Одним із будівничих Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) був доктор Лонгин Цегельський. Він народився 29 серпня 1875 року в місті Камінка-Струмилова (тепер Кам’янка-Бузька на Львівщині). Був нащадком давніх священничих родів Цегельських і Дзеровичів.
Початкову освіту майбутній державний діяч здобув у Камінці. Потім Лонгин Цегельський навчався у Першій державній академічній гімназії у Львові, після закінчення якої вступив на юридичний факультет Львівського університету.
Характеризуючи його діяльність, Кость Левицький писав: «Вже з кінцем девятьдесятих років минулого століття (ХІХ століття – ред.), як студент університету у Львові визначився енергією і вимовою та причинився до злуки студентських товариств «Ватра» й «Академічне Брацтво» у Львові у з’єдинену студентську організацію: «Академічна Громада». Це відбулося в 1896 році.
У 1898 році Лонгин Цегельський закінчив університет та був направлений до Відня на правничо-адміністративну практику при міністерстві закордонних справ, звідки делегований на рік до австрійського посольства у Стокгольмі. Після повернення до Львова здобув докторський ступінь із міжнародного права.
Був одним із найактивніших членів таємного проводу української молоді у Львові. Провід висунув гасло боротьби за українську самостійну державу
З молодих років Лонгин Цегельський відстоював ідею незалежності України. Він був одним із найактивніших членів таємного проводу української молоді у Львові й одним із редакторів його щомісячного журналу «Молода Україна», який почав виходити у січні 1900 року. Цей провід започаткував боротьбу за український університет і висунув гасло боротьби за українську самостійну державу.
На студентському вічі у Львові 14 липня 1900 році Цегельський закликав: «Залишається одне – створити свій власний державний організм, свою власну незалежну самостійну українську національну державу в етнографічних границях по всій території, заселеній українським народом… Через кордон подають собі руки українці з обох боків Збруча…»
Підтримуючи зв’язки з Миколою Міхновським, Лонгин Цегельський видав від імені Революційної української партії (РУП) брошуру «Самостійна Україна» (Львів, 1900 рік).
У 1901 році у Львові вийшла друком брошура Лонгина Цегельського під назвою «Русь-Україна і Московщина-Росія». Друге видання було суттєво доповнене та перероблене на замовлення «Союзу визволення України» й видане у 1916 році в Царгороді. Книга вийшла друком під дещо зміненою назвою: «Русь-Україна а Московщина-Росія. Історично-політична розвідка Льонґіна Цегельського».
Пізніше у своїх спогадах Лонгин Цегельський писав про цю працю: «Ще 25-літнім юнаком написав я цю розвідку за несповна одну добу… Після її написання я передав її Костеві Паньківському (співдиректорові Краєвого Союзу Кредитового), до якого ми, молоді, мали довіря, та який відносився до мене дуже прихильно. Кость Паньківський, прочитавши, заніс мій рукопис на найближче засідання Головної Управи «Просвіти» і так гаряче захвалив її, що її віддали д-рові Іванові Франкові, референтові видань «Просвіти» в той час (1900 р.), на рецензію. Франко найшов її «виїмковою» і тому вона появилася як книжечка «Просвіти»… Вона мала в собі одну ясну ідею, проведену логічною червоною ниткою через усі її сторінки, а саме – ідею державної самостійності України…»
Залишивши адвокатську практику, Цегельський присвятив себе журналістській та політичній діяльності. Був членом УНДП. Із 1907 року став головним редактором газети «Діло». Володимир Дорошенко, який друкувався в часописі у 1938 році, перелічуючи діячів, журналістська діяльність яких була визначальною для «Діла», згадував і Цегельського.
У 1908 році став послом до австрійського парламенту. У 1911 році здобув посольський мандат до парламенту в окрузі Любачів-Ярослав-Чесанів. У 1913 році був вибраний послом до галицького сейму з повіту Бібрка. Лонгин Цегельський був членом організацій: ГУР, Бойової управи УСС, ЗУР.
Після розпаду Австро-Угорської імперії, Лонгин Цегельський взяв активну участь у розбудові української держави на території Західної України.
«18 жовтня 1918 р. ввечорі, в Народньому Домі у Львові, всі парляментарні й соймові українські посли з Галичини та Буковини (було їх разом ок. 70), уконституувалися як легальна репрезентація (Українська Національна Рада) української держави. Ця держава мала обіймати всю українську етнографічну територію Австро-Угорщини. Про цей акт повідомлено цісаря і видано маніфест до українського народу. Стилізатором прийнятої торжественної деклярації й маніфесту був я» – так Цегельський описав у спогадах створення УНРади, членом якої він був.
Лонгин Цегельський входив до складу комісії, якій УНРада доручила політичне керівництво переворотом 1 листопада 1918 року. 9 листопада 1918 року він обійняв посаду державного секретаря внутрішніх справ ЗУНР.
Лонгин Цегельський став творцем соборної України. Він їздив у дипломатичних місіях на Велику Україну, вів переговори із членами Директорії щодо злуки українських земель. Був автором Фастівської угоди 1 грудня 1918 року, про яку писав у спогадах: «Я знав, що на мене випаде стилізування умови. За деякий час я покликав до моєї кімнати д-ра Дмитра Левицького та прочитав йому проєкт, олівцем писаного нарису умови. Він згодився на нього. Текст складався усього з кільканадцяти рядків…»
Оскільки Цегельський у грудні 1918 року більшість часу перебував у закордонному ресорті, 4 січня 1919 року був призначений керівником секретаріату зовнішніх справ ЗУНР, а 23 січня заступником міністра зовнішніх справ УНР у Києві.
«Коли ж 22 січня 1919 р. переведено остаточну злуку з Україною і коли рішено, що галицький секретар закордонних справ стає автоматично І-м товаришем міністра закордонних справ у Києві, я, що саме тоді був уже в Галичині секретарем закордонних справ, таки став «товаришем міністра» у Києві, при Чехівському. Його я згадую тільки зі симпатією та пошаною. Це була чесна, щира, простолінійна та мужеська душа», – згадував Цегельський.
Цю посаду він формально обіймав до 13 лютого 1919 року. По прибуттю галицької делегації з Києва, евакуацію якої було доручено Цегельському, він залишив пост міністра ЗОУНР.
Своє рішення Цегельський пояснював так: «Я зрезигнував із членства в уряді ЗОУНР. Це прийшло головним чином у наслідок моїх розходжень із президентом Петрушевичем щодо нашого ставлення до аліянтскої комісії генерала Бертельмі, щодо думки про перехід УГА на Велику Україну і взагалі щодо оцінки положення: перспектив української самостійної мілітарної та політичної дії під ту пору на Великій Україні…»
Еміграційний період
Розпочався еміграційний період життя Лонгина Цегельського. Він став послом ЗУНР у Вашингтоні у 1921 року. Потім зайняв кафедру в протестантській семінарії в Блумфілді штату Нью-Джерсі і перебував на ній до осені 1927 року. Тут він опублікував книгу «Про історію протестантизму». У Нью-Йорку редагував часопис «Український Вістник», згодом переїхав до Філадельфії, де працював редактором журналу «Шлях».
У 1937 році Лонгин Цегельський видав монографію під назвою «Митрополит Андрей Шептицький. Короткий життєпис і огляд його церковно-народної діяльності», якого автор знав особисто, і яку схвально оцінив сам митрополит. У цьому ж році Цегельський став активним співробітником часопису «Америка».
Улітку 1938 року Лонгин Цегельський здійснив подорож до Європи, під час якої зустрівся з рідними у Варшаві та Львові.
Повернувшись до США, став співзасновником Українського конгресового комітету Америки (УККА), який був створений 24 травня 1940 року. З 1943-го був редактором «Америки».
За робочим столом у редакції часопису Лонгин Цегельський і відійшов у вічність 13 грудня 1950 року.
Після смерті Лонгина Цегельського була опублікована книга його спогадів під назвою «Від легенд до правди» (Нью-Йорк – Філадельфія, 1960 рік), фрагменти з якої наводилися вище.
Ганна Білорусець – вчитель історії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
