ЗАПОРІЖЖЯ – 13 квітня – річниця події, яка увійшла в історію України як «яєчна неділя» у Запоріжжі. Впродовж 6 годин того дня у 2014 році тривало протистояння Запорізького Майдану та учасників проросійського мітингу на Алеї слави. Стрімери транслювали це у прямому ефірі й підтримати цю акцію прийшло багато городян. Під час протистояння запорожці закидали яйцями і обсипали борошном учасників так званого Антимайдану. Це і далу назву тим подіям «Яєчна неділя». Після неї масові виступи прихильників «русского мира» у місті припинилися, і на відміну від Донецька і Луганська, у Запоріжжі тоді спецоперація Росії «руская вессна» не пройшла.
Хронологія подій
- У неділю, 13 квітня 2014 року Запоріжжі на площі біля пам’ятника Леніну зібрався мітинг Антимайдану. Прихильники «русского мира» проводили ці акції навесні 2014-го щонеділі.
- Від пам’ятника Леніну його учасники пройшли ходою з розгорнутими великим російськими прапорами до розташованої біля мерії Алеї Слави.
- Паралельно на площі під стінами Запорізької облради розпочалося чергове недільне віче місцевого Майдану.
- Під час виступів на ньому частина лідерів Майдану закликала йти на Алею Слави, аби протидіяти проросійським силам, зокрема, йшла мова про загрозу захоплення проросійськими силами мерії Запоріжжя.
- Інша частина виступаючих на Майдані закликала присутніх утримуватися від цього, щоб запобігти можливим провокаціям і сутичкам, і відповідно потенційному кровопролиттю
- Після дискусії між лідерами місцевого Майдану частина активістів, зокрема учасниць «Жіночої сотні Запоріжжя», знову закликали присутніх йти на Алею Слави та пішли центральним проспектом у напрямку мерії.
- Серед учасників ходи були активісти «Правого сектору» з щитами та палицями, які під час віче шукувались на площі під облрадою.
- Ходу майданівців центральним проспектом кілька разів намагалася зупинити міліція; відбувались словесні суперечки між активістами і правоохоронцями
- Згодом частина активістів Майдану, зокрема учасники «Правого сектору» після спілкування з міліцією на певний час повернулась до облради
- Інша ж частина учасників ходи перетнула центральний проспект міста, та встала через дорогу навпроти Алеї Слави, де знаходились проросійські сили
- На місце події знаходились керівники обласного управління міліції та прокуратури, які вели переговори з обома сторонами і прохали їх розходитися
- Майданівці з національними прапорами почали переходити центральний проспект і ставати навпроти учасників проросійської акції. Мілія взяла проросійських активістів в оборонне кільце.
- Час-від-часу відбувались сутички.
- Під час однієї з них активістам вдалось відібрати декілька радянських і російських прапорів у учасників проросійської акції і спалити їх.
- В якийсь момент проукраїнськи налаштовані активісти почали закидати яйцями і борошном оточених міліцією учасників так званого Антимайдану.
- Протистояння на Алеї Слави тривало близько 6 годин.
- Ввечері було досягнуто домовленість, що в оточенні міліції учасників проросійської акції з Алеї Слави виведуть до розташованого поряд відділку міліції.
- Правоохоронці затримали 181-го учасника проросійської акції, а потім їх відпустили.
- Після подій 13 квітня на Алеї Слави проросійські акції у Запоріжжі зійшли нанівець.
«Русин», заступник командира запорізького осередку «Патріот України» * у 2014 році:
Станом на квітень 2014 року склалась ситуація, що формально Революція Гідності перемогла, але фактично найсильніші позиції в Запорізькій області і в місті Запоріжжі були у представників режиму Януковича.
