– Ви вже давно написали, що Захід програє нову «холодну війну», навіть не помітивши, що вона почалася. Чи сказали б Ви, що зараз настав той час, коли Захід нарешті це помітив?
– Дуже важко сказати, що насправді розбудило Захід. Таких моментів було вже безліч раніше, і мені здається, що буде ще безліч у майбутньому. Біда в тім, що великі європейські країни насправді не бажають розхитувати човна. Тож я не думаю, що Італія, Німеччина, Франція, Іспанія чи Нідерланди справді готові радикально переглянути свої відносини з Росією. У них є велика ділова спільнота, яка наживається на справах із Росією, постачання енергоносіїв тісно інтегроване. Я звернув увагу, що, коли канцлер Німеччини Анґела Меркель цього тижня поїхала до країн Балтії, вона не казала, що Німеччина могла б, наприклад, переглянути плани «Північного потоку», цього підтримуваного Росією газогону в Балтійському морі. Тож я б сказав, що Захід уже не спить так міцно, але ще й не зовсім прокинувся.
– Чи бачите Ви можливість того, що Захід відповість енергійніше?
– Я вважаю, що Євросоюз у принципі не здатен на тверду відповідь. Тож, я думаю, там не зроблять нічого, що дійсно стурбувало б Росію. У найкращому разі можуть послати спеціального представника з відбудови Грузії й надати пару мільярдів євро на відбудову того, що попідривали росіяни. Але врешті це буде «ні вашим, ні нашим». Росія досі має цілком справедливе враження, що вона може «поділяти й володарювати» в ЄС. От із НАТО провал не такий повний, щоб не сказати міцніше. Насправді нам потрібен союз НАТО «з двох швидкостей», у якому деяким із нинішніх членів треба запропонувати просто «партнерство задля миру»: Італії, Греції, Угорщині й іншим, хто очевидно не хоче постати супроти Росії. А до швидшої серцевини НАТО мали б увійти країни, які дійсно бажають зробити щось конкретне, щоб захистити країни Балтії, які зараз абсолютно опинилися на лінії фронту.
– Чому, на Вашу думку, Захід прокидається так повільно?
– Бо він збитий із пантелику, поділений і обдурений. Були вже російські ракетні обстріли грузинської території протягом року, був влаштований Росією бунт у Таллінні навколо «бронзового солдата», були російські кібератаки, була «Мюнхенська промова» Путіна 2007 року, в якій тодішній російський президент звинувачував Захід у розпалюванні нової «холодної війни», було офіційне формулювання російської зовнішньополітичної доктрини, в якій мовиться, що Росія буде використовувати енергоносії як зброю. Немає виправдання тим, хто цього не знає. Це все одно що сказати, що 1968 року, коли сталося вторгнення в Чехословаччину, всі прокинулися й побачили справжнє обличчя Радянського Союзу. Від самого 1918 року було цілком ясно, що таке насправді Радянський Союз. Що, треба було вторгнення до Чехословаччини, щоб усі прокинулися? А з Росією Путіна ще з кінця 1990-х років було ясно, що старий КДБ повертається до влади і що Росією керує цей союз шахраїв і таємних спецслужб. То ж чому б це тільки нині, в 2008-му, починають потрошку, ще не чітко усвідомлювати, що таке насправді чекістський режим у Кремлі?
– Чи означає це, що настав кінець думкам про можливість світового порядку часів після «холодної війни», який був би заснований на спільних інтересах, і що ми повертаємося до доби протилежних інтересів?
– Сподіваюся, що ми повертаємося до «нео-стримування». Я б бажав тиску, щоб стримати таку поведінку Росії. Я хочу, щоб у Росії була демократія, і вважаю, що російський народ заслуговує на краще, ніж їхня нинішня скорумпована, некомпетентна й жорстока влада. Але до цього ще не так близько. Спершу треба захистити тих, хто вірить у те саме, що й ми. Захистити грузинів, яких ми цілком провалили, захистити українців, а перш за все країни Балтії, які вже є членами ЄС і НАТО, а в нас там у всіх цих країнах ані жодного солдата сухопутних сил НАТО. У нас там одна ескадрилья винищувачів — оце й уся військова присутність НАТО в Балтії. Цього просто недостатньо.
– А як із аргументом, що Заходові Росія потрібна більше, ніж Захід Росії, тому вплив Заходу на Росію обмежений?
– Вважаю, що він абсурдний і образливий. Населення Росії – третина від населення ЄС і десь одна шоста від населення ЄС і США разом. Валовий внутрішній продукт Росії, трильйон доларів, – це десь одна десята від ВВП Євросоюзу. Тож думка, що Росія здатна залякувати ЄС, – це повне нерозуміння становища. Ми думаємо так тільки тому, що надто звикли до здатності Росії вдаватися до залякування, блефу й порожніх погроз водночас із її вмілою політикою поділу й володарювання, і тому ми доходимо до того, що Росія сильна, а ми слабкі. А це не так. Америка може потопити весь російський флот за десять хвилин, якби захотіла.
– Міністр закордонних справ Великої Британії Дейвід Мілібанд закликав створити щонайширшу коаліцію проти російської агресії в Грузії. Чого саме хоче Британія?
– Британія діє із запалом новонаверненого. За прем’єра Тоні Блера Британія пройшла довгий шлях намагання бути друзями з Росією попри гострі застереження таких коментаторів, як я. Отож Блер ходив до опери з Путіним у неймовірному намаганні здружитися з його відразливим кадебістським режимом у Кремлі. Я вважаю, що вбивство радіоактивною речовиною колишнього працівника російських спецслужб Олександра Литвиненка, громадянина Великої Британії — це ядерний тероризм.Він поставив під загрозу життя десятків людей на вулицях Лондона. Гротескове порушення Віденської конвенції про дипломатичні відносини, коли головорізи з підтримуваного Кремлем молодіжного руху «Наші» влаштували переслідування британського посла, переслідування компанії British Petroleum, найбільшої в Британії, зловживанням бюрократичними процедурами, щоб просто вижити її й змусити її акціонерів здатися – все це заклало ґрунт для жорстокого розчарування британських урядовців у Росії, хоч і запізнілого. Отож зараз, після подій у Грузії, Британія завелася настільки, що готова до дії. Деякі інші європейські країни все ще «відстають на декілька кіл».