Ірина

Багато хто з друзів і близьких описує Ірину як розумну, енергійну жінку, сповнену співчуття.

Незважаючи на мізерні ресурси своєї сім’ї та досить скромне життя в селі Демидів на Київщині, Ірина стала талановитою піаністкою і отримала ступінь бакалавра в музичному училищі.

Після закінчення університету Ірина, тоді вже мати-одиначка, усвідомила, що її зарплати викладача музичної школи недостатньо для забезпечення родини. Це усвідомлення разом із її власним відчуттям справедливості підштовхнули її почати навчання в Національній академії внутрішніх справ.

Незабаром Ірина стала магістром юриспруденції. Як вона сподівалася, це мало дати їй інструменти, щоб домогтися справедливості на місцевому рівні і заохотити все українське суспільство повніше сприйняти принцип верховенства права.

На деякий час Ірині довелося відкласти роботу, щоб приєднатися до протестів Євромайдану, які спалахнули наприкінці 2013 року. Тоді тисячі українців вийшли на майдан Незалежності у Києві, вимагаючи західної орієнтації держави, більшої демократії та більш прозорого уряду, який би викоренив корупцію.

Пізніше вона працювала над справами, пов’язаними зі звинуваченнями в корупції в рамках державних закупівель, і деякий час була помічником колишнього журналіста та активіста боротьби з корупцією Тетяни Чорновол. В одному випадку, за словами активістів, Ірина виявила докази того, що директорка місцевої школи присвоїла собі сотні тисяч гривень, повідомляло видання «Українська правда».

Але Ноздровська також вела і свої власні, особисті битви проти несправедливості.

Одного разу Ірина втрутилася в життя сусідів, які тяжко пиячили і не могли, або ж не хотіли, придбати своїй дочці сукню на шкільне свято. Ірина вирішила сама дістати сукню для дівчинки, яка ходила в четвертий клас. Але перед тим у грубій формі вилаяла її батьків. Одяг для дівчинки вона пошила і прикрасила сама, розповідає мати Ірини Катерина Дуняк.

«Вона вдягла дівчинку, зробила їй зачіску і відправила її на свято», – розповідає Катерина, – Вона також пішла до вчителя і заплатила за те, щоб її сфотографували».

А коли дитину інших сусідів на смерть збила автівка, а сім’я жертви не могла дозволити собі послуг адвоката, Ноздровська погодилася представляти їхні інтереси в суді. Їй вдалося переконати суддю та залишити водія за ґратами.

Для Ірини справа дитини була відлунням трагічної загибелі її власної молодшої сестри, Світлани Сапатинської.

Світлана

Був теплий і ясний день. 26-річна Світлана, випускниця інституту, яка працювала в дочірній установі найбільшої кондитерської фабрики в країні, вирушила на роботу незабаром після сходу сонця 15 вересня 2015 року. Вона збиралася йти тим самим маршрутом, яким ходила щодня – Сонячною вулицею до автобусної зупинки на головній дорозі.

Але близько восьмої ранку Дмитро Россошанський, її сусід і племінник дуже впливового місцевого судді, керував своїм сріблястим Daewoo Lanos у стані сильного алкогольного сп’яніння – Ірина пізніше довела це у суді. Машина Россошанського з’їхала до краю дороги, вдарила Світлану ззаду і протягнула метрів 20, убивши її на місці.

Дворічна боротьба Ірини за те, щоб посадити Россошанського за ґрати, привернула увагу всієї країни і стала символом боротьби України проти корупції. Та це також стало початком подій, які зрештою призвели і до зникнення самої Ірини.

Россошанський, як свідчать документи з лікарень, тривалий час зловживав психоактивними речовинами. Дані про це отримала Ірина, їх також бачив кореспондент Радіо Свобода. Станом на той день, 15 вересня, Россошанський принаймні тричі потрапляв до медзакладів із сильним сп’янінням. Сусіди розповіли про кілька випадків, коли він нетверезим агресивно поводився в публічних місцях.

Раніше 2015 року дочка Ірини Анастасія, тоді ще підліток, зняла Россошанського на відеокамеру, коли він пив горілку з пляшки в місцевій крамниці. За її словами, він наказав своїм друзям «подбати про неї». Один із чоловіків, як пригадує дівчина, «схопив мене за волосся і вдарив головою об капот автівки». Дівчину госпіталізували через струс мозку, що підтверджують медичні записи.

