхніх статутів, епізоди антисемітизму і вандалізму.
На думку президента Єврейського євразійського конгресу Йосипа Зісельса, звіт Держдепартаменту об‘єктивний, його положення щодо України відповідають дійсності. А антисемітські публікації, каже він, це проблема передовсім не для єврейської спільноти, а для усього українського суспільства.
Йосип Зісельс: Цього року у нас буде зменшення публікацій, тих, що ми фіксуємо, а фіксуємо системні, тобто ті, що публікуються системно, а не раз від разу.
Значить, у нас два роки було приблизно 660 – 670 публікацій, тих, що ми фіксуємо, системних. І з них 90% - то був МАУП. Це за 2005 – 2006 роки.
Цього року у мене є дані тільки за перші два квартали: і на перший квартал уже було зменшення десь 10% у порівнянні з минулим роком (але це, можливо, просто відхилення), а от у другому кварталі уже на 30% менше, ніж минулого року.
Віктор Єленський: Що ж стосується вандалізму стосовно єврейських кладовищ і меморіальних знаків, то, за словами Йосипа Зісельса, вони не є системними. Хоча його організація щороку фіксує приблизно 10 – 12 випадків вандалізму.
Звіт також відзначає проблеми, з якими стикаються мусульмани Криму. Один із лідерів Меджлісу кримських татар Рефат Чубаров каже, що ці проблеми важко розглядати поза загальним контекстом культурного і духовного розвитку кримськотатарського народу.
Рефат Чубаров: Маємо проблеми з підручниками узагалі для кримськотатарської школи чи школи з кримськотатарською мовою навчання. У нас у більшості предметів і класів узагалі немає підручників кримськотатарською мовою, вони не розроблені і відповідно не надруковані.
Ми маємо проблеми з висвітленням в інших підручниках, які друкуються для загальноукраїнської школи, для кримської школи, маємо проблеми з викривленим висвітленням історії кримських татар.
Віктор Єленський: У звіті згадуються також вихватки проти релігійних громад Свідків Єгови, які є дуже наполегливими у поширенні свого віровчення. Зокрема, йдеться про жорстоке побиття місіонера цієї організації у Кременчуці на Полтавщині. Місіонер був шпиталізований з серйозними пораненнями, але міліція досі не почала розслідування справи.
Прес-секретар Всеукраїнської громади Свідків Єгови Руслан Мельник каже, що це не єдиний прикрий випадок.
Але найбільше проблем у Свідків Єгови в Україні виникає у відносинах з місцевими органами влади.
Руслан Мельник: Підсумок усіх тих різних, менших чи більших, подій, справ, які відбуваються як у нашому філіалі тут у Львові, так і місцевих громадах, а їх є 1500 по всій Україні: найтиповіші проблеми, які мають наші громади, то це є отримання дозволу від місцевих рад депутатів (чи сільських, чи районних, чи міських) на побудову культової споруди. Це найтиповіша проблема.
Я не знаю, чи вам вдавалося читати статистику на цю тему, а я її готував і надсилав. Власне, я думаю, саме її Держдепартамент і використовував.
Віктор Єленський: Втім, не всі релігійні діячі задоволені змістом цьогорічного Звіту Держдепартаменту США про стан релігійної свободи у світі.
Архієпископ Львівський і Галицький Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом Августин (Маркевич) вважає, що автори звіту віддають перевагу аналізові ситуації з релігійними меншинами і проочують проблеми, які існують у великих Церков.
Августин (Маркевич): Отой-то дивно, розумієте, що коли порушуються права так званих нетрадиційних конфесій чи ще щось, то весь світ кричить, особливо Америка, а коли ту Церкву, яка має глибоке коріння, то ніхто не помічає.
Віктор Єленський: Секретар Львівсько-Галицького єпархіального управління Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом отець Богдан уточнює: їхні проблеми також пов’язані з землею і майном.
Отець Богдан: У нас на сьогоднішній день все без змін. 15 років уже немає кафедрального собору, немає єпархіального управління свого. Це те, що є таке нагальне.
На даний час мер міста Львова намагається нам у цьому допомогти. Тобто, робляться якісь кроки для того, щоб було виділене місце під кафедральний собор і під єпархіальне управління, для побудови нового храму і нової будівлі єпархіального управління.