Тобто це була облрада, яка була йому лояльна, міськрада, відповідно мер міста Олександр Сін, генерал міліції Серба, який втік, при чому всі його безпосередні підлеглі лишились в Запоріжжі при посадах. У Запоріжжі чудово почував себе «Беркут», який повернувся з Майдану; відповідно і сотні «тітушок» із запорізького люмпен-пролетаріату, які теж повернулися із Майдану і були наповнені бажанням реваншу.
З кожним разом мітинги Антимайдану ставали все більшими, більш антиукраїнськими
Плюс, десь починаючи з лютого 14-го з’явився паблік «ЗНР», «Запорожская народная республика». Він був у мережі «ВКонтакте». Його вів «дугініст», в Запоріжжі було маленька група «дугіністів», і вони вели цей паблік «ЗНР». Відповідно осередки «ЗНР» були і в Мелітополі, і в Бердянську. І що найголовніше – міліція ніяким чином не протидіяла поширенню сепаратизму, бо вона певним чином і сама була осередком антиукраїнського духу в області і у обласній владній системі.
Рано чи пізно мало відбутися зіткнення, бо з кожним разом мітинги Антимайдану ставали все більшими, більш антиукраїнськими: від розмов про те, що «Очистимо Україну від бандер, захистимо Януковича» перейшли до того, що підіймали російські прапори, що «Треба приєднатися до Росії».
І якраз 13 квітня 2014 року цей величезний проросійський мітинг підійшов з величезним триколором під мерію.
В Україні на той момент було видно, чим закінчуються такі мітинги під адмінбудівлями.
Харків показав, що велелюдний мітинг під російськими прапорами завжди закінчується захопленням міськради. Те саме було у Маріуполі, Донецьку, Луганську, коли дуже різко з середовища мирного мітингу виділялися кілька сотень здорових чоловіків, які розпихували міліцію, що не дуже опиралась, заходили у міськраду або облраду і вивішували відповідно російський прапор.
В облраду вони зайти не могли, бо в ній знаходились «Правий сектор», організація «Патріот України», самооборона Запоріжжя
В облраду вони зайти не могли, бо в ній знаходилися «Правий сектор», організація «Патріот України», самооборона Запоріжжя. А ось міськрада охоронялася виключно міліцією. І тому через те, що підійшли саме під міськраду 13 квітня, не здивуюся, якщо навіть була якась усна домовленість про те, що «ми зараз покіпишуємо, ви нас запустите в міськраду», і буде так само як у Харкові, Маріуполі та інших містах.
Якщо взяти проукраїнську сторону, то вона була представлена з одного боку, вже новим начальником головного управління Міністерства внутрішніх справ Віктором Ольховським, формально проукраїнським.
Був формально проукраїнським Олександр Шацький, який вийшов з середовища Майдану і став прокурором Запорізької області. Формально нібито силові структури були очолені проукраїнськими людьми. Але фактично вони були всі наповнені людьми проросійськими. Тому якщо люди з запорізького Майдану щось очолили, це насправді не давало їм повного контролю над цими структурами.
Був місцевий Євромайдан. Це була певна спільнота лідерів. Вони мали таку позицію, що протиборчі сторони не повинні ніяким чином зустрічатись, щоб не було конфлікту, щоб ми в Запоріжжя не принесли кров. Всіляко намагались розмежовувати. Якщо хода, то хода має не дійти до опонентів, або пройти десь повз, ми в жодному разі не повинні зустрітись. Ми, націоналісти, на цю позицію не погоджувались.
Ми вимагали, щоб вони віддали всі свої стяги, всі імперські, радянські прапори
Була частина Запорізького Майдану, яка вважала навпаки: чим швидше ця зустріч відбудеться – тим швидше ми розв’яжемо проблему проросійського сепаратимзу в місті. Цією стороною була організація «Патріот України», яку у Запоріжжі очолював Дмитро Бабіч на позивний «Величар». Він загинув на «Азовсталі» в квітні 22 року, будучи начальником спецзв’язку «Азову». На той момент він був командиром осередку «Патріот України» і одним з командирів «Правого сектору». Ми розуміли, що потрібно показати всім проросійським силам їхнє місце і після цього Запоріжжя стане спокійно жити.
