Доступність посилання

ТОП новини

«Ти вже трохи пожила, достатньо тобі». Українки розповіли про тортури та знущання у російському полоні


УКРАЇНА – Українські військовополонені позують після обміну, 10 квітня 2023 року
УКРАЇНА – Українські військовополонені позують після обміну, 10 квітня 2023 року

126 українських жінок перебувають у російському полоні, 80 із них – цивільні. Це останні дані міністерства реінтеграції України. Журналісти телеканалу «Настоящее Время» (проєкт Радіо Свобода з участю «Голосу Америки») поговорили зі звільненими з полону українками Вікторією Андрушею та Людмилою Гусейновою. Вікторію обміняли 22 вересня 2022 року. Людмила повернулася додому в рамках великого обміну 17 жовтня 2022 року. Вони розповіли про те, що довелося пережити.

Фото із акції у Львові: «Поверніть Героїв додому». 5 листопада 2022 року
Фото із акції у Львові: «Поверніть Героїв додому». 5 листопада 2022 року

– Мене звати Вікторія Андруша, мені 26 років, працюю вчителькою математики та інформатики. У російському полоні пробула пів року.

– Мене звати Людмила Гусейнова. Мені 61 рік. У російському полоні я була понад три роки.

Вікторія Андруша: 27 лютого 2022 року російські військові вже були на території нашого села [Чернігівська область]. І так сталося, що вже на початку повномасштабного вторгнення з міста я переїхала до своїх батьків у село. Росіяни почали проводити обшуки по будинках, зайшли до хати до моїх батьків. Там знайшли мій телефон, на якому фото та відео їхньої техніки.

Людмила Гусейнова: Мене заарештували на окупованій території у Новоазовську. Це сталося 9 жовтня 2019 року. Зупинилась на вулиці, поряд машина. Вони вискочили, впхнули мене в той автомобіль. Повезли додому, провели обшук, знайшли українські книжки та прапор, одягли мішок на голову та повезли далі.

Вчителька математики Вікторія Андруша, яка була захоплена військами РФ у березні на Чернігівщині
Вчителька математики Вікторія Андруша, яка була захоплена військами РФ у березні на Чернігівщині

Вікторія: Вони просто говорили, що в тебе статус «навідниці»: навідниця коригувальника. І ось саме людей з таким статусом вони ненавиділи найбільше.

За даними Центру громадянських свобод, одразу після затримання жінок та чоловіків зазвичай тримають разом у підвальних приміщеннях, непридатних для перебування людей. Найчастіше їх не годують, не дають воду та позбавляють можливості сходити до туалету.

Вікторія: З першого дня перебування на території Росії було так, що повинні вивчити гімн Росії. На гімн вони просто молилися там. Не дай Боже, десь слово не так скажеш, тихо заспіваєш чи ще щось. Могли сказати: «Пів дня співайте». Мені набридло співати ось ці їхні пісні. Насамперед були «День Перемоги», «Катюша», «Руська земля». Особливо мене дратувала їхня пісня «Дядя Вова» – це вихваляння Путіна. Були моменти, коли змушували вивчати вірші. І один із таких називається «Пробачте нас, рідні росіяни».

Автомобілі рухаються Садовим кільцем столиці Росії Москви повз будівлю театру, прикрашену літерою Z. 22 вересня 2022 року
Автомобілі рухаються Садовим кільцем столиці Росії Москви повз будівлю театру, прикрашену літерою Z. 22 вересня 2022 року

Людмила: Везли мене до Донецька з мішком на голові. І я не знала взагалі, куди везуть та що буде. Коли туди привезли, змусили роздягатися. Коли почалися знущання, і мене кинули вже в камеру, дозволили зняти мішок, дівчина сказала, що це за місце – «Ізоляція».

«І​золяція»– в'язниця, яка розташована в окупованому Донецьку. Українські полонені часто називають її сучасним концтабором. На момент початку російської агресії це був центр сучасного мистецтва на базі колишнього заводу. У 2014-му приміщення захопили контрольовані Росією угруповання бойовиків і перетворили їх на в'язницю, де катують заручників.