Мер у цьому сприяє. Ми бачимо, що це є щиро в нього таке ставлення до нас, до нашої Церкви, але невідомо, як це питання буде вирішене, тому що вирішує не мер особисто, а вирішують депутати міської ради. І 15 років депутати міської ради ніяк не можуть цього питання вирішити.
Тобто, наприклад, коли завжди в тому числі і США виступають таким, знаєте, гарантом, що захищають права людей в цілому світі, наприклад, звертають увагу на те, що тут протестантські церкви не так розвиваються, як вони нібито хотіли.
Віктор Єленський: Між тим, як каже виконавчий директор Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський, у багатьох регіонах України, передовсім у Криму і на Донбасі, місцеві власті однозначно підтримують лише Українську православну церкву Московського патріархату і майже не помічають інші релігійні організації.
У цілому ж релігійна ситуація, на його думку, попри позитивну оцінку стану релігійної свободи, в Україні лишається непростою.
Тарас Антошевський: Як на мене, то звіт, це його така специфіка, що він не висвітлює багато проблем, а натомість він повторює певні речі, які, можливо, уже не є такими важливими й помітними.
Також є у звіті певний недолік, що до нього внесені речі, які не мають пов‘язання релігійного. Наприклад, те саме поняття антисемітизму. Його треба розрізняти. З одного боку, це може бути суто національне явище, тобто нетерпимість до представників конкретної нації, а не нелюбов до них на релігійному ґрунті.
Але якщо вже говорити про релігійну складову в Україні як таку, то треба зауважити, що Україна є такою країною, де релігія відіграє дуже важливу роль, Церква є однією з найвпливовіших організацій.
А з іншого боку, це сфера постійних конфліктів, які виникають, зникають, але вони перманентно існують. І причина є у тому, що Україна - це одна з найбільш поліконфесійних країн, де немає панування якоїсь однієї конфесії.
Звичайно, більшість – це християни, але вони дуже різноманітні. Тому можна говорити про таку особливість України, навіть якщо порівнювати з сусідніми країнами, де також є поліконфесійність, але більш-менш панівною є одна з церков чи дві, скажімо так. Але не так, як у нас, де ті самі православні, хоча по кількості громад становлять близько половини, але все рівно вони не формують світогляд суспільства, не є вирішальними у повній мірі.
Найбільше зараз проблем, які існують щодо релігійної свободи, це є проблема нерівного ставлення представників влади до різних конфесій. Це є проблема, невирішена проблема — повернення майна. Це проблема, коли батьки не можуть виховувати дітей на релігійному морально-етичному підґрунті, оскільки цього просто не допускає Міністерство освіти.
І ще проблема не зовсім толерантних підручників. Це, як на мене, з одного боку, ніби якась дрібниця, а з другого боку, це дуже важливо, оскільки впливає на формування світогляду майбутніх українців.
Можна ще говорити про проблеми нетолерантності, яку поширюють ЗМІ. Час від часу з‘являються такі статті, де відверто поширюється нетерпіння щодо певних релігійних громад. Це часто можна відчути щодо особливо нових релігійних громад.
Я розумію, чому звіт дає Свідків Єгови, але все-таки і їхня діяльність часто є такою, що ображає релігійні погляди інших.
Є жалі з боку мормонів, але все-таки багато хто вбачає, що вони тут є чужі люди і проповідують чужу релігійність. Але такі погляди заходять у суперечність з правами людини на вибір.
Та взагалі Україна багато у чому є релігійно толерантною країною. І не дивно, що сюди приходять ті самі біженці, і багато приїжджає проповідників. У нас фактично невідомі якісь скандали на цьому ґрунті, що комусь забороняли, чи когось виганяли, як те, наприклад, було у Росії.
А на місцевому рівні, на жаль, це ще досить присутнє, особливо у регіонах східних, центральних, зокрема на Луганщині, де практично влада нетолерантно ставиться до усіх, крім УПЦ МП. Подібна ситуація є у Криму, де вже більше ніж десятиліття римо-католикам не повертають костел. Багато ще таких прикладів можна назвати.
Віктор Єленський: Між тим чим далі міжнародні і українські організації вивчають ситуацію з релігійними свободами в Україні, тим більше стає очевидним: їх не можна розглядати окремо від інших свобод.
