У великій війні Росії проти України вже загинули 144 дитини. І це дані без Маріуполя, оскільки їх просто не можна встановити. Поранені понад 220, повідомляє Офіс генерального прокурора України. Радіо Свобода розповідало не одну шокуючу історію, коли діти ставали свідками загибелі своїх батьків. А російська сторона вивозить дітей на свою територію та використовує у пропаганді, знімаючи для новин підконтрольних каналів. Так, вони показали хлопчика, у якого загинула мати, а голова Донецької ОДА Павло Кириленко закликав повернути на батьківщину дівчинку, у котрої в Маріуполі був убитий батько: окупанти вивезли її в Росію попри те, що в Україні її готовий забрати дідусь.
Українські діти страждають від бойових дій не лише після 24 лютого, а ще з 2014 року. За даними Дитячого фонду UNICEF, ще до повномасштабної атаки на близько 1,6 мільйона дітей в Україні вплинула війна на Донбасі: це переміщені діти, жителі окупованих територій та ті, хто залишився поблизу лінії розмежування. Діти тилових міст, які зараз не зазнають сильних обстрілів, також живуть в напрузі: їх вчать швидко бігти в укриття.
Психотерапевт вищої категорії та травматерапевт Олексій Гелюх, психологиня програми «Мобільні психологи» благодійного фонду «Голоси дітей» Наталія Урса та дитячий психотерапевт, кандидатка психологічних наук й експерт Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА Оксана Залеська розповіли Радіо Донбас.Реалії, як війна впливає на дитячу психіку, і що можна зробити, аби діти не набули посттравматичний стресовий розлад (далі – ПТСР) внаслідок цих подій.
Безперечно, війна лякає. Однак діти сприймають події по-іншому, інколи через брак досвіду не розуміючи, що відбувається. Проте, злість, яка накопичується в родині через ситуацію, часто виплескується на тій же дитині.
«Рівень домашнього насильства починає підніматися, і коло замикається, бо дитина, яка живе в насильстві, постійно травмується. Звичайно, у дітей є тривога, однак економічні наслідки впливають більше», – впевнений Гелюх.
Оксана Залеська також наголошує на тому, що дитина вибудовує свої реакції відповідно до реакцій дорослого. Якщо дорослий у напрузі, відчуває стрес, то і діти будуть хвилюватися та нервувати. Тут постає ще інша проблема: батьки, намагаючись убезпечити дитину, не пояснюють події, замовчують або вигадують інформацію щодо свого стану чи поведінки. У сукупності це велике навантаження для дитини.
«Тоді діти створюють свої світи, своє розуміння події, відчувають провину та відповідальність за стан батьків, і це може нашкодити їм. Натомість, якщо поруч є дорослий, який турбується про себе, опановує власний стрес і потім пояснює, підтримує, допомагає дитині опрацьовувати стрес, то дитина може впоратися і почуватися добре у несприятливих обставинах. Якщо в родині є ресурс, то і в дитини він є», – говорить Оксана Залеська.
Чи проявляється у дітей ПТСР?
Дитяча психіка відрізняється від психіки дорослого тим, що ще не сформована. В ситуації невизначеності, війни або інших надзвичайних подій дитина потребує близького дорослого який є гарантом безпеки і допоможе пережити болісні події та складні почуття. Говорити про ПТСР в дитини можна тоді, коли її стан стресу хронізується, а думки про пережиті події стають нав’язливими.
«Діти швидко відновлюються за умови підтримки з боку дорослих. Але для деяких це важко зробити. По-перше, це може бути пов'язано з об'ємом травматичного досвіду: дитина втратила рідних, пережила стрілянину, бомбардування. По-друге, це пов'язано з попереднім досвідом стосунків у сім'ї, якістю підтримки, розвитку навичок стійкості та фізіологічних особливостей реакції на стрес. Такі діти будуть більш вразливі, а їх реакції більш інтенсивні та довготривалі. Тоді ми можемо говорити про ПТСР. Нав’язливі думки можуть з’являтися під час гри у ці події, а сама гра немає розвитку і нескінченно повторюється. Ми називаємо це посттравматична гра: з одного боку, це спроба опанувати травматичну подію, контролювати складні почуття, а з іншого може відбуватися ретравматизація, неможливість позбутися цих жахливих спогадів і постійне повернення до події. Наявність також інших проявів тривалий час є позначкою того, що потрібно звернутися до спеціаліста», – каже Залеська.
Чим ПТСР дитини відрізняється від того, що переживають дорослі?
Олексій Гелюх вважає, що дитячий і дорослий ПТСР за загальними ознаками не відрізняються: флешбеки, обмеження, щоб не пережити емоції знову, часткова втрата пам’яті, регресія навичок навчатися та концентруватися, розвиток негативний переконань, постійне відчуття напруги. Відрізняються реакції: дитина більш відкрито та щиро може розповідати про те, що її турбує, у той час, як дорослі можуть соромитися та заперечувати.
