(Рубрика «Точка зору»)
Затримання в Лондоні з подальшим звільненням під заставу російського олігарха Михайла Фрідмана, якого звинувачують у причетності до відмивання грошей, знову нагадало про могутніх людей, чиї капітали стали фундаментом для становлення нинішнього російського режиму.
У перші місяці після війни говорили, що якщо впливати на російських олігархів, вони зможуть вплинути на Кремль і змусити Володимира Путіна припинити війну. Це були наївні очікування. Російські олігархи не просто втратили політичний вплив. Вони самі відмовилися від нього.
У цьому, власне, було значення путінських «реформ» початку тисячоліття. Коли російський президент говорив про «рівновіддаленість» олігархів, які до його приходу до влади мали великий вплив на політику, мав на увазі відмову від втручання в обмін на великі гроші. Тих, хто не погоджувався, фактично позбавляли більшої частини власності. Володимира Гусинського та Бориса Березовського змусили виїхати. Михайло Ходорковський опинився на довгі роки у в’язниці, а потім теж змушений був залишити Росію.
Випадок Фрідмана показує, що кожен з олігархів може стати об’єктом уваги західних правоохоронних органів
Але тепер, здається, очевидним, що мали рацію Гусинський, Березовський і Ходорковський, а не Фрідман, Абрамович чи Потанін. Відмова від впливу привела до суттєвих репутаційних втрат для кожного російського олігарха. Багато хто опинився під санкціями і практично втратив перспективу стати добропорядним західним бізнесменом.
А випадок Михайла Фрідмана показує, що кожен із олігархів може будь-якої миті стати об’єктом пильної уваги західних правоохоронних органів.
При цьому й відмежуватися від Росії так, щоб твоя громадянська позиція стала очевидною, не може жоден із російських «олігархів», який був пов’язаний з владою. Важко сказати, чого більше в цій мовчанці – зв’язку з Кремлем чи страху перед Кремлем. Але одне очевидно – про політичний вплив і навіть про позицію таких, як Михайло Фрідман, говорити не доводиться.
А політичний вплив, мабуть, найвідомішого з олігархів єльцинських часів – Романа Абрамовича – полягає в кулуарній участі у переговорному процесі, але аж ніяк не у публічному засудженні війни. При цьому спостерігачі щоразу задаються питанням про мотиви, якими керується Абрамович. Чи хоче він дійсно зупинити війну чи своєю участю в переговорах «відсуває» санкції та отримує додатковий час для порятунку своїх капіталів.
Путін зацікавлений у західному тиску на «олігархів», щоб ті були змушені перевести всі свої заощадження до Росії
При цьому і в Кремлі аж ніяк не поспішають прийти на допомогу товстосумам, які опинилися в непростій ситуації на Заході. Навпаки, Володимир Путін зацікавлений у західному тиску на «олігархів», щоб ті були змушені перевести всі свої заощадження до Росії і зосередитися на розвитку російської економіки та фінансового сектора. При цьому кожен із бізнесменів буде під опікою російських спецслужб і його бізнес можна буде у будь-який момент відібрати, якщо він сподобається друзям Путіна.
Крім олігархів 90-х, є ще й близькі друзі Путіна
Про цих друзів – особлива розмова. Крім олігархів 90-х, кожен із яких є важливою фігурою в конфігурації фінансів та промисловості Росії, є ще й близькі друзі Путіна, які стали мільярдерами саме через особливі особисті стосунки із російським президентом. Про кожного із цих людей відомо не так багато. Друзі Путіна не прагнули ставати публічними фігурами і не позиціонуються як частина західного істеблішменту. Ймовірно, відраза Путіна до Заходу була добре знана ними завжди.
Журналісти запевняють, що саме Ковальчук був людиною, яка переконала Путіна розпочати масштабне вторгнення до України
Про одного з таких друзів – мільярдера Юрія Ковальчука – днями опублікувало велику статтю американське видання Wall Street Journal. Журналісти видання запевняють, що саме Ковальчук був тією самою людиною, яка переконала Путіна розпочати масштабне вторгнення до України. І в цьому висновку – явне нерозуміння механізмів російської влади.
Ковальчуку ні в чому не треба було переконувати Путіна. Путін, як і інші ветерани КДБ-ФСБ, щиро впевнений у «штучному» характері Української держави та народу, і може вважати, що приєднання українських земель до Росії – це його історична місія. І радитися про те, як краще цю місію здійснити, Путін буде з такими самими вихідцями із системи державної безпеки. Ці люди – не просто колеги, а й однодумці.
Представники обох груп – співучасники Кремля у розпалюванні жорстокої війни
Однак Ковальчук чудово знає інше: бути однодумцем Путіна – це й означає заробляти мільярди. Жодного іншого шляху до багатства у цієї людини просто немає. Тому підтримувати Путіна в його агресивних планах та допомагати в їхньому здійсненні для Ковальчука це насамперед великий бізнес.
Олігархи часів Єльцина могли обійтися без Путіна. Але вони віддали російському президентові політичний контроль і втратили залишки впливу на події, обміняли байдужість на мільярди. Олігархи часів Путіна не можуть обійтися без свого покровителя, і тому в усьому з ним згодні. Представники обох груп – співучасники Кремля у розпалюванні цієї жорстокої війни.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