Яка користь людині, котрій не забороняють, кажучи євангельськими словами, прийти у зібрання, щоб славити Господа, коли зібратися нема де? І як бути віруючому, чиї релігійні свободи урочисто проголошено і підтверджено у Києві, якщо голова сільради може легко і, головне, безкарно цю урочистість розтрощити?
Але це розуміння не лише виклик до різних гілок влади, але й запит до сумління самих віруючих. Адже на цій землі і під цим небом вони не можуть почуватися ізольовано. Від них також і великою мірою залежить, якою буде влада, за якими законами вони житимуть, і як ці закони виконуватимуть.
Керівництво таких країн часто звинувачує Сполучені Штати у тому, що вони використовують проблему релігійної свободи як інструмент втручання у їхні внутрішні справи.
Сполучені Штати однак кажуть, що релігійні свободи посідають особливе місце у системі американських цінностей.
“Наші батьки-засновники, - проголошується у цьогорічному звіті, - заснували релігійну свободу як наріжний камінь конституційної системи Сполучених Штатів... Багато хто з ранніх поселенців втікав до Америки від релігійних переслідувань, відтак їхні нащадки дуже добре розуміють важливість релігійної свободи”.
Джеремі Ганн, який довгий час був головним радником спеціального посла з релігійної свободи Держдепартаменту США називає три причини, які надали релігії особливої ролі в житті американців.
Джерелі Ганн: Перша - це історія Сполучених Штатів, створених людьми, котрі шукали релігійної свободи.
Друга – це те, що жодна релігія в США не є релігією більшості. Релігії конкурують між собою, і це призводить до того, що вони є в кінцевому рахунку і більш толерантними одна до одної, і більш активними у прагненні і здобуття нових членів, і утримання старих.
І третя причина — на перехресті релігії і політики. Політики говорять про релігію, а релігійні люди цікавляться політикою. І це є додатковим мотиваційним чинником.
Віктор Єленський: Традиційно, звіт виокремлює кілька категорій країн-порушників релігійної свободи. Найбільш брутальні порушники визначаються як країни особливого занепокоєння.
До них цього року віднесені Бірма, Китай, Еритрея, Іран, Північна Корея, Саудівська Аравія, Судан. І вперше в цьому році до числа країн особливого занепокоєння занесено Узбекистан.
Серед країн, де релігійні свободи придушуються у найбільш жорстокий спосіб, називаються також Туркменістан, Куба, Єгипет, Лаос...
Взагалі, більшість населення планети живе в країнах, де люди постійно стикаються з порушенням їхнього права вірити у те, що вони вважають достойним віри, а також вільно висловлювати і поширювати свої переконання.
Українську ситуацію звіт оцінює позитивно. Зазначається, що урядова політика в цілому сприяє вільному розвиткові релігійних практик.
Українські правозахисники погоджуються: так, релігійна свобода є очевидним досягненням України, особливо на тлі дотримання інших громадянських свобод і прав, проголошених Конституцією країни.
Говорить голова правління Української Гельсінкської спілки з прав людини Євген Захаров.
Євген Захаров: Міжконфесійна ситуація в Україні відносно спокійна і стабільна, якщо порівнювати з іншими сферами суспільного життя. Тобто, тут, як завжди, тут є певні проблеми, і у звіті вони описані.
Але, тим не менше, в нас нема того, що є у Росії, чи в інших країнах. Нема такої ксенофобії на цьому ґрунті, нема утиснення релігій, нема цього.
Віктор Єленський: У звіті між тим аналізуються дуже конкретні випадки дискримінації релігійних меншин, випадки безпідставних відмов релігійним організаціям у реєстрації їхніх статутів, епізоди антисемітизму і вандалізму.
На думку президента Єврейського євразійського конгресу Йосипа Зісельса, звіт Держдепартаменту об‘єктивний, його положення щодо України відповідають дійсності. А антисемітські публікації, каже він, це проблема передовсім не для єврейської спільноти, а для усього українського суспільства.
Йосип Зісельс: Цього року у нас буде зменшення публікацій, тих, що ми фіксуємо, а фіксуємо системні, тобто ті, що публікуються системно, а не раз від разу.
Значить, у нас два роки було приблизно 660 – 670 публікацій, тих, що ми фіксуємо, системних. І з них 90% - то був МАУП. Це за 2005 – 2006 роки.
Цього року у мене є дані тільки за перші два квартали: і на перший квартал уже було зменшення десь 10% у порівнянні з минулим роком (але це, можливо, просто відхилення), а от у другому кварталі уже на 30% менше, ніж минулого року.
Віктор Єленський: Що ж стосується вандалізму стосовно єврейських кладовищ і меморіальних знаків, то, за словами Йосипа Зісельса, вони не є системними. Хоча його організація щороку фіксує приблизно 10 – 12 випадків вандалізму.
Звіт також відзначає проблеми, з якими стикаються мусульмани Криму. Один із лідерів Меджлісу кримських татар Рефат Чубаров каже, що ці проблеми важко розглядати поза загальним контекстом культурного і духовного розвитку кримськотатарського народу.
Рефат Чубаров: Маємо проблеми з підручниками узагалі для кримськотатарської школи чи школи з кримськотатарською мовою навчання. У нас у більшості предметів і класів узагалі немає підручників кримськотатарською мовою, вони не розроблені і відповідно не надруковані.
Ми маємо проблеми з висвітленням в інших підручниках, які друкуються для загальноукраїнської школи, для кримської школи, маємо проблеми з викривленим висвітленням історії кримських татар.
Віктор Єленський: У звіті згадуються також вихватки проти релігійних громад Свідків Єгови, які є дуже наполегливими у поширенні свого віровчення. Зокрема, йдеться про жорстоке побиття місіонера цієї організації у Кременчуці на Полтавщині. Місіонер був шпиталізований з серйозними пораненнями, але міліція досі не почала розслідування справи.
Прес-секретар Всеукраїнської громади Свідків Єгови Руслан Мельник каже, що це не єдиний прикрий випадок.
Але найбільше проблем у Свідків Єгови в Україні виникає у відносинах з місцевими органами влади.
Руслан Мельник: Підсумок усіх тих різних, менших чи більших, подій, справ, які відбуваються як у нашому філіалі тут у Львові, так і місцевих громадах, а їх є 1500 по всій Україні: найтиповіші проблеми, які мають наші громади, то це є отримання дозволу від місцевих рад депутатів (чи сільських, чи районних, чи міських) на побудову культової споруди. Це найтиповіша проблема.
Я не знаю, чи вам вдавалося читати статистику на цю тему, а я її готував і надсилав. Власне, я думаю, саме її Держдепартамент і використовував.
Віктор Єленський: Втім, не всі релігійні діячі задоволені змістом цьогорічного Звіту Держдепартаменту США про стан релігійної свободи у світі.
Архієпископ Львівський і Галицький Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом Августин (Маркевич) вважає, що автори звіту віддають перевагу аналізові ситуації з релігійними меншинами і проочують проблеми, які існують у великих Церков.
Августин (Маркевич): Отой-то дивно, розумієте, що коли порушуються права так званих нетрадиційних конфесій чи ще щось, то весь світ кричить, особливо Америка, а коли ту Церкву, яка має глибоке коріння, то ніхто не помічає.
Віктор Єленський: Секретар Львівсько-Галицького єпархіального управління Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом отець Богдан уточнює: їхні проблеми також пов’язані з землею і майном.
Отець Богдан: У нас на сьогоднішній день все без змін. 15 років уже немає кафедрального собору, немає єпархіального управління свого. Це те, що є таке нагальне.
На даний час мер міста Львова намагається нам у цьому допомогти. Тобто, робляться якісь кроки для того, щоб було виділене місце під кафедральний собор і під єпархіальне управління, для побудови нового храму і нової будівлі єпархіального управління.
Мер у цьому сприяє. Ми бачимо, що це є щиро в нього таке ставлення до нас, до нашої Церкви, але невідомо, як це питання буде вирішене, тому що вирішує не мер особисто, а вирішують депутати міської ради. І 15 років депутати міської ради ніяк не можуть цього питання вирішити.
Тобто, наприклад, коли завжди в тому числі і США виступають таким, знаєте, гарантом, що захищають права людей в цілому світі, наприклад, звертають увагу на те, що тут протестантські церкви не так розвиваються, як вони нібито хотіли.