Напевно момент, який найбільше мені запам’ятався, це коли до мене з «Величаром» підійшов генерал Ольховський. На той момент ми заблокували спільно з патріотичними запорожцями цих любителів «русского мира», і до нас підійшов Ольховський і питає, які наші вимоги. Ми швидко придумали варіант, який виключав будь-який компроміс.
Було внутрішнє відчуття, що ось прямо зараз відбувається вибір, куди піде Запоріжжя
Ми вимагали, щоб вони віддали всі свої стяги, всі імперські, радянські прапори. І коли Ольховський повернувся, і сказав, що вони цього не зроблять, то ми сказали, що будемо далі битися. У кількох наших бійців були важкі травми; одному з бійців міліціонер зламав дубинкою ключицю, у іншого розбита голова. Ми потім не йшли, нічого не документували в лікарні. Ми були налаштовані на силове рішення. І ми його здійснили.
Тоді було внутрішнє відчуття, що тут пишеться історія, що фактично ось прямо зараз в цих діях відбувається вибір, куди піде Запоріжжя. Насправді, тоді спокійно могла утворитися «ЗНР», і багато мешканців Запоріжжя насправді не уявляли, що вони могли 14 квітня в «Запорожской народной республике». Якби не було цього зіткнення, то все закінчилось би дуже і дуже погано, в тому числі і для всієї України.
* «Патріот України» – праворадикальна організація
Катерина Клочко, фотокорреспондентка
У Запоріжжі щонеділі відбувалось Віче, наш запорізький Майдан. Також паралельно в цей час кожного вихідного збирались ще і проросійські сили, прибічники, скажімо так, Антимайдану, які виходили на площу біля пам’ятника Леніну, якого, на щастя, вже демонтували.
В той час, 13 квітня, на майдані, на площі біля ЗОДА було традиційне Віче, запорізький Майдан. Було досить спокійно. І з’явилася інформація, що можливі якісь провокації, що саме в цей день активісти Антимайдану хочуть вивісити російський триколор у Запоріжжі. І ми поїхали з колегами подивитися, що відбувається на їхньому мітингу – приїхали, побачили, що все як завжди, і повернулися назад на площу перед Запорізькою обладміністрацією, на майдан Героїв.
Мені здалось, що вийшло все місто
В цей час, пам’ятаю, ближче до обіду почали активісти нашого Майдану говорити, що треба йти до цих антимайданіців і не дати їм встановити прапор російський у Запоріжжі, і почали шикуватися хлопці з «Правого сектору», самооборона. Вишукувались шеренгою. До них приєднались «Жіноча сотня». І всі вони великою групою пішли уздовж проспекту до Алеї Слави.
Цей шлях поки йшли нас постійно зустрічала міліція, тому що ніхто не хотів, мені так здалось, щоб дві ось ці сторони зустрілись, щоб не пролилася кров, тому що саме цього і хотіли ці проросійські сили – щоб відбулась якась провокація і сюди міг прийти «русский мир» «захищати» руську мову і російськомовне населення, повторювати сценарій, який реалізували на Донбасі як «ДНР-ЛНР» («ДНР»/«ЛНР» – угруповання, які були створенні та діяли під керівництвом Росії на окупованій частині Донбасу, й котрі визнані в Україні терористичними – ред.)
Я вперше в житті відчула небезпеку для свого життя
Цей день весь запам’ятався, тому що він був якийсь такий безкінечний. Вразило, що у нас і так збиралось доволі багато людей на запорізький Майдан. Але в цей день, що після того, як купка цих Антимайданівців опинилась в оточенні мені здалось, що вийшло все місто. У мене було таке враження, що приїхали всі тому, що багато годин стояли ці антимайданівці в оточені і вирішували, що з ними робити, як звідти вивести, з ким домовлятися.
