21 листопада 2013 року Кабінет міністрів України ухвалив рішення зупинити процес підготовки до підписання угоди з Євросоюзом – менш ніж за тиждень до запланованого у Вільнюсі двостороннього саміту. Наслідки цієї приголомшливої новини тоді, у листопаді, ще було важко спрогнозувати. Радіо Свобода має й свою історію Євромайдану – історію роботи української редакції під час Революції гідності.
(Текст уперше був опублікований 21 листопада 2014 року)
Того дня, 21 листопада 2013 року, незабаром після оголошення урядом Миколи Азарова зупинки євроінтеграції України, журналіст «Української правди» Мустафа Найєм закликав у фейсбуці приходити до монумента Незалежності в центрі Києва.
Увечері того дня Радіо Свобода повідомило про акцію протесту під прапорами України і ЄС, учасники якого прийшли у центр Києва, щоб висловити незгоду з відмовою українського керівництва від євроінтеграційного курсу. Це вважають початком Євромайдану.
У центрі Києва збираються на мітинг через рішення українського керівництва у питанні угоди з ЄС
«Спасибі тим, хто наважився вийти першим», – написали тоді в одному з коментарів на форумі Радіо Свобода до цієї новини. З імпровізованої сцени тієї ночі виступали журналісти, громадські активісти, політики.
Тоді ж Радіо Свобода провело першу в рамках Євромайдану трансляцію наживо.
«Ми ще вагалися, чи варто вести пряму трансляцію», – розповідає директорка української редакції Радіо Свобода Мар’яна Драч. Але, за її словами, вирішили-таки на користь «лайву».
«Дмитро Шурхало, який в офісі Радіо Свобода готував ранковий ефір, відклав справи вбік, і разом із Андрієм Дубчаком вони вирушили на Майдан. Виважено, як завжди, Дмитро розмовляв з активістами, журналістами, політологами, які говорили про відповідальність влади, шукали паралелі з подіями на Близькому Сході. Згодом колеги з Hromadske.tv, які стартували 22 листопада, зізналися, що погано виспалися, бо дивилися цю нічну трансляцію Радіо Свобода, яку підхопила «Українська правда»», – розповідає Мар’яна Драч.
Трансляція для всього світу
Наступного дня стихійні акції протесту виникають у різних містах України: кореспонденти Радіо Свобода надсилають відео зі Львова, Дніпропетровська, Донецька, Луганська. Тоді ж влада у Києві і на місцях починає ухвалювати перші рішення проти мітингувальників: зокрема, суд у столиці забороняє акції на майдані Незалежності, а увечері на центральній площі Києва з’являються загони «Беркута».
Незабаром мітинги за Україну в Європі починаються не лише в обласних центрах всередині країни, але й за кордоном: зокрема, 23 листопада лондонський кореспондент Радіо Свобода Богдан Цюпин передав у Київ відео з акції біля британського парламенту. Згодом з’являються повідомлення про мітинги у Литві, Австрії, Чехії, Бельгії. Кореспонденти «Свободи» намагаються відстежувати все найцікавіше.
«Пам’ятаю одну з перших трансляцій Євромайдану, – розповідає головний редактор київського бюро Інна Кузнецова. – Руслана саме зачитала чергову порцію «кричалок», які надійшли їй на мобільний, і ми підійшли до неї за коментарем. Почувши про стрім, вона, перш ніж відповідати, звернулася до присутніх: «Люди, завдяки цій відеокамері, нас зараз бачить увесь світ, давайте запалимо ліхтарики наших мобільних і скажемо: «Україна – це Європа»».
«Слова про «весь світ» були на той момент дуже великим перебільшенням, але перебільшенням пророчим, – додає Інна Кузнецова. – Бо вже через три дні нас почали пізнавати на вулицях, а наші трансляції з Майдану брали інтернет-сайти і телеканали. Ще за тиждень деякі відео Радіо Свобода з Києва можна було побачити на CNN, дозвіл на їхнє використання просили провідні світові агенції та відомі кінодокументалісти».
