ЛЬВІВ ‒ Тринадцять жінок-переселенок, які очікують народження дитини або недавно народили немовлят, проживають у Львові в Центрі матері і дитини «Незламні матусі». Також тут проживають загалом із мамами 23 дітей, з яких 9 ‒ новонароджені.
Як живеться у Центрі матусям-переселенкам?
Жінки-переселенки, які недавно народили і майбутні матері проживають у двох двоповерхових будинках, де по 13 кімнат у кожному. Поруч них облаштований затишний майданчик, місце для прогулянки з немовлятами. При вході у будинки ‒ дитячі візочки. У коридорах перед кожними дверима кімнат ‒ поскладане взуття. Тут є простора кухня, пральні, ігрові кімнати для дітлахів.
Зустрічають у цьому прихистку маленькі мешканці.
Серед них була і донька Ольги Шевченко. 32-річна переселенка проживає у кімнаті з чотирма дітьми. Кожен має власне ліжечко, є місце для навчання. Дарина народилась у Львові три місяці тому. Ольга втікала від війни і російської окупації вдруге у своєму житті. У 2014 році виїхала з Хрустального Луганської області з двома дітьми і вагітна третьою. Тоді втекла до батьків у селище Біловодськ Луганської області. Вдруге виїжджала під сильними обстрілами з Лисичанська вже з трьома дітьми, 7, 9, 11 років, і вагітна четвертою.
Я не буду жити в Росії і тоді це говорила, і сьогодні це кажуОльга Шевченко
«Я не буду жити в Росії, і тоді це говорила, і сьогодні це кажу. Чоловік залишився у 2014 році у Хрустальному, а я поїхала, сама. Не хочу, щоб мої діти жили в Росії. Сестра, яка з батьками залишилась під окупацією, розповідає жахіття. .Одяг і їжа дуже дорогі. Весь час під обстрілами.
Ми у березні тиждень сиділи у підвалі і коли закінчилась їжа, були постійні обстріли, я вирішила виїжджати. Взяла документи і поїхала з дітьми, разом з іншими людьми на вокзал у Лисичанськ. Приїхали хворі, лише, коли прибули, дізнались, що у Львові. Тут жили у гуртожитку. А коли відкрився цей Центр, то переїхали сюди. Старші діти ходять у школу. Я готова на все заради дітей», ‒ розповідає Ольга.
Центр «Незламні матусі» почав працювати з серпня, але вже у липні прийняв перших мешканців ‒ Тетяну Олійникову з 7- річним сином Єгором. Звідси жінка поїхала народжувати у пологовий будинок і повернулась сюди з новонародженим Святославом, якому сьогодні ‒ два місяці.
Вагітною Тетяна виїхала з сином з окупованого російськими військами Старобільська наприкінці березня. Залишатись там їй було небезпечно. Адже чоловік служить у прикордонних військах. Жінка розповідає, що містом їздили машини з російськими військовими і шукали тих, хто вивісив український прапор, у кого рідні служать в ЗСУ, в «Азові». Тому чоловік попросив її швидко зібратись і виїхати з сином.
Я не знала, куди їду, їхала в нікудиТетяна Олійникова
«Ми виїжджали з дому, покидали в сумки, що могли. У Старобільську залишилась хата, там вже живуть квартиранти з Лисичанська. Старобільськ Лисичанськ, окуповані. Ми приїхали у Львів 31 березня. А вже 1 квітня я стала на облік. До 17 липня жили у школі.
Тут у Центрі дуже затишно. Ми маємо свою світлу кімнату. Винайняти квартиру, то дуже дорого, ми б не могли заплатити і ще їжу купувати. Як далі? Живемо одним днем. Думати заздалегідь важко, коли за день усе може змінитись. Батьки, брат із дружиною і дитиною залишились у Старобільську. Не виїхав, бо не знав куди. Я теж не знала, куди їду, їхала в нікуди, але товариш чоловіка допоміг», ‒ каже Тетяна Олійникова.