До того, як Россошанський збив Світлану, його вже арештовували за керування автом під впливом наркотиків, а також за крадіжку автомобіля та пограбування. Та з кожної ситуації йому вдавалося вийти сухим із води і зберегти свої водійські права. (Батьки Світлани та Ірини стверджують, що йому це вдалося саме за допомогою свого дядька-судді, хоча вони не можуть надати доказів цього.)

«Якби його [Россошанського] покарали за все, що він зробив, обидві мої дочки все ще були б живими», – вважає Катерина Дуняк.

Радіо Свобода намагалося поговорити з членами родини Россошанського в їхньому будинку на вулиці Сонячній, але кореспондента завернув озброєний поліцейський, який заявив, що сім’я поїхала до родичів у Київ.

Ірина невтомно боролася і навіть кинула роботу, щоб зосередитися виключно на справі своєї сестри. Вона часто не встигала поїсти й поспати, через що її тендітна стать ставала ще більш витонченою.

«Вона прямо на цьому місці сиділа і працювала на своєму комп’ютері до п’ятої години ранку, – розповіла її мама, вказуючи на старенький сімейний диван. – Вона поклялася Світлані, коли ми її поховали, що не спатиме, доки не покарають убивцю».

У суді Ірина стверджувала, що поліція, яка знала про сімейні зв’язки між Россошанським та його дядьком – який, за твердженням її родини, покривав племінника, – чекала вісім годин перед тим, як у Россошанського взяли аналіз крові на наркотики й алкоголь. Суддя, підпорядкований дядькові, наказав звільнити Россошанського під заставу.

«Коли пересічні люди намагаються захищати свої права в судах проти впливових людей, вони часто в результаті отримують абсолютно несправедливі рішення, – каже Михайло Жернаков, колишній суддя та директор групи «Деюре», яка виступає за судову реформу. – Так втрачається довіра до судів».

Якось Ірині посміхнулося щастя. Вона подала заяву про передачу справи в інший район для нового судового розгляду на підставі того, що в першому суді розслідування провалили, а також був конфлікт інтересів. У червні 2017 року інший суддя виніс рішення на користь сім’ї. Він визнав Россошанського винним у смерті Світлани і засудив його до семи років ув’язнення.

За словами Жернакова, українські суди досить часто звільняють звинувачених у скоєнні злочинів під час досудового розгляду справи або ж виносять їм поблажливі вироки. Це особливо стосується таких ситуацій, як випадок Світлани, коли злочинець має потужні зв’язки, пояснив експерт.

«Ці випадки навіть рідко реєструють у слідчих органах», – додає він.

«Її катували»

Сім’я Ірини вже не могла знайти собі місця від переживань: до ранку першого дня 2018 року, майже через три дні після зникнення, Ірина так і не з’явилася. Близько полудня її сім’я зібрала пошукову групу для ще однієї спроби знайти Ірину. Але тут один із сусідів сказав Анастасії, що пошуки вже не потрібні. На відстані кілометра від дому перехожий помітив оголене тіло жінки в крижаних мілинах річки Козки.

Ірина, яка стала втіленням боротьби із корупцією в той час, коли вона воювала за справедливість у справі своєї сестри, сама стала жертвою нелюдського нападу та ще одним символом проблем України.

Особа, яка бачила і результати розтину, і саме тіло загиблої, але не має повноважень розголошувати інформацію журналістам, повідомила, що Ірині завдали щонайменше десяток ножових ударів в обличчя і шию. Один такий удар розірвав її сонну артерію. Як повідомило джерело, рани навели на думку, що напад був «із особистих міркувань».

«Її катували», – каже мати Ірини крізь сльози. Їхній будинок охороняють два призначені урядом охоронці. Сидячи поруч зі своїм чоловіком Сергієм, вона притискає до себе фотографії Ірини та Світлани. «Ніхто більше ніколи не назве мене знову мамою», – каже вона.

Зрештою, звинувачення у вбивстві Ірини висунули батькові Дмитра Россошанського – Юрієві. У січні його заарештували, і наразі він очікує на суд.

Будинки родин стоять на відстані 200 метрів один від одного на вулиці Сонячній.

