Там було страшніше, небезпечніше, а однодумців довкола – зовсім мало. Коли вся увага країни була прикута до подій у Києві, Донецьк також щоденно збирався на свій Майдан. Хоч він не набрав масовості чи великого розголосу, як київський, та сформував коло патріотів, які засвідчили свій вибір на користь незалежної України. 17 лютого у Києві вони презентували виставку, як усе було вісім років тому. Воля, вибір, бажання свободи й незалежності, війна, втрати… Все тут на 20 стендах на Михайлівській площі.
Хоча дощ за вікном і допомагає меланхолійним спогадам, погода цього дня зовсім не сприяла зустрічі, адже виставка – просто неба. Як і вісім років тому, під час Донецького Євромайдану, сюди прийшли віддані та рішучі учасники тих подій, згодом волонтери, бійці, в'язні катівень окупаційних адміністрацій і прості громадяни.
Дзвіниця собору била другу, група місцевих ентузіастів перестала співати «харі крішнан» й набивати ритм на своїх барабанах.
«Це не історія, вигадана мною, це не пропаганда, створена для переконання байдужих людей, це наша історія, за що я вам і вдячний», – говорить у вступному слові Станіслав Федорчук, безпосередній творець стендів від громадської організації «Українська народна рада Донеччини та Луганщини».
«Розуміння, чим був Євромайдан, що таке Революція гідності, особливо актуальне, коли Україна бореться з ворогом, коли російська пропаганда намагається викривити історію», – зазначає генеральний директор Музею Революції гідності Ігор Пошивайло.
За час заходу злива тільки посилюється. Але серед небагатьох перехожих, які під нею крокують, виставка викликає подив, ніби вони вперше дізнаються, що серед донеччан були ті, хто вийшов за незалежну Україну в 2013-14 роках у Донецьку, Маріуполі, Горлівці, Макіївці…
Релігієзнавець Ігор Козловський, тоді доцент філософського факультету Донецького національного технічного університету, з першого дня був на Донецькому Євромайдані. Але говорить, що це була ініціатива людей:
Саме Євромайдан сформував тих, хто потім пішов добровольцем, волонтером, надавав інформацію із окупованих територій
«Вони взяли на себе відповідальність і чітко показали своє бачення майбутнього України й Донецька. Завдяки таким сміливцям було організоване перше ядро, а потім підключалися інші. Велика кількість людей була байдужою, а ще багато хто стояв проти й намагався створювати провокації, що ми добре бачимо на цих світлинах. Саме Євромайдан сформував тих, хто потім пішов добровольцем, волонтером, надавав інформацію із окупованих територій. Різні люди з релігійної й політичної точки зору, але всі були єдині в одному: Донецька й Луганська область – це Україна. Були й побиття журналістів та активістів за їхню позицію, але їх ніхто не рахував – тільки фото збереглися. Я не зміг виїхати під час гарячої фази війни через інвалідність мого старшого сина, потрібна була спеціальна автівка, ліжко, щоб його вивезти. Чекав на момент, але не встиг», – каже вчений.
Ігоря Козловського схопили за проукраїнську позицію після окупації міста, у 2016-му. Він пройшов катування з мішком на голові, перебував у полоні 700 днів до обміну. Але на питання, чи не жалкує, що показував свою позицію на Євромайдані та під час окупації, Ігор Козловський без жодної нотки сумніву відповідає: «Ні, навпаки, іноді здається, що ми всі недостатньо пропрацювали. Ні про тюрму, ні про катівню, ні про окупацію не жалкую. Я свідома людина».
Тиск, залякування, звільнення, відрахування, побиття були неодмінною частиною Євромайданів міст Донеччини. Регіон тотально контролювала Партія регіонів. На виставці тиску влади присвячений окремий стенд.
«Молоді люди стояли перед вибором: їхати в Київ, де тебе ніхто не знає, й ти просто один із мільйонів учасників, чи бути в Донецьку, де тебе в той самий день зафільмують представники МВС, СБУ й ти потрапиш у списки «ненадійних громадян». Тим більше, репресії щодо євромайданівців тривали майже з першого дня. Починалися проблеми на роботі, навчанні, доходило до того, що одного з наших лідерів Євгена Насадюка звинувачували в педофілії, на повному серйозі намагалися йому розказати, що він гвалтівник. Журналістам намагалися заливати очі фарбою для принтера, тоді Олег Желнаков отримав опіки й міг втратити зір, якщо б не вчасна медична допомога. Під час вже мітингів за Україну наших активістів почали відслідковувати та вбивати», — згадує Станіслав Федорчук.
Донецький Євромайдан зовсім не був чимось відокремленим від загального українського контексту, що підтверджує його співпраця з Львівським, Київським майданами. Володимир Кухар із київського осередку допомагав донеччанам листівками, Уляна Мороз зі Львова ініціювала збір коштів на приїзд до Донецька рок-гурту «Гайдамаки». Люди за тисячі кілометрів підтримували одне одного, хоч і незнайомих, хоч і часом іншомовних, але таких же за цінностями українців.
На запитання, навіщо пішов туди у перший день, Ілля, який попросив підписати його просто Іллею з Донецька, здивовано відповідає: як навіщо, усі знали, за що йдемо, а як тоді не йти? На думку безпосереднього учасника тих подій, головною проблемою був не страх і навіть не різниця в поглядах.
«Люди просто не розуміли, а навіщо воно їм. У багатьох переселенців і досі немає цього розуміння, навіщо було туди виходити. Ми ж заробляємо нормальний бабос, що вам не подобається?»
«У мене й зараз питають: а навіщо ви виходили, ви ж чудово розуміли, що нічого не доб’єтеся? Звичайно, розуміли, що нас була меншість, і наше слово не буде почуте, але неможливо було залишатися вдома. Принаймні, відповідаючи самі собі, можемо сказати, що донецький голос був, спротив був, і я можу бути чесним перед собою, – розповідає донеччанин Юрій Хмельницький. – Пробачити людям, які кричали «Путин, прийди», досі не можу, розмовляти теж. Пропаганда пропагандою, а голова на плечах – щоб хоча б іноді нею думати».
Ідея створити виставку, зі стендів якої дивилися б натхненні обличчя донецьких майданівців, зухвалі – представників силових структур, злостиві – антимайданівців, яким усе зійшло з рук, з’явилася восени, розповідає Станіслав Федорчук, та почалася з кличу в Фейсбуці. Тоді десь 20 активістів Євромайдану надіслали свої фото.
Коли Козловського заарештували, учениця встигла до обшуків зберегти все собі на флешку. Потім вона, ризикуючи життям, переходила кордон
«Ця ідея нас всіх неймовірно захопила: писали навіть серед ночі, турбувалися про фото, відшукували, як могли. Так назбиралося близько 5 тисяч світлин. Я розсортував їх за хронологією, тематикою, подумав, що написати біля них – так десь за чотири місяці нарис за нарисом виріс макет виставки. Зазначу, що частину фото ми взяли із архіву Ігоря Козловського. Тут маємо неймовірну історію: коли його заарештували, учениця Ігоря Анатолійовича в той же день довідалась і встигла до обшуків зберегти все собі на флешку. Потім вона, ризикуючи життям, переходила кордон не через КПВВ, а несла в рюкзачку свою контрабанду мінними полями й так дійшла до підконтрольної території», – розповідає Станіслав.
Виставка «Євромайдан у Донецьку. Історія боротьби за гідність» може стати частиною музею Революції гідності, перемовини щодо цього ще ведуться. Але вже спільноти Івано-Франківська, Харкова, Авдіївки, Маріуполя, Краматорська, Слов’янська, Кам’янця хочуть, аби виставка приїхала й до них. «Я думаю, протягом року ми об’їдемо всі обласні центри», – заявляє організатор.
Виставка на Михайлівській площі в Києві триватиме з 17 до 20 березня. 18, 19, 20 березня відбудуться кураторські екскурсії, обрати час, куратора та безкоштовно записатися на екскурсію можна буде на сайті Національного музею Революції Гідності.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите. Матеріал опубліковано мовою оригіналу