24 листопада у Києві відбувається перше від початку Євромайдану Народне віче, 100-тисячна акція на підтримку євроінтеграції України. Того дня глядачі прямої трансляції Радіо Свобода могли спостерігати як виступи опозиційних лідерів, так і перші сутички євромайданівців із силовиками, коли біля будівлі уряду «беркутівці» застосували сльозогінний газ проти мітингувальників, які намагалися штурмувати Кабмін.
Паралельно з першим Народним віче на Михайлівській площі у Києві відбувся і перший мітинг так званого «антимайдану» – акції прихильників політики уряду і президента.
У своїй трансляції наживо Радіо Свобода висвітлювало тоді і позицію «антимайданівців»: камера кореспондентів рухалася з площі біля Михайлівського собору на майдан Незалежності. Принципів безсторонності й незаангажованості – ключових засад, прописаних у професійному кодексі журналіста РВЄ/РС,– кореспонденти Радіо Свобода намагалися дотримуватися протягом усього періоду масових протестів в Україні. Зокрема, серед осіб, які наживо висвітлювали мітинг «антимайдану» біля Верховної Ради, була і головний редактор київського бюро Інна Кузнецова.
Побиття студентів
Перебіг Вільнюського саміту 28-29 листопада, а саме – позиція на ньому українського керівництва, яке обмежилося на міжнародному зібранні лише обіцянками підписати угоду «у найближчій перспективі», приводить на центральну площу Києва дедалі більше людей, зокрема студентів.
Переломним у подіях Євромайдану став розгін «Беркутом» мирної акції біля монумента Незалежності в ніч на 30 листопада. Вже вночі на сайті Радіо Свобода з’явилися відеосвідчення очевидців і постраждалих, записані працівником редакції Владиславом Яцковим.
Сам він згадує, що про розгін Євромайдану дізнався від колеги, який якраз їхав додому, – про побиття студентів розповів водій таксі. «Я перевірив стрічку «Твіттера» під хештегом #Євромайдан. Перший твіт, який я прочитав, – «Євромайдану більше немає» і декілька твітів про те, що, дійсно, був розгін».
«Я вийшов на вулицю і пішов у напрямку Майдану, – розповідає Владислав Яцків. – По дорозі зустрів побитих, переляканих людей, деякі були з закривавленими обличчями і головами». Коротке відео самого розгону попросив в одного з присутніх на Майдані – йому якраз вдалося зафіксувати кілька хвилин побиття мітингувальників.
Пізніше Радіо Свобода оприлюднило нічний запис із камери відеоспостереження бізнес-центру на Хрещатику, де розташована редакція, який засвідчив, що застосування «беркутівцями» сили мало місце не лише на майдані Незалежності, але й навеликій відстані від нього, на прилеглих вулицях.
Згадуючи події тієї ночі, кореспондент Радіо Свобода Дмитро Шурхало каже, що діями силовиків президент Янукович сам дав поштовх для Євромайдану як масової акції протесту.
«Передумови створив Янукович (чи хтось там із його оточення), коли дав команду розігнати у ніч на 30 листопада перший, кволий і ніякий, Євромайдан», – вважає журналіст. До того дня, за словами Шурхала, уявити, що акція за євроінтеграцію України призведе зрештою до втечі Януковича, повірити було складно.
Революція
У день після нічного побоїща, у суботу 30 листопада, у центр Києва сходиться дедалі більше людей. А вже наступного дня, у неділю 1 грудня, народне віче збирає, за деякими даними, мало не півмільйона осіб. До гасел додається вимога покарати винних у побитті студентів. Під час мітингу (на якому від Юрія Луценка зокрема лунає слово «революція») частина протестувальників займає будівлю Київської міської державної адміністрації і Будинок профспілок, а частина рушає на штурм адміністрації президента. З ними йдуть і кореспонденти Радіо Свобода Дмитро Шурхало й Левко Стек, які забезпечували трансляцію наживо.
Каміння і грейдер у бік міліції, сльозогінний газ і кийки у відповідь протестувальникам – ось що побачили глядачі трансляції Радіо Свобода біля адміністрації президента. До «стрімерів» (кореспондентів, які транслювали наживо) долучається й кореспондент Радіо Свобода Андрій Дубчак, який того дня був не на роботі, але вирішив зняти на відео загострення ситуації на Банковій.