Я вперше в житті відчула небезпеку для свого життя. Так вийшло, що під час розгону Майдану (у Запоріжжі 26 січня 2014 року. – ред.) я прийшла трохи пізніше, і я встигла сховатись у дворах, і не відчула такої прямо загрози. Можливо не зрозуміла, що у той момент відбувалось – на моїх очах нікого не били, я не була свідком цього.
Антимайданівці йшли через коридор ганьби, і натовп скандував їм «Ганьба»
А 13 квітня журналісти в найбільш небезпечній зоні між обидвома сторонами, ми також були в оточенні. Там були дивні люди, які провокували натовп на те, щоб були жертви. І коли намагались прорвати кордон міліції, я розуміла, що якщо це станеться, то і моє життя не в безпеці.
Відчула загрозу для свого життя і дуже багато людей мені тоді писали, хвилювались.
Вразило, що коли нарешті змогли домовитись так, щоб антимайданівців доставити до райвідділу міліції, то вони йшли через коридор ганьби, і натовп скандував їм «Ганьба». Це дуже вразило, бо така їм доля і потрібна, щоб ось так всі, хто хотів, щоб у Запоріжжі майорів російський прапор, йшли з такою ганьбою.
Яке значення має цей день через 10 років?
У мене нещодавно була невеличка зустріч з молоддю, де розповідала про свою роботу, як вона змінилась під час повномасштабного вторгнення, показувала свої фотографії. Розпочала розмову, як раз, з свого фоторепортажу 13 квітня 14 року, тому що це історичний день. День, який вразив мене як фотокореспондента, як жительку міста.
Це був історичний день для нашого міста
Коли спитала слухачів, що вони знають що таке «Яєчна неділя», що відбулося 13 квітня 2014 року, то не знали про нього. На зустрічі була молодь 20 років з чимось слухачами, переважно студенти. На момент подій їм було 10, 12 років. І можливо вони цього не пам’ятають, та можливо і ми не допрацьовуємо десь, що люди молоді не знають про цей день. Тому дуже важливо говорити про це.
Це був історичний день для нашого міста. 100% хотіли у нас такого сценарію, як в Донецькій і Луганській області. Також хотіли, щоб у Запоріжжі була «ЗНР». Добре, що не вийшло. Вважаю, що саме цей день цьому сприяв – вийшло все місто. Складно оцінити масштаби.
З моєї точку, здавалось, що там були десятки тисяч городян. І те, що на захист міста, на захист українського Запоріжжя вийшло стільки людей показало, що вони зможуть за короткий час мобілізуватися і не дати підняти прапор Росії, впроваджувати «ЗНР». Це найбільший здобуток того дня.
Владислав Мороко, один з лідерів місцевого Майдану у Запоріжжі взимку 2013-1014 років
До подій на Алеї було зрозуміло, що у Запоріжжі перемагає Майдан, у Запоріжжі перемагають ось ті здорові політичні сили, що боролись з режимом Януковича, але всеодно у свідомості і Московії, і більшості політикума, і навіть тоді в Запоріжжі, Запорізька область залишалась проросійською. Той план про Новоросію і полягав, як раз, в тому, щоб зайти на умовно «біло-блакитне поле».
У російських сил була надія, що вони можуть залучити якихось людей з Донбасу чи просто тітушню і розкачати місто
Пам’ятаєте, тоді був розподіл на «помаранчева», «біло-синя» Україна, тобто все, що по Дніпру – Донбас, Запоріжжя, Херсон, Миколаїв, Одеса тоді ще розповідали і до цього готували, що це буде Новоросія. І там почали «качати» саме тих, хто був проросійсько налаштовані.
Мелітополь виявився у Запорізькій області центром проросійського руху (в місті відбувались масові акції так званого Антимайдану, лідером яких був на той час нардеп Євген Балицький, а нині керівник російської окупаційної адміністрації на тимчасово непідконтрольних Україні територіях Запорізької області – ред.). Звіди навіть до Запоріжжя приїздили на проросійські акції, і їх зупиняла на автовокзалі самооборона. Зрозуміло, що для плану Росії Мелітополя було замало., потрібний був обласний центр – Запоріжжя.
В місті також почали «качати» проросійську тему. В принципі, з точку зору центру, що цим керував з Москви, підґрунтя було тому, що вони сюди вкидали кошти – були проросійські політичні сили, Партія регіонів домінувала в усіх гілках влади. Майдан був, але це не орган влади. Відповідно у російських сил була надія, що вони можуть залучити якихось людей з Донбасу чи просто тітушню і розкачати місто.
Але у Запоріжжі був потужний Майдан. І відповідно, як раз, ці намагання створити, що тут проросійські настрої Майдан і притушив, так само як в Одесі. А це як і Запоріжжя було два таких потужних анклави на умовно недружній території до ідей Майдану.
В Запоріжжі протистояння закінчилось приниженням, гротеском для проросійських сил
13 квітня вразило те, що по факту Запоріжжя вийшло всім містом. Коли на Майдані були, то певна кількість в пікові дні була тисячі. А потім виходило 300-400 людей, тоді вже заспокоївся трішки Майдан. По традиції по накатаному збирались, бо всі питання, через які збирався Майдан, ще не вирішені, вирішуються.
Відповідно це вже був інструмент такого політичного тиску. І коли йшли на Антимайдан зносити проросійські сили, то невідомо чим би воно закінчилось, аби зіштовхнулись тільки Антимайдан і Майдан, тільки ті, хто був на Майдані. Але підтягнулись містяни.
Саме неочікуване – це та форма, чим все закінчилось. Бо по факту в Одесі ми бачимо, що протистояння закінчилась доволі криваво, а в Запоріжжі закінчилось приниженням, гротеском для проросійських сил, бо їх закидували яйцями і борошном.
Якби знали магазини поряд, то напевно б більше завезли б. Пам’ятаю, що бігали хлопці потім, діставали яйця за кілометр. І ця вся зневага до проросійських, антиукраїнських сил проявилась. Я не пам’ятаю, щоб колись таке було до того. І я не пам’ятаю, щоб щось таке було після того.
Що ти проти яйця протиставиш?
Мені здається, що це і був винахід запорожців, українців, запорізького Майдану тому, що сил у майданцівців знести цю групу було достатньо, і бажаючих це зробити було достатньо. Пам’ятаю, навіть пересічних громадян зупиняли – дідусь якийсь тягнув цеглину, каміння кинути в цих людей. Я не знаю, хто першим кинув яйце, але рішення було вірним, бо що ти проти яйця протиставиш?
Зброя проти Януковича – це яйця (ред. – 2004 року в Івано-Франківську під час президентської виборчої кампанії 17-річний студент-економіст Дмитро Романюк поцілив яйцем у тодішнього прем'єр-міністра України, кандидата в президенти Віктора Януковича, після чого той впав і був відвезений до лікарні.
Соратники Януковича представили інцидент як небезпечний замах, однак оприлюднене журналістами відео показало, що предметом, який збив Януковича з ніг, було куряче яйце).
І що після того, яку Росії картинку показувати? Кидаються мукою, яйцями, нікого не вбивають. Це дійсно така форма спонтанна.
Ці події стали прикладом для інших територій, міст
Ці події зупинили так звану «русскую весну» в Запорізькій області, і фактично стали прикладом для інших територій, міст, що можна з цим впоратись, що це не настільки потужне явище – наносне, не має підґрунтя.
Зрозуміло, що певні сили, певна кількість проросійсько налаштованих людей по кухнях сиділа, але це не та організована сила, що може знести і захопити владу. І дійсно після цього було зрозуміло вже, що відношення до них було вже таке саме в тих владних кабінетах, які ще думали, яку позицію зайняти.
Форум