Проєкт Радіо Свобода «Донбас Реалії» цього разу розкаже про те, як війна Росії з Україною змінилася після того, як окупаційні війська на місяці зав’язли у боях від району Кремінної до Бахмуту, Вугледару та Авдіївки. Яка ситуація на передовій? Чому активні бої постійно йдуть лише в окремих гарячих точках і чи готує Росія резерви для чергового наступу?
Українські військові під Бахмутом
На початок травня Донбас вже майже тиждень заливають дощі і це відчутно ускладнює дорогу до позицій українських військових. Старенький «Уаз» із зусиллям пробирається крізь багно – це щоденний маршрут, попри погоду.
«Одна машина стала в момент термінової евакуації. Слава Богу, що була ще одна – терміново викликали, терміново друга машина виїхала. Буквально позавчора ми виїжджали вивозити 300-го. Злива йшла стіною, повністю. Це життя наших бійців, наших хлопців. Швидкість евакуації дуже важлива. 300-й був з великою втратою крові. І навіть при тому, що поранення не дуже страшне, але через втрату крові швидкість евакуації вирішувала все», – каже офіцер 28-ї окремої механізованої бригади ЗСУ з позивним «Борисович».
Позиції бійців заховані у лісосмузі, яку вже затягнуло зеленню, тому головна проблема – розвідка з повітря, яку намагаються подавляти антидроновою рушницею.
«Грубо кажучи, ця штука ріже пульт, з'єднання пульта з дроном і ти, в принципі, якщо тримаєш його на гачку, такому, електромагнітному, ти його можеш посадити. У нього сідає батарея, він не може зрушити з місця і, виходить, садить його там, де він висів», – каже аеророзвідник 28-ї окремої механізованої бригади ЗСУ з позивним «Грім».
Завдяки даним з дрона бійці знають, що противник навпроти зараз окопується. Цей процес намагаються перервати точковим вогнем.
«Ну шкоди він нормально завдає. Це, взагалі-то, протипіхотний, думаю так. Самі трошки получали, так що шкоди нормально, по-різному. Ну і їм просто копати – нема настрою, пропадає. Вони тільки вийдуть, а вони у нас там сильно щось розходилися... Так що нам би браття, чи друзі, трошки більше помагали б з цією справою. Бо ми трошки обмежені в цій справі. З цим БК. Якби у нас було вдосталь цього БК, то, звісно, мені здається, вони взагалі б не копали там. Там би посадки тої вже не було», – каже боєць 28-ї окремої механізованої бригади ЗСУ з позивним «Кіпіш».
Як кажуть бійці, навпроти них змінилося вже три підрозділи. Двадцять восьма бригада на цьому напрямку уже декілька місяців стримує один із флангів оборони під постійними обстрілами, але і самі беруть ініціативу до своїх рук.
«Ведемо глуху оборону: окопуємося, закопуємося, але при цьому відчуваємо в собі сили і мало-помалу наступаємо. Пересуваємо спостережні пункти усе далі і далі в бік противника. Ми займаємо все більше нашої землі, віджимаємо противника, тому що сили в нього вичерпуються, а ми відчуваємо, що у нас сил усе більше. І наше завдання ще тримати цей фронт та готувати його до наступу», – каже «Борисович».
Бахмут. Як змінилася ситуація?
Взимку основні сили армії РФ кинули на захоплення населених пунктів довкола Бахмуту з метою оточити місто і перерізати ЗСУ логістику. Навесні бойові дій розгорнулися безпосередньо у самому місті – повільно просуваючись до річки Бахмутка, і далі на захід бої тривали й тривають досі за окремі будинки і вулиці.
«Що стосується Бахмуту, він починався 8 місяців тому як спроба виконати вказівку із Кремля – вийти на адміністративні кордони Луганської і Донецької областей. Строки виходу переносилися рази три. Ніхто нікуди не вийшов і в подальшому не вийде. Але їм вкрай необхідно до 9 травня показати значний чи незначний успіх. І вони вважають що саме Бахмут і може таким успіхом стати. Відповідно в топку цієї боротьби вкидаються величезні ресурси, без рахунку витрачаються наявні резерви, які без кінця мають посилювати підрозділи, які втрачають боєздатність досить швидко. І, відповідно, противник, не змінюючи тактики, крім як знести квартал і після цього на руїни заводити піхоту, бо вони вважають що вони щось захопили – ось вони таким чином контролюють десь 90-92 відсотки того, що лишилося від Бахмуту. І, швидше за все, це відновленню вже не підлягає. Тому для нас маркером успіху є втрати противника і час, котрий він гає на ведення оцих бойових дій», – вважає експерт центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк.
З грудня 2022 року Росія під Бахмутом та інших регіонах України втратила 100 тисяч особового складу, з яких 20 тисяч – вбитими. Ці числа озвучив Джон Кірбі із Ради нацбезпеки США. За його словами, РФ з усіх сил намагається оточити місто і це перетворилося у війну на виснаження. За даними українського командування, на бахмутському напрямку зараз воюють понад 25 тисяч російських військових, 65 танків і до пів тисячі бойових броньованих машин, дві сотні одиниць артилерії і РСЗВ.
«Це ресурс, який сконцентрований всього-на-всього біля маленького містечка. При цьому угруповання російських військ на лівобережній Херсонщині, а також угруповання в Запорізькій області не отримують достатнього матеріально-технічного забезпечення, вони відчувають на собі дефіцит штатної комплектації, як і по особовому складу, так і по техніці саме через те, що, в першу чергу, вся ця техніка, особовий склад та інші засоби, боєприпаси ті ж самі і так далі – воно все відправляється саме в напрямку бахмутського плацдарму», – каже Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив».
Командир танку із позивним «Кіпіш» готує техніку до виїзду – його екіпаж вже не перший місяць на околицях Бахмуту. «Донбас Реалії» вже зустрічалися із ним у цьому районі в грудні. З того часу танкіст поголив бороду.
«А я голюсь тільки коли приїжджаю в свій рідний Миколаїв. Я тиждень тому приїхав з відпустки. Це й був побритий. Наступного разу буду голитися, коли буду у відпустці. Побачив рідних. Якраз я навіть потрапив на поминальну неділю. Дуже пощастило мені», – каже «Кіпіш».
Танк проламує собі шлях крізь кущі і прямує до позиції для бойової роботи. Кілька хвилин на підготовку та визначення координат і танк відкриває вогонь. Українські танкісти із закритих позицій відпрацьовують по передових позиціях російських військ на Бахмутському напрямку. Це звична робота для танків. Частина працює прямою наводкою, а частина – в режимі квазіартилерії. Але основна частина боїв – на значно менших відстанях.
«Коли противник 50-100-300-500 метрів від нас. Тільки це змінилося. Так – як стріляли, так і стріляємо. Треба завести піхоту, наприклад, на позиції, ми заводимо піхоту на позиції. Заїжджає танк, прикриття піхоти, знімає перед собою все і заходить піхота», – розповідає «Кіпіш».
В очікуванні координат для стрільби, десантники спостерігають за трансляцією з дрону – там видно прильоти.
«Ну, постійно, коли стрім включається, даже вночі мусить постійно хтось бути на цьому. Вночі теж може зайти ДРГ. Все може бути. Є ціль – коли, от, вони повилазили – ми по них стріляєм. Вони тільки виходять – нам одразу скидають «пара вогонь», воно біля них лягає. Вони вже або не доходять, або їх затягують вже», – каже боєць 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Роман.
Міномети калібром 82 мм стріляють трохи далі за 4 кілометри, тому бійці одразу відчувають зміни у бойових діях на передовій. Тут періоди затишшя і активізації боїв постійно чергуються.
«Ой, кожен день по-різному. Буває тишина-спокій, як казав попередній фахівець, що можемо 3 доби не працювати взагалі. Тиша, спокій, все добре. А бувають такі моменти, що як почнуть насипати – прицільно доволі. Немало, скажем, вони на нас випускають БК. У них тут дійсно відчувається, що в них немає такої тут вже аж сили, як на інших напрямках. Тут трошки менше в них є артилерії і цього всього. Те, що ці з «Вагнер» лізуть і лізуть. А так-то нормально», – каже його побратим Іван.
Поміж десантниками бігає німецька вівчарка Рекс – вона прибилася до бійців ще під час Харківського контрнаступу. Після цього десантники були з нею на фронті як в Донецькій, так і в Луганській області. Усюди – своя специфіка.
«Попереду, до Бахмутського напрямку – це ми тут стали, більш на окопну війну стало схоже, а до цього у нас активно кожен день міномети виїжджали, гармати виїжджали. Тобто кожен день ми були в русі. Пару разів на день могла вогнева змінюватися, ще щось. А це зараз більш тут стали на одну позицію», – каже Іван.
Вугледар. Позиції українських військових
Вугледар – невеличке шахтарське містечко і його околиці – головна точка прикладання зусиль для російських військових, починаючи із січня 2023 року. Російські військові періодично намагаються штурмувати і вибити українських оборонців з їхніх позицій, але невдало.
«Дивимося так само, щоб не зайшли до хлопців тоже у Вугледар збоку. Ми ж тут тримаємо оборону. Та ж видно. Фосфор коли летить – такі салюти! Засипають повністю. Там 72 бригада стоїть, там взагалі такі «кіборги». Отакі пацани там стоять. Ну, таке витерпіти. Ми таке – в полях, в посадці десь під дерево впав, потім ще щось. Там же ж вони розносять усе», – каже військовослужбовець 68-ї окремої єгерської бригади ЗСУ Антон.
