Доступність посилання

ТОП новини

Приватна старовина. Як можна врятувати старовинні замки та палаци України?


Замок Шенборнів у Чинадієвому, нині санаторій «Карпати», Мукачівський район, Закарпаття
Замок Шенборнів у Чинадієвому, нині санаторій «Карпати», Мукачівський район, Закарпаття

В Україні збереглося близько двох сотень старовинних замків і палаців, лише четверта частина з них перебуває у відносно задовільному стані. Щоб зберегти історичні пам’ятки, їх необхідно приватизувати, вважають прихильники роздержавлення замків. Противники приватизації ж вважають, що продаж історичних об’єктів не врятує ситуації.

На Львівщині хочуть створити прецедент – продати Поморянський замок 16 століття, повідомляє львівська кореспондентка Радіо Свобода. За її словами, мандрівка «Золотим кільцем Львівщини», а це Золочівський, Олеський, Свіржський, Підгорецький замки, залишає подвійне враження. Краєвиди й архітектура захоплюють своєю красою, але водночас залишається гіркий осад від стану, в якому перебувають історичні пам’ятки.

Поморянський замок руйнується, частина стін обвалюється, селяни розкрадають цеглу. Держава ніяких коштів на порятунок не виділяє і не планує, у місцевих органів влади грошей також немає, а на чиновницьких зібраннях про замок навіть не згадують. Уже роками канадський підприємець українського походження хоче придбати замок, відреставрувати його й створити на околишній території рекреаційний центр.

Наразі домінує думка продати замок, бо він не внесений у список пам’яток, які не підлягають приватизації і власник таки врятує пам’ятку архітектури. Ціну ж планують поставити символічну:одну гривню, – бо вкласти інвестору доведеться щонайменше 10 мільйонів доларів.

Ще один замок, Свірзький, на початку 90-х хотів придбати громадянин Німеччини (так само за символічну ціну в один долар). Він планував відреставрувати його і створити відпочинковий комплекс. Однак замок тоді не продали. Нині пам’ятка архітектури в жалюгідному стані, належно не охороняється, а стіни обвалюються.

Замки Львівщини – це окраса регіону, яка приваблює туристів не лише з України. Але європейців тут небагато, адже стан пам’яток архітектури та відсутність належної інфраструктури відлякують західних туристів.

Приватні замки в Європі


Держава не виділяє грошей на реставрацію замків, а тому іншого порятунку, як залучення інвесторів, на сьогодні немає. Однак при цьому мала б бути узгоджена програма використання замків. У цьому переконані архітектори.
Окрім Свірзького, лише на Львівщині капіталовкладень потребують Олеський замок XIII-XVIII століть, Золочівський замок XVII століття, у жахливому стані уже десятиліттями перебуває Підгорецький замок.У Підгірцях розташовані: найбільше в Україні літописне городище Плісненсько, розкішний парковий комплекс ХVII століття, монастир XVIII століття, костел Воздвиження, заїжджий двір.

Україна по-хижацьки поводиться зі своєю культурною спадщиною, вважає архітектор Лариса Скорик. Навіть заможні держави не можуть утримувати в належному стані всі архітектурні пам’ятки. Відтак, переконана Лариса Скорик, найкращий шлях їхнього збереження - це приватизація. Але продаж історичних споруд має відбуватися під пильним контролем з боку держави. «Англійських замків державних немає, англійські замки мають уже навіть не родових власників, а просто власників. У Європі в більшості випадків замки – це приватна власність. Вони віддаються у приватну власність, але з таким застереженнями, які можливі для виконання тільки в культурному суспільстві. В Україні також треба приватизувати замки. Але спочатку треба виховати той рівень. Мають бути дуже чіткі обмеження, заборони й інспекція», – зазначає архітектор.

«Державі не вдасться утримувати замки самотужки»


Навіть за сприятливої економічної ситуації держава самотужки не зможе утримувати у належному стані архітектурні пам’ятки, грошей не вистачить, вважає Микола Яковина, президент українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ІКОМОС). Але й продавати палаци, на його думку, це також не вихід. Оптимальний варіант – передавати їх у концесію, тобто довгострокову (але тимчасову) експлуатацію. «Концесія передбачає тривалий договір на півстоліття, на 49 років. Вона передбачає певне звільнення від обов’язкової сплати коштів до держбюджету в перші роки. Крім того, в більшості випадків ці об’єкти мають бути доступні широкій громадськості». Щодо скептичних зауважень противників передачі пам’яток культури в приватні руки, Микола Яковина говорить, що концесія можлива лише під пильним державним контролем, який має виключати будь-які шахрайства чи недбалість. Держава повинна чітко визначати зобов’язання тимчасових власників і перевіряти їх виконання, впевнений фахівець. Однак треба не забувати про перелік пам’яток, які не підлягають приватизації.

Половину історичних палаців можна продати, а половину варто залишити у державній власності, вважає Василь Деревляний, член комітету з питань культури і духовності. «Слід ухвалити таке законодавство, яке б не давало можливості міняти призначення цієї пам’ятки. Щоб не було такого, що хтось купив той замок і зробив там бордель. Я категорично проти цього», - зауважив він.

Нові власники не опікуються придбаними пам’ятками

Через своє географічне положення Україна кілька століть тому мала велику кількість оборонних споруд,розповідає мистецтвознавець Борис Возницький. З часом пам’ятки архітектури потроху почали занепадати, і нині в Україні залишилося лише 24 замки. І всі вони потребують реставрації. Але чи може це зробити приватний інвестор? Де гарантія того, що мистецькі цінності, які були у палаці, не будуть розпродані, а сам замок не буде понівеченим та занехаяним, запитує Борис Возницький. «Я хотів би побачити, щоб хтось один купив замок чи палац і щось зробив там. Підгірці Стрийського району купили - вже стріха впала. У нас є законодавство у цій сфері. Тільки його ніхто не виконує. Пам’ятку можна продати, після цього має починатися реставрація, власник мусить відновити замок чи палац. Якщо він цього не зробить, 1000 окладів штраф. Якщо й надалі нічого не зміниться, держава через суд забирає цю власність назад», - пояснює Возницький.

Згідно з законом України «Про культурну спадщину», пам’ятки культури можуть належати як державі, так і перебувати в комунальній та приватній власності. Але масової приватизації палаців не відбувається. І хоч напевно єдиною можливістю порятунку замків є їх продаж, меценати не поспішають витрачатись на зруйновані пам’ятки. Держава у свою чергу не може зацікавити інвесторів. До того ж, кілька випадків продажу історичних об’єктів засвідчили: нові власники не вміють і не хочуть цінувати минувшину, оскільки не вкладають гроші у їх реставрацію.

Крім того, відповідний контроль за станом викуплених у держави палаців не ведеться. Якщо в зазначений термін реставрація не проведена, об’єкт (після попередження) має бути повернений державі. Такий механізм зазначений у Законі «України «Про охорону культурної спадщини». Однак прикладів його роботи на практиці поки не існує, незважаючи на те, що декілька замків в Україні придбано, вони належать тепер приватним власникам, а стан їх з часом лише погіршується.
  • Зображення 16x9

    Марічка Набока

    У 2004 році закінчила Український гуманітарний ліцей КНУ імені Тараса Шевченка. У 2010-му отримала диплом магістра журналістики Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Маю публікації в газеті «Громадський захисник», журналах «Книжник-review», «Київська Русь» та інших виданнях. Працювала в програмі «Підсумки» на телеканалі «Ера». На Радіо Свобода – з 2007 року. Коло професійних зацікавлень: права людини, українська культура, волонтерський рух.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG