Варшава, 6 серпня 2002 – 16 серпня, а це вже наступного тижня, розпочнеться, мабуть, таки остання подорож Папи Івана Павла II до Польщі. Не є таємницею, що Папа дуже ослаблений і змучений хворобою, і кожна наступна подорож – це ніби крок за поріг надії. Що ж дали світові паломництва Папи, які Понтифік здійснив у більш ніж сто країн, об’їздивши всю Землю і внісши промінь добра у кожен її навіть найглухіший закуток?
Не дасться не зауважити, що Папа поспішає. Напружені поїздки з країни в країну при величезних терпіннях, яких завдає Святійшому Вітцеві хвороба Паркинсона, засвідчують прагнення Папи встигнути зустрітися з якомога більшою кількістю людей, звідати найбідніші країни, прийти туди, де його в даний момент найбільше потребують. Папа знає щось таке, чого не відаємо ми, звиклі люди, переобтяжені суєтою, щоденними клопотами про хліб насущний. І Папа наче намагається нам дати якийсь сигнал – про те, що вартості цього світу, який усе більше поглинається прагматизмом, в якому все менше місця залишається для безкорисливості і добра, – що в цьому світі вищий ідеал все ще існує.
Папа подає цей сигнал, приїжджаючи в роздерту внутрішніми сварами і в розтерзану мацаками корупції Україну. І на якусь мить, поки він там є, люди наче стають кращими і добрішими, звідкись береться надія в ситуації, що здавалася уже безнадійною. Папа їде до Африки, Папа зустрічається з молоддю в Канаді… І сотні тисяч зневірених, не впевнених у власному майбутньому враз наче повертаються до вихідного пункту і дістають силу почати все спочатку.
Я бачила наркоманів і злочинців, які, вислухавши Папу, йшли до сповіді і щиро каялися в гріхах. Нема гарантії, що вони наступного ж дня не верталися до своїх пороків. Але і у їхньому житті ставався той момент істини і проблиск надії.
У Польщі кажуть, що Папу усі слухають, але ніхто не слухає. Чи Папа сподівається, що його слова дадуть плоди в цю ж хвилину? Чи Папа, чий лагідний погляд, коли він дивився на чоловіка, який у нього стріляв, не засвідчує розуміння того, що він не розраховує на моментальний результат і розуміє – мусить минути ще багато часу, багато десятиліть навіть після того, як він відійде, аби проросло хоч одне з тисячі вкинутих ним у наші душі зерно?
Кожен нині здогадується, говорячи про останнє, мабуть, паломництво Папи до Польщі, що світ без нього колись буде іншим. Іншою буде Вселенська Церква, яка нині має немало проблем, про які говориться в контексті потреби демократичних змін. Маю на увазі питання про капланство жінок, про ймовірну відміну целібату, про несимпатичні історії, які трапляються у середовищі кліру. Усе це, мабуть, зазнаватиме змін і достосування до нових вимог нового тисячоліття. І це вже буде інший контекст, інша історія , і інша перспектива.
Нині ми думаємо про те, чи світ, церква, людство зможе втримати ту високу моральну планку, яку поставив усім своїм життям Папа Іван Павло Другий. Бо нині нема сумніву в одному – кожен, хто колись прийде йому на зміну, буде ще довго знаходитися в тіні харизми, яку має Іван Павло Другий і яка породжує, особливо в молоді, таку щиру віру, що можна говорити про якесь межування з чудом.
Один польський хлопчик, який вирушив із Варшави з батьками пішки на Ясну Гору у Польщі, де має відбутися тепер зустріч із Папою (від Варшави до Ясної Гори – триста кілометрів, а пішло туди пішки зі столиці понад 10 тисяч людей) – сказав: “Добре, що Папа ще живий, цей останній святий на Землі”. Тож, як кажуть поляки – сто літ, або многая літа, як співають українці. Або – хай живе Папа, як скандували молоді в Канаді.
Нехай живе Людина, яка в наші клопотливі, наповнені проблемами будні, несе світло і добру новину!
Не дасться не зауважити, що Папа поспішає. Напружені поїздки з країни в країну при величезних терпіннях, яких завдає Святійшому Вітцеві хвороба Паркинсона, засвідчують прагнення Папи встигнути зустрітися з якомога більшою кількістю людей, звідати найбідніші країни, прийти туди, де його в даний момент найбільше потребують. Папа знає щось таке, чого не відаємо ми, звиклі люди, переобтяжені суєтою, щоденними клопотами про хліб насущний. І Папа наче намагається нам дати якийсь сигнал – про те, що вартості цього світу, який усе більше поглинається прагматизмом, в якому все менше місця залишається для безкорисливості і добра, – що в цьому світі вищий ідеал все ще існує.
Папа подає цей сигнал, приїжджаючи в роздерту внутрішніми сварами і в розтерзану мацаками корупції Україну. І на якусь мить, поки він там є, люди наче стають кращими і добрішими, звідкись береться надія в ситуації, що здавалася уже безнадійною. Папа їде до Африки, Папа зустрічається з молоддю в Канаді… І сотні тисяч зневірених, не впевнених у власному майбутньому враз наче повертаються до вихідного пункту і дістають силу почати все спочатку.
Я бачила наркоманів і злочинців, які, вислухавши Папу, йшли до сповіді і щиро каялися в гріхах. Нема гарантії, що вони наступного ж дня не верталися до своїх пороків. Але і у їхньому житті ставався той момент істини і проблиск надії.
У Польщі кажуть, що Папу усі слухають, але ніхто не слухає. Чи Папа сподівається, що його слова дадуть плоди в цю ж хвилину? Чи Папа, чий лагідний погляд, коли він дивився на чоловіка, який у нього стріляв, не засвідчує розуміння того, що він не розраховує на моментальний результат і розуміє – мусить минути ще багато часу, багато десятиліть навіть після того, як він відійде, аби проросло хоч одне з тисячі вкинутих ним у наші душі зерно?
Кожен нині здогадується, говорячи про останнє, мабуть, паломництво Папи до Польщі, що світ без нього колись буде іншим. Іншою буде Вселенська Церква, яка нині має немало проблем, про які говориться в контексті потреби демократичних змін. Маю на увазі питання про капланство жінок, про ймовірну відміну целібату, про несимпатичні історії, які трапляються у середовищі кліру. Усе це, мабуть, зазнаватиме змін і достосування до нових вимог нового тисячоліття. І це вже буде інший контекст, інша історія , і інша перспектива.
Нині ми думаємо про те, чи світ, церква, людство зможе втримати ту високу моральну планку, яку поставив усім своїм життям Папа Іван Павло Другий. Бо нині нема сумніву в одному – кожен, хто колись прийде йому на зміну, буде ще довго знаходитися в тіні харизми, яку має Іван Павло Другий і яка породжує, особливо в молоді, таку щиру віру, що можна говорити про якесь межування з чудом.
Один польський хлопчик, який вирушив із Варшави з батьками пішки на Ясну Гору у Польщі, де має відбутися тепер зустріч із Папою (від Варшави до Ясної Гори – триста кілометрів, а пішло туди пішки зі столиці понад 10 тисяч людей) – сказав: “Добре, що Папа ще живий, цей останній святий на Землі”. Тож, як кажуть поляки – сто літ, або многая літа, як співають українці. Або – хай живе Папа, як скандували молоді в Канаді.
Нехай живе Людина, яка в наші клопотливі, наповнені проблемами будні, несе світло і добру новину!
