Увімкнути фоновий звук?

Мінна долина

Як розміновують землю Донбасу

У взуття набиваються колючки, до ніг липнуть реп’яхи. Заважає, постійно сповзаючи з голови, візор – протиосколкове забрало: він важкий і не тримається на обличчі, коли не звик. Швидким кроком долаємо горбувату місцевість, намагаючись не відстати від чотирьох людей з ношами і парамедика. Команда тренується евакуювати пораненого демінера: медична машина чекає на чистій ділянці, ми йдемо до неї по хрусткій траві між різнокольорових кілків. Такими кілками розмічене все поле на виїзді з Лисичанська у бік Золотого – крайнього населеного пункту біля лінії розмежування із ОРЛО. Поле не орали вже 4 роки: воно стало степом.

За розрахунками командування об’єднаних сил та ОБСЄ, розмінування Донбасу займе понад десятиліття. Хорватію, де війна закінчилась у 1995-му, планують закінчити очищувати у 2019-му. Чому ж кожен квадратний метр забирає стільки часу?

Danish Demining Group, Данська група з розмінування, працює на цій ділянці з серпня 2017 року. Під час активних боїв тут проходила лінія оборони. Зараз фронт розташований на 15 кілометрів на південний схід.

Як шукають вибухівку? Що треба вміти, щоби працювати гуманітарним демінером? Ми їдемо в село Мирна Долина: проведемо день із групою DDG та познайомимо вас із людьми, чиї обличчя не одразу впізнавані за захисним спорядженням.

Будильник. Кава. Міношукач

«Зупинився. Оглядаю, щоб пересвідчитися, що це вона. Жодних особливих відчуттів. Відчув лише, як крапля поту стікає від чола до носа. Передав по рації: знайдений предмет. Відійшов… І лише тут як наздогнали емоції!», – Олександр Мальцев розповідає, як вперше виявив міну. Сьогодні він працює на посаді section leader – керівника секції – Датської групи з розмінування, під його керівництвом у полі працює 6 демінерів; поруч, на інших ділянках, ще дві такі групи.

Демінери родом із різних регіонів – Полтава, Тернопіль, Київ – але більшість у команді усе ж тих, хто живе (або до війни жив) неподалік: Слов’янськ, Сєвєродонецьк, окуповані нині Первомайськ, Луганськ. З останньої причини імена та обличчя декого з героїв розповіді ми не зможемо вам показувати, адже їхня робота у захисному спорядженні може здатися проросійським бойовикам військовою службою.

Наша історія починається не в Мирній Долині, а на околиці Лисичанська – міста, де степ заходить просто у спальні райони, де війна та окупація пройшлись, але не так спустошливо, як східніше, і міста, де майже усі підприємства були зруйновані ще задовго до російської агресії. В одному із таких районів, на межі степу і міста, розташована база Danish Demining Group. Це двоповерховий будинок колишньої газової контори, який сапери самі й відремонтували.

Робочий день тут розпочинається о 8.30 ранку. Дещо раніше – у керівників, які уточнюють задачі на власній планірці. Із 9-ї ранку групи демінерів вийдуть у поле та пропрацюють шість сесій по 50 хвилин, між якими – дев'ятихвилинні перерви для відновлення та одна велика, на обід.

Сєвєродончанин Олександр раніше був волонтером - возив продукти жителям Станично-Луганського району. У нього троє дітей. «Спочатку страх був, оскільки було незнання специфіки цієї роботи. Але ми пройшли курси, тренінги – тоді приходить усвідомлення, що це не настільки небезпечно: ти знаєш, як обходитися з цими речима», – розповідає Олександр на порозі будинку-бази.

Поки команда пакує спорядження по автівках, в тіні дерева на табуреті сідає дівчина з чашкою кави – у неї-то якраз хвилина відпочинку. Катя – кухар, і вона лишається на базі, щоб готувати наступну партію страв. В обід вона спакує в машину два десятка порцій (повний «комплект» – суп, пюре з куркою, овочі, компот) і відправить до поля. Катя місцева, живе у Лисичанську неподалік. Ми перекидаємось кількома словами під дичкою-марелькою – цьогорічний урожай садів і на Донбасі, і в Києві – багатий. Колона з п’яти авто рушає на схід. Їхати тут недалеко.

Поле Мирної Долини

Синій, червоний, зелений, жовтий, смугастий. Кілки встромлені в ряд при дорозі. Це зразки. Далі, у полі, вони розміщені в суворій послідовності.

«Білий – це наша адмінзона, тобто безпечна територія, – пояснює team leader (керівник групи, в DDG як західній компанії поміж собою частіше застосовують англійські назви позицій) Павло. – Зеленим ми вимірюємо очищену територію, він ставиться через кожні 100 метрів. Жовтий означає, що тут був знайдений і утилізований боєприпас. Червоний – межа безпечної і небезпечної території, а також повороти, тоді поруч ставляться два коротші кілки. Також ці кілки закривають проходи. Синій – це кілок прогресу: коли сапер зранку починає працювати, він виставляє цей кілок на те місце, де він почав. Сірий смугастий означає контроль якості командиром секції. Після нього перевіряє командир групи, тобто я – це чорний кілок».

Що приводить спеціалістів у ці місця – адже лінія розмежування довга, і скрізь потенційно небезпечно? Перший критерій – так званий мінний інцидент: на цьому місці раніше уже підірвався військовий автомобіль, загинули люди. По-друге, саме тут у 2014-му тут проходила українська лінія оборони, тому поле всіяне осколками і хвостовиками. А вже під час очищення тут зняли п’ять протитанкових мін.

Мінометрна міна має в хвостовій частині оперення, тобто стабілізатор для польоту – його часто називають хвостовиком

Затримати дрібні осколки від протипіхотної міни в разі вибуху мають кевларовий фартух та візор – те саме прозоре забрало на обличчі з двох шарів полікарбонату. Цей персональний захисний комплект вдягає кожен демінер перед початком роботи. Знімати будь-що можна лише тоді, коли пролунає свисток командира групи, що сповіщає про перерву.

Фартух, на відміну від звичайного бронежилета, закриває дещо більшу площу тіла, включно з пахом і шиєю. Що ж стосується візора, то, коли вдягаєш його, сапери одразу попереджають, що «спершу буде незручно». Але виявляється, що його просто неможливо не притримувати рукою. Оскільки центр ваги конструкції – на обличчі, її із силою тягне донизу. Важко, душно, відволікає.

Вдягнувши захист, кожен демінер дістає своє обладнання. З приладів, в залежності від задач, DDG використовує два типи детекторів – широкоформатний (Large Loop Detector) німецької фірми Ebinger та австалійський Minelab.

Minelab виявляє сигнал на глибині до кількох десятків сантиметрів, більшість мін розташовані саме в цьому шарі ґрунту; він є чутливим, невеликим, і темп роботи з ним, звісно, менший. Для роботи цим детектором на місцевості потрібно вистригти косилкою траву. Міношукачем територію проходять на висоті 2-3 сантиметрів від землі, щоб не задіти в разі чого підривач.

Large Loop Detector (LLD) дозволяє швидко проходити великі площі. Це рамка 1х2 метри, яка ловить сигнал дуже глибоко в землі. «Зараз, – показує Павло, – він стоїть на висоті 20 сантиметрів, показує від 6 до 8 одиниць. Якщо буде протитанкова міна, він покаже 40, а то й 60. Ми калібруємо його на глибину 1 метр. Тобто на глибині 1 метр він засікає крупні об’єкти».

Так виглядає LLD в роботі. Через обстежувану ділянку натягують два 100-метрових канати, так, щоб між ними утворився коридор завширшки 1 метр. Демінер іде по чистій стороні, одна частина рамки проходить над обстежуваною смугою.

«Пройшли так 100 метрів в один бік – переставили один канат вперед на метр», - говорить sectiоn leader Володимир Суслов.

Хоча працювати широкоформатним детектором ефективно, ви швидко долаєте великі площі, його не завжди вдається застосувати. Наприклад, коли земля всіяна осколками, і прилад засікає їх безперервно. Бувають і інші обставини, за яких працювати LLD не можна.

«Тут проходить труба нафтопроводу Самара-Лисичанськ, це труба великого діаметру, серйозна маса металу і, звісно, вона впливає на пошукові прилади. Хоча глибина залягання близько 2-х метрів, наш LLD вловлює її», – розповідає Олексій Шайденков, менеджер групи.

А що ж із «розтяжками»? Там, де є підозра, Їх шукають вручну філером – ось таким дротом:

«Розтяжками» в народі, та і часто серед військових, називають вибухівки, які приводяться в дію натягнутим на шляху людини дротом. На його кінці може бути граната, а може - саморобний вибуховий пристрій. Чи може сапер випадково «зірвати» розтяжку? «Філер чутливий, і людина відчуває опір розтяжки та зупиняється. Після цього вже section leader або team leader приймає рішення, як далі діяти, як ця розтяжка встановлена, де її кінці, до чого вона прив’язана», – пояснює Олексій Шайденков.

Саме філером проходить місцевість демінер на фото:

Дівчину, яка цим займається, звати Олена Чиж. Із окупованого Перомайська вона переїіхала до Золотого, що розташований впритул до лінії розмежування. Коли Олена виїжджала з окупованої території, її сину був 1 місяць, зараз – три з половиною роки. До саперної справи Олена працювала в міграційній службі, потім пішла в декрет, а після нього змінила професію.

«Захотіла спробувати. Стало цікаво, хоча насправді небезпечно і страшно перебувати у цьому районі. Хотілось якось допомогти, почати очищати це, щоб «лід скрес». Це мій край, я тут виросла, тут майже все моє рідне. Хочу, щоб моя дитина й інші діти ходили тут спокійно» – розказує Олена, коли ми стоїмо на очищеній частині поля. Від бази DDG до її будинку в Золотому 28 кілометрів: Олена їздить туди часто, але каже, хочеться більше часу проводити вдома, із дитиною.

Після тренінгів у DDG відібрали, окрім Олени, іще лише одну дівчину – Людмилу Вандяк. На відміну від Олени, її сім’я живе далеко – у Южному Одеської області. Вона відвідує чоловіка і трирічну доньку Валерію у вихідний тиждень – такий команда має один через чотири. «Вона знає, що мама «на работке» – а от чим займається мама, поки не знає», – сміється Людмила.

Дівчина також переїхала з окупованого Первомайського і, як і Олена, знайшла цю роботу після декретної відпустки. «Тренінг близько місяця: дивилися слайди, купа теорії, від ранку сідали за парти, нам читали лекції, а потім проходили практику, і так до вечора», – каже вона.

Міліметр вглиб. Міліметр в сторону

Коли детектор вловлює сигнал, то встановити, що саме є в землі – вибухонебезпечний предмет чи осколок – можна, лише подивившись. Тоді переходять до так званої «екскавації» – розкопування.

«Потихеньку, не поспішаючи. Жодних натискань, зусилля не повинно бути», – говорить демінер Тадеуш.

Екскавація – це дуже повільно. І лише для терплячих. Демінер стоїть зігнутий в попереку по 50 хвилин, вдивляється у ґрунт і працює руками із міліметровою точністю. Заборонено робити не лише різкі рухи, а і рухи зверху вниз, щоб не зачепити детонатор – лише з боку в бік: потрібно підкопуватися так, щоб земля з міни (якщо це міна) поступово осипалася і оголювала корпус.

«Робота не стільки втомлива, скільки монотонна», – вважає Тадеуш.

Збоку поля видніється хрест у вицвілих вінках. Біля нього цілий день працює один сапер. Це складна ділянка, де він працює переважно методом екскавації – шар за шаром знімає грунт, дістаючи осколки.

Неподалік від цього місця і є воронка від вибуху, який колись вбив екіпаж БТРа. Земля в цій зоні нашпигована залізом, Роман, просуваючись міліметр за міліметром, безупинно наповнює відро зім’ятими осколками боєприпасів. Все це брухт, але під кожен доводиться підкопуватись із розрахунком на вибухівку.

Роман зі Слов’янська, там до війни він був заступником начальника цеху на підприємстві. Одного дня він знайшов вакансію в інтернеті і подав резюме. Близько місяця тренувався і зрештою опинився тут.

«Тут настільки продумані стандарти, що якщо демінер будет їх жорстко дотримуватися – то ця робота безпечна. Але це потребує концентрації уваги», – каже Роман.

Наприкінці вересня тут ще +29, і хочеться стягнути візор з обличчя – але це суворо заборонено. Однак скоро буде дощити, і випаде сніг. Погодні умови - найвірогідніша перепона в роботі: важко працювати і в сильну спеку, і в сильний холод, а у дощ - неможливо. Маску заливає, вона запотіває, а кевлар втрачає свої властивості.

Поганий сценарій

Не далі, ніж за сто метрів від місця робіт, має стояти медична машина. Сьогодні роботи обслуговують дві швидкі і, відповідно, два парамедика – Володимир і Ярослав. Час від часу команда проганає авто маршрутом до лікарні так, як це було б із пораненим на борту.

«У нас є повна реанімаційна укладка. Все обладнання, потрібне для підтримки: кисень, знеболювальне, препарати на випадок важкої крововтрати, два комплекти нош, – розповідає Володимир. – З сумкою червоного кольору я постійно перебуваю на полі, а у синій – звичайний «офісний кіт», яким персонал може користуватись в будь-який час».

Володимир терапевт, закінчив Луганський медуніверситет. Його машина чергує з розрахунком на групу, що працює через дорогу, машина колеги стоїть на чистій ділянці прилеглого поля – для іншої групи. Коли вони працюють, салон звільнений від усього стороннього, двері відчинені, парамедик нікуди не відлучається.

Ми почали розповідь із медичних навчань: їх провели на другий день нашого перебування з командою. Все, як і в інших тренінгах з тактичної медицини, але є і свої особливості. Вони продиктовані тим, що тут не стріляють, місцевість довкола тиха – але водночас вкрай небезпечна. Рухатись, хай і в надзвичайній ситуації, треба із розрахунком на кілки-знаки.

«Головне – навчити демінерів діяти самостійно і не поспішати, тому що в таких випадках кожен хоче швидше - і на цьому етапі виникають критичні помилки: хтось заступає за кілки на неперевірену територію, хтось починає бігти, а цього робити не можна, – говорить Олексій Шайденков. – Тому ці дії мають бути доведені до автоматизму».

Помилка, якщо хтось вважає, що гуманітарне розміновувати – це щодня виймати з землі вибухонебезпечні предмети. Насправді це – щодня перебувати у готовності їх знайти. Місяцями може нічого не відбуватися, а ти все одно маєш бути в напрузі, адже в якийсь момент ти знайдеш міну.

На цьому полі за рік виявили 5 протитанкових мін ТМ62-М. Якби лишились у землі, то потрапили б під плуг – адже поле фермерське.

«Осколки, хвостовики міни ми вилучаємо самі. Якщо ми знаходимо реальний боєприпас – протитанкову або протипіхотну міну, ВОГ, осколочний, касетний боєприпас – ми викликаємо підрозділ ДСНС або Державної спеціальної служби транспорту, вони виділяються команду, ми підписуємо документи, вони вилучають і вивозять на знищення. Якщо транспортування цих боєприпасів становить небезпеку – одного разу було прийняте рішення про знищення на місці: на цьому полі було знищено три протитанкові міни», – говорить Олексій Шайденков.

ВОГ – 40-міліметровий осколковий боєприпас для гранатомету.

В Мирній Долині регулярно крадуть знаки мінної небезпеки: адже вони металеві. «Нічого не можна залишити, – дивується командир демінерів. – У нас навіть мішки з піском і ті вкрали, не кажучи вже про брезент».

Крім грошей: навіщо це їм?

Ввечері на базі стає тихо. Цей район Лисичанська і в цілому-то не сильно жвавий у темний час. Хтось залишається тут постійно, а дехто їздить на ніч додому. Одна із двох жінок-демінерів – Людмила – у вільний час ходить на курси водіння та англійську. Хтось із чоловіків поїхав у «качалку» в місто.

За вікнами, на околиці Лисичанська, де дивно межує місто і степ, в суцільній темряві гавкають собаки і світиться третина вікон обласної дитячої лікарні – її перевели сюди з окупованого Луганська. Неподалік живе Катя, кухар. Завтра вона прийде вдосвіта, щоб приготувати команді демінерів сніданок, а потім спакувати обід у поле. Це буде шостий робочий день – субота. Неділя – вихідний. Як і п’ятий за ліком тиждень, коли ці зовні спокійні та флегматичні люди відпочивають від постійного ризику підірватися на підступній міні та нервового напруження.

Демінери кажуть, що ризик компенсується перевагами роботи в міжнародній організації: легально, з гарантіями, забезпеченням засобами праці, умовами проживання й стабільною зарплатою.

«Ще один мотив: ніхто не знає, що буде далі. Я завжди знаю, що у мене є досвід, практика, – розмірковує Олександр Мальцев. – Я зберу людей, і ми зробимо цю роботу. І також якщо ми туди (за лінію розмежування – ред.) просунемось – я теж знатиму, як і що робити».

Відсутні дані про те, чи проводять очистку території незаконні збройні формування «ЛДНР» та російські військові на іншому боці. Вздовж лінії зіткнення з підконтрольного Києву боку працюють Держслужба з надзвичайних ситуацій, Halo Trust та Danish Demining Grоup. Halo Trust – міжнародна гуманітарна організація, яка займається розмінуванням за кошти ЄС, на підконтрольній частині Донбасу працює з 2015 року: розвідує небезпечні території, очищує їх, проводить для місцевих протимінне навчання. Данська група з розмінування (Danish Demining Group) – підрозділ Данської Ради у справах біженців (Danish Refugee Council), міжнародної гуманітарної організації, діяльність якої також фінансується ЄС. Всього з 2014 року Євросоюз через понад 50 проектів надав 340 мільйонів євро для подолання наслідків конфлікту на сході України – це розмінування, відновлення інфраструктури, психологічна допомога постраждалим та інші напрямки.

Автор: Тетяна Якубович

Фото: Сергій Коровайний

Верстка та дизайн: Владислав Закревський

Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода – некомерційна інформаційна служба, яку фінансує Конгрес Сполучених Штатів Америки і яка веде мовлення і поширює інформаційні програми через радіо, інтернет і телебачення на 21 країну Східної і Південно-Східної Європи, Кавказу, Центральної Азії, Близького Сходу.

2018 © РАДІО СВОБОДА/РАДІО ВІЛЬНА ЄВРОПА