Людмила: Я не мала права сідати чи лягати з 6 ранку до 10 вечора. Дуже пекучі лампи були на близькій відстані від моїх нар. І це випалювало очі до болю. Перші чотири дні, що я чула, – страшні крики. Я благала, щоб це не були крики моїх рідних. Це було для мене найстрашніше.

Вікторія: Очі у нас були зав'язані, руки зв'язані. Вони ставили нас навколішки і казали: «Ми вас зараз розстріляємо». Коли ми вже приїхали до СІЗО, то там усі проходили процес «прийомки».

Після переміщення до російського СІЗО чи в'язниці, за даними українських правозахисників, відбувається розподіл ув'язнених за статтею. Загальним є процес так званого приймання: побиття, катування електрошокером, інформаційний вакуум, психологічний тиск, відрізання волосся та сексуалізоване насильство.

Вікторія: Людину виводять у коридор, де немає камер, де всі, скажімо так, для них свої. Ніхто не заперечуватиме. І там просто відбувалося побиття людини настільки, наскільки вони вважали за потрібне. Використовували електрошокери. І це при тому, що там було близько 10-12 осіб. Якщо не більше. [Говорили]: «Ти вже трохи пожила, ну все, достатньо, ти вже спробувала, що це таке. Більше в тебе цього не буде».

Колаж із використанням зображень з російських катівень у Херсоні
Колаж із використанням зображень з російських катівень у Херсоні

Людмила: Був один випадок, коли я раніше залізла на нари. Десь за 10 хвилин до відбою, бо просто вже не могла стояти. Спина розвалювалася. І як тільки я роздяглася, відчинилися двері. Перше, що ти робиш, – одягаєш мішок. І він почав лаятися, мовляв, хто тобі дозволив. Сказав, щоб я злазила. Я кажу, що не можу, бо роздягнена. Він взяв мене за ногу і скинув на підлогу, побив ногами.

Вікторія: Був момент, коли я говорила, що вже відключаюсь, непритомнію. Вони не вірили, погрожували, що спалять живцем. Найболючіший метод тортур – це спалити людину живцем. І ось цей вогонь, який був біля мене, закриті двері та момент, коли вони просто сміються…

Людмила: Були такі дні, що на день давали два невеликі шматочки хліба, дуже маленьких. І ти мусиш цей хліб розтягувати. І вода – і все. Перлова каша як каміння була. Домішували туди якусь землю, мишачий послід, що це неможливо було їсти. Я досі не відчуваю смаку їжі. Не відчуваю чогось, щоб я хотіла поїсти.

Світлина із фотопроєкту Зої Шу «Після полону»: колишній заручник угруповання «ДНР» Богдан Сергієць показує шрами, які залишились після того, як бойовики російських гібридних сил вирізали свастику на його спині. Фото 2019 року
Світлина із фотопроєкту Зої Шу «Після полону»: колишній заручник угруповання «ДНР» Богдан Сергієць показує шрами, які залишились після того, як бойовики російських гібридних сил вирізали свастику на його спині. Фото 2019 року

Вікторія: Буквально через день після «прийомки» ми мали роздягнутися і на відео показати своє тіло та сказати, що нас тут не б'ють, не ображають, до нас тут нормально ставляться. І мене найбільше вразила цинічність лікарки, яка знімала це на відео. Вона просто побачила моє тіло і сказала: «А це що? А це де?» Відповідаю: «Тут». І вона просто стоїть і не знає, що сказати далі.

Жінку у віці змушують роздягатися. Чіпають, щипають, сміються

Людмила: Погрожували віддати мене на розваги до бойовиків. На другому поверсі «Ізоляції» була казарма людей, які воювали проти України. Вони відчувають задоволення, коли жінку у віці змушують роздягатися. Чіпають, щипають, сміються, ціпками чіпають або б'ють.

