Степан Бандера: життя як символ нації – чи буде визнання?

Про те, що він з особливої родини, Андрій Давидюк дізнався у класі 5-му, коли почали «тягати» по «дитячих кімнатах міліції». Батько тоді йому розповів, що він правнук отця Андрія Бандери, внучатий племінник Степана Бандери. Його бабця Володимира – рідна сестра Степана, була репресована, дідусь Теодор Давидюк – греко-католицький священик, який не відмовився від віри і за це був закатований в мордовських таборах. Тоді ж батько додав: «Поки буде радянська влада, тобі буде тяжче, як іншим». Андрієві дійсно важче було вступити до інституту, служити в армії. Навіть знати багато не міг.

«У радянські часи дуже тяжко було про щось говорити. За нашою родиною постійно був нагляд – нас записували, за нас допитували. Мого батька часто викликали в КГБ на допити. Ми дуже боялись».

Обмежені у правді і знаннях

У родині тримали релігійні свята, співали стрілецьких пісень. Але до 1985-го, коли вже відчувалося наближення незалежності, дітям розповідали мало. Оберігали їх. Тому і про смерть Степана Бандери у ті часи Андрій Давидюк знав небагато.

«Ми знали, що його вбили. Знали, що вбили совіти. Більше подробиць ми не знали. Знаю, що бабця Володимира, пізніше тета Оксана,  ще одна сестра, коли повернулася з заслання, дуже часто плакали, коли ми питали такі речі».

15 жовтня 1959 року на сходах мюнхенського будинку по вул. Крайтмайр знайшли вмираючого Степана Бандеру. Агент КДБ Богдан Сташинський зі спеціально виготовленого пістолета вистрілив йому в обличчя синильною кислотою. За два роки до цього, теж у Мюнхені, таким же способом він убив професора Лева Ребета.

Раритетні речі з родинного архіву

Андрій Давидюк зараз очолює відділ охорони культурної спадщини обласного управління культури. В останні дні часто їздив у Старий Угринів на меморіальний комплекс Степана Бандери. До 50-річчя загибелі провідника ОУН тут обладнали четвертий зал музею – про закордонне життя Бандери. Серед особливих експонатів – оригінал його посмертної маски, прапори і бюст Шухевича, які стояли в офісі у Мюнхені, друкарська машинка з переробленим українським шрифтом.

З родинного архіву Андрій Давидюк передав фотографії, зроблені у засланні й таборах. Одна з них дуже пошкоджена – вивезли з Мордовії всередині буханця хліба.

А до хати-плебанії священичої родини, відкритої у день 100-річчя Бандери, передав замовлений за власні кошти портрет отця Андрія (художник Федір Майко). Ще один такий портрет увійшов у галерею «Великі українці у світі». Нещодавно експонатом музею стала старенька парасолька. Її теж передав Андрій Давидюк.

«Мені сказала мама і я згадав, як батько розказував, що цю парасольку подарував Провідник нації Степан Бандера своїй сестрі на якусь дату. Знаєте, як то буває: її в селі хтось взяв, не віддав, а потім бабця повернулася з заслання і віддали. Вона зберігалася в них, потім був дощ – нам дали».

Розмови про перепоховання не на часі, а про визнання?

Степан Бандера похований на цвинтарі Вальдфрідгоф у Мюнхені, який ще називають «цвинтарем слави українців за кордоном». Родина наразі не підтримує ідею перенесення праху до Львова чи Івано-Франківська, – каже Андрій Давидюк.

«Якщо переносити, то на рідну землю, в Старий Угринів. Там є могила мами і символічна могила о.Андрія, бо ми не знаємо, де він похований. Там поховано багатьох із родини».

Або робити пантеон видатних осіб, а не лише Степана Бендери, – додає Андрій Давидюк. Але це вже має бути державне рішення.

А земляки Степана Бандери чекають ще одного державного кроку: присвоєння провідникові ОУН звання Героя України. Каже завідувач народного дому в Старому Угринові Ігор Винник: «Ми дуже розчаровані, що у рік 100-річчя Президент не підписав такий указ. Це ж такий герой. Він хотів такої України, як ми здобули. Правда, ми її маємо лише на папері. Ми її ще не маємо у серці» .

В Угринові організоване «Бандерівське земляцтво», видають газету «Степан Бандера», альманах «Бандерівський край». Свого земляка вважають символом нації.

(Івано-Франківськ – Київ – Прага)

Аудіозапис промови провідника ОУН Степана Бандери, 1959 рік