9-ий кілометр Запорізького шосе у Дніпропетровську називають «полем скорботи». У 1930-ті та на початку 50-х років тут, на околиці міста, був розташований спеціальний об’єкт НКВС, де ховали розстріляних жертв політичних репресій.
За архівними даними, у цей період в Дніпропетровську загалом стратили понад 5 тисяч людей. За іншою інформацією, розстріляних і похованих тут може бути чи не вдесятеро більше.
У 90-ті на «полі скорботи» відкрили пам’ятний знак – хрест, а два роки тому – найвищий в Україні меморіал жертвам Голодоморів та політичних репресій – у вигляді фігури знесиленої жінки з померлою дитиною на руках.
«Забирали навіть сковорідки та каструлі, аби ми не мали у чому варити»Експонати сталінських жертв у Дніпропетровському історичному музеї
За словами істориків, на Дніпропетровщині жертвами Голодомору та репресій стало близько мільйона людей. У регіоні, на який припадала чверть непосильного державного плану хлібозаготівель 1932 року, від голоду повимирали цілі села. Голова місцевої Спілки політв’язнів Іван Сірий знає про ті часи не з підручників історії.
«Спеціальні загони по селах забирали все, але мало того, що вони відбирали зерно, квашенину, картоплю, вони ще й забирали у нас навіть сковорідки та каструлі, аби ми не мали у чому варити», – згадує Іван Сірий.
А втім, ставлення до радянського минулого в суспільстві досі неоднозначне, зазначає дніпропетровський політолог Віктор Пащенко. Попри велику кількість документів і свідчень живих людей, знаходяться ті, хто не вірить у Голодомор.
«Ми читали лекції у різних районах області і стикалися з різною реакцією людей. Літні люди згадували, як це було, але була частина людей, які рішуче й агресивно заперечували Голодомор», – каже політолог.
Жертв сталінізму згадують не тільки на «полі скорботи»
Цими днями на Дніпропетровщині згадують жертв тоталітарного режиму не тільки на «полі скорботи». Місцеві католики відкрили меморіальну дошку на честь репресованих священиків, а в Дніпропетровському історичному музеї вшановували пам’ять активістів Павлоградського антирадянського повстання 30-ого року.
В музеї наразі відкрита ціла оновлена зала, присвячена «чорним 30-им». Хоч і багато документів тих часів знищено, дослідникам вдалося знайти й газетні статті, і фотографії, і речі, що свідчать про сталінські злочини в Україні, говорить директор музею Надія Капустіна.
«Наше завдання – досліджувати історію. Аби в нашій історії не було «білих плям». Але – тільки досліджувати, не можна історію переписувати»», – зазначила Надія Капустіна.