Значну частину часу військові укріплюють позиції і розширюють систему шанців – з поправкою на погоду. І постійно очікують на початок активних боїв, які тут вже були.
«Ну як. Не передати. По тобі б’є міномет, танк. Потім САУ і ще над тобою літають дрони всякі – подарунки скидають на голову. Бувало таке, що навіть не давали голову висунути», – продовжує Антон.
Російські військові в Україні: скільки та де перебувають?
В цілому в Україні зараз перебуває до 400 тисяч російських військових. Це дані Костянтина Машовця з «Інформспротиву». Зважаючи на загальну кількість озброєння і військової техніки, яке мають ці війська, їм гостро бракує танків і бойових броньованих машин. Командування російськими підрозділами відбувається через 5 окремих угруповань військ, найбільш численні з яких – «Південь» і «Схід». Також є окреме угруповання, яке перебуває безпосередньо в Криму.
«Цей натовп становить собою переважно піхоту. Звичайна піхота в касках, бронежилетах. В когось краще, в когось гірше зі стрілецькою зброєю. Відповідно озброєння і бойової техніки, все одно, цього століття, позаминулого століття, сучасної, не сучасної, що в них там є – вистачає, щоб озброїти за діючими нормами постачання – не більше від половини. Все інше – це просто масса людей зі стрілецькою зброєю. 300-400 тисяч – це дуже багато. На що вони спроможні? Ну, мало на що спроможні, будемо відверті. Але їх багато. І в цьому проблема. Операцію по вторгненню в Україну починали 180 БТГ, які нараховували приблизно десь порядка 200-220 тисяч особового складу. Це було дуже багато – це були професійні збройні сили. Зараз ситуація змінилася. Противник втратив купу озброєння і бойової техніки. порядку половини, якщо не більше, свого професійного війська – то вбиті, поранені, зниклі безвісти», – каже Віктор Кевлюк.
Окрім Бахмуту і частково Авдіївки, серйозних успіхів під час наступальної операції на Донбасі і на Харківщині Росія не досягла, перейшовши до активної оборони на багатьох ділянках фронту. В районі Куп’янська, Кремінної, Сіверська, Вугледару і Мар’їнки йдуть позиційні бої зі змінним успіхом. Але, попри умовну статичність лінії фронту і втрати – російські війська усе одно намагаються просунутися.
«Вони не можуть зупинитися, це так само, як з Бахмутом. Сказати, та ні, ми відводимо свої війська й тікаємо звідти. Це не має сенсу більше. Як немає сенсу? Тобто там було знищено десятки тисяч російських окупантів, десятки тисяч поранено, знищено тисячі одиниць техніки, витрачено колосальний об'єм боєкомплекту і так далі і таке інше. І що, все, фінал? Кінець? Так само і біля Мар’їнки. Мар'їнка – це наша українська Хіросіма, її взагалі вже нема, її вже не існує Мар'їнки. Але ніяк вони не можуть навіть захопити ось це місто, якого не існує. Що вони будуть робити в подальшому, скажуть, та ні, ми відмовляємся від подальших штурмових дій? Залишаємо все як є чи взагалі відводимо звідти свої підрозділи? Ні, вони не можуть цього сказати, так само як і біля Авдіївки», – каже Олександр Коваленко.
Навіть у випадку повної окупації Бахмуту, сил на те, щоб розвинути свій подальший наступ у напрямку Костянтинівки, щонайменше у найближчий час, у країни-агресора не буде, вважає Віктор Кевлюк. Та й у цілому всі дії Росії на лінії фронту зараз – це підготовка до оборони.
«Зараз російське військове командування готується до проведення стратегічної оборонної операції. Не про який контрнаступ там ніхто і гадки не має, й намірів таких не має. І всі, хто в свідомості там перебуває в штабах – чітко собі усвідомлюють, що наявних сил і засобів вистачило би для того, щоб зупинити український контрнаступ. Для того щоб провести свій – треба мати перевагу в повітрі, боєздатне угрупування, яке спроможне нанести потужний удар. І це угрупування має бути належно механізоване з тим, щоби не лише прорвати нашу оборону на визначених ділянках, але й швидко просунутися в глибину. Нічого такого в росіян на сьогодні не має. Максимум, про що ми можемо говорити – про бої тактичного рівня. Але противник зараз готується до проведення оборони. І шляхом саме проведення стратегічної оборонної операції має намір перехопити стратегічну ініціативу», – каже Віктор Кевлюк.
Вже протягом місяців сотні кілометрів лінії фронту залишаються відносно стабільними, попри те, що російські військові кидають усе нові резерви і цілодобово намагаються досягти успіху на тих же напрямках, що і раніше. Ці ділянки невеликі, але така оборона і українській армії дається непросто, адже значну частину ресурсів – техніки, боєприпасів і людей накопичують для майбутнього контрнаступу.