«Полетіло каміння, фаєри, – згадує він. – Зрозумівши, що «тітушки» працюють на камери (саме зліва була більшість операторів), я вирішив від гріха подалі вдертися на ворота перед колоною «ВВшників». Звідти на смартфон і зняв початок бійки і перші гранати».
Після подій на Банковій 1 грудня до тем, якими займалися журналісти під час Євромайдану, додаються суди над затриманими за підозрою у правопорушеннях біля адміністрації президента. Долю дев’яти «в’язнів Банкової», більшість із яких потрапили на лаву підсудних із побоями і тяжкими травмами і провину яких, зрештою, так і не довели, на Радіо Свобода висвітлювали Анастасія Москвичова й Ірина Стельмах.
«Один із «в’язнів Банкової» мав зламані кістки обличчя (думаю, ніс), струс і ледве стояв на ногах, – згадує Анастасія Москвичова. – Йому дозволили не вставати, коли до нього звертається суддя. Однак він теж мав два місяці провести в СІЗО».
«Суди були майже щодня, по кілька на день, у різних місцях, – розповідає Москвичова. – Приходило багато людей: родичі-друзі, журналісти, правозахисники. Коли розглядали зміну запобіжного заходу для автомайданівця Олександра Кравцова, чоловіка письменниці Олесі Мамчич, охочих зайти у залу було так багато, що всі не вмістилися». За словами кореспондента, деякі люди приходили на засідання після ночі варти на майдані Незалежності, подекуди з центральної площі організовувалися цілі колони охочих іти на засідання у справі тих чи інших активістів. «Одного разу колону до Апеляційного (суду – ред.) вів священник», – пригадує Анастасія Москвичова.
Із верхівки ялинки
Після того, як Євромайдан розпочав активну фазу, українська редакція Радіо Свобода перейшла на майже цілодобовий режим роботи. У деякі особливо «гарячі» дні відеотрансляція на сайті припинялася лише під час ротації журналістів або перезарядки блоків живлення.
«Звичайно, найтяжче у місяці Євромайдану було стрімерам, – згадує Інна Кузнецова. – Ця робота була виснажливою і небезпечною. Втім, високі рейтинги сайту Радіо Свобода забезпечувались не лише відеорядом, а й оперативною інформацією, аналітичними матеріалами, які практично без вихідних продукували наші новинкарі, кореспонденти, редактори сайту і нових медіа».
Журналіст Радіо Свобода Марічка Набока під час Євромайдану вела більшість «живих блогів» на сайті української редакції. «Саме під часу Майдану більшість людей відчули і зрозуміли силу соцмереж, – каже вона. – З соцмереж ми брали інформацію, сили для продовження роботи, дізнавалися, що необхідно волонтерам і майданівцям, в якій лікарні чи СІЗО потрібна допомога», – розповідає вона.
Особливим здобутком для редакції було народне віче 8 грудня у Києві: кореспондент Радіо Свобода Андрій Дубчак відзняв масштаб акції протесту (названої опозицією «Маршем мільйона») із верхівки встановленої на Майдані «ялинки».
«Я трохи боюся висоти, але тоді поборов цей страх, – згадував Андрій Дубчак. – На Майдані була вражаюча кількість людей, я хотів показати масштаб того, що відбувалося».
Відео облетіло весь світ, потрапило у новини провідних телеканалів світу, у відеоролики, присвячені Євромайдану.
До акції 8 грудня долучилися «євромайдани» у різних куточках світу: на адресу Радіо Свобода надходили листи з фотографіями зі США, Європи і Канади. У Києві євромайданівці тим часом блокували урядовий квартал. Того ж дня, невдовзі після «Маршу мільйона», у центрі Києва звалили пам’ятник Леніну. Кореспонденти Радіо Свобода були на місці події.
Ніч на 11 грудня. Силовики знову вдаються до спроби «зачистити» Майдан. Цього разу, на відміну від розгону студентів у ніч на 30 листопада, діють, так би мовити, «м’яко» – намагаються витіснити мітингувальників із епіцентру протесту, знищуючи намети і розбираючи барикади. Кореспондент Радіо Свобода Богдана Костюк згадує: у ніч на 11 грудня прокинулася від тривожних дзвонів Михайлівського собору. «Я на автопілоті зібралась і вийшла у двір. А там – з десяток сусідів… Ми на Велику Житомирську виходимо, а люди йдуть, машини їдуть у напрямку Майдана», – розповідає вона.