Вирок у справі Світлани обурив Россошанських та їхніх прихильників. Вони відкрито погрожували Ірині насильством, кажуть Анастасія, її бабуся та дідусь. Катерина Дуняк каже, що погрози неодноразово лунали просто в обличчя Ірині, а інші доходили до них через чутки.

Один випадок наприкінці листопада особливо запам’ятався сім’ї потерпілої. Мати Ірини йшла додому після відвідин могили Світлани, коли побачила Юрія Россошанського. Коли він пройшов, вона голосно, так, щоб він почув, сказала «Вбивця!». Тоді він повернувся до неї і відповів: «Ви скоро поховаєте і свою другу дочку».

Тоді вона розповіла Ірині про цей випадок, але її дочка, здавалося, списала це на звичайний спалах гніву.

«Мамо, він цього не зробить», – згадує Катерина Дуняк слова своєї дочки. Довіряючи їй, сім’я не звернулася по захист до поліції.

Іще одна погроза пролунала через місяць, 27 грудня, під час розгляду апеляції, коли на судовому засіданні були присутні обидві сім’ї разом із їхніми прибічниками.

Россошанські сподівалися, що суддя звільнить їхнього сина з-під варти на підставі документів про його хвороби – цироз та гепатит. Вони очікували, що він святкуватиме Новий рік уже у себе вдома. І вони були вражені, коли суддя відхилив клопотання.

Після того, як суддя залишив зал засідань, Юрій Россошанський почав кричати на Ірину. Як згадує її батько, він сказав: «Ти ще отримаєш своє! Для тебе це погано закінчиться».

Глибокі сумніви

За словами поліції та прокурорів, через кілька днів Юрій Россошанський п’яний бродив навколо автобусної зупинки в той самий момент, коли Ірина вийшла з автобуса через кілька хвилин по тому, як зателефонувала родині й попросила готувати вечерю того грудневого вечора.

Ірина, як вони стверджують, спровокувала його, назвавши його убивцею, і він відреагував насильством, завдавши їй 12 чи 13 ножових поранень. За цією версією, Юрій Россошанський узяв її на плече, відніс на берег річки Козки, що приблизно за кілометр від автобусної зупинки, зняв із неї одяг і кинув її тіло у воду. Потім, на думку слідчих, він пішов додому і спалив її одяг.

Але Дуняки та їхній добровільний адвокат Олександр Панченко не вірять у цю історію, принаймні, не повністю. Вони кажуть, що низка важливих питань про те, як саме розгорталося вбивство Ірини, все ще залишається без відповіді. Прокуратура відмовилася надати їм усі докази у справі, стверджують вони, а слідчі, за їхніми словами, ігнорували ключові докази, які вказують на співучасників.

Вони вважають, що Юрієві Россошанському допомагала його дружина Ольга – на підставі того, що вона відмовилася пройти поліграф, а дані про її телефонні контакти нібито свідчать про те, що приблизно в час, коли вбили Ірину, Ольга зв’язувалася з чоловіком та сином. Вони також стверджують, що Россошанська заявляла, що поліція пропонувала її чоловікові звільнити їхнього сина в обмін на його признання.

Олексій Цибенко, адвокат Юрія Россошанського, називає звинувачення Дуняків і версію правоохоронців про перебіг подій «фантастичними».

В очах Катерини та Сергія Дуняка саме глибоко вкорінена корупція судової системи, яка процвітала ще з радянських часів, сприяла вбивству їхніх дочок.

Вони відчайдушно прагнуть справедливості, яка для них полягає не лише у засудженні винних у їхніх справах, але також і в реформуванні корумпованої судової системи, яка, на їхню думку, слугує інтересам впливових людей.

Загальноукраїнське опитуванняpdf громадської думки, проведене Міжнародним республіканським інститутом (IRI) у березні, свідчить про те, що українці здебільшого погоджуються з такою думкою. На питання про те, чи є судова система політично незалежною, 82 відсотки респондентів відповіли «однозначно ні» або «ймовірно, ні». Лише 9 відсотків відповіли «однозначно так» або «ймовірно, так».

Реформа судочинства була ключовою вимогою західних прихильників України після того, як президент Петро Порошенко прийшов до влади. Міжнародний валютний фонд (МВФ) навіть припинив виплату вирішально важливого кредиту у розмірі 17,5 мільярдів доларів через нездатність Києва створити незалежний антикорупційний суд. Та, схоже, цей процес нарешті зрушив із місця після ухвалення закону про цей суд раніше цього місяця.

Дуняки заявляють, що прокурори і суддя, які ведуть справу Ірини, прагнуть швидко закрити її і керуються в цьому натяками від Порошенка, який публічно похвалив похвалив слідчих у січні за швидке вирішення злочину, а в березні похвалився в інтерв’ю Financial Times про «повне перезавантаження всієї судової системи».

«Це показник того, як система на найвищому рівні розглядає такі [гучні] справи, не доклавши насправді всіх зусиль до їх повного вирішення», – каже колишній суддя Жернаков.

Він додав, що ті, хто йде проти осіб із впливовими зв’язками, мають усі підстави побоюватися, що не дочекаються справедливості від судової системи, яка не зазнала справжньої реформи. «Це фіктивний процес, спрямований лише на те, щоб зробити суддів більше зобов’язаними урядові», – каже він про шляхи ведення судочинства в Україні.

«Я буду боротися, як моя мама»

Дуняки, вже старі і слабкі, тягнуть труднощі сільського життя і сумують, поховавши двох дочок. Вони розмовляють ледь чутно, окрім моментів, коли гніваються на тих, хто забрав життя їхніх дочок. І вони дуже часто плачуть.

Коли до них завітав журналіст Радіо Свобода, вони плакали, зокрема, і через те, що історії Ірини та Світлани зникли зі шпальт ЗМІ та телебачення. Вони бояться, що всім уже збайдужіла ця ситуація.

«Вони були хорошими дівчатами. Тепер їх більше немає, і я думаю: може, це була моя провина, що я виховала їх такими. Можливо, якщо б вони не були настільки чесними, вони все ще були б живі»

Через кілька днів на невеликій демонстрації менш ніж десятка активістів перед київською обласною прокуратурою Катерина Дуняк падає на коліна і ридає. У мегафон вона благає, щоб влада не давала Дмитрові Россошанському звільнення. Приїжджають два тележурналісти, але вже за кілька хвилин залишають місце події.

Окрім відвідування суду у справі Ірини, Дуняки також мусять далі ходити на слухання у справі Світлани, щоб домагатися того, щоб її вбивця залишився за ґратами протягом усього терміну його покарання.

Тим не менш, вони не почувають себе в безпеці вдома у своєму селі, де думки їхніх сусідів стосовно всієї історії різняться. Сергій Дуняк каже, що ніхто в селі більше з ними не спілкується, а якщо і спілкуються, то часто, щоб «виправдати» дії родини Россошанських. Вони «обливають нас брудом», каже він.

Ігор Онищенко, який живе просто через дорогу від Дуняків, визнає, що дружив із Россошанськими і не любив Ірину. Вона, мовляв, звинувачувала його сім’ю в «алкоголізмі», каже він, додавши, що його тричі допитували на поліграфі з моменту її смерті.

«Вони думали, що я до цього якось причетний», – каже він.

На пряме запитання про те, чи дійсно він причетний, він стенає плечима і повертається лагодити ворота.

Тим часом Катерина Дуняк каже, що її сім’я живе в постійній агонії. Більшість свого часу вона витрачає на судові засідання та відвідування могил своїх дочок. Вона каже, що часто розмірковує над тим, чи сама частково не винна в їхній смерті.

«Вони були хорошими дівчатами. Тепер їх більше немає, і я думаю: може, це була моя провина, що я виховала їх такими. Можливо, якщо б вони не були настільки чесними, вони все ще були б живі», – каже вона.

Анастасія, яку цими днями скрізь супроводжує урядовий охоронець, стурбована слабким серцем своєї бабусі та фінансовим становищем родини. Замість того, щоб учитися цього літа, вона вимушена працювати, щоб замінити свою матір, яка раніше годувала сім’ю. Адже одних пенсій її бабусі й дідуся, сума яких трохи перевищує 100 доларів на місяць, не вистачає.

Та, натхнена своєю матір’ю, Анастасія також планує зрештою закінчити свою юридичну освіту в Київському університеті.

«Я мріяла стати адвокатом, захищати права людини, допомагати іншим та захищати інтереси тих, хто сам не може цього зробити, – каже вона. – Я буду боротися, як моя мама».

Оригінал публікації – на сайті Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода