Україна в ніч на неділю, 29 березня, перейшла на літній час разом із усім Європейським союзом і більшістю країн Європи.
О третій ночі годинники перевели на одну годину вперед.
За постановою Кабінету міністрів України від 13 травня 1996 року № 509 «Про порядок обчислення часу на території України», яка синхронізувала цей перехід із ЄС, перехід на літній час, зсунутий на одну годину вперед, здійснюється останньої неділі березня, а повернення на поясний «зимовий» час – останньої неділі жовтня.
В Україні літній час уперше формально з’явився 1917 року, коли його запровадив Тимчасовий уряд Російської республіки, до якої тоді належала більша частина України.
Після низки радянських експериментів із часом літній час стали знову регулярно застосовувати в Україні як на той час частині СРСР із 1981 року.
На початку 1990-х років Україна експериментувала з відмовою від сезонного переходу на літній час, але потім відновила його 1992 року «з урахуванням порядку обчислення часу, що діє в країнах Європи», і «згідно з рекомендаціями Європейської економічної комісії ООН».
Уперше перехід на літній час здійснили в кількох європейських країнах у 1916 році. Ідея полягає у кращому використанні світлого часу дня, а відтак в економії – в часи Першої світової війни йшлося про заощадження вугілля, в пізніші часи про електроенергію. Водночас такої економії практично немає в місцевостях, розташованих ближче до екватора, та у приполярних регіонах, де сезонний час не має економічного сенсу.
Практика щорічного переходу на літній час і повернення на поясний застосовується зараз у майже 80 країнах чи територіях світу, на всій їхній площі чи частково. При цьому майже 170 країн чи територій не користуються сезонним часом.