Кількагодинний штурм завершився перемогою євромайданівців. Журналіст Радіо Свобода Олександр Лащенко, який брав участь у прямій трансляції під час «м’якої зачистки», каже, що ще тоді, задовго до перемоги Євромайдану, підмітив для себе готовність протестувальників стояти до кінця, хоча, здавалося, реальних підстав для перемоги не було.
«Жодних, крім, власне, самого Євромайдану, – додає журналіст. – Янукович тягнув час, сподіваючись, що люди втомляться і зрештою розійдуться по домівках. Він не йшов ні на які поступки, про його відставку не могло бути й мови. Але ця безкомпромісність влади тільки ще більше консолідувала мітингувальників, додала наснаги продовжувати протест, незважаючи на мороз, втому і неочевидні шанси на підсумкову перемогу».
Євромайданівці облаштовуються
Від грудня євромайданівці, серед яких на той момент уже було багато жителів інших регіонів, облаштовують свій побут і засновують волонтерські осередки у зайнятих приміщеннях КМДА, Будинку профспілок, а також Жовтневого палацу. З’являються спальні місця, кухня, медичні пункти. Волонтерські осередки організовують і у наметах на Майдані. Удень, коли без перепон із боку силовиків у центрі тривав мирний протест, журналісти Радіо Свобода з відеокамерами обходили Майдан і зайняті мітингувальниками території, щоб показати, чим живуть ці люди, деякі з яких заради Євромайдану звільнилися з роботи чи ж узяли відпустку за свій рахунок. Популярним серед відвідувачів сайту Радіо Свобода став фоторепортаж стипендіата премії Вацлава Гавела Наталії Седлецької з кухні Євромайдану.
Ніч на кухні Євромайдану: гори запасів, краса по-українськи та народні пісні
На той момент Євромайдани міцно облаштувалися й в інших містах України – зокрема у Рівному, Івано-Франківську, Харкові, Одесі, Донецьку. Донецький Євромайдан, на думку кореспондента Радіо Свобода Валерії Дубової, за символічністю був одним з найважливіших.
«Донецький Євромайдан стартував того ж вечора, а точніше, тієї ж ночі, що й київський. Для багатьох українців це може стати несподіванкою, але це так, – розповідає журналіст. – І стояв до останнього – до початку березня, коли навіть виходити на вулицю, а не те що стояти цілодобово із українською символікою в Донецьку стало небезпечно».
Загалом для того, щоб тримати читачів сайту Радіо Свобода у курсі подій цілодобово (природньо, що кореспонденти одного засобу інформації не могли бути з відеокамерами в усіх «гарячих» місцях одночасно), веб-редактори додали на сайт сторінку, на якій зібрали всі можливі трансляції з місць подій. Як ця веб-сторінка, так і оперативні й ексклюзивні матеріали, підготовлені кореспондентами Радіо Свобода, стрімко підвищили відвідуваність сайту української редакції.
- Рекорд Радіо Свобода під час Євромайдану – 1,5 мільйона відвідувачів за день!
- Загалом під час протестів узимку 2013-2014 років середня відвідуваність сайту www.radiosvoboda.org складала 300 тисяч відвідувачів за день.
- Деякі кореспонденти редакції зустрічали на майдані Незалежності і новий 2014 рік.
Так, у новорічну ніч Сабіна Пухка зафіксувала на відео рекордну кількість українців, які заспівали на Майдані державний гімн України. Святкова ніч минула для мітингувальників спокійно.
Найскладніше і найтрагічніше для Євромайдану було попереду.
«Ручні» закони
16 січня більшість у Верховній Раді шляхом суперечливого «голосування» руками ухвалила пакет законів, які пізніше у засобах інформації називатимуть «поліцейськими». Запровадження кримінальної відповідальності за наклеп, обмеження на участь у мітингах, обмеження діяльності громадських організацій, можливість заочного кримінального провадження – ці і не лише ці новації президент Віктор Янукович, попри обурення мітингувальників і стурбованість, висловлену в ЄС і США, наступного дня, 17 січня, підписав. На найближчу неділю опозиція скликала чергове Народне віче.