Віктор Єленський: Між тим, як каже виконавчий директор Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський, у багатьох регіонах України, передовсім у Криму і на Донбасі, місцеві власті однозначно підтримують лише Українську православну церкву Московського патріархату і майже не помічають інші релігійні організації.
У цілому ж релігійна ситуація, на його думку, попри позитивну оцінку стану релігійної свободи, в Україні лишається непростою.
Тарас Антошевський: Як на мене, то звіт, це його така специфіка, що він не висвітлює багато проблем, а натомість він повторює певні речі, які, можливо, уже не є такими важливими й помітними.
Також є у звіті певний недолік, що до нього внесені речі, які не мають пов‘язання релігійного. Наприклад, те саме поняття антисемітизму. Його треба розрізняти. З одного боку, це може бути суто національне явище, тобто нетерпимість до представників конкретної нації, а не нелюбов до них на релігійному ґрунті.
Але якщо вже говорити про релігійну складову в Україні як таку, то треба зауважити, що Україна є такою країною, де релігія відіграє дуже важливу роль, Церква є однією з найвпливовіших організацій.
А з іншого боку, це сфера постійних конфліктів, які виникають, зникають, але вони перманентно існують. І причина є у тому, що Україна - це одна з найбільш поліконфесійних країн, де немає панування якоїсь однієї конфесії.
Звичайно, більшість – це християни, але вони дуже різноманітні. Тому можна говорити про таку особливість України, навіть якщо порівнювати з сусідніми країнами, де також є поліконфесійність, але більш-менш панівною є одна з церков чи дві, скажімо так. Але не так, як у нас, де ті самі православні, хоча по кількості громад становлять близько половини, але все рівно вони не формують світогляд суспільства, не є вирішальними у повній мірі.
Найбільше зараз проблем, які існують щодо релігійної свободи, це є проблема нерівного ставлення представників влади до різних конфесій. Це є проблема, невирішена проблема — повернення майна. Це проблема, коли батьки не можуть виховувати дітей на релігійному морально-етичному підґрунті, оскільки цього просто не допускає Міністерство освіти.
І ще проблема не зовсім толерантних підручників. Це, як на мене, з одного боку, ніби якась дрібниця, а з другого боку, це дуже важливо, оскільки впливає на формування світогляду майбутніх українців.
Можна ще говорити про проблеми нетолерантності, яку поширюють ЗМІ. Час від часу з‘являються такі статті, де відверто поширюється нетерпіння щодо певних релігійних громад. Це часто можна відчути щодо особливо нових релігійних громад.
Я розумію, чому звіт дає Свідків Єгови, але все-таки і їхня діяльність часто є такою, що ображає релігійні погляди інших.
Є жалі з боку мормонів, але все-таки багато хто вбачає, що вони тут є чужі люди і проповідують чужу релігійність. Але такі погляди заходять у суперечність з правами людини на вибір.
Та взагалі Україна багато у чому є релігійно толерантною країною. І не дивно, що сюди приходять ті самі біженці, і багато приїжджає проповідників. У нас фактично невідомі якісь скандали на цьому ґрунті, що комусь забороняли, чи когось виганяли, як те, наприклад, було у Росії.
А на місцевому рівні, на жаль, це ще досить присутнє, особливо у регіонах східних, центральних, зокрема на Луганщині, де практично влада нетолерантно ставиться до усіх, крім УПЦ МП. Подібна ситуація є у Криму, де вже більше ніж десятиліття римо-католикам не повертають костел. Багато ще таких прикладів можна назвати.
Віктор Єленський: Між тим чим далі міжнародні і українські організації вивчають ситуацію з релігійними свободами в Україні, тим більше стає очевидним: їх не можна розглядати окремо від інших свобод.
Яка користь людині, котрій не забороняють, кажучи євангельськими словами, прийти у зібрання, щоб славити Господа, коли зібратися нема де? І як бути віруючому, чиї релігійні свободи урочисто проголошено і підтверджено у Києві, якщо голова сільради може легко і, головне, безкарно цю урочистість розтрощити?
Але це розуміння не лише виклик до різних гілок влади, але й запит до сумління самих віруючих. Адже на цій землі і під цим небом вони не можуть почуватися ізольовано. Від них також і великою мірою залежить, якою буде влада, за якими законами вони житимуть, і як ці закони виконуватимуть.
