Вшановуючи 160-і роковини з дня смерті Тараса Шевченка (1814–1861), хотілося б згадати одного художника, уродженця сучасної Росії, який, як на мою думку, намалював найкращий портрет нашого великого Кобзаря. Звичайно ж, треба нагадати, що і найвідоміший, «класичний» портрет Тараса Шевченка був написаний українцем Іваном Крамським (1837–1887), що походив родом із теренів слобідського Острогозького полку, нині це частина Воронезької області Росії. Але я маю на увазі іншого українського художника, Костянтина Трутовського (1826–1893).
Народився Костянтин Трутовський 28 січня 1826 року в місті Курську, неподалік від українсько-російської етнічної межі, на стародавніх сіверських землях, що в часи України-Русі були частиною Чернігівського князівства.
Дитинство його промайнуло як на Курщині, так і на сусідній Харківщині, де був розташований маєток його батька, і таким чином, з ранніх років майбутній художник закохався в оце російсько-українське прикордоння, яке стало головною темою для багатьох його картин.
Після чотирирічного навчання у приватному пансіоні, у 1839 році Костянтин Трутовський вступає до Миколаївського інженерного училища в Петербурзі, де товаришує з Федором Достоєвським, учнем того ж навчального закладу. Саме Достоєвський привертає увагу Костянтина Трутовського до творів Миколи Гоголя, і молодий художник, далеко від батьківщини, відчуває себе українцем, знайомиться особисто з молодим ще тоді Тарасом Шевченком, й разом із Достоєвським вступає до революційного гуртка так званих «петрашевців», і лише випадковість рятує його від арешту та сумної долі членів цього гуртка – смертного вироку, що був замінений для них на сибірську каторгу.
Трутовський закінчує Академію мистецтв, але важка атмосфера імперського Петербургу часів імператора Миколи І, заважає йому спокійно творити в столиці імперії, і він повертається до України, де живе, як і в дитячих роках, то в Харківській, то в Курській губерніях.
Трутовський жадає зберегти хоча б на своїх полотнах цей величний світ української духовності
Метою своєї художньої творчості Трутовський вважає зображення звичайного життя українського селянства тодішньої Слобожанщини, життя, що неминуче зникає під впливом політики російського царату та зламу старих патріархальних традицій українського народу. Трутовський жадає зберегти хоча б на своїх полотнах цей величний світ української духовності, який, як йому здається, має швидко загинути під плином неминучих обставин, і тому на його картинах так різко відчувається і тихий сум за тією гармонією, що має зникнути, і наліт затишного, сентиментального романтизму.
Найкращими творами Костянтина Трутовського, на мій погляд, є картини: «Весільний викуп» 1881 року (зберігається в Національному художньому музеї України в Києві), «Великдень в Україні», «Українська ніч», ілюстрації до твору Марка Вовчка «Чумак». Крім творів Марка Вовчка, ілюструє Трутовський також українські твори Миколи Гоголя, Тараса Шевченка.
Особливо цікавить художника і його батьківщина: етнічна межа між зонами розселення українського і російського народів, яка проходить саме повз Курську губернію. Цій темі присвячені дві його картини – «Переселенці в Курській губернії» і «Хоровод в Курській губернії».
На першій картині зображені селяни, які, за наказом уряду, переселяються на прикордонні з Україною землі.
На другому полотні – люди у російському народному вбранні танцюють танок біля українських біленьких хат. Так, на думку художника, одна національна культура вбирає у себе елементи іншої національної культури.
Усі свої українські картини Костянтин Трутовський мріяв об’єднати в два великих цикли – «Альбом сцен українського життя» (акварелі) та «Живописна Україна».
Але найбільшою художньою вдачею стала для Костянтина Трутовського картина 1875 року «Тарас Шевченко з кобзою над Дніпром», яка ще відома під назвами «Кобзар над Дніпром» або «Кобзар на Дніпрі».
На картині зображено Тараса Шевченка, який сидить на лежачому стовбурі могутнього дерева, притуливши до себе велику кобзу. За його спиною розстилаються дніпрові яри, а праворуч від нього і сам Дніпро тече велично під своїми горами.
Душу українського народу, душу Тараса Шевченка, спільну і єдину, зміг показати на своїй картині Костянтин Трутовський
І наче відразу впізнаєш в оцій могутній фігурі Тараса Григоровича, але разом з тим здається, що нібито це простий український селянин, працівник і хлібороб, що увечері, втомившись після щоденної праці, прийшов у своїй звичайній одежі – у шароварах та білій сорочці, у світці та чоботях, а ще зі смушковою шапкою на голові, прийшов на високий берег Дніпра, зі своєю подругою-кобзою, і зараз, трохи відпочивши після буденних трудів, вдарить по струнах, та заспіває сумні українські пісні. Душу українського народу, душу Тараса Шевченка, спільну і єдину, зміг показати на своїй картині Костянтин Трутовський.
Зараз картина Трутовського «Тарас Шевченко з кобзою над Дніпром» перебуває в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Працівники музею мають добру традицію – раз від разу виставляти її в різних містах України. Наприклад, десять років тому, в березні 2011 року, картина експонувалася в Кіровоградському обласному художньому музеї, в рамках мистецького проєкту «Виставка однієї картини», і мала великий успіх серед глядачів, майже такий, як і під час першого показу її на Пересувній виставці 1877 року в залах Московського училища живопису, скульптури і зодчества.
Взагалі ж картини Костянтина Трутовського зберігаються зараз у різних музеях світу, в українських і в російських – Російському музеї в Петербурзі і Третьяковській галереї в Москві.
Помер Костянтин Трутовський 17 березня 1893 року на рідній землі – в маєтку своєї матері в селі Яківлівці, Обоянського повіту Курської губернії (тепер Пристенський район Курської області Росії). Поховали його в Обоянському Богородицько-Знаменському чоловічому монастирі. 1924 року більшовики зруйнували цей монастир, разом із цвинтарем. Тепер могили Костянтина Трутовського немає.
Ігор Роздобудько – історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