19 січня опозиція на Майдані закликає до відставки Януковича, формування Народної ради й підготовки нової Конституції. Після віче частина мітингувальників вирушає у напрямку Верховної Ради. Кордон із міліції на підступах до урядового кварталу зрештою призводить до того, що частина з найактивніших протестувальників починає кидати у силовиків каміння. Вже увечері на Грушевського розпочинається запекле протистояння: у хід ідуть коктейлі Молотова і бруківка, у відповідь – світлошумові гранати й водомети.
Через загострення протистояння вирішено: пряму трансляцію з місця подій не перериватимуть, кореспондентів, які транслювали наживо вночі, вранці змінять колеги.
На чергування вирушають Дмитро Баркар та Ігор Ісхаков. Під час однієї з пауз у сутичках мітингувальників і міліції вони вирішують підійти ближче до кордону з правоохоронців. Трансляція Радіо Свобода переривається.
«Я стояв спиною до кордону міліціонерів, щоб зняти, як красиво замерзла барикада, її цілу ніч поливали водою, – згадував Ігор Ісхаков. – Якраз у цей момент, із криками і матюками, набігли «беркутівці»».
«Брутально повалили, зірвали каску з надписом «Преса», кілька разів вдарили дубинкою по голові, – розповідав Дмитро Баркар. – Заламали руки, повели в автозак». Про те, що їх затримали, журналістові в автозаку вдалося написати смс дружині, вона й повідомила про це головного редактора. Ігоря Ісхакова й Дмитра Баркара відпустили з міліції того ж дня – з розбитими обличчями, травмами голови. У відділку вони написали заяви про побиття й перешкоджання діяльності журналістів. Наразі триває розслідування.
Ще один співробітник Радіо Свобода, який зазнав тиску під час Євромайдану, – оглядач Віталій Портников. Спершу невідомі «пікетували» будинок, у якому мешкає журналіст, пізніше на його адресу почали лунати прямі погрози. 22 січня Віталій Портников повідомив, що у його квартиру намагалися потрапити троє чоловіків «характерної зовнішності». Пізніше у коментарі засобам інформації журналіст уточнив, що йому передали інформацію, нібито його хочуть зробити «новим Георгієм Гонгадзе». [19] Через погрози Віталій Портников був змушений тимчасово виїхати за кордон.
22 січня стає відомо про загибель на Грушевського двох мітингувальників– Сергія Нігояна з Дніпропетровщини і білоруського активіста Михайла Жизневського. Обох їх застрелили. Перші смерті Євромайдану вразили як самих протестувальників, так і журналістів: вони намагалися з’ясувати, чия куля влучила у Нігояна і Жизневського. Міліція відкидала будь-які звинувачення на свою адресу, в інтернеті почали з’являтися історії про «екстремістське минуле» вбитих.
Вже наступного дня після перших смертей дніпропетровська кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська вирушає у рідне село Сергія Нігояна Березнуватівку, де спілкується з односельцями і батьком убитого. Всі як один підтверджують: той був спокійний, в усьому допомагав і батькам, і сусідам, на київський Майдан поїхав зі власної ініціативи. У наступні дні стає відомо, що Сергій Нігоян неодноразово потрапляв і в кадр документалістів, які фільмували події на Майдані від перших днів протестів. Версія про «екстремізм» розбивається об факти.
Увечері 23 січня ситуація загострюється й у Черкасах. Кореспондент Радіо Свобода Дарʼя Бунякіна повідомляє про штурм облдержадміністрації, під час якого силовики застосовують сльозогінний газ і на морозі поливають людей водою із пожежних шлангів.
Перші вбивства мітингувальників, застосування сили проти них як у Києві, так і в інших містах України дедалі більше зменшувало шанси на порозуміння між євромайданівцями і силовиками. На оборону урядового кварталу ставили як професійних бійців «Беркута», так і молодих солдатів внутрішніх військ, і серед них так само зростало несприйняття того, що відбувалося по інший ( для них) бік барикади.
Гостьовий редактор Радіо Свобода Валентина Павленко розповідає: сама пересвідчилася у тому, наскільки не до кінця поінформованими щодо ситуації на Майдані були силовики, які працювали у Києві. «Зразу після Водохреща ми з Марією Матіос опинилися на Грушевського, біля музею, де були «беркутівці» й бійці внутрішніх військ. Вони грілися біля вогнища і розмовляли про свої «подвиги» під час сутичок із майданівцями, – згадує Валентина Павленко. – Я не стрималася і втрутилася в розмову. Запитала, чи знають вони, що на місці памʼятника Леніну встановили «золотий» унітаз Януковича. Ні. Ніяких новин, нічого з того, що робиться навколо них із протилежного боку, вони не знали».
«Гаряча» точка у центрі Києва
За майже три місяці протестів в Україні журналісти Радіо Свобода стали справжніми фахівцями з роботи у «гарячих» точках. Найбільше це стосується, звісно, кореспондентів, які займалися трансляцією наживо, особливо у дні найгострішого протистояння між силовиками і мітингувальниками.
Кореспондентка Радіо Свобода Тетяна Ярмощук була однією з тих, хто забезпечував трансляцію в ніч на 23 січня. Зізнається, що після перших смертей на Грушевського працювати в епіцентрі протистояння було трохи страшно, однак це відчуття зрештою відійшло на другий план. «Можливо, перших 30 хвилин відчувалося напруження і від кожної світло-шумової гранати ти смикався. Далі звикається, і страх зникає повністю, – розповідає вона. – Навіть коли падають поряд гумові кулі і рвуться світло-шумові гранати, а від барикад час від часу несуть когось пораненого, ти перестаєш на це зважати».
Для роботи у таких умовах журналістів споряджали спеціальним захистом. Перше, що бачили гості, які приходили у київське бюро Радіо Свобода, – це каски і жилети з надписом «Преса». Пізніше, після повідомлень про вбивства з вогнепальної зброї, до цього комплекту додалися ще й бронежилети, які мали носити всі кореспонденти, які працювали на Майдані чи безпосередньо у зонах конфлікту.
Дехто з журналістів до професійного захисту додавав і власноруч зроблені обладунки.
«Пішов у будівельний магазин, купив міцну робу і монтажні пластини для зʼєднання деревʼяних конструкцій будинків, – розповідає кореспондент Радіо Свобода Євген Солонина. – За вечір ми з сином підігнули і підшили ті пластини спереду і частково ззаду. Проводити трансляцію пішов у бронежилеті й в обладунку одночасно. Тієї ж ночі мене поцілили гранатою в район плеча і грудей. Впав, але не відчув ні болю, ні контузії. Обладунки спрацювали».
Випробуванням для журналістів були і погодні умови – надворі стояла зима.
«Дощ, мороз нікого не зупиняли, – розповідає Мар’яна Драч. – Коли взуття у київських колег промокало вщент, то в хід ішло все, включно з пластиковими пакетами, у які замотували ноги. Ділилися «народними порадами», як краще рятувалися від морозу, підкладаючи гірчичники під п'яти».
Вбивства і пожежа у Будинку профспілок
Найтрагічнішими і, ймовірно, вирішальними у подіях Євромайдану стали дні 18-22 лютого. Вранці 18 лютого у Києві мітингувальники розпочали акцію «Мирний наступ» – ходу до Верховної Ради, під час якої євромайданівці зокрема вимагали від парламенту зміни до Конституції, які обмежили б повноваження президента. Через провокації біля Верховної Ради розпочинається протистояння між євромайданівцями, силовиками і представниками «антимайдану».
Трансляцію Радіо Свобода з подій на Інститутській 18 лютого розпочинав Дмитро Джулай. Він розповідає, що саме того дня вперше помітив певну радикалізацію майданівців: вони вже не боялися йти в наступ і подекуди саме мітингувальники відтісняли силовиків, а не навпаки. «Думаю, Майдану вже набридло чекати, – згадує Дмитро Джулай. – Тижні безуспішних спроб змінити політичну ситуацію у країні ні до чого не приводили, а люди ж – можливо, пам’ятаючи уроки Помаранчевої революції, – були налаштовані йти до кінця».
«Цей настрій було видно з багатьох деталей, – розповідає він. – «Мирний наступ» був призначений на 8-му ранку. На початку трансляції я вирішив дати картинку того, скільки людей перебуває на майдані Незалежності. Весь Майдан був заповнений людьми, о 8-й годині ранку! Коли колона рушила з Майдану вулицею Інститутською, то здавалася безкінечною». Але успіхи євромайданівців у протистоянні з силовиками були нетривалими: у якийсь момент бійців внутрішніх військ, які відступали під тиском мітингувальників, змінили «беркутівці». Перевага була не на боці «майданівців». Від «Беркута», який не гребував спецзасобами, люди почали втікати на Майдан.
Андрій Дубчак – один із тих, хто 18 лютого забезпечував трансляцію з Інститутської і зафіксував як і закривавлених «євромайданівців», які втікали від силовиків, так і тіла перших загиблих. «Кров, проламані черепи, закривавлені обличчя... Звісно, шок. Перші загиблі – теж шок, – згадує Андрій Дубчак. – Від тих подій отримав посттравматику, довго оговтувався». У редакцію він повернувся чорний від сажі.
Протистояння тривало і ввечері, щоправда, вже на звичному для євромайданівців плацдармі – на майдані Незалежності. «Силовики прорвали оборону мітингувальників і оточили людей на площі, – розповідає кореспондент Радіо Свобода Левко Стек, який був на місці події. – Все, що відділяло майданівців від сотень спецпризначенців, – це палаючі барикади. Вони виникали на очах».
«Величезне вогнище розвели прямо під стелою Незалежності, – згадує журналіст. – Я стояв всередині, звідти відкривався вид на всю площу. Видовище не найприємніше, хоча, варто зазначити, що паніки не було. Швидше, навпаки – максимальна мобілізація зусиль».
Однак ближче до ранку ситуацію ускладнила страшна новина: у Будинку профспілок, де гуртувалися євромайданівці, куди зносили поранених під час протистояння на Інститутській, – пожежа. «Пожежники прибули не одразу. До того самі ж майданівці намагались боротись з вогнем, – розповідає Левко Стек. – На відео Радіо Свобода видно, як активісти на мотузці підіймають на поверхи, що охоплені вогнем, п’ятилітрові пляшки з водою. Вже потім почали з’їжджатись пожежні машини».
Надзвичайні події тієї ночі переживав і Львів. З вечора 18 лютого невідомі штурмували у місті будівлі управління міліції, прокуратури, СБУ. «Трощили вікна, двері , палили документи, – згадує кореспондент Радіо Свобода у Львові Галина Терещук. – О 7-й годині ранку 19 лютого я зайшла у приміщення Галицького відділу міліції Львова. Там зустріла трьох правоохоронців, але не у формі. Вони зі сльозами на очах дивились на свій кабінет, вщент розбитий і пограбований. Ті міліціонери розповіли, що погром планувався, що ще за тиждень до цього в обласному управлінні МВС палили документи».
19 лютого київський Майдан пережив ніч під вогнем. Лише за офіційними даними, до лікарень потрапили понад 240 людей. Багато поранених залишилися на Майдані, де їм надавали допомогу медики-волонтери. Кореспонденти Радіо Свобода вирушили у лікарні й у Михайлівський собор (який під час Євромайдану прихистив протестувальників), де знімали на відео поранених. На центральній площі кілька сотень людей, жінок і чоловіків, розбивають бруківку – готуються до штурму. Навряд чи хтось із цих людей у той момент уявляв, що від тих засобів, які менш ніж через добу проти них застосують силовики, бруківка не врятує.
Інститутська
Уранці 20 лютого до трансляції з Майдану готувався кореспондент Радіо Свобода Михайло Єльчев, який якраз перебував в готелі «Україна». Він згадує, що ще з балкону номеру побачив, що силовики чомусь почали відступати, а найактивніші з протестувальників – відповідно, підійматися вгору по Інститутській. Лише через деякий час, коли вийшов на трансляцію, Михайло Єльчев зрозумів, що відбулося.
«Я рушив по Інститутській і побачив хлопців, які несли чи то пораненого, чи то вбитого, – розповідає кореспондент. – Я запитав їх, що відбувається, а вони відповідають, що тут снайпер чи кілька снайперів, які стріляють у протестувальників». «Я пішов у напрямку, звідки, як я думав, лунали постріли. І далі знімав», – згадує Михайло Єльчев.
Того ранку, 20 лютого, журналіст Ігор Захаренко передав Радіо Свобода зняте ним відео, на якому видно, як група осіб у чорних камуфляжах із однаковими пов’язками на руках стріляють із гвинтівок та автоматів Калашникова у мітингувальників на вулиці Інститутській.
На сайті Радіо Свобода з’явилися і відео з медиками, які масово виносять із місця протистояння поранених і вбитих, а також із готелю «Україна», куди принесли тіла 12 загиблих і кілька десятків постраждалих.
Героям слава
Розстріл мітингувальників збурює Майдан: ні про який компроміс із президентом і його оточенням уже не може бути й мови. Через загострення ситуації в Україні у Київ вирушає група посередників Євросоюзу. На відміну від протестувальників, вони мають намір умовляти Януковича, з одного боку, й опозицію, з другого, домовитися про перемир’я. За участі європейських посередників 21 лютого сторони підписують угоду про подолання кризи.
Згідно з умовами документа, влада зобов’язується розслідувати факти насильства, провести конституційну реформу і не пізніше грудня 2014 року організувати позачергові президентські вибори. Кореспонденти Радіо Свобода вирушили у центр Києва, щоб запитати мітингувальників і звичайних перехожих, чи влаштовує їх такий варіант.
«Конституція – так, а Янукович – нехай уже», – каже в опитуванні один із «самооборонівців» Майдану. Всі одноголосні: про домовленості з режимом могла б іти мова, якби не масові вбивства. Однак угода підписана. Захід закликає владу дотриматися взятих на себе зобов’язань.
У ніч на 22 лютого зі сцени Майдану лунає інформація про те, що нібито президент виїхав із Києва. Вже вранці деякі засоби інформації повідомляють, нібито з резиденції Януковича знято охорону, а на території самого «Межигір’я» нікого немає. Де президент, невідомо. За деякими даними, він поїхав у Харків, де на цей день був запланований з’їзд депутатів південно-східних областей, Севастополя і Криму. Однак згодом харківський кореспондент Радіо Свобода Володимир Носков інформує: Януковича на з’їзді немає.
«Правда про втечу президента Януковича з країни приголомшила всіх», – згадує директор української редакції Мар’яна Драч. Ця приголомшлива подія, однак, започаткувала і неабиякий медіа-проект. «Журналіст Наталія Седлецька, яка стажувалася на Радіо Свобода в Празі у рамках програми імені Вацлава Гавела, терміново вилетіла до Києва, – веде далі Мар’яна Драч. – Не розпаковуючи валізи, вона відразу попрямувала до Межигір'я. Так, за її активною участю, починалася ініціатива YanukovychLeaks.
Журналісти вивчали й оцифровували документи, частину з яких охоронці Януковича просто кинули в воду коло агнару з яхтами. Світ облетіли фотографії Наталки з домівки втікача, у ліжку якого мирно сопів хтось із Самооборони. Світ української влади поруч з нами перевертався догори дригом».
Найстрімкіше події 22 лютого розвивалися у Верховній Раді.
Український парламент очолив Олександр Турчинов, Рада голосує за усунення Віктора Януковича, звільнення із ув'язнення Юлії Тимошенко, позачергові вибори президента призначено на 25 травня 2014 року
Кореспонденти Радіо Свобода знімають на відео радість сотень людей, які зібралися під парламентом. З різних областей України надходять повідомлення, що фракції Партії регіонів або відсторонені від роботи в обласних і міських радах, або саморозпускаються. Ніхто не знає, де перебуває президент і його оточення, але всім очевидно: якщо відбуваються такі трансформації, так, як було, вже не буде.
Тим часом із Майдану і далі триває трансляція прощання з протестувальниками, які загинули у протистоянні 18-20 лютого. Тисячі людей вигуками «Слава!» проводжають труни з героями.
Зі сцени лунають слова про Небесну Сотню, звучать імена загиблих і заклики (зокрема, й до нової влади) пам’ятати і шанувати те, як в ім’я спільної перемоги ці люди пожертвували найціннішим – своїм життям.
Трагедія, що сколихнула всю країну, поклала край режиму Януковича.
