У британській «Ґардіан» з’явилася стаття про високий аграрний, зокрема зерновий, потенціал України. Газета наголошує, що Україна має найплодючіші у світі чорноземи і її сільське господарство фактично є одним із головних активів на тлі енергетичних проблем цієї держави. У статті йдеться, що вже сьогодні «Україна є головним світовим виробником ячменю, посилює лідерство у виробництві соняшника і рапсу». Ця держава виробляє до 50 мільйонів тонн зерна, половину з якого експортує. Експерти вважають, що Україна може у найближчі 10–15 років потроїти експорт зернових і має можливість бути лідером цього експорту в регіоні Середземномор’я. Аналітики також зауважують, що Україна ще далека від того, щоб максимально використовувати свої аграрні активи. Мільйони гектарів придатної для сільгоспугідь землі тут або ж «сплять», або ж використовуються у примітивний аграрний спосіб. У державі не завершена приватизація землі, котра до сьогодні не є у повному обсязі складової ринку. Фермерські господарства слабкі і погано технічно оснащені. Разом із тим умови для інвестицій в аграрний сектор далекі від досконалих, і «Ґардіан» наводить приклади негативних спекулятивних впливів на іноземних інвесторів. Але, незважаючи навіть на це, є все ж приклади дуже успішного господарювання іноземних компаній в аграрному секторі України. Так, представники французької компанії «Аґро» вважають аграрний потенціал України надзвичайно вигідним і потужним.
Британське видання Open Democracy публікує матеріал відомого європейського аналітика Катінки Бариш, котра аналізує досить складну геополітичну ситуацію на Сході Європи, включно з Україною, коли США нібито «йдуть із пострадянського простору, ЄС безуспішно бореться за зміцнення тут своїх позицій, Росія ж може вільно посилювати свій вплив у згаданому регіоні». Хоча насправді ситуація тут набагато складніша, аніж виглядає на перший погляд, зауважується у статті Бариш. Бо, наприклад, потенціал Росії в регіоні виглядає вагомо лише до моменту його використання, а в процесі його реалізації виявляється, що він працює погано. Прикладом є Грузія, а також фактична відсутність на пострадянському просторі реального визнання просування Росії на Кавказі, зокрема, в Абхазії і Південній Осетії. Енергетичне протистояння Білорусі і Росії, пробуксовування плану поглинання російським «Газпромом» українського «Нафтогазу» свідчать про труднощі реалізації Кремлем плану «енергетичного контролю» в близькому зарубіжжі, зауважує аналітик. Тому Катінка Бариш у своїй статті в Open Democracy на завершення закликає ЄС активізувати свої зусилля, подвоїти їх у цій критичній ситуації в Східній Європі, регіоні, надзвичайно важливому для європейців та використовувати при цьому специфіку кожної з країн-сусідів ЄС.
Російська «Нєзавісімая газета» розмірковує над тим, що може насправді стояти за новими антиукраїнськими заявами мера Москви Юрія Лужкова, котрий, як пишуть, наприклад, у Bloomberg Businessweek, може незабаром піти у відставку зі своєї впливової посади. Московське видання цитує при цьому представників правих партій та організацій України, котрі вважають заяви Лужкова про Севастополь «пробним каменем, після чого російська влада може піти далі і намагатися досягти визнання російського статусу цього міста» і пишуть, нібито вже існує лист російських правників щодо Севастополя, котрий направлять в якийсь «Гаазький суд» і прагнутимуть довести, що це місто нібито ніколи не входило в склад Криму й нікому ніколи не передавалося. Підстави для цього, як зауважує «Нєзавісімая газета», раніше виклав представник Росії в НАТО Дмитро Рогозін. Хоча інші експерти, котрих цитує видання, налаштовані скептичніше і вважають, що заява Лужкова – лише тло, яке намагаються створювати деякі радикальні групи в Росії, а Москва тим часом вирішує свої прагматичніші завдання в Україні.
Британське видання Open Democracy публікує матеріал відомого європейського аналітика Катінки Бариш, котра аналізує досить складну геополітичну ситуацію на Сході Європи, включно з Україною, коли США нібито «йдуть із пострадянського простору, ЄС безуспішно бореться за зміцнення тут своїх позицій, Росія ж може вільно посилювати свій вплив у згаданому регіоні». Хоча насправді ситуація тут набагато складніша, аніж виглядає на перший погляд, зауважується у статті Бариш. Бо, наприклад, потенціал Росії в регіоні виглядає вагомо лише до моменту його використання, а в процесі його реалізації виявляється, що він працює погано. Прикладом є Грузія, а також фактична відсутність на пострадянському просторі реального визнання просування Росії на Кавказі, зокрема, в Абхазії і Південній Осетії. Енергетичне протистояння Білорусі і Росії, пробуксовування плану поглинання російським «Газпромом» українського «Нафтогазу» свідчать про труднощі реалізації Кремлем плану «енергетичного контролю» в близькому зарубіжжі, зауважує аналітик. Тому Катінка Бариш у своїй статті в Open Democracy на завершення закликає ЄС активізувати свої зусилля, подвоїти їх у цій критичній ситуації в Східній Європі, регіоні, надзвичайно важливому для європейців та використовувати при цьому специфіку кожної з країн-сусідів ЄС.
Російська «Нєзавісімая газета» розмірковує над тим, що може насправді стояти за новими антиукраїнськими заявами мера Москви Юрія Лужкова, котрий, як пишуть, наприклад, у Bloomberg Businessweek, може незабаром піти у відставку зі своєї впливової посади. Московське видання цитує при цьому представників правих партій та організацій України, котрі вважають заяви Лужкова про Севастополь «пробним каменем, після чого російська влада може піти далі і намагатися досягти визнання російського статусу цього міста» і пишуть, нібито вже існує лист російських правників щодо Севастополя, котрий направлять в якийсь «Гаазький суд» і прагнутимуть довести, що це місто нібито ніколи не входило в склад Криму й нікому ніколи не передавалося. Підстави для цього, як зауважує «Нєзавісімая газета», раніше виклав представник Росії в НАТО Дмитро Рогозін. Хоча інші експерти, котрих цитує видання, налаштовані скептичніше і вважають, що заява Лужкова – лише тло, яке намагаються створювати деякі радикальні групи в Росії, а Москва тим часом вирішує свої прагматичніші завдання в Україні.