Найважче давати раду з думками, поділилась Тетяна, коли чоловік служив на Сході, коли постійно була небезпека. Важко було знайти собі місце. Коли його перевели у Закарпатську область, то зміг побачити дітей і дружину. Але невдовзі знову ротація, знову у східні регіони.
У Центрі можна проживати, згідно з угодою
Жінка, як інші мешканки Центру, готує їжу самостійно. Купує сама продукти. Старший син відвідує місцеву школу, яка розташована неподалік. Зараз у будинку «Незламні матусі» проживає 13 жінок, з яких три вагітні і невдовзі очікують на народження немовлят. Перш аніж поселити у Центрі, з жінками укладають угоду на проживання на пів року, а потім термін переглядають і продовжують, допоки дитині не виповниться рік.
Надаємо соціальні і побутові послугиЛілія Кільчицька
«У нас є внутрішньо переміщені жінки з окупованих територій і тих, де ведуться активні бойові дії. Розпорядок дня ‒ вільний. Проводимо тренінги для дітей. Надаємо соціальні і побутові послуги, а харчування купують жінки самостійно, допомагають волонтери і ми тоді роздаємо продукти», ‒ говорить Лілія Кільчицька, керівниця Служби матері та дитини «Незламні матусі».
Волонтери допомагають візочками, дитячими ліжечками, одягом, памперсами, іншими необхідними речами для немовлят. Ці будинки для майбутніх матерів збудовані за кошти Червоного Хреста і Львівської міськради.
Проживати чоловікам із жінками у Центрі заборонено. Але бабусі дозволили перебувати у Центрі і допомогти по догляду за онукою. Вікторія приїхала з окупованого населеного пункту Запорізької області. 27 вересня у неї народилась онучка Амалія. Донька змушена була виїхати з дому ще у березні. Оскільки її могли арештувати, з огляду місця служби.
Мішок на голову і вивозять, чи то в Оленівку, чи ще кудись.Вікторія
«Моя донька виїхала і сказала, що вагітна, коли вже була у Львові. Не хотіла, щоб ми переживали. Її чоловік виїхав швидше через службу. Наше село було окуповане 3 березня. Ми живемо у своєму будинку, два тижні сиділи у підвалі і одного дня вилізли і побачили колону військових машин з Росії. Стріляли без кінця. Літали ракети і все іншу. Однієї ночі до нас до дому прийшли російські військові, хотіли забрати джип. Мої батьки старші і вийшли до них. Ті покрутились і пішли.
Ходили по хатах і шукали українських воїнів, якщо ті були поранені, то їх добивали або ж так залишали на вулицях. До нас вони не ходять, але хтось щось десь сказав не те, то одразу приходять, мішок на голову і вивозять, чи то в Оленівку, чи ще кудись.
Хто звідти повертається, то мовчить. Люди застрашені. Місцеве населення дуже доносить один на одного. Зранку до коменданта вже стоїть черга з доносами. Такі випадки непоодинокі. Тоді з по тих доносах приходять по людей.
Мої батьки старші люди, хворі, чоловік хворий, я мушу туди повертатись. Тато каже, щоб не було, але помре у власному домі, на своїй землі. По порожніх будинках і квартирах, звідки виїхали люди, порозселяли чужих. У селі лишились ті люди, яким нікуди подітись», ‒ розповідає Вікторія.
Прихисток у Центрі для її доньки з внучкою Вікторія вважає порятунком, бо винайняти квартиру не мали б змоги. Вона мріє, що настане день і родина знову буде разом.
Щодня у Львів прибуває два евакуаційні потяги, а це близько 300 людей, переважно зі східних регіонів. А ще сто осіб кожен день приїжджає евакуаційними автобусами.
За інформацією Львівської обласної військової адміністрації, прибувають найбільш вразливі категорії населення, старші люди, хворі, з інвалідністю, які чекали до останнього, допоки не залишились без даху над головою. Декого з них забирають родичі, які виїхали раніше, більшістю опікуються соціальні служби і поселяють людей у прихистки. Знайти орендоване помешкання за невелику суму сьогодні, як у Львові, так і в області дуже складно.
