ЛЬВІВ ‒ Днями з російського полону звільнили 32 українських воїнів і повернули тіло загиблого українського захисника, громадянина Ізраїлю, футбольного тренера Дмитра Фіалки, який загинув 1 вересня під Бахмутом. У захисника у Львові залишились дружина, 6-річна донечка і 4-річний син.
Єві Фіалці одразу ж повідомили після обміну, що тіло чоловіка вдалося перевезти. На цей день родина чекала більше місяця. Адже 39-річний Дмитро Фіалка загинув 1 вересня. Де саме перебуває тіло чоловіка Єва не знала, але вона, друзі, рідні, як в Україні, так і в Ізраїлі докладали багато зусиль, щоб забрати його.
Дуже тяжким було чеканняЄва Фіалка
«Ми знали приблизно місце, де він загинув. Це було під Бахмутом. Там йшли важкі бої і не було можливості його забрати. Але Україна зробила все можливе, щоб його повернути шляхом обміну.
За єврейською традицією, хоронять у день смерті. Є обмаль ситуацій, які виправдовують поховання на другий чи третій день. Тому це було для нас і всієї родини дуже важке очікування, тому що ми знали, що дуже погано і тяжко, що тіло стільки часу не можемо поховати, що його душа не може заспокоїтись. Дуже тяжким було це чекання», ‒ говорить Єва Фіалка.
Ще потрібен час на проведення ДНК-експертизи, яку проведуть у Дніпрі.
Старшій дитині сказала про загибель тата, а синові ‒ ніЄва Фіалка
«Маємо зібрати генетичний матеріал з дітей, щоб підтвердити, що саме його віддали. На сьогоднішній день я сказала старшій дитині, доньці, про загибель тата, а синові ‒ ні. Йому 4 роки, я не уявляю, як він це може сприйняти. Я знаю, що треба обов’язково це зробити. Адже підходящого моменту не настане ніколи. Хочу сама зібратися з силами, повідомити йому і щоб мати сили підтримати дитину у цей момент», ‒ говорить Єва Фіалка.
Єва згадує, як у 2015 році познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком у Львові. Він тоді повернувся з Ізраїлю, щоб доглядати бабусю. Дмитро виїхав в 16-річному віці в Ізраїль. Там закінчив школу, університет, три роки служив в ізраїльській армії, брав участь у війні з Ліваном у 2006 році, а після військової служби працював тренером юнацької команди у місті Беер-Шева.
Зрозуміла, що він і є тим, за кого хочу вийти заміжЄва Фіалка
«Була тепла осінь у Львові, я працювала в єврейському молодіжному клубі. Ми познайомились у кав’ярні. Він почув розмову мою з друзями, яка його зацікавила і підійшов до нас. Певно, закохались із першого погляду. Коли зустрічались, то зрозуміла, що він і є тим, за кого хочу вийти заміж, це буде найкращий тато для моїх дітей. Його позитивне сприйняття світу, ставлення до людей, бажання допомогти у біді, чинити по совісті ‒ захоплювало», ‒ розповідає Єва Фіалка.
У подружжя народились двоє дітей ‒ донька і син. Дмитро Фіалка, який займався з дитинства футболом, мав тренерський досвід роботи, почав шукати роботу у Львові. Спершу він працював у дитячому футбольному клубі «Локомотив», потім, до 2020 року, тренував дітей у клубі «Динамо» у Львові. Працював разом із Ярославом Біць, з яким одразу потоваришував. Ярослав Біць розповідає, що з 2021 року і до рішення піти захищати Україну Дмитро Фіалка був тренером у дитячо-юнацькій школі футбольного клубу «Львів».
24 лютого одразу сказав, що повинен іти і всеЯрослав Біць
«Ми познайомились із Дмитром у 2015 році, я запросив його у наш клуб «Локомотив». Перше враження від знайомства було дуже гарне. Людина з великим бажанням працювати, енергія просто з нього пульсувала. Він, маючи фаховий тренерський досвід, готовий був працювати з дітьми, передавав свій досвід іншим тренерам, багато читав, про футбол міг говорити 24 години. Цілковито віддавався тренерській справі. Був відкритою людиною. 24 лютого одразу сказав, що повинен іти і все. Це ще раз підкреслює, настільки він любив Україну, наскільки був відданий, як в тренерській справі, так і військовій», ‒ каже Ярослав Біць, керівник дитячого футбольного клубу «Динамо» (Львів).
Пішов добровольцем
Як тільки почався повномасштабний наступ Росії на територію України, Дмитро Фіалка пішов у військкомат. Як громадянинові Ізраїлю, йому відмовили в мобілізації, в теробороні вже не було місця. Тому Дмитро пішов служити добровольцем. Спершу він свій військовий досвід передавав іншим воїнам. А згодом виконував бойові завдання.
Я знала, що він буде йти на війнуЄва Фіалка
«Спочатку, коли почалась повномасштабна війна, Дмитро провів мене і дітей в Ізраїль до свої мами і сказав, що йому так буде спокійніше. Я знала, що він буде йти на війну. Коли ми поїхали, на наступний день він і пішов. Спочатку він мені не говорив, що він ходить на бойові завдання, що інструктор далеко в тилу. Пізніше, коли ми повернулись до Львова, він мені сказав, що насправді бере безпосередню участь у бойових завданнях. На той час я була більш підготовлена це почути, зрозуміти, сприйняти. Насправді, я впевнена, що ні я, ніхто не міг переконати його.
Він завжди був дуже впевнений у своїх рішеннях. Була така розмова, коли я перебувала в Ізраїлі, то пішла на роботу. Він питав, для чого, ти ж усе маєш. Я йому сказала, що він теж міг поїхати з нами, але цього не зробив і я не можу сидіти на шиї в мами, бо не зможу себе потім поважати.
І він не зміг би себе потім поважати, якби не пішов захищати Україну. Все життя його б це гризло, що не зробив те, що хотів і вмів, не приніс ту максимальну користь, на яку був здатен, маючи серйозний бойовий досвід», ‒ говорить Єва Фіалка.
Ярослав Біць спілкувався з другом, коли той перебував на фронті. Разом із іншими колегами допомагав Дмитрові та його побратимам усім необхідним для фронту. Востаннє вони розмовляли у день загибелі Дмитра ‒ 1 вересня.
Віддав усе, щоб захищати українську землюЯрослав Біць
«Діма говорив, що йде на завдання, що дуже гаряче, стріляють. Чути було, як лунають вибухи. Я лише просив його пам’ятати, що в нього є діти, сім’я, що він нам потрібен. Він посміявся, але Діма усвідомлював ризики, які є, віддав усе, щоб захищати українську землю. Я очікував три дні, коли він вийде на зв’язок», ‒ каже Ярослав Біць.
Але Дмитро більше не вийшов на зв'язок. 3 вересня дружині задзвонив командир Дмитра.
Єва востаннє чула голос чоловіка 31 серпня. Щовечора вона йому телефонувала, як і домовлялись, щоб лише дізнатись, чи живий і як у нього справи.
«Була дуже коротка розмова. Він запитав, як я, як діти. Наступного дня було 1 вересня і наша Ліна йшла у 1 клас. Він спитав, чи підготували вишиванку, наплічник, сказав, що з 3 години ночі ще не спав і піде ляжу. От і все. А 1 вересня я відправила чоловікові фотографії доньки зі шкільної лінійки, але він уже не встиг їх побачити…», ‒ говорить Єва Фіалка.
Українського захисника, громадянина Ізраїлю, після проведення ДНК-експертизи поховають у Львові.