Вікторія: Були нервові зриви. Були спроби суїциду. Вони потім ще тиснули, що, мовляв, не витримуєш, психіка слабенька. І потім ти або вчишся цьому протидіяти, не реагувати, або вони знищують тебе як особистість.

Російський найманець із групи Вагнера на вулицях зруйнованого Бахмута. 1 серпня 2023 року
Російський найманець із групи Вагнера на вулицях зруйнованого Бахмута. 1 серпня 2023 року
  • За даними Мінреінтеграції України, станом на кінець червня 2023 року у російському полоні перебуває 126 жінок.
  • З них 46 – військовослужбовці та 80 – цивільні. 23 мають дітей.
  • Україна не утримує в полоні російських жінок, оскільки це заборонено Женевською конвенцією.
  • У координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими заявили, що російських жінок-військовослужбовців, які потрапили в полон, репатріювали.

Вікторія: Були моменти, коли я плакала навзрид. А потім сказала, що вони не бачитимуть моїх емоцій. Якщо я навіть плакала, то робила це так, щоб цього не бачили співробітники. Між собою, коли співробітники говорили, хтось із охоронців сказав: «Вона що, кам'яна?» А потім був такий момент, коли нас просто вивели до коридору та включили відео про Маріуполь, коли показали розбомблене місто, показували дітей, які жили у підвалі. Тоді я не стримала емоцій.

Херсон - катівні російських окупантів, виявили катівні після деокупації міста
Херсон - катівні російських окупантів, виявили катівні після деокупації міста

Людмила: Перше свято, перший Новий рік. Я вже була у СІЗО у Донецьку. Встала біля вікна, стояла на нижній нарі, вчепилася у вікно, в ґрати і давилася сльозами. Я вже не могла плакати. Було важко. Я чомусь так сподівалася, що на мій ювілей, 60 років, [звільнять].

Уся камера сказала: «Вітаємо з Днем народження». Вони сказали це українською, знали, наскільки для мене це було важливо. Це були сльози вдячності. Якусь листівку мені намалювали.

Вікторія: Коли нас вранці будять та кажуть: «З речами на вихід». Я дівчатам говорю: «А мені це снилося. Пам'ятаєте, я вам казала, що буде саме так?» Коли ми починали питати у співробітників, більшість були суворі, це спецназ, там чоловіки, даруйте, шафи. І один суворий, я так зрозуміла, командир, казав: «Тихо, не розмовляйте, мовчіть». А інший підходить і каже: «Так, так, так. Ви додому [їдете]». А ми: «Що, серйозно?» А він: «Тссс, тільки мовчіть».

Українські військовополонені позують для фотографії після обміну, 11 червня 2023 року
Українські військовополонені позують для фотографії після обміну, 11 червня 2023 року

Людмила: Я навіть не знаю, це як ковток свіжого повітря. У мене, здається, навіть не було якихось емоцій. Ти просто дихаєш. Це свіже повітря, для мене асоціація свободи – це свіже повітря. Бо я не мала його три роки.

Вікторія: Коли я сказала: «Мамуля, я вдома». А вона така: «Алло, вас погано чути». Я думаю: «Та гаразд» (сміється.) Кажу: «Блін, довбаний зв'язок. Мама, це я». Потім вже почула, що мама розплакалася.

Я хочу, щоб була справедливість. Хочу, щоб ці люди були покарані

Моя ненависть, ось ця вся злість, воно їм віддасться. Якщо я буду злитися і триматиму це в собі, то це мене знищуватиме зсередини. Вони всі понесуть покарання. У кожного буде своє.

Людмила: У мене немає ненависті. Тому що я вважаю, що найжахливіше, що зі мною можна було зробити, – це зробити мене ненависницею. Я хочу, щоб була справедливість. Хочу, щоб ці люди були покарані, але щоб вони не мучилися так, як мучилися ми, щоб не буде таких знущань, не буде такого насильства, таких тортур. Але вони повинні знати, що будуть покарані.

XS
SM
MD
LG