Оксана Залеська відмічає, що діти також стають більш залежними від батьків, потребують більше уваги. Проявляють регресивну поведінку: діти можуть боятися спати окремо, не відпускають батьків від себе; дошкільнята можуть втратити свої навички і подивитися як немовлята: смоктати пляшечку з соскою, проситися на ручки.
Деякі діти стають гіперактивними та надмірно агресивними, а деякі навпаки замовкають, стають тихими та ізолюються.
Наталія Урсу акцентує на відчутті безсилля, яке переживають діти через неможливість не лише змінити ситуацію, а й через невміння самостійно впоратися зі стресом. Одні стають агресивними, інші впадають у депресію.
«Також може з’являтися аутоагресія – це коли агресія направляється всередину себе: дитина карає себе порізами. Може проявлятися енурез – неусвідомлене сечовипускання. Але все починається з підвищення рівня тривожності», – запевняє Урсу.
Як у дітей зникає інстинкт самозбереження через постійні обстріли
Олексій Гелюх розповідає про одну вправу, яку проводять з дитиною в рамках допомоги, якщо та пережила збройний напад: на швидкість потрібно лопати кульки. Однак там, де ідуть інтенсивні бойові дії, цю вправу не рекомендують виконувати – вона знімає потребу в безпеці.
«Діти перестають реагувати на постріли, бо дуже швидко адаптуються. Однак це несе загрозу, бо тоді вони не будуть шукати безпечного місця, щоб сховатися. Навіть не розуміючи цього, будуть знаходитися в небезпеці», – каже Гелюх.
Оксана Залеська впевнена в іншому: якщо діти постійно будуть реагувати на події, вони не зможуть відновлюватися.
«Вони мають до цього адаптуватися, але не можу сказати що це вбиває інстинкт самозбереження. Вони все одно орієнтуються, який рівень небезпеки і що робити. Вони вже навчені. Не можна сказати, що це добре – адаптуватися до таких умов, але це слугує виживанню і збереженню психічного здоров'я», – коментує психологиня.
Як можна допомогти дитині, яка постраждала внаслідок бойових дій?
Поради Олексія Гелюха: дорослі мають створити безпечний простір і задовольнити базові потреби. Поруч має знаходитися стабільна доросла людина, яка буде опорою. Навчати вчителів та батьків надавати першу психологічну допомогу.
«Якщо ми говоримо про теорію триєдиного мозку, то дитина під час небезпеки знаходиться на рептилоїдному – це про тут і тепер, про базові потреби і безпеку. До того ж, дитина бачить, що відбувається. Мама або тато проговорюють, що все гаразд, а самі тремтять – від цього рівень тривоги дитини буде підніматися, бо вона не буде розуміти, що відбувається з батьками», – доповнює психотерапевт.
Поради Наталії Урсу: грати та займатися арт-терапією – так дитина вимальовує свій страх, а згодом додає яскраві барви до нього. Займатися тілесними практиками та читати терапевтичні казки.
«З підлітками важливо проговорювати страхи та травми, щоб вони не запаковали свою злість та агресію всередині себе. І головним лишається приклад батьків – наскільки вони стабільні в умовах війни», – погоджується психологиня з Олексієм Гелюхом.
Поради Оксани Залеської: батьки мають піклуватися про себе – щоби бути у ресурсі для емоційного підтримання дитини та знаходити час і простір для контакту з дитиною. Що підтримує контакт? Зацікавленість справами дитини, увага до її почуттів, спільна діяльність та гра, щирий фізичний контакт (обійми, ігрові масажі, спільні фізичні ігри та змагання).
Підтримувати спілкування дитини з друзями у соціальних мережах, адже там створюється спільнота однодумців – це потужний ресурс для дітей. Залучати дітей до справ, де вони можуть використати свої компетенції для допомоги іншим – так діти відчувають свою силу, а результати того, що вони роблять, надихають робити ще. Говорити про події так, як є.
Основні поради:
- не приховувати інформацію, не прикрашати, не пом'якшувати;
- враховувати вік дитини;
- не боятися почуттів дитини: вони можуть бути різні, і для кожного треба знайти місце та час на проживання;
- приймати різні реакції, не давати оцінку;
- говорити про свої почуття;
- говорити що любите, турбуєтесь та підтримуєте.
«Важливо, щоб це не було спрямовано на все хороше– треба говорити і про негативні відчуття. Батькам не хочеться говорити про важке, хочеться заховати. Але навпаки варто давати проживати і проговорювати ці складні почуття. Це допоможе опанувати їх», – каже Залеська.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите. Матеріал опубліковано мовою оригіналу
