Доступність посилання

Опера Прокоф’єва «Війна і мир»: дві версії досі ведуть боротьбу


Сцена з опери Сергія Прокоф'єва «Війна і мир», Большой театр у Москві, 1 червня 1976 року
Сцена з опери Сергія Прокоф'єва «Війна і мир», Большой театр у Москві, 1 червня 1976 року

Поки реальні кровопролитні бої точаться за аеропорт імені Сергія Прокоф’єва в Донецьку, ідеологічні бої не припиняються навколо одного з найбільших творів композитора – опери «Війна і мир» за мотивами роману Льва Толстого. Прем’єра опери відбулася 70 років тому 16 жовтня у Москві. Йшли останні місяці війни, і керівництво СРСР критикувало Прокоф’єва за те, що він не достатньо оспівував у своєму творі воєнну міць Радянського Союзу. Дві версії опери, більш лірична первинна, авторська і та, помпезна, яку він мусив написати за наполяганням сталінського керівництва, і досі виконуються на різних сценах, в залежності від політичного моменту.

Від самого початку замовлення опери носило політичний характер. Один із найвизначніших радянських композиторів мав написати оперу на військову тему, показати Першу вітчизняну війну проти Наполеона в розпал Другої вітчизняної, проти нацистської Німеччини.

Але прем’єра, яка відбулася у вузькому колі, і представляла скорочену версію лише з восьми сцен, які виконувалися під акомпанемент фортеп’яно не справив на замовника належного враження.

Сцена з опери «Війна і мир» Прокоф'єва у постановці Станіславського і Немировича-Данченка, 1 січня 1957 року
Сцена з опери «Війна і мир» Прокоф'єва у постановці Станіславського і Немировича-Данченка, 1 січня 1957 року

Вперше опера з’явилася на сцені лише в 1957 році, але тоді це вже був зовсім інший твір. Впродовж довгого часу Прокоф’єва вважали типовим сталінським митцем, людиною, яка після 30 років еміграції, добровільно повернулася в Радянський Союз в часи найгірших репресій, і отримала шість державних нагород за свою творчість. Критики говорять, що опера «Любов до трьох апельсинів», написана в емігрантські часи, мало схожа на компліментарні режиму твори, зокрема Сонату номер 7, які писалися згідно з директивою Жданова.

Авторські версії творів зазнавали кардинальних змін

Відповідність радянським стандартам досягалася не лише нагородами. Прокоф’єв, разом з Дмитром Шостаковичем і Арамом Хачатуряном, були звинувачені у формалізмі, і довгих вісім років його твори були заборонені до постановок.

Вистава у Большому театрі за мотивами опери Прокоф'єва, Москва, грудень 2005 року
Вистава у Большому театрі за мотивами опери Прокоф'єва, Москва, грудень 2005 року

В результаті авторські версії творів зазнавали кардинальних змін. За наполяганням радянських керівників Прокоф’єв мусив змінити ліричні сцени за участі Наташі Ростової на батальні композиції, які фокусувалися навколо полководця Михайла Кутузова, який мав постати прообразом генералісимуса Сталіна.

Прокоф’єв не дожив до прем’єри

Репродукція картини «Портрет композитора Сергія Прокоф'єва, який пише оперу «Війна і мир», художник Ігор Грабар, 1941 рік.
Репродукція картини «Портрет композитора Сергія Прокоф'єва, який пише оперу «Війна і мир», художник Ігор Грабар, 1941 рік.

Коли Прокоф’єва запитали, як він ставиться до таких змін, він відповів, що йому «вже однаково». Прокоф’єв не дожив до прем’єри, померши в один день зі Сталіним у віці 61 року. Сама прем’єра більше нагадувала карикатуру на його твір, з зміненою музикою, словами і зображенням Адольфа Гітлера, яке замінило Наполеона.

Але і через 70 років після прем’єри, опера «Війна і мир» не зійшла зі сцени. Хоча твір композитора по-різному виглядає в Росії та за кордоном. Якщо на російських сценах досі грають чотири з половиною години, з яких більшість складають батальні сцени, то Шотландська королівська академія музики і драми в 2010 році відновила первинний варіант опери – на 90 хвилин коротший, спокійніший і більш ліричний, в центрі якого людські долі в час війни.

Однак цей варіант не знаходить відгуку в самій Росії, де війна з Україною вимагає наголошення патріотичних, а не гуманних мотивів.

  • Зображення 16x9

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG