Енергія сміттєзвалищ

спецпроекти

фото

відео

інфографіка

новини

Енергія сміттєзвалищ

Як видобувають біогаз у Маріуполі?

Сміття в Україні сприймають передусім як проблему й загрозу для довкілля. У Маріуполі, що стабільно посідає перше місце в Донецькій області за кількістю шкідливих викидів в атмосферу, побачили у смітті джерело екологічно чистої енергії – до того ж, таке, якого вистачить на десятиліття. Уже сьомий рік на одному з полігонів міста працює система дегазації, що перетворює звалищний газ на електроенергію. Точніше, на цей момент вже не працює.

«Коли мені озвучили ідею проекту, я подумав, що це божевілля», – згадує інженер Валерій Замікула з компанії «ТІС ЕКО». Саме вона 2008 року, вигравши конкурс міської ради на рекультивацію полігону №1 у Приморському районі, зобов’язалася мінімізувати вплив звалищного біогазу на довкілля й перетворити «головний біль» міста на джерело ресурсів.

«Інвестування власних коштів в екологічну ініціативу не в’язалось із реаліями українського бізнесу», – каже інженер.

Валерій Замікула переїхав до Маріуполя з Донецька у 80-і. У 1991 році покинув державну роботу й започаткував власний бізнес. Займався підсиленням конструкцій, утепленням будівель, герметизацією. Нині на пенсії.

«Завдяки такому багатоплановому проекту я згадав англійську, хімію, математику. Довелось заглибитись у нюанси програмування, щоб мати уявлення про те, чого я збирався вимагати у фахівців, – зазначає він. – Потрібна була установка, що перероблятиме біогаз. Це метан, який утворюється та накопичується в товщі відходів. Газ отруює ґрунт, а часом загоряється, реагуючи з хімічними речовинами, тому звалища потрібно дегазувати. Після цього звалище можна розкривати й будувати сортувальну лінію; якщо зробити це зараз, усередину потрапить кисень, і пожежі не уникнути.

Валерій Замікула – інженер компанії

Над проектом працювали 11 місяців: дослідили місцевість, оцінили потенціал полігону, склали схему і підготували документи. Ще два місяці на звалищі бурили півсотні свердловин, прокладали комунікації, облаштовували газозбірні пункти та факельну установку для спалювання метану.

Зараз упізнати в цьому ландшафті колишнє сміттєзвалище нелегко. Зелені пагорби засіяні травою, неприємного запаху немає. Трапляються ласки, зайці та фазани. Неподалік – кілька невеликих металевих конструкцій: це і є установка зі збирання та переробки біогазу.

«Після запуску установки схили, на яких було старе сміття, з кожним роком дедалі буйніше заростали травою», – каже оператор установки Артем Тронєв. Це його перша офіційна робота, що допомогла молодому чоловікові змінити ставлення до життя. Електрик за освітою, Артем під час навчання стажувався в мартенівському цеху і зрозумів, що це геть не його справа.

«Я пішов дорогою батька. Він казав, що електрик – це добра професія, я й погодився, – пояснює Артем. – Але в дитинстві хотів бути археологом, а зараз захоплююсь музикою. Мене більше до творчості тягне, а не ключем крутити. А в цієї роботи є інший бік, який мене надихає: захист довкілля».

Роботу на полігоні Артем Тронєв сприймає як спосіб єднання з природою та відпочинок.

Артем Тронєв, оператор установки

«Приємно стояти отак на пагорбі серед зелені й природи. Прийшов на роботу – відпочив душею. Тут найгарніші заходи сонця. В мене вдома назбиралась уже ціла колекція фотографій», – захоплено розповідає він. Артем працює оператором установки з 2010 року. Каже, що вся система автоматизована: всередині одного з трансформаторів стоїть ноутбук із 3G-модемом, що дозволяє стежити за станом установки з будь-якого місця, де є інтернет. Тому графік роботи тут гнучкий.

«Кожні 500 годин робимо технічний огляд двигуна, міняємо свічки та мастило. Це приблизно раз на півтора місяці», – каже Артем. Хоча установка автоматизована, оператор потрібен, аби періодично підлаштовувати систему під концентрацію газу, що надходить до резервуару зі свердловин.

Початок роботи

Схема комплексу з видобутку звалищного газу доволі проста. На відстані приблизно 30 метрів одна від одної бурять свердловини для труб, що мають отвори внизу. Свердловина обгороджується бетонним кільцем та обсипається щебенем, до неї підводиться трубопровід. Загалом на полігоні майже п’ять кілометрів труб, якими газ потрапляє до газозбірних пунктів. Там його фільтрують і подають на факельну установку, де газ горить.

Перспектива кожної свердловини оцінюється за температурою й концентрацією газу. Поки температура не впала нижче 28 градусів, процес гниття триває, а отже, свердловина «жива».

Віддалено Артем може запускати й вимикати систему, стежити за рівнем тиску, кількістю та об’ємами кисню й метану в системі. Якщо відбувається збій, програма повідомляє оператора звуковим сигналом. Якщо серйозна аварія, установка автоматично зупиниться.

«Наприклад, буває, що взимку вдаряє мороз, і концентрація газу різко знижується. Ти прокидаєшся або кидаєш усі свої справи, стрибаєш на велосипед і їдеш виправляти. Складні збої виправляємо вдвох із Валерієм Замікулою», – розповідає оператор.

До 2012 року еко-підприємці спалювали добутий звалищний газ у факельній установці та продавали квоти на викиди японським партнерам, згідно з Кіотським протоколом, який передбачає торгівлю викидами між індустріальними країнами. Тоді це було вигідно. Коли ж ринок квот упав, компанія вирішила більше не «гріти повітря», а виробляти електроенергію. Його середнє навантаження – 150 кіловат, максимальне – 200 кіловат на годину. За добу цей генератор виробляє кількість електроенергії, що могла б задовільнити місячну потребу дванадцяти квартир. Електроенергію постачають підприємствам, розташованим поряд із полігоном.

«Ми виробляємо енергію з того, що могло забруднити довкілля, – каже Валерій Замікула. – І зменшуємо потребу у вугіллі й нафтопродуктах».

Освоєння нових полігонів

Система дегазації на Приморському сміттєзвалищі – навчально-тренувальний проект. На ньому еко-підприємці напрацьовували технології, аби системи дегазації наступних полігонів коштували дешевше. Тепер компанія працює на полігоні №2 у Лівобережному районі – бурить дослідницькі свердловини й спостерігає за ними. За словами Валерія Замікули, в цих свердловин добра продуктивність – від 40 до 70 відсотків. Можна буде встановити вдесятеро потужніший генератор, ніж на Приморському. Біогаз на звалищі №2 можна буде добувати десятки років – Валерій Замікула припускає, що може не застати завершення роботи. Зараз йому 64 роки.

Втім, поки що робота застигла. На початку квітня компанія мусила припинити роботу. Коли біогаз почали перетворювати на електроенергію, вона отримала статус виробничого підприємства. Тепер вона зобов’язана платити податок на викиди в атмосферу та інвентаризувати їх, тобто робити заміри викидів і розраховувати їхній вплив на довкілля.

«Ми кілька разів оформлювали документи, передавали до інстанцій різного рівня. Все одно кажуть, що ми працюємо за неправильною методикою, – обурюється Замікула. – Проти нас відкрили кримінальне провадження за начебто нелегальне забруднення атмосфери. В серпні буде два роки, як ми намагаємось отримати дозвіл на викиди в атмосферу».

Документи відповідно до яких працюють еко-підприємці

У Департаменті екології та природних ресурсів дозволу не дають, бо, на думку чиновників, методика розрахунку викидів у компанії хибна, а ще вона начебто не надала всіх необхідних документів. Компанії радять шукати правильний спосіб підрахунку у збірнику методики розрахунку показників емісії, звертатись до закордонного досвіду або, розробивши методику самостійно, подати її на розгляд Департаменту. Тоді як подібні проекту працюють у світі та Україні з більшою потужністю за тією ж методикою.

«Ми зацікавлені робити все за правилами й сумлінно дотримуватись інструкцій. У цьому краса такого виробництва. Цим ми відрізняємось від промислових гігантів, які можуть вимикати фільтри й забруднювати довкілля», – каже Валерій Замікула.

Компанія готова позиватись до суду. Адже, якщо система довго не працюватиме, невдовзі газ знов отруїть ґрунт: трава зникне, підземні пожежі відновляться. А якщо проблема з дозволом не вирішиться, еко-підприємці демонтують систему й шукатимуть для неї застосування в іншому